4. Ліна костенко
ПЕРЕКИНУТІ ШПАКІВНІ
Плаче шпак уранці після зливи,
Де шумлять на греблі явори,
Що шпаківню вітер чорногривий
Перекинув денцем догори.
Борсаються бідні шпаченята,
Як його зарадити біді?
Кліпають із пітьми оченятами:
— Випадемо, татку, що тоді?
Ще якби їм день чи півторадні,
Ще якби їм днів хоча б із п'ять!
Бо вони ще ж зовсім безпорадні, —
Падаючи, ще не полетять.
Як же, хлопці, хатку ви прибили,
Що її порушили вітри?!
Плаче шпак уранці після зливи,
Де шумлять на греблі явори...
Казка І.Франка «Лисичка- кума »
Був собі Вовчик-братик і Лисичка-сестричка. І задумали вони взятися чесно працювати. Винайшли собі нивку поля і змовилися посадити на ній картоплю. Вранці-рано вибралися обоє до роботи — ямки робити та картоплю садити. Дома поснідали, що у них було, а щоб опівдні не бігати додому, взяли відразу з собою обід і полуденок: глечик меду і кошик паляниць. Поклали страву між корчі, а самі взялися до роботи.Копають, копають, та Лисиці швидко наскучила чесна праця. Нібито копає, а сама думає, як би то вихопитися та в корчі медку полизати. Ось у недалекому болоті поміж тростиною загукав Гук на все горло:— Гуп-гуп-гуп!— Зараз, зараз, сватоньку! — скрикнула Лисичка, немовбито її кликано. І вже кинула мотику та й збирається йти.— А куди ти, Лисичко? — питає Вовчик-братик.— Хіба не чуєш, сват Гук мене кличе.— Та чого?— Ми ще з ним учора балакали: бачиш, він мене просить за куму.— Га, коли так, то йди, тільки не барися.— Я хутко повернусь! — мовила Лисичка.— Копай собі свій загонець, я тебе здожену.Побігла Лисичка в корчі, зараз до горщика, попоїла добряче меду, закусила паляницею, все чистенько позав'язувала, облизалася та й іде до Вовчика, спишна водячи хвостом, — звичайно, кума.— А що, вже прийшла? — питає Вовчик.— Та вже, — мовить Лисичка.— А що там народилося?— Хлопчик.— А як же його назвали?— Початочок.— Ото ім'я! Я ще не чув такого, — мовив Вовчик.Лисичка нічого не мовила, але взялася пильно до роботи.Може, так минула година, а може, й дві, — знов Лисичці захотілося медку полизати. І ледве Гук з болота загукав, а вона на весь голос кричить:— Зараз, сватуню, зараз!— А то що, Лисичко? — питає Вовчик.— Та бачиш, там друге дитинятко у свата народилося, ще раз за куму просить.— Ну, що, коли просить, то йди, тільки не барися.— Я хутко, Вовчику! — мовила Лисичка та й шмиг у корч. Зараз до горнятка, наїлася добре меду, паляницею закусила, так що з їх спільного полуденка мало що й залишилося, та й вертається до Вовчика.— О, ти вже тут!— Та вже.— А що ж там народилося?— Та дівчинка.— А як її назвали?— Серединка.— Ото! Я ще й не чував такої назви, — дивувався Вовчик.— У Гуків, Вовчику, все такі незвичайні назви дають. На те вони голосні птахи.Попрацювали вони з годину, і знов Лисичці запах дуже медок. Ледве тільки Гук загукав із тростини, а вона кричить:— Іду, сватоньку, йду!— Ти куди йдеш, Лисичко?— Хіба не чуєш, що сват іще раз за куму просить? — мовила Лисичка.— Що за диво, що він тебе так часто за куму просить? — мовив Вовчик.— Бо мене дуже любить, Вовчику.— Ну, то йди ж, та не барися, треба роботу кінчити.— Я зараз тут буду, Вовчику. Роби, не бійся, я своє зроблю.