Вплив виховного колективу на формування особистості в колективі.
Виховний вплив колективу здійснюється в багатьох напрямах. Передусім він реалізується у колективній діяльності учнів. У спільній діяльності видно успіхи та невдачі кожного вихованця, їх причини. Згуртований колектив одразу ж вживає необхідних заходів: схвалює або засуджує діяльність учня. Успіхи кращих стають прикладом для наслідування.
У процесі різних видів діяльності в дитячому колективі встановлюються міжособистісні зв'язки і взаємини.
Науковими дослідженнями виявлено три найпоширеніші моделі розвитку взаємин між особистістю і колективом: 1) особистість підкоряється колективу (конформізм); 2) особистість і колектив перебувають в оптимальних стосунках (гармонія); 3) особистість підкоряє собі колектив (нонконформізм). У кожній з цих моделей виділяють багато ліній взаємовідносин, наприклад: колектив відштовхує особистість; особистість нехтує колективом; співіснування за принципом невтручання та ін. Кожен вид стосунків по-своєму впливає на формування особистості в колективі.
На думку В. Сухомлинського, висока виховна ефективність взаємовідносин між особистістю і колективом досягається, якщо «це гуманні, людські взаємини між учнями, між вихователями і вихованцями, і на цій основі єдині поняття про добро і зло».
Для гуманних стосунків між членами колективу характерний постійний дружній тон, увага один до одного, готовність допомогти товаришеві. У такому колективі всі вихованці відчувають себе частиною цілого, немає «ізольованих», відкинутих, групового егоїзму та групової поруки. Це сприяє формуванню гуманної людини, хорошого товариша, друга.
Виховний вплив колективу залежить також від становища учнів у системі внутріколективних взаємин, від ставлення до первинного колективу.
Виходячи з цього, А. Розенберг виділяє чотири групи дітей, підхід до виховання яких потребує певної диференціації.
Перша група - учні, які цілковито віддані своєму колективу, легко підкоряються його вимогам, сумлінно ставляться до своїх учнівських обов'язків і дбають про відповідне ставлення до них усіх членів колективу.
Друга група - школярі, переважно віддані колективу, виявляють активність та ініціативу у громадській роботі, але не вирізняються пізнавальною активністю, не завжди відповідально ставляться до навчання.
Третя група - учні, які ретельні у навчанні, беруть активну участь у громадській роботі, претендуючи на авангардну роль у колективі, проте підтримкою і повагою його членів не користуються, оскільки охоче виконують тільки ті доручення, які підкреслюють їх зверхність у класі, їхні здібності та вміння.
Четверта група - учні, які не визнають вимог колективу, не зважають на його інтереси, байдужі до його життя. Ці школярі недисципліновані, негативно ставляться до навчання, до участі в громадському житті.
Вагому роль у вихованні особистості в колективі відіграє громадська думка. Вона впливає на учня не лише під час зборів колективу або через критику в стінній газеті, а й у щоденному його житті та діяльності. У згуртованому колективі учні засуджують негідні вчинки товаришів, не чекаючи зборів.
Важливим засобом виховання особистості в колективі є критика і самокритика. Критика допомагає позбутися недоліків у поведінці, запобігти можливим негативним вчинкам. Справедлива, доброзичлива критика спонукає порушника до роздумів і усвідомлення неправомірності своєї поведінки, до самокритичності.
Правильно поставлене колективне виховання передбачає розумне поєднання самостійного розвитку особистості з урахуванням потреб колективу. «Природа дитини егоїстична, — писала Софія Русова, — і цей егоїзм необхідний для найкращого розвитку її індивідуальності. Виховання не мусить знищувати у малої дитини інстинкту егоїзму, без нього дитина не розвивається в справжню людину, а в якусь солодку сентиментальну істоту. Але разом з розвитком індивідуальності мусить складатися гуртова свідомість, громадське єднання, свідомість своїх відносин і своїх обов'язків до колективу».
Виховний вплив колективу на його членів посилюється за розумного поєднання педагогічного керівництва зі створенням умов для вияву вихованцями самостійності, ініціативи, самодіяльності, якщо колектив дбає про утвердження відносин співпраці вчителя й учнів. У таких колективах ролі його учасників адекватні їх можливостям, контроль за їх діяльністю переростає у самоконтроль, а сам колектив терпляче ставиться до недоліків його членів. Важливо забезпечити своєчасне педагогічне втручання у формування стосунків між членами колективу, створення тимчасових об'єднань з переведенням до них вихованців, у яких не склалися нормальні стосунки в первинному колективі, змінюваність характеру і видів колективної діяльності, що дає змогу прилучати учнів до нових стосунків.
