33. Поняття виробничої програми підприємства

Найважливішим розділом плану господарської діяльності та розвитку будь-якого підприємства є його виробнича програма (план виробництва продукції), тобто конкретна сукупність завдань щодо обсягу виробництва продукції визначеної номенклатури та асортименту, а також належної якості, на певний календарний період (місяць, квартал, рік, кілька років).

Оскільки продукція завжди відтворюється в натуральній і вартісній формах, то виробнича програма підприємства має дві складові: перша - обсяг виробництва в натуральних вимірниках; друга - вартість обсягу виробництва продукції. З урахуванням цього здійснюються розробка і формування виробничої програми.

Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно, використовуючи: вихідні дані про виявлений у процесі вивчення ринку попит; портфель замовлень на продукцію та послуги інших споживачів, що відображає його постійні прямі господарські зв'язки; державні контракти (державне замовлення), які передбачають не лише конкретну їхню величину, а й гарантоване державою забезпечення оплати поставок і необхідних бюджетних асигнувань. Окрім видачі підприємству обґрунтованих державних контрактів (державного замовлення) на виготовлення і продаж суспільне важливих видів продукції, будь-яке інше пряме втручання держави в процеси господарювання, що базуються на ринкових відносинах, є недопустимим.

Запроектовану й відображену в плані підприєм­ства виробничу програму треба економічно обґрунтувати, тобто узгодити з необхідними вироб­ничими потужностями цього підприємства, трудовими, матеріальними та інвестиційними ресурсами. Виявлення реальної можливості виконання плану виробництва продукції по­лягає передовсім у визначенні максимального обсягу випуску виробів, що його може забезпечити наявна виробнича потужність підприємства, та обчисленні необхідного її нарощування протягом періоду, на який було складено виробничу програму.

34. Показники виробничої програми Найважливішим розділом плану господарської діяльності та розвитку будь-якого підприємства є його виробнича програма, тобто конкретна сукупність завдань щодо обсягу виробництва продукції визначеної номенклатури та асортименту, а також належної якості, на певний календарний період. Номенклатура — це перелік назв окремих видів продукції.Асортимент — це різновидність виробів у межах даної номенклатури.Номенклатура виробів підприємства може бути централізованою і децентралізованою.Централізована номенклатура формується шляхом укладання державних контрактів і державних замовлень.Децентралізована номенклатура формується підприємством самостійно на основі вивчення ринкового попиту на свою продукцію та встановлення прямих контактів зі споживачами шляхом укладання договорів поставок.Натуральні показники, зазвичай, представляються у фізичних одиницях виміру . На основі виробничої програми в натуральному виразі визначають вартісні показники: товарну, валову продукцію у порівнюваних цінах, товарну і реалізовану продукцію у діючих цінах підприємства. Вартісними показниками виробничої програми є обсяги товарної, валової, реалізованої, чистої, умовно-чистої продукції, нормативної вартості обробітку, валового і внутрішньозаводського обороту, обсяг незавершеного виробництва. товарна продукція=готова продукція+напівфабрикати, які поставляються на сторону+ послуги промислового характеру+товари народного споживання+роботи з капітального будівництва, які виконуються власниками+продукція допоміжних господарств, призначена для реалізації "на сторону"+ середні та капітальні ремонти, що виконуються власними силами.Товарна продукція оцінюється в діючих оптових цінах, по собівартості, в натуральних показниках, Наступним показником виробничої програми є валова продукція, що включає до свого складу всю продукцію у вартісному виразі, незалежно від ступеня її готовності: де ВП — валова продукція;НЗВп — вартість залишків незавершеного виробництва на початок планового періоду;НЗВк— вартість залишків незавершеного виробництва на кінець планового періоду;Іп — вартість інструменту для власних потреб на початок планового періоду;Ік — вартість інструменту для власних потреб на кінець планового періоду.Це найбільш загальний показник, який відображає всю роботу підприємства. Важливе значення для аналізу виробничої програми має показник незавершеного виробництва у вартісному виразі: де НЗВ — величина незавершеного виробництва;Кв — кількість виробів;С — собівартість одного виробу;Тц — тривалість циклу виготовлення одного виробу;Кн. в — коефіцієнт наростання витрат при виготовленні виробу;Д — кількість робочих днів у розрахунковому періоді.Коефіцієнт наростання витрат при виготовлені виробу розраховується: де М — сума матеріальних витрат на виробництво одного виробу;С — собівартість одиниці виробу без матеріальних витрат;Со — одноразові витрати на початку циклу виготовлення продукції;Сі — поточні витрати на виготовлення продукції.Обсяг реалізованої продукції включає вартість усіх готових виробів, що були поставлені покупцям і оплачені ними, та вартість інших виконаних робіт, котрі входять в товарну продукцію: де РП — реалізована продукція;Злп — залишки нереалізованої продукції на початок планового періоду;Злк — залишки нереалізованої продукції на кінець планового періоду;ВЗлп — залишки продукції відвантаженої, за яку термін оплати не настав на початок планового року;ЗЗлк — залишки продукції на відповідальному зберіганні у покупців на кінець планового року.

