1. Поняття кошторисно-бюджетного фінансування, принципи, об'єкти фінансування

Кошторисно-бюджетне фінансування — це метод безпово­ротного, безвідплатного відпуску грошових коштів на утриман­ня установ, що перебувають на повному фінансуванні з бюдже­ту, на основі фінансових планів — кошторисів витрат.

За цим методом фінансується майже вся невиробнича сфе­ра суспільства, що базується на державній або комунальній формі власності (бюджетна сфера). Обсяг передбачуваних витрат згідно з кошторисами закріплюється в бюджетах, які приймаються на відповідних рівнях — у державному бюд­жеті, бюджеті Автономної Республіки Крим та місцевих бюд­жетах. Кошторисно-бюджетне фінансування здійснюється на основі загальних принципів бюджетного фінансування.

На кошторисно-бюджетному фінансуванні утримуються державні та комунальні:

— установи соціальної сфери;

— освітні установи — школи, середні спеціальні та вищі учбові заклади;

— установи охорони здоров'я — лікарні та поліклініки, медпункти, державні та дитячі дошкільні установи;

— установи культури — бібліотеки, будинки культури, ди­тячі театри, об'єкти фізичної культури;

а також:

— установи Міністерства оборони, Національної гвардії, Прикордонних військ, Служби безпеки України, Міністер­ства внутрішніх справ України;

• органи законодавчої та виконавчої влади, суди та про­куратура.

2. Кошторис як індивідуально-плановий акт. Порядок складання та затвердження кошторисів.

Основним документом, що визначає витрати бюджетних установ, є кошторис. Кошторис витрат — основний плано­вий документ, який визначає загальний обсяг, цільове надход­ження та використання, а також щоквартальний розподіл коштів, що відпускаються з бюджету на утримання бюджет­них установ або на здійснення централізованих соціальних, господарських, екологічних, культурних та інших заходів.

Фінансування з бюджету виконується тільки на основі за­тверджених для цього кошторисів видатків. Витрати бюд­жетних коштів без затвердженого в установленому порядку кошторису не допускаються.

Кошторис витрат на утримання бюджетних установ є ак­том, що встановлює права і обов'язки керівників цих уста­нов по використанню зазначеного обсягу грошових коштів, а також права і обов'язки фінансуючих органів по виділен­ню цих грошових коштів і контролю за їх правомірним ви­користанням. Для кожної бюджетної установи вірно скла­дений і своєчасно затверджений кошторис є індивідуальним фінансово-плановим актом, на основі якого ця установа фінансується протягом календарного року.

Забезпечення бюджетних установ грошовими ресурсами називається коштррисно-бюджетним фінансуванням. Кошто­рисно-бюджетне фінансування — це система науково та еко­номічно обгрунтованих заходів щодо визначення критеріїв роз­поділу коштів і напрямів використання фінансових ресурсів, а також визначення їх оптимальних обсягів для кожного об'­єкта, що фінансується.

При кошторисно-бюджетному фінансуванні фінансово-правові відносини виникають тільки з моменту затверджен­ня кошторису. В цьому і полягає правове значення кошто­рису як індивідуального фінансово-планового акта, який хоч і не встановлює правових норм, але направлений на їх ви­конання і конкретизує ту чи іншу правову норму у розрізі конкретного правовідношення.

У практичній діяльності бюджетних установ застосовуються чотири види кошторисів витрат: індивідуальні, загальні, зве­дені та кошториси витрат на централізовані заходи. Усі види кошторисів складаються відповідно до класифікації доходів і видатків державного та місцевих бюджетів України (бюд­жетної класифікації).

Для утримання однотипових невеликих установ (таких, як школи, бібліотеки, клуби, відділи у складі виконкомів або апарату адміністрації тощо), які обслуговуються централізо­ваними бухгалтеріями, складаються загальні кошториси, в яких обов'язково розшифровується обсяг фінансування за статтями на кожну установу окремо.

Індивідуальні кошториси витрат бюджетних установ скла­даються за відповідними параграфами бюджетної класифі­кації, виходячи з специфіки роботи конкретного закладу, що фінансується.

Міністерствами, відомствами та відділами виконкомів органів місцевого самоврядування складаються фінансові плани з розрахунками та обгрунтуванням видатків, які на­зиваються кошторисами на централізовані заходи (такі, як проведення нарад, конференцій тощо).

Види кошторисів відрізняються між собою різним рівнем узагальнення інформації про видатки. Індивідуальний кош­торис відбиває вимоги у коштах кожної окремої бюджетної установи з урахуванням специфіки їх функціонування. Загальні кошториси складаються для видатків груп однотипо-вих установ.