Народна педагогіка про виховну роль колективу:
Громада — великий чоловік.
Де дружно, там і хлібно.
Добре там живеться, де гуртом сіється і жнеться.
Громада — рада, що рішила, так і буде.
У товаристві лад — усяк тому рад.
Формування позитивної позиції особистості в колективі.
Колектив як об’єкт виховання:
активізація діяльності;
духовне взаємозбагачення;
досвід моральної поведінки;
самовираження, самоствердження.
Колектив – засіб розвитку людини, в ньому створюється найкращі умови для її формування, розвитку здібностей і задатків.
Колектив виховує вміння поєднувати особистості інтереси з громадськими, у
колективі яскраво проявляється індивідуальність кожного учня.
Приклади : захоплення учнем малюванням, технікою, літературою значення для колективу цього захоплення.
Колектив виховує у учнів вміння підкоряти особисті інтереси громадським (учень повинен повідомляти їх важливість і розумність), виховує дисциплінованість, вольові якості.
Колектив сприяє усуненню приватновласницької, індивідуалістичної психології, створюючи психологію колективіста.
Приклад: поведінка учнів 1 класу.
Колектив виховує у учнів вміння підкорятися один одному в силу повноважень, які покладені колективом на окремих його членів, що дуже допомагає учням в подальшому житті.
Як?
Колектив виховує, посилюючи вплив особистого позитивного прикладу і зменшує негативний вплив.
Функції колективу:
Ознайомлення дітей з системою громадських відносин і організація накопичення ними досвіду цих відносин.
Дитячий колектив в нашому суспільстві має всі основні риси життя суспільства. А.С.Макаренко добивався не тільки єдності колективу і особистості, громадських і індивідуальних інтересів при провідній ролі суспільних, але і єдності дитячого колективу з трудовими колективами дорослих, що створювало для його вихованців можливість, накопичуючи досвід колективістських відносин, підкріплювати його досвідом широкого громадського життя.
Колектив – основна форма організації дитячої діяльності: навчальної, трудової, ігрової.
Діяльність – основний засіб за допомогою якого діти засвоюють соціальний досвід. В процесі діяльності здійснюється розвиток психічних властивостей особистості, її здібностей, обдарувань, морально–вольових якостей. Від того, в якій формі і як організована діяльність, залежить успіх не тільки в досягненні результата, але і в вивчанні дитини. В процесі провідних для дітей головних видів діяльності в колективі формуються ділові стосунки. Ці відносини відповідають діловим відносинам нашого суспільства і є основним стержнем колективу як форми організації дитячого життя.
Колектив – важлива виховна суспільна ланка. Тому відносини ділової залежності, відповідальності, контролю, взаємодопомоги, керівництва, підкорення і вимогливості є основними необхідними умовами, завдяки яким досягається ефективне здійснення процесу виховання. На основі цього розвиваються між дітьми відносини дружби, товаришування, людської симпатії, творчої взаємодії, довірливого спілкування.
Чим міцніша і чіткіша організаційно–ділова структура колективу, тим кращі умови для створення в ньому високоморальної творчої атмосфери, здорового морального клімату.
Діти вчаться виступати в ролі організаторів і виконавців.
Дисципліноване, організоване прагнення товаришів–однодумців до загальної суспільно–цінної мети – ось що робить організаційну структуру знаряддям формування ділових якостей, засобом виховання і всебічного розвитку особистості дитини.
Весь комплекс міжособистісних ділових, товариських, емоційних, дружніх відносин формує моральну суть особистості, її морально–естетичне ставлення до світу і до самої себе. Учень повинен брати активну участь в системі колективних відносин, що створюють невичерпні можливості для прояву дитиною якостей колективіста: відданості громадським інтересам, взаємодопомоги і турботи про друга, відповідальності і боротьби за досягнення загальної мети, дисциплінованості, вимогливості до себе і товаришів, глибокої поваги до них. Багатство колективістських відносин створює моральне багатство особистості, що приймає участь в них. Виходить, що колективізм не результат спільного проведення часу, перебування в неорганізованій групі, а постійна активна участь в системі колективістських відносин, що відображаються в особистості.