Побігла Лисичка до корча, виїла решту меду з горщика, схрупала решту паляниць, усе поперевертала та й іде до Вовчика.— А що, вже прийшла?— Та вже.— А що там народилося? — питає Вовчик.— Хлопчик.— А як же його назвали?— Остаточок.— Ну, що ж, нехай здоров росте.Копали так, копали, аж ось уже й полудень. Вовчик давно зголоднів, та все якось соромиться признатися, а далі кинув мотику та й каже:— Ну, на тепер досить. Чи не пора обідати?— Певно, що пора, Вовчику-братику, — мовить Лисичка, а сама нібито копає, пильнує роботи.— А ти ж не голодна?— Та ні, Вовчику, іди ти сам та пообідай, мене там погостили.Пішов Вовчик у корчі, дивиться, ого! Горщик порожній, аж вилизаний від меду, кошик перевернений, і паляниць ані кришки нема! Аж тепер зрозумів, куди це Лисичка-сестричка так часто ходила! Аж тепер йому вияснилося, які-то вона своїм похресникам чудернацькі назви давала!— А, так ти така, погана Лисице! — скрикнув Вовчик. — Хочеш мене роботою і голодом на смерть заморити, а сама всю страву пожерла! Чекай же! Я тебе за те саму розірву і на обід згамкаю!Почула Лисиця Вовчиків крик, побачила, який він біжить злосливий та недобрий, і не чекала довго. Накивала п'ятами до лісу, а в лісі шусть у першу нору, яку надибала під корінням старого дуба. Думала, що сховається зовсім, але Вовчик таки встиг побачити кінчик її хвоста, як Лисичка втягала його до нори. Прибіг та й кричить:— Ага, ти тут? Вилізай мені зараз! Не сховаєшся від мене!Та Лисичка не дурна. Сидить у норі, ані пари з рота.— Не обзиваєшся? Добре! Чекай лише, я тебе досягну.Скочив Вовк, виломив довгу клюку, застромив у нору та шпортає. Думка була вхопити Лисичку за ногу та й витягти на світ білий. І оглянутись не встигла Лисичка, а клюка хап її за ногу. Нора тісна, і Вовк, почувши, що щось зачепив, потяг клюку що є сили. От Лисичка, хоч і як їй мурашки поза плечима бігали, почала реготатися та й кричати:— Ото дурний! Зачепив за дубовий корінь, та й тягне! Думає, що мене за ногу вхопив. Тягни, дурню, тягни!Почувши це, Вовк відпустив Лисиччину ногу та й почав знов шпортати клюкою, поки не зачепив справді за дубовий корінь.— Ай, ай, ай! Моя ніженька! — закричала Лисичка, а дурний Вовк з радості як почав тягти, поки сам не змучився і клюки не зламав. Тоді плюнув і пішов геть, і зарікся з Лисичкою більше не мати ніякої спілки.
Білет №21
Білет №22
Білет №23
1. ДНІПРОВА Чайка (літературний псевдонім Василевської Людмили Олексіївни)- українська письменниця і перекладачка. Народилася 1 листопада 1861 р. в с. Карлівка (нині Зелений Яр) Миколаївської області в родині священика. Дитинство й молодість минули на півдні України. Закінчивши Одеську гімназію 1879 р., вона розпочала педагогічну діяльність спочатку як приватна вчителька, працювала у сільських школах Херсонської губернії. Дніпрова Чайка працювала у багатьох жанрах, добре відомі її вірші, п'єси, казки, оповідання, нариси. Основні течії її творчості — тяжка селянська доля, життя інтелігенції, революційні події 1905 р. В 1885 р. в одеському альманасі «Нива» було вперше надруковано два вірші Дніпрової Чайки («Вісточка» й «Пісня») та оповідання «Знахарка», яке за своїм характером близьке до запису з народних уст. Відома Дніпрова Чайка і як дитяча письменниця. Для дітