5.Механізми
Природній відбір та дрейф генів - два основні механізми еволюції. Природній відбір - це процес, який надає перевагу генам, які покращують виживання та розмноження виду. Дрейф генів - це процес випадкових змін частоти алелей, який викликається певною випадковістю відбору генів одного покоління під час розмноження. Співвідношення між впливом природнього добору і дрейфу генів у популяції змінюється в залежності в сили добору та ефективного розміру популяції (число особин, що здатні до розмноження). Природній відбір зазвичай відіграє більшу роль у великих популяціях, а дрейф генів переважає у малих. Переважання дрейфу генів у малих популяціях можна навіть призводити до фіксації шкідливих мутацій. Як результат, зміна чисельності популяції може значно змінювати хід еволюції. Ефект пляшкового горла, коли чисельність популяції різко знижується і в результаті втрачається генетичне різноманіття, призводить до більшої однорідності популяцій.
6.Природній відбір
Еволюція шляхом природнього добору - це процес, за рахунок якого, мутації, що підвищують репродуктивну здатність залишаються у популяції і стають поширенішими у наступних поколіннях. Цей механізм часто називали «самозрозумілим», бо він випливає з трьох простих фактів:
спадкова варіація існує у популяціях організмів.
організми продукують більше нащадків, ніж може вижити.
нащадки відрізняються у їх здатності виживати і розмножуватися.
Ці умови створюють конкуренцію за виживання та розмноження між організмами. У зв'язку з цим, організми, що володіють ознаками, які надають їм перевагу над їх конкурентами передають ці ознаки нащадкам. Ознаки, які надають такої переваги не передаються наступним поколінням.
7. Рудименти, рудиментарні органи (від лат. rudimentum — зачаток, першооснова) — органи, недорозвинені чи спрощені у певних видів порівняно з подібними утворами предкових форм у наслідок втрати своїх функцій протягом філогенезу (еволюційного розвитку виду). Іноді рудиментарні органи здатні виконувати якусь допоміжну функцію, в деяких випадках розвиваються повністю (атавізми). Рудиментарними є, наприклад, очі в деяких печерних і риючих тварин (протеїв, кротів), задні кінцівки в жовтопуза, хвостові хребці, волосяний покрив тулуба, вушні м'язи у людини.
Існування подібних надмірностей в організмі нічим не обгрунтоване, але стійко передається з покоління в покоління. Типовими рудиментами в організмі людини є:
Копчик
Найвідомішим рудиментом, що дістався людині від давніх предків, є куприк (coccyx) - трикутна кістка, утворена зрощенням 4-5 хребців. Колись він утворював хвіст - орган підтримки рівноваги, який також служить для передачі соціальних сигналів. У міру того, як людина ставала прямоходячою створенням, всі ці функції перейшли на передні кінцівки і потреба в хвості відпала.
Тим не менш, на ранніх стадіях розвитку людський ембріон володіє хвостовим відростком, який нерідко зберігається. Приблизно один з п'ятдесяти тисяч немовлят народжується з хвостиком, який може бути легко видалений без наслідків для організму.
Апендикс
Червоподібний відросток сліпої кишки (appendix vermiformis) давно перестав грати хоч яку-небудь роль у людському організмі. Імовірно, він служив для тривалого перетравлення твердої їжі - наприклад, круп. Друга теорія говорить, що апендикс грав роль резервуара для травних бактерій, де вони розмножувалися.
Апендикс дорослої людини має довжину від 2 до 20 сантиметрів, проте в більшості випадків його довжина приблизно дорівнює десяти сантиметрів. Запалення червоподібного відростка (апендицит) є дуже поширеним захворюванням - на нього припадає 89 відсотків всіх хірургічних операцій черевної порожнини.
