Розрахунок природнього освітлення – термінологія(характерний переріз, умовна робоча поверхня).
ХАРАКТЕРНИЙ ПОПЕРЕЧНИЙ ПЕРЕРІЗ – поперечний переріз приміщення площиною перпендикулярною до вікон або до повздовжньої осі, до якої повинна потрапити ділянка з найбільшою кількістю робочих місць.
УМОВНА РОБОЧА ПОВЕРХНЯ – горизонтальна поверхня умовно прийнята на рівні 0,8 м від підлоги.
Координати сонця та їх зображення.
ПОЛОЖЕННЯ СОНЦЯ НА НЕБОСХИЛІ ВИЗНАЧАЄТЬСЯ КООРДИНАТАМИ: 1. Висота стояння Сонця – це кут між напрямком на сонце та його проекцією на площину горизонту. Якщо сонце знаходиться над горизонтом, то його висота додатна і змінюється від 0 до 90°, а за горизонтом - то від’ємна і змінюється від 0 до - 90°. 2. Азимут – це геодезичний кут між напрямом на північ та проекцією напрямку на сонце на площину горизонту (сонячною площиною), який відраховується за годинниковою стрілкою від 0 до 360°; азимут інсоляційний - кут між напрямком на південь та сонячною площиною, який відраховується за або проти годинникової стрілки від 0 до 180°.
Моделювання інсоляції на установці штучне сонце з рухомим джерелом світла.
Методи моделювання інсоляції архітектурних об’єктів у лабораторних та натурних умовах: а) зміна положення джерела світла у двох площинах-рух світильника по направляючих на підлозі, по спеціальних дугах на приладі, кріплення у різних точках на стіні (1, 2, 3); б) зміна положення джерела світла у одній площині шляхом його нахилу та зміна положення макету архітектурного об’єкту в одній площині шляхом його обертання навколо вертикальної осі (4, 5, 6); в) зміна положення макету архітектурного об’єкту у двох площинах шляхом нахиляння та обертання інсоляційного планшету з макетом з врахуванням географічної широти на лабораторій установці або у натурних умовах (7, 8); г) стаціонарне положення джерела світла у натурних умовах у середині архітектурного об’єкту з проекцією на стіни плям світла, які відповідають координатам положення сонця на небі.
Поняття про маскування архітектурних об’єктів.
МАСКУВАННЯ – приховування об'єкта за рахунок архітектурно-світлотехнічних прийомів (слабко відрізняється від фону, має малі кутові розміри, знаходиться у полі зору короткий час).
Площинні кольорові системи. Кольорове коло Гете.
Рис. 36, Кольорові системи: а- Кольорове коло Гете (може мати 6, 12, 48… 192 кольори, властивості: 1. Нагадує веселку; 2,3. Контрастні кольори розташовані по діагоналях, а нюансні – по колу), б- трикутник Максвелла: суміщений з колом, рівносторонній та прямокутний, в- кольоровий графік МКО: вписаний прямокутний трикутник, у редакції 1913 та 1964 р., звичайний та кольоровий.
Кольорове коло Гете.
Пізніше інший вчений Йоганн Ґете добавив між червоним та фіолетовим пурпурний колір і замкнув кольори в коло.
Це кольорове коло складається більше, ніж з восьми кольорів, воно детальніше.
В центрі кола три основні кольори: жовтий, червоний та синій. Ці кольори не можна здобути ніяким змішанням фарб.
Але якщо жовтий змішати із червоним, отримаємо оранжевий колір; червоний з синім - фіолетовий; синій із жовтим - зелений. Саме тому ці кольори (оранжевий, фіолетовий і зелений) та всі інші кольори, які можна здобути змішанням фарб, називають похідними.
Білет №4