В свідомості учня складається єдина система колективістської свідомості, дій, система емоційно–психічних станів. Ця система визначає мотиви особистості.
Але в практиці зустрічається з таким явищем, коли дитина живе і діє в колективі, але проявляє риси егоїзму.
Чому?
Дві помилки: 1. Колектив розглядають як звичайне спільне проведення
часу.
Забувають, що організаційна структура колективу
повинна бути динамічною.
Діти повинні в колективі оволодіти багатством існуючих в ньому педагогічно цінних відносин і позицій. Тому дитина повинна поступово переходить від однієї позиції, до виконання різноманітних функцій, включаючи керівництво і виконання. Буває так, що учень весь час перебування в колективі обирається відповідальним за одну ланку роботи (спортивний сектор чи редколегія…) Це призводить до однобічності в розвитку; учень починає розглядати себе як відповідальну особу і використовує права і обов’язки не тільки в інтересах справи.
4. Колектив має ефективний педагогічний вплив на окрему особистість чи групу дітей.
Основним фактором, за допомогою якого здійснюється вплив, є система єдиних вимог і розвиток громадської думки.
В основу громадської думки розвинутого дитячого виховання колективу лежить спільний інтерес до справ, до успіхів і невдач колективу, громадський інтерес до особистості, її положення в суспільстві, її радощі і печалі. Дітям потрібні увага, розуміння, захист з боку дорослого, потрібні співчуття, підтримка, заохочення з боку товаришів. Цього можна досягти за допомогою громадської думки в добре організованому вихованому колективі .
Суть педагогічно впливу, громадської думки, ефективність, способи прояву і сила впливу залежить від якісного стану колективу, рівня його розвитку, чіткості управління, характеру відносин в ньому. Педагогічний вплив в колективі і за допомогою колективу зовнішньою метою завжди має досягнення позитивного результату в організації життя і діяльності дітей. Внутрішнім результатам є моральна зміна особистості, але особистість змінюється в процесі діяльності. Отже, по мірі поглиблення змісту, удосконалення форм організації життя і праці змінюється сама особистість і способи педагогічного впливу на неї.
Шляхи фактори формування та розвитку колективу.
висунення перспектив,
спільна діяльність дітей,
створення і розвиток традицій,
створення активу,
організація суспільної думки,
розвиток гуманного стилю спілкування дітей, мажорного тону у колективу.
Методи організації виховного колективу
Вимога
Вимога – конкретне, реальне завдання, яке учню необхідно виконати в процесі діяльності.
Проявляється закономірність виховного процесу діалектика зовнішнього і внутрішнього вимога повинна випереджати розвиток особистості і переходи у вимогу вихованця до самого себе.
Призначення і використання:
містить норми суспільної поведінки і обов’язки їх виконання;
виконує гальмуючу чи стимулюючу роль в організації різноманітної діяльності у вигляді вказівок про початок і кінець роботи, корекції дій, надання допомоги іншим школярам і т.д.;
виступає як прийом, який спонукає до певних вчинків, при цьому вона допомагає учням усвідомити зміст, цінність, необхідність завдання.
Форми реалізації:
Пряма вимога – виступає у вигляді наказів, вказівок, розпоряджень. Ставиться в діловому і рішучому тоні.
Ознаки:
позитивність,
інструктивність,
рішучість,
оптимальність,
відповідність віковим і індивідуальним особливостям
А.С. Макаренко – пряма, беззаперечна вимога педагога на першому етапі формування колективу.
Непряма вимога ( побічна) – прохання, поради, натяк і т.д.
Передбачає наявність у вихованців свідомості, мети, мотиву, переконання.
3. А.С.Макаренко опосередковані вимоги:
« … поскольку ученик не любит подвергаться специальным воспитательным процедурам, воспитатель не должен выдвигать сущность своей педагогичной позиции на первый план, а наоборот, должен скрыть её от воспитанника»
Приклад: « Педагогічна поема» - декорація.
Вимога до вчителя: дотримуватися міри в постановці вимог до учнів, щоб не перетворити їх в моралізування.
Вибір формулювання вимог визначає педагогічна ситуацією, реальні умови роботи з дітьми.
Вимога – метод педагогічного впливу на свідомість з метою викликати, стимулювати або загальмувати окремі види діяльності.
