2. Центральні проблеми економічної організації. Закон рідкісності.

Суспільне виробництво є джерелом задоволення тих чи інших потреб. Потреба – це відчуття нестачі того, що необхідно для підтримання життєдіяльності людини.

Матеріальні потреби людей практично безмежні, а це означає, що їх повністю задовольнити неможливо. У кожний певний момент індивіди та інститути, що становлять суспільство, відчувають низку невдоволених матеріальних потреб. Окремі з них – їжа, одяг, житло – належать до біологічних потреб людини. Проте під впливом звичаїв і традицій, що склалися у суспільстві, виникають інші потреби: специфічні види їжі, одягу, житла, які ми намагаємося придбати. Вони часто зумовлюються загальним соціальним і культурним середовищем, в якому ми живемо. З перебігом часу потреби змінюються і примножуються з появою нових виробів, широкої реклами і енергійного стимулювання збуту. Метою всієї економічної діяльності є намагання задовольнити ці різноманітні матеріальні потреби.

Економічні ресурси, або фактори виробництва, володіють однією загальною корінною властивістю: вони рідкісні, тобто кількість їх обмежена. У цьому і полягає сутність закону рідкісності. Кількість орних земель, корисних копалин, капітального устаткування та робочої сили (робочий час ) обмежена. Внаслідок рідкісності виробничих ресурсів і тієї межі, яку їх рідкісність ставить перед виробничою діяльністю, сам обсяг виробництва неминуче обмежений.

Виходячи їз безмежності потреб і обмеженості ресурсів, перед будь – якою економічною системою постають три фундаментальні проблеми організації економіки: що виробляти? як виробляти? для кого виробляти?

1. Що і скільки потрібно виробляти? Який набір товарів та послуг і в якому обсязі найповніше задовольнятиме потреби суспільства?

2. Як цей обсяг продукції необхідно виробляти? Як треба організувати виробництво, які фірми мають виробляти і яку застосовувати технологію виробництва?

3. Для кого повинна вироблятися продукція? Як повинна вона розподілятися серед споживачів?

У різних економічних системах використовують різні способи розв’язання цих трьох проблем організації економіки. Ринкова система скеровує ресурси в ті галузі, на продукти яких споживачі виявляють достатній попит, щоб виробництво цих продуктів було прибутковим. Водночас ринкова система позбавляє неприбуткові галузі обмежених ресурсів. У конкурентній ринковій економіці виробляють продукти лише ті фірми, які спроможні застосовувати економічно найвигідніші методи виробництва.

4. Технологічний вибір у суспільстві. Зростаючі витрати

Наші потреби практично безмежні, а ресурси, як зазначалося, кількісно обмежені. Отже, суспільство може впливати на ступінь невідповідності між потребами і ресурсами, домагатися підвищення задоволення потреб з наявних ресурсів шляхом підвищення ефективності функціонування національної економіки. Збільшення кількості товарів і послуг за даного обігу залучених ресурсів означає підвищення ефективності і навпаки. Ефективне використання ресурсів передбачає: а) певну зайнятість ресурсів; б) повний обсяг виробництва.

Повна зайнятість означає використання всіх наявних для виробництва ресурсів. Економіка повинна забезпечити роботою всіх, хто хоче і спроможний працювати. Не повинні також простоювати капітальне устаткування, або не використовуватися орні землі.

Використання всіх наявних ресурсів не достатнє для досягнення ефективності. Потрібно ще забезпечити повний обсяг виробництва. Повний обсяг виробництва означає, що всі залучені ресурси треба використовувати так, щоб вони максимально можливо задовольняли матеріальні потреби суспільства. Якщо економіка не досягає повного обсягу виробництва, то кажуть, що ресурси недовикористовуються. Повний обсяг виробництва потребує наявності двох видів ефективності – розподільної та виробничої.

Розподільна ефективність означає, що ресурси залучаються до виробництва тих товарів та послуг, які найбажаніші для суспільства. Вона досягається тоді, коли виробляють оптимальну для суспільства структуру продукції. Наприклад, наше суспільство радше потребує ресурсів для виробництва легкових автомобілів, а не танків.