35.Методи планування виробничої програми та її ресурсне забезпечення При плануванні виробничої програми необхідно використовувати такі матеріали:= перспективний план виробництва продукції і послуг;=результати вивчення поточного попиту на продукцію;= державній контракт і держане замовлення на продукцію підприємства (за умови їх наявності);= прогноз потреби в продукції підприємства, який складається на підставі досліджень змін ринкових елементів у часі, тобто попиту, пропозиції, ціни, кількості конкурентів тощо;= договори на виробництво та поставку продукції, то укладаються в результаті вільного продажу виробів на гуртових ярмарках;=дані про залишки нереалізованої продукції в попередньому періоді;= заходи щодо спеціалізації та кооперування виробництва;=заходи щодо збільшення виробничих потужностей підприємства.Ресурсне обґрунтування виробничої програмЗапроектовану й відображену в плані підприємства виробничу програму треба економічно обґрунтувати, тобто узгодити з необхідними виробничими потужностями цього підприємства, трудовими, матеріальними та інвестиційними ресурсами. Виявлення реальної можливості виконання плану виробництва продукції полягає передовсім у визначенні максимального обсягу випуску виробів, що його може забезпечити наявна виробнича потужність підприємства, та обчисленні необхідного її нарощування протягом періоду, на який було складено виробничу програму.За вихідні дані для цього беруть середньорічну виробничу потужність підприємства та коефіцієнт її використання.Умовний приклад розрахунку можливого обсягу виробництва продукції з наявної потужності підприємства:Збільшення потужності за рахунок використання внутрішньовиробничих резервів (здійснення певних організаційно-технічних заходів) не завжди може забезпечити випуск запланованого обсягу продукції. Цим зумовлюється потреба визначати необхідність уведення в дію нових (додаткових) потужностей за рахунок технічного переозброєння, реконструкції або розширення підприємства. Розрахунки проводять у певній послідовності.● визначають обсяг продукції, що не може бути отриманий з наявної потужності і для виробництва якого необхідно вводити в дію нові (додаткові) потужності;● установлюють для кожного року коефіцієнт освоєння нових виробничих потужностей з урахуванням існуючих нормативних строків;● розраховують середньорічну величину нових (додаткових) потужностей , користуючись формулою ,де — обсяг продукції, для забезпечення випуску котрої необхідне введення в дію нових виробничих потужностей; — обсяг продукції, виробленої в поточному році з додаткових потужностей, що були введені в дію в попередні роки; при цьому для першого року розрахункового періоду дорівнює нулю, другого — , третього — тощо;● обчислюють повний обсяг виробничих потужностей , що вводитимуться у дію в і-му році розрахункового періоду, за формулою де — величина середньорічного введення в дію потужностей в і-му році розрахункового періоду;

36. Поняття, класифікація та структура персоналу. Персонал підприємства — це сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності.Окрім постійних працівників, у діяльності підприємства можуть брати участь інші працездатні особи на підставі тимчасового трудового договору (контракту).Багато підприємств поза основною діяльністю виконують функції, які не відповідають головному їхньому визначенню, усіх працівників підрозділяють на дві групи: персонал основної діяльності та персонал неосновної діяльності. Згідно з характером функцій, що виконуються, персонал підприємства поділяється здебільшого на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники. Керівники — це працівники, що займають посади керівників підприємств та їхніх структурних підрозділів. Спеціалістами вважаються працівники, що виконують спеціальні інженерно-технічні, економічні та інші роботи.

До службовців належать працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування.

Робітники — це персонал, безпосередньо зайнятий у процесі створення матеріальних цінностей, а також зайнятий ремонтом, переміщенням вантажів, перевезенням пасажирів та ін. Важливим напрямом класифікації персоналу підприємства є його розподіл за професіями та спеціальностями.

Професія — це вид трудової діяльності, здійснювання якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок.

Спеціальність — це більш-менш вузький різновид трудової діяльності в межах професії.Сучасна кадрова політика підприємства (фірми, корпорації) має бути спрямована на ринкові умо­ви господарювання. Головна її мета полягає в за­безпеченні нині і в майбутньому кожного робочого місця, кожної посади персоналом відповідних професій та спеціальностей і належної кваліфікації. Досягнення кінцевої мети кадрової політики суб'єктом госпо­дарювання має передбачати виконання таких основних функцій: розробка і корекція стратегії формування та використання трудового потенціалу відповідно до змін в умовах господарю­вання; набір і формування необхідних категорій персоналу (відбір, професійна орієнтація, наймання, адаптація); підготовка персоналу до відповідної професійної діяльності (виробничо-технічне учнівство, загальна професійна підготовка, підвищення кваліфікації, просування на службі); оцінка персоналу (контроль відповідності персоналу конкрет­ним потребам виробництва чи іншої сфери діяльності, аналіз діло­вих якостей працівників, висунення на певну посаду, службове пе­реміщення); мотивація дотримання належного режиму трудової діяльності та високої продуктивності праці; постійний моніторинг безпеки праці (виробничо-господарсь­кої діяльності); забезпечення соціальної захищеності персоналу підприємства (фірми, корпорації);реалізація постійних контактів між керівництвом (керівниками всіх рівнів) і представниками трудових колективів (профспілками).