Зуб мудрості
Треті моляри (корінні зуби) отримали свою назву з тієї причини, що прорізаються набагато пізніше за всіх інших зубів, в тому віці, коли людина стає «мудрішими» - 16-30 років. Основна функція зубів мудрості - жувальна, вони служать для перетирання їжі.
Однак у кожної третьої людини на Землі вони ростуть неправильно - їм не вистачає місця на щелепної дузі, в результаті чого вони або починають проростати в сторони або травмують своїх сусідів. У подібних випадках зуби мудрості доводиться видаляти.
Синтез вітаміну С
Брак вітаміну С (аскорбінової кислоти) в організмі може привести до захворювання цингою з наступним летальним результатом.
Однак, людина не може самостійно синтезувати цей вітамін в своєму організмі, на відміну від більшості приматів та інших ссавців.
Вчені давно припускали, що у людини існував орган, відповідальний за вироблення аскорбінової кислоти, проте підтвердження цьому було виявлено лише в 1994 році. Тоді був знайдений псевдоген, відповідальний за вироблення вітаміну С, аналогічний тому, що є у гвінейський свиней. Але у сучасної людини ця функція відключена на генетичному рівні.
Вомероназальний орган (ЗНО)
Втрату функціональності ЗНО можна вважати однією з великих еволюційних втрат людини. Цей відділ нюхової системи (відомий також як орган Якобсона або вомер) відповідає за розпізнавання феромонів.
У соціальному поведінці тварин феромони відіграють домінуючу роль. З їх допомогою самки приваблюють самців, а самі кавалери позначають підконтрольну їм територію. Більшість емоцій супроводжується викидом феромонів - страх, злість, умиротворення, пристрасть. Людина ж більше покладається на вербальну і візуальну складові соціального спілкування, тому роль розпізнання феромонів зведена до мінімуму.
Гусяча шкіра
Мурашки (cutis anserina) виникають при спрацьовуванні пиломоторного рефлексу. Основними спонукальними мотиву цього рефлексу є холод і небезпеку. При цьому спинний мозок виробляє збудження периферичних нервових закінчень, які піднімають волосяний покрив. Так, у випадку холоду, підняті волосся дозволяють зберегти більше теплого повітря всередині покриву. Якщо ж виникає небезпека, збільшення волосяного покриву надає тварині більш масивний вигляд. У людини пиломоторного рефлекс залишається рудиментом, оскільки густий волосяний покрив був загублений в процесі еволюції.
Чоловічі соски
Одна з ранніх наукових теорій припускала, що соски є ознакою здатності чоловіка до грудного вигодовування, яка була загублена в процесі еволюції. Однак пізніше дослідження показали, що ніхто з чоловічих особин наших предків не мав таку функцією організму.
В даний час прийнято вважати, що соски формуються ще на тій стадії розвитку ембріона, коли його стать не визначений. І лише пізніше, коли зародок починає самостійно виробляти гормони, можна визначити, хто народиться - хлопчик чи дівчинка.
8. Атаві́зм (лат. atavus — прапрадід) — поява у окремих організмів якогось виду ознак, які існували у віддалених предків, але були втрачені в процесі еволюції.
Приклади атавізмів: трьохпалість у сучасних коней, розвиток додаткових пар молочних залоз (полімастія), хвоста, волосяного покриву на всьому тілі (гіпертрихоз) у людини. Виникнення атавізму в онтогенезі особини пояснюється тим, що гени (і морфогенетичні системи), що відповідають за цю ознаку, зберігаються в еволюції цього виду, але їхня дія при нормальному розвитку блокується іншими генами — репресорами. Через багато поколінь в онтогенезі окремих особин через різні причини блокуюча дія може бути знята і ознака знову проявляється. Інколи атавізм виникає при регенерації втрачених особиною органів. Також може спостерігатися при ретардації — затримці онтогенетичного розвитку якої-небудь ознаки на ранніх стадіях.
Також терміном «атавізм» позначають втрату прогресивніших ознак, та повернення до еволюційно древніших.