Зведені кошториси вміщують всі видатки на утримання ус­танов, що підпорядковані одному міністерству чи відомству. Такі кошториси об'єднують всі індивідуальні, загальні кош­ториси та кошториси на централізовані заходи.

Індивідуальний кошторис витрат будь-якої бюджетної ус­танови складається з 4 частин: 1) загальні відомості; 2) ви­робничі показники, які необхідно знати для обрахування об­сягів витрат; 3) розрахунки по окремих видах витрат; 4) зве­дення витрат.

Кожна з статей кошторису витрат має однорідну групу витрат, передбачених бюджетною класифікацією. Наведемо основні статті кошторису витрат, які встановлені бюджет­ною класифікацією.

Стаття 1. Заробітна плата. В цю статтю зараховуються всі витрати: на оплату заробітної плати відповідно до посад, вста­новлених окладів і ставок як штатним працівникам, так і тим, що працюють за сумісництвом, а також на погодинну оплату праці викладачів, оплату консультантів у лікуваль­них закладах; на виплату за звання дійсним членам і чле­нам-кореспондентам академії; виплату премій і подання ма­теріальної допомоги працівникам органів державної влади і управління, правоохоронних органів, де ці затрати прово­дяться в межах фонду оплати праці; на оплату праці осіб, що не перебувають у штаті даної установи, залучених для виконання робіт на договірних засадах.

Стаття 2. Нарахування на заробітну плату. За цією статтею плануються і враховуються відрахування до Пенсійного фонду України та відрахування на соціальне страхування праців­ників з фонду заробітної плати згідно із статтею 1.

Стаття 3. Канцелярські та господарські витрати. На цю стат­тю відносяться такі видатки: придбання канцелярських то­варів, витрати по публікаціях, абонементна плата за телефо­ни й телетайпи тощо.

Стаття 4. Відрядження та службові поїздки. Витрати цієї статті складаються з оплати проїзду, добових і квартир­них при службових відрядженнях адміністративно-управ­лінського персоналу; витрат на придбання проїзних

квитків на внутрішньоміський транспорт для працівників, діяльність яких пов'язана з роз'їздами по місту. Але на цю статтю не відносяться видатки, пов'язані з оплатою відряджень на наукові конференції, семінари, симпозіу­ми та інші поїздки з науковою метою — вони будуть відне­сені на статтю 18.

Стаття 8. Стипендії. Визначення розміру асигнувань за да­ною статтею робиться окремо на виплату стипендій студен­там денних вузів, студентам-іноземцям, яких беруть на на­вчання за контрактною системою, а також студентам вечірніх та заочних відділень останніх курсів у розмірі місяч­ної стипендії в період перебування у відпустках без збере­ження утримання, на оплату стипендій аспірантам, ордина­торам, слухачам курсів іноземної мови, слухачам підготов­чих відділень.

Стаття 9. Витрати на харчування. За цією статтею роблять­ся витрати на харчування в лікувальних установах, дитячих будинках та школах-інтернатах, дитячих дошкільних уста­новах, в училищах.

Стаття 10. Придбання медикаментів та перев'язочних засобів. Як правило, витрати за цією статтею передбачаються лише в стаціонарах лікарень, поліклініках, медпунктах, жіночих консультаціях, будинках дитини.

Стаття 12. Придбання устаткування й інвентаря. Виділення коштів з бюджету на придбання устаткування й інвентаря провадиться за встановленими економічними нормами, які розраховуються разом із статтею 16 в відсотковому розра­хунку від вартості основних фондів установи за даними ос­таннього річного звіту. Розмір процентів залежить від мож­ливостей бюджету, з якого фінансується установа.

Кошти ст. 12 і ст. 16 становлять фонд розвитку установи.

Стаття 14. Придбання м'якого інвентаря та спецодягу. За даною статтею кошти витрачаються на придбання постільної білизни для стаціонарів лікарень, гуртожитків учбових зак­ладів, спецодягу для персоналу та хворих у лікарнях.

Стаття 15. Державні капітальні вкладення. Кошти даної статті призначаються на оплату робіт по будівництву нових об'єктів, придбання й монтаж устаткування, реконструкції будинків, споруд і устаткування.

Стаття 16. Капітальний ремонт будинків і споруд. Капіталь­ний ремонт об'єктів у межах відпущених асигнувань (див. ст. 12) проводиться за наявності технічної документації — дефектних актів, що визначають обсяг та вартість ремонтів і актів виконаних робіт (форма № 2), які підтверджують фак­тичне виконання. Кошти даної статті можуть бути викорис­тані на поліпшення благоустрою та реконструкцію об'єктів.

Стаття 18. Інші витрати. Асигнування за цією статтею можна згрупувати в 4 основні групи:

1. Витрати на організацію і проведення заходів культурно-освітнього характеру.

