6.Кейнсіанська та неокласична кредитно-грошової політики

1 Неокласична школа

Вихідною і водночас центральною в неокласиків є ідея економічної рівноваги, яка досягається завдяки механізму ціноутворення в ринковому господарстві.

Економічна думка першої чверті XX ст. стала приділяти все більше уваги проблемі економічного циклу, але будучи зв'язаною провідною ідеєю неокласичної школи про автоматичне встановлення економічної рівноваги, вона прагнула дати пояснення економічного циклу на підставі зовнішніх щодо економічної системи явищ. Тому неокласики починають спеціально досліджувати роль грошової системи та її вплив на параметри розвитку економіки, можливості використання грошово-кредитної політики як інструмента антицикліч-ного регулювання. Унаслідок цього виникають нові грошові теорії. У 20-х pp. з'являється кембриджський варіант кількісної теорії грошей або теорія «касових залишків». її авторами були А. Маршалл, А. Пігу та Дж. Робертсон. Основна ідея кількісної теорії грошей — безпосередній вплив змін грошової маси на рівень цін. Новим у кембриджському варіанті є те, що центром аналізу стають мотиви, котрі визначають накопичення готівки в касах фірм і в окремих осіб. Прагнення суспільства зберігати певну частину своїх доходів у грошовій формі розглядається прихильниками кембриджського варіанта, як найважливіша умова автоматичного встановлення рівноваги в економічній системі за наявності гнучкої системи цін. Зростання або зниження цін, на думку авторів, спричиняє зміну реальної цінності суми грошей у вигляді готівки. Щоб зберегти її незмінною, коли ціни зростатимуть, економічні суб'єкти прагнутимуть збільшити грошову частину свого доходу і скоротити частину доходу, яка споживається; коли ж ціни знижуватимуться, то їх дії будуть протилежними. Саме це прагнення до збереження реальної цінності грошової частини доходу прихильники кембриджського варіанта розглядають як автоматичний регулятор рівноваги на ринку: підвищення цін спричиняє зменшення споживання і внаслідок цього скорочення попиту та нове зниження цін. Падіння цін навпаки — стимулює зростання попиту і наступне зростання цін. Такі процеси заведено називати «ефектом Пігу» або «ефектом реальних касових залишків». На думку Пігу, економічний добробут — це задоволення, яке можна оцінити в грошовому еквіваленті. Пігу вважав головним показником національного добробуту «національний дивіденд». Добробут визначається рівнем і темпами зростання національного дивіденду та рівномірним його розподілом. Виходячи з цього Пігу визнає перерозподіл національного доходу однією з найважливіших функцій держави. Важливо звернути увагу на те, що А. Пігу був одним із перших неокласиків, котрий піддав сумніву досконалість ринкового механізму та вільної конкуренції. Він показав, що існують вагомі та стійкі причини, які порушують дію ринкового механізму і зумовлюють необхідність державного втручання. Пігу розглядав дві форми державного втручання в економіку: пряму й непряму. Непрямі заходи (податки, субсидії) необхідно застосовувати для усунення економічних наслідків «зовнішніх ефектів», що виникають за умов вільної конкуренції. Пряме втручання необхідне за посилення позицій монополій в економічному житті. Однак, на думку Пігу, антимонопольне законодавство є хоч і корисним, але малоефективним. Він висловлює ідею прямого втручання держави в галузі із найбільшою загрозою виникнення монополії. Втручання держави має здійснюватися у формі безпосереднього контролювання цін, тарифів та обсягів випуску продукції. Крім того, Пігу не виключає можливості прямих державних капіталовкладень у певні сфери економіки, а також прямого державного управління. Таким чином, у концепції Пігу було сформульовано важливі аспекти участі держави в економічній діяльності, однак в цілому ця концепція залишилася в межах неокласичної традиції. Монетарну теорію економічного циклу розробив у цей час інший представник кембриджської школи Р. Хоутрі (1879— 1975). Йому належить пріоритет створення теорії, яка пов'язує споживчі доходи й витрати з економічним циклом. Кредитна система є важливою складовою його моделі, тому що саме приплив грошей з банків для задоволення потреб підприємців веде до підвищення доходів. На його думку, економічний цикл — це суто грошове явище, обумовлене коливаннями грошового попиту й відповідними змінами в наданні кредитів. За економічного піднесення, на думку Хоутрі, попит на гроші зростає, банки збільшують кредит і полегшують умови його надання, зменшують ставку процента. Такі дії банків є результатом зростання рівня цін, ділової активності і збільшення швидкості обігу грошей. Але з розвитком цього процесу банки стають обережнішими і, побоюючись розвитку інфляції, підвищують ставку процента, обмежують і навіть скорочують кредитування. В результаті відбувається спад економічної активності. На основі своєї теорії Хоутрі дійшов висновку, що циклічні коливання ділової активності можна пом'якшити через розумну грошово-кредитну політику.

