17. Закріпачення селянства, форми феодальної ренти та їх еволюція (xiі-XV ст.)

Розвиток феодальних відносин:

1. Зростання феодального землеволодіння

2. Розвиток системи селянських повинностей

3. Подальша регламентація особистої свободи селян, тобто покріпачення селян.

Основною формою взаємин феодала та селянина була так звана феодальна рента. Феодал має повну власність на всю ділянку землі, частину якої він передає родині селянина в спадкове користування, що дозволяє йому забезпечити своїх нащадків робочою силою, яка самовідтворюється. Феодал постійно вилучає в селянина додатковий продукт у вигляді феодальної ренти, що в залежності від стадії зрілості феодалізму буває трьох типів:

1. Відробіткова рента (панщина) має місце в тому випадку, коли селянин відбуває повинність на землі поміщика. Тут необхідна і додаткова праця чітко розділені в просторі і в часі, тобто видно, де і коли селянин працює на свою родину, а де і коли на поміщика.

2. Рента продуктами (натуральний оброк) виникає, коли селянин віддає феодалові частину виробленого на своїй ділянці натурального продукту, у якому стираються відмінності між необхідною і додатковою працею.

3. Грошова рента. Натуральне господарство виявляється підірваним в кінці феодалізму через залучення селянина до ринкових відносин, і відносини між ним і феодалом перетворюються в суто договірні, грошові, за яких, як правило, відбувається нагромадження грошей заможними селянами і викуп на волю, а згодом і обертання відносин – купівля маєтку поміщика.

Процес переходу до грошової ренти від двох перших форм рентних відносин називається комутацією ренти.

18. Основні риси феодального господарства та його галузева структура.

Риси феодального господарства:

• панування великої земельної власності феодалів;

• поєднання її з дрібним індивідуальним господарством безпосередніх виробників – селян, що часто мали у приватній власності основні засоби виробництва, худобу;

• своєрідний статус селян, які не були власниками землі, а її утримувачами на різних умовах, аж до права спадкового користування;

• різні форми і ступінь позаекономічного примусу селян, особиста та поземельна залежність, судова підлеглість феодалу, станова неповноправність селянства;

• переважання аграрного сектора над торговим і промисловим;

• загалом низький рівень техніки та знань, ручне виробництво, пріоритетне значення індивідуальних виробничих навичок.

З ХІ ст. починають розвиватися міста, створюються торговельні корпорації, з’являються залишки продуктів у селян і сеньйорів-землевласників, які їм потрібно продати міському покупцю – новому класу, класу ремісників, які можуть існувати, тільки збуваючи свою продукцію. Будуються храми, організовуються хрестові походи – база розвитку грошового обігу. Виникають нові форми відносин продавця і покупця, кредитора і боржника. Відроджується римське право, основою якого була теорія приватної власності, свобода договору.

Основними формами господарської діяльності у V-ХV ст. в Європі були такі: феодальна вотчина ( французька сеньйорія, англійський манор); ремісничий цех; торгова гільдія. У цілому економіка була аграрно-ремісничою, що єднало її з господарством стародавніх цивілізацій і дало підставу називати цивілізацію, яка існувала до ХV ст., аграрно-ремісничою, а суспільство – традиційним.