А.С.Макаренко надавав особливого значення методу вимог у системі виховного впливу на особистість. Його педагогічним кредо було: якомога більше вимог до людини і якомога більше поваги до неї.
Ця педагогічна аксіома є важливою передумовою виховання законослухняних громадян і становлення правового суспільства, в якому править закон. На основі розумної безкомпромісної вимоги педагога до вихованців поступово формується вміння і готовність особистості вимагати від себе. Тому А.С.Макаренко мав підстави стверджувати: « Чим яскравіше, більш визначене право вимогливості, тим менше доводиться вимагати, тим природніше виникає загальний стиль».
Діалектичне поєднання методу вимог з методами переконування та прикладу формує гідну поведінку людини.
Вимога відіграє суттєву роль на початковому етапі виховної роботи з колективом чи окремою особистістю, у процесі організації нових видів діяльності.
Вимоги можуть бути безпосередніми й опосередкованими. Безпосередня вимога спрямована на тих вихованців, від яких педагог вимагає конкретних дій. Опосередкована вимога спрямована на інших учнів, колектив, які можуть трансформуватися до конкретної особистості. Застосування тих чи інших вимог залежить від педагогічних ситуацій та особливостей відносин між вихованцем і вихователем.
Вимога може бути прямою, якщо звертання педагога має чітку конкретну вказівку на певну дію і виражена в рішучій наполегливій манері за формулою: «роби так і лише так» («Візьми зошит з домашнім завданням і йди до дошки», « Прибери дбайливо класну кімнату»).
У процесі використання прямих вимог необхідно дотримуватись певних правил.
Вимога має бути позитивною, тобто стимулювати вихованців до певних вчинків, а не забороняти, гальмувати їх дії.
Пряма вимога має бути однозначною, зрозумілою, конкретною, носити інструктивний характер.
Будь–яка пряма вимога має бути виконана і доведена до позитивного результату.
За умови дбайливого й відповідального виконання певної вимоги вихователь має схвалити дії вихованця, формуючи цим самим у нього впевненість у діяльності і стимулюючи до позитивних вчинків.
Непряма вимога виражена завуальовано і розраховано на дію внутрішніх психологічних стимулів, пов’язаних з переживаннями, почуттями вихованців.
Можна виокремити три групи непрямих вимог:
позитивні вимоги ( порада, натяк), умовна вимога (вимога в ігровому оформленні), негативні вимоги ( осуд, недовіра, погроза), вимога – прохання.
Розглянемо сутність названих видів непрямих вимог.
Вимога–прохання в добре організованому колективі є досить дієвим засобом впливу на особистість і ґрунтується на довірі між вихователями й вихованцями. Вона виступає внутрішнім стимулом вихованця до позитивної діяльності А.С.Макаренко зазначав: «Прохання тим відрізняється від інших видів звернення, що воно дає дитині цілковиту волю вибору. Його треба вимовляти так, щоб дитині здавалося, ніби вона виконує прохання з власного бажання, не вимушена до цього ніякими примусом… Форму прохання найкраще застосовувати в тих випадках, коли ви добре знаєте, що дитина прохання ваше охоче виконає».
Вимога–довіра – досить дієвий засіб. Вона стимулюється силою особистості, яка починає відчувати важливість і корисність своїх дій, бажання виправдати довіру педагога, прагнення утвердити себе в колективі.
Наприклад, класний керівник організовує учнів з метою генерального прибирання класної кімнати. Перед усім класом звертається до шестикласника: «Сергійку, доручаємо тобі на завтра забезпечити усіх нас господарським знаряддям ( відра, ганчірки, миючі засоби та ін.) Ти в нас хазяйська дитина».
Вимога- схвалення спрямована на стимулювання вихованців до позитивних дій. Оскільки у дітей молодшого і середнього шкільного віку недостатньо сформований психологічний механізм самооцінки, тому так важливо підтримувати вихованця, формувати в нього впевненість у власних силах і правильності своїх дій.
Наприклад, на уроці математики учні самостійно розв’язують задачі.Учитель проходить між рядами, спостерігає за роботою учнів. Зупиняється біля Дмитра, який не завжди відзначається дбайливістю. Але цього разу вчитель побачив певну старанність учня. Учитель голосно зауважує: «Сьогодні ти старанно працюєш. Молодець. Працюй так і далі».