2 Кейнсіанська модель грошово-кредитного регулювання

Нова економічна теорія виходила з того, що сучасна ринкова економіка, автоматично прагнучи до рівноваги, може потрапити в стан нрівності сукупного попиту та сукупної пропозиції, при якомуфактичний випуск продукції виявляється значно нижче потенційного ізначну частину робочої сили складається з вимушено безробітних.

На відміну від класиків Дж. Кейнс вважав , що економіка надовго може "застрягти" в ситуації низького випуску та хронічної безробіття,оскільки внаслідок негнучкості цін і заробітної плати відсутній механізм, за допомогою якого швидко відновлювалася б повна занятістьі забезпечувалося повне використання виробничих потужностей. Причину попадання економіки в пастку рівноваги в умовах неповної зайнятості Дж. Кейнс бачив у недостатньому сукупному попиті і вважав, щоуряд може впливати на стан економічної активності,використовуючи методи грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики длязміни сукупного попиту.

У кейнсіанської теорії сукупного попиту вирішальне значення приділяєтьсяінвестиційному попиту. Коливання в інвестиціях внаслідок дії ефекту мультиплікатора викличуть великі зміни у виробництві та зайнятості. Серед найважливіших факторів, що визначають рівень інвестицій в економіці, Дж. Кейнс виділяє процентну ставку, оскільки остання є витрати одержання кредиту для фінансування інвестиційних проектів. Зростання процентної ставки за інших рівних умов буде зменшувати рівень запланованих інвестицій, а отже, падатимуть обсяг виробництва ізайнятість.

Ланцюг функціональних залежностей можна виразити таким чином:зростання грошової маси викликає падіння процентної ставки, це призводить дозростанню інвестицій, а отже, доходу і зайнятості. Кейнс розглядав вплив процентної ставки на інвестиційну політику як важіль, за допомогоюякого умови грошового обігу впливають на економіку в цілому. Ось чому аналіз грошового ринку, де в результаті взаємодії попиту і пропозиції грошей встановлюється відсоткова ставка, є важливою складовою частиною кейнсіанської теорії. Розкриваючи механізм зміни процентної ставки, Дж. Кейнс відкинув класичну кількісну теоріюпопиту на гроші і представив свою точку зору, згідно з якою гроші --один з видів багатства, а бажання господарюючих суб'єктів зберігати частину активів у формі грошей визначається так званим перевагою ліквідності.

Кейнс розглядав попит на гроші як функцію двох змінних величин: номінального національного доходу та процентної ставки, тому що вважав, що сукупний попит на гроші включає два елементи. Першийелемент - трансакційний попит, або попит на гроші як засіб обігу,тобто попит на гроші для угод, купівлі товарів і послуг. Він враховує трансакційний мотив, коли гроші потрібні для здійснення запланованих витрат, і мотив обережності, який обумовлює необхідність мати гроші для можливості реалізувати несподівані потреби. Трансакційний попит залежить від рівня національного доходу: чим більше номінальний національний дохід, тим вище рівень витрат, тому що люди вступають у велике число операцій і їм необхідно мати більше ліквідних коштів.

Принципово новим у Кейнса є введення в сукупний попит на гроші другого елементу - спекулятивного попиту, пов'язаного з купівлею -продажем цінних паперів. Наявність спекулятивного попиту на гроші обумовлено тією обставиною, що люди в кожному конкретному випадку самі визначають,яку частку доходу направити на споживання, а яку на заощадження, а також в якій формі зберігати заощадження. Заощадження, представлені в цінних папери, приносять дохід. Однак володіння ними пов'язано з ризиком, тому щозміна процентної ставки призведе до зміни курсу цінних паперів. Функціональну залежність попиту на гроші можна визначити в такий чином: номінальний попит на гроші залежить від номінального національного доходу та номінальної процентної ставки. Пропозиція грошей в економіці визначається політикою Центральногобанку і постійно у короткостроковому періоді. Використовуючи методи грошово-кредитної політики, держава може впливати на процентну ставку, а через неї на рівень інвестицій, підтримуючи повну зайнятість і забезпечуючи економічне зростання.