Виробнича ефективність досягається, коли бажані суспільством товари і послуги виробляють з мінімальними витратами. Виробнича ефективність передбачає, що автомобілі не можна будувати за примітивною конвеєрною технологією 20 – х років, а треба використовувати комп’ютеризовану і роботизовану складальну технологію; фермери не можуть збирати пшеницю за допомогою коси, бо збиральна техніка виконує цю роботу зі значно нижчими витратами на один центнер продукції.

Повний обсяг продукції означає, що виробництво “потрібних” благ (розподільна ефективність) здійснюється у “належний” спосіб (виробнича ефективність).

Оскільки ресурси рідкісні, економіка за повної зайнятості і повного обсягу виробництва не може забезпечити необмеженого випуску товарів і послуг. Отже, перед суспільством виникає проблема вибору, пошуку альтернативних варіантів використання ресурсів.

Для найліпшої ілюстрації проблеми вибору зробимо декілька припущень.

1. Ефективність. Економіка функціонує при повній зайнятості й досягає виробничої ефективності.

2. Постійна кількість ресурсів. Наявні ресурси постійні як за кількістю, так і за якістю.

3. Незмінна технологія. Технологія виробничих процесів є постійною. Припущення 2 і 3 означають, що ми аналізуємо економіку на певний момент часу або впродовж короткого проміжку часу. Для тривалого періоду не реально не враховувати технічний прогрес і можливість зміни складу ресурсів.

4. Два продукти. Припускаємо, що наша економіка виробляє не безмежну кількість товарів і послуг, а всього два продукти- промислових роботів і вареники. Вареники символізують споживчі блага, тобто ті товари, які безпосередньо задовольняють наші потреби. Промислові роботи символізують капітальні блага, товари виробничого призначення, тобто ті товари, які задовольняють наші потреби опосередковано, забезпечуючи ефективніше виробництво споживчих благ.

Обмеженість ресурсів означає обмеженість обсягу продукції. Технологічний вибір у суспільстві відображає розподіл обмежених ресурсів між виробництвом необхідних товарів і послуг для максимального задоволення потреб суспільства. На графіку (рис. 2. 1) технологічний вибір зображений кривою трансформації ( виробничих можливостей).

Поміркуємо над альтернативними комбінаціями кількостей промислових роботів і вареників з табл. 2. 1, з яких суспільство може обирати. Хоча дані цієї таблиці гіпотетичні, але положення, які вони ілюструють, мають практичне значення.

Згідно з альтернативою А, економіка скерувала би всі ресурси на виробництво промислових роботів ( капітальних благ). А за альтернативою Е всі наявні ресурси застосовувалися би для виробництва вареників ( споживчих благ). Обидві ці альтернативи є нереальними крайнощами. Будь – яка економіка знаходить баланс у розподілі загального обсягу виробництва між споживчими і капітальними благами.

Табл. 2.1.

Можливі виробництва вареників та роботів при повному залученні ресурсів і виробничій ефективності

Виробничі альтернативи Вид продукту А В С D Е

Вареники (млн. порцій) 0 1 2 3 4 Роботи 10 9 7 4 0 (тис.)

Переміщуючись від альтернативи А до Е, ми збільшуємо виробництво споживчих благ (вареників) завдяки переведенню ресурсів із виробництва капітальних благ ( роботів). Навпаки, переміщуючись від альтернативи Е до А, суспільство обирає політику стриманості у поточному споживанні.

У будь – який момент часу економіка, що досягла стану повної зайнятості та виробничої ефективності, повинна жертвувати частиною продукту Х, щоб отримати більше продукту Y. Оскільки економічні ресурси обмежені, то економіка не може збільшувати одночасно Х та Y.

Зобразимо наведені у табл. 2.1 дані графічно (рис. 2. 1.)

Зобразимо наведені у табл. 2.1 дані графічно (рис. 2. 1.)

Промислові

роботи

(тис.)

10 W (Недосяжно)

9

8 Досяжно,

7 але не

6 ефективно

5

4

3

2

1