Вимога – порада – це звернення до свідомості вихованця, містить певні рекомендації вихователя для самостійного прийняття вихованцями рішення щодо доцільності того чи іншого вчинку. Це дає вихованцеві можливість вибору, стимулює його самостійність.
Наприклад, учні 4-го класу на пришкільній ділянці обкопують дерева. Учитель спостерігає за їхньою працею. Один учень дещо недбайливо ставиться до роботи. Класовод підійшов до нього і зауважив : «Миколо, на мій погляд, ти ображаєш яблуньку. Я радив би тобі копати і робити ширші кола».
Вимога-натяк є прихованою формою стимулювання дій вихованця. Ця вимога ґрунтується на довірливих взаєминах між педагогом і вихованцем та передбачає врахування його індивідуальних особливостей.
Наприклад, на початку уроку мови учитель дав учням самостійною роботу. Не всі учні почали працювати. Учитель, не називаючи нікого конкретно, говорить: « Мені здається, що дехто ще на перерві».
Умовна вимога полягає в тому, що певний вид діяльності, приємний для вихованця, постає своєрідним стимулом для діяльності особистості щодо виконання небажаного або більш важкого доручення.
Наприклад, мама звертається до п’ятирічної Наталі, яка грається з ляльками : «Наталочка, якщо ти швидко складеш усі іграшки на полицю, підемо гуляти на вулицю. Подивись, як там гарно».
Вимога в ігровому оформленні використовується в тих випадках, коли доводиться виконувати нецікаві доручення та долати труднощі, пов’язані нерідко з втомою вихованців. Гра в житті дітей є важливим стимулом їх діяльності, вона захоплює дітей, викликає радість, сприяє виникненню емоційних почуттів задоволення від виконання навіть непривабливих справ, але які є важливими в житті колективу.
Наприклад, учні 6-го класу в одноденному поході дещо стомилися. Класний керівник поділив клас на 4 загони, в кожному загоні обрали командира, розробили різні маршрути, яким загони мають дійти до визначеного місця, де на переможців чекав сюрприз – подарунок.
Вимога-осуд використовується у тих випадках, коли негативна оцінка тих або інших дій вихованця постає в ролі психологічного гальма його негативних дій, вчинків і стимулює до позитивних дій.
Наприклад, два хлопчика після уроків прибирають класну кімнату. Але роблять це недбало, лише розмазують по підлозі бруд. Черговий учитель звертається до них: «Так працювати не можна. Негайно поміняйте воду і все зробіть дбайливо!»
Вимога–недовіра використовується у тих випадках, коли дії інших не дають бажаних результатів. Якщо вихованець відчуває частково втрату довіри з боку товаришів, педагога, він психологічно переживає своє місце в колективі. При розумному використанні вимоги шляхом недовіри з’являються внутрішні стимули до подолання негативізму у власних діях. Та вдаватися до цієї вимоги треба досить обережно, вибірково, аби не стимулювати вихованців до вироблення почуття байдужності.
Наприклад, семикласники готуються до свята Матері. Два хлопчика, Сергій і Андрій, переважно безвідповідально ставляться до виконання своїх доручень. Цього разу спостерігається те саме. Класний керівник зауважує : «Хлопці, ви знову хочете бути утриманцями. Ми виключаємо вас із справи. Так і скажемо мамам : Сергій і Андрій не поважають своїх мам».
Вимога–прогноз спрямована на гальмування негативних дій, вчинків вихованців шляхом попередження про позбавлення їх можливості займатися приємним видом діяльності, користуватися певними правами членів колективу. Погроза є крайнім видом вимог, досить тонким інструментом впливу педагога на виконавців.
Наприклад, у 8-му класі учні Юра та Ігор відламали одну стійку парти. Класний керівник звертається до вихованців : «Якщо до завтрашнього дня не полагодите парту, будете на всіх уроках працювати стоячи, а ваші батьки ремонтуватимуть парту».
У процесі застосування непрямих вимог необхідно дотримуватися певних правил:
враховувати індивідуальні і вікові можливості вихованців;
вимоги мають бути реальними та посильними для дітей;
кожна вимога має бути спрямована на залучення особистості до конкретної діяльності;
не торкатись особистих таємниць вихованців;
не принижувати гідність особистості;
Таким чином, система вимог у поєднанні з методами переконання і прикладу є важливим інструментом формування у вихованців переконань і слугує основою формування свідомої поведінки.