Проте Дж. Кейнс і його послідовники віддавали пріоритет бюджетно -податковій політиці. Для пояснення цього можна навести декілька причин.

По-перше, попадання економіки в особливий стан, при якому збільшення пропозиції грошей не викликає зміни національного доходу. Цей випадок названий "пасткою ліквідності". По-друге, в оцінці швидкості обігу грошей Кейнс виходив з того,що вона мінлива і непередбачувана, в тому числі і на коротких відрізкахчасу (наприклад, усередині економічного циклу). Тому не можна розглядати гроші як найважливішого фактора, що визначає динамікуобсягу виробництва, зайнятості і цін. І нарешті, по-третє, Дж. Кейнс вважав, що ціни в ринковій економіці негнучкі, тому всі економічні показники він висловлює у незмінних величини заробітної плати.

Дослідивши канали, по яких фіскальна та грошово-кредитна політика уряду впливає на стан економіки, і виходячи зтеоретичних передумов, Кейнс зробив висновок про те, що в умовах депресії методи монетаристського підходу до регулювання і стимулювання економіки зазнали краху. Зміни податкової системи і структури державних витрат він вважав більш ефективними способами стабілізації економіки. Цей висновок привів послідовників Кейнса до проголошення відомої тези: "гроші не мають значення". При цьому ранні кейнсіанці, виходячи з "пастки ліквідності", вважали монетарну політику неефективною і підкреслювали абсолют фіскальної політики. Пізні кейнсіанці вважали також ефективної і грошово-кредитнаполітику. Перевага віддається змішаної монетарно-фіскальній політиці:порівняно жорстка фіскальна і легка монетарна, при цьому останній відводиться роль пристосовується політики, що супроводжує заходи бюджетно-податкового регулювання. Грошово-кредитна політика необхіднадля того, щоб утримати процентну ставку на низькому рівні і заохочувати інвестиції: приріст пропозиції грошей буде протидіяти зростанню процентної ставки і в такий спосіб не допускати витіснення приватного інвестування, знижувати ефект "виштовхування" при збільшенні державних витрат.

7. Механізм впливу на відтворення через пропозицію

Економічні основи органічного поєднання попиту й пропозиції є наслідком процесу відтворення економічного життя (єдності фази виробництва, розподілу, обміну та споживання продукту) і пов'язані з універсальноїтоварно-денежной формою такого відтворення. Співвідношення попиту й пропозиції відбиває конкретні пропозиції виробництва та споживання з урахуваннямстоимостно-ценовой визначеності товарів (послуг). Співвідношення попиту й пропозиції залежно від рівня аналізу характеризує макро- чи мікроекономічні процеси. На макроекономічному рівні розглядається співвідношення сукупних попиту й пропозиції, що є характеристиками громадського процесу відтворення загалом.Микроекономической характеристикою є співвідношення ринкового від попиту й ринкового пропозиції. Стимулирующее вплив співвідношення ринкового попиту й пропозиції проявляється у бездефіцитній економіки та у бік контролю за розмірами витрат виробництва та цінами над ринком. Виробники під тиском обмежень платоспроможності споживачів і з підтримки конкурентоспроможності змушені піклується про зниження витрат виробництва та зрештою цін.

Відносна незбалансованість попиту й пропозиції над ринком призводить до перерозподілу самих факторів виробництва (коштів виробництва, робочої сили в, природних ресурсів) між галузями виробництва. Провідною тенденцією такого перерозподілу є рух потенційних умов виробництва, у ринкової сфері, де немає забезпечений платоспроможний попит споживача. Виробник реалізує свій економічний інтерес — створює вартість, котра вже після реалізації своєї продукції ринку дозволить одержання прибутку, забезпечити розширене відтворення виробничого процесу повніше задовольнити потреби самих виробників.