2. Видатки учбові і на виробничу практику учнів.

3. Витрати на науково-дослідну роботу.

4. Витрати на придбання книг для бібліотек, вузів, техні­кумів, шкіл.

Процес складання кошторису має назву кошторисного про­цесу та включає декілька етапів: складання, затвердження, виконання. Ці етапи є юридичними діями. Кожен етап вре­гульовується Законом України “Про бюджетну систему Ук­раїни” та іншими нормативними актами. За аналогією з ви­значенням стадії бюджетного процесу, стадії кошторисного процесу можна визначити як відокремлено-самостійні закін­чені етапи діяльності державних органів (посадових осіб), в результаті проходження яких індивідуальний фінансовий план переходить з одного якісного стану в інший.

Кошториси витрат бюджетних установ складаються за фор­мами, які розробляє Міністерство фінансів України для ок­ремих типів установ (бюджетних закладів, підприємств, організацій). Кошторис вміщує лише видатки на поточне утримання, придбання обладнання та інвентаря, проведен­ня капітального ремонту. Капітальні вкладення, передбачені планами економічного та соціального розвитку, фінансуються на основі окремих самостійних кошторисів.

Розміри видатків за кожною статтею кошторису встанов­люються шляхом використання норм та нормативів: сітьо­вих показників, економічних нормативів, вартісних та нату­ральних технічних норм.

За своїми юридичними властивостями норми поділяються на обоє 'язкові та розрахункові (факультативні).

Обов'язкові норми встановлюються актами вищих органів державної влади та управління й не підлягають зміні (наприклад, ставки зар­плат). Нормативи, на відміну від розрахункових норм, не мають безпосереднього зв'язку з одиницею нормування, а встановлюються правовими актами. До них належать: став­ки заробітної плати, нарахування на заробітну плату (відра­хування до Пенсійного фонду України та на соціальне стра­хування, розміри стипендій тощо) та інші.

Розрахунковими нормами є середні витрати на розрахун­кову одиницю.

За змістом норми поділяються на натуральні (матеріальні) та грошові (фінансові). Натуральна норма — це кількісний набір продуктів або інших матеріальних цінностей на одну розрахункову одиницю.

Поквартальний розподіл бюджетних асигнувань за кошто­рисами повинен відповідати поквартальному розподілу ви­датків відповідного бюджету. При виконанні кошторису про­тягом року в нього можуть бути внесені зміни вищестоя­щою організацією, яка затверджувала кошторис. Порядок складання єдиного кошторису доходів і видатків бюджетної установи та організації регулюється Положенням, яке за­тверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 1998 р. № 164. У відповідності до цього Положення, єдиний кошторис доходів і видатків бюджетної установи, організації є основним документом, який визначає загаль­ний обсяг, цільове надходження і поквартальний розподіл коштів установи і складається за встановленою Міністер­ством фінансів України формою.

Єдиний кошторис доходів і видатків складається усіма ус­тановами на календарний рік і затверджується, як правило, керівниками вищестоящих організацій не пізніше ніж через місяць після затвердження відповідного бюджету, з якого провадиться фінансування установи. Одночасно з коштори­сом на затвердження вищестоящою організацією подається штатний розпис установи, включаючи її структурні підроз­діли, які утримуються за рахунок спеціальних або інших по­забюджетних коштів.

Кошториси і штатні розписи установ, які не мають вище­стоящої галузевої організації (центральні, районні, центральні, міські лікарні тощо), затверджуються районними державни­ми адміністраціями або виконавчими органами відповідних місцевих Рад.

Фінансування установ без затвердженого у встановленому порядку кошторису забороняється. Кошториси доходів і видатків, штатні розписи окремих установ затверджуються:

а) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київ­ської та Севастопольської міських Рад, обласних. Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій — Мінфіном України;

б) міністерств і відомств Автономної Республіки Крим, управлінь, відділів, інших підрозділів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, ра­йонних Рад, районних державних адміністрацій, міських (міст обласного підпорядкування) Рад та їх виконавчих органів — Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними ад­міністраціями після попередньої експертизи у Мінфіні Ав­тономної Республіки Крим, обласних, Київському та Сева­стопольському міських фінансових управліннях;

в) управлінь, відділів, інших підрозділів районних держав­них адміністрацій — районними державними адміністрація­ми після попередньої експертизи у районних фінансових відділах;

г) регіональних відділень (служб) державних цільових фондів — вищестоящими організаціями;

д) національних закладів освіти, що безпосередньо фінан­суються з державного бюджету, — керівниками цих закладів у межах доведених Мінфіном обсягів бюджетних асигнувань та середньорічної чисельності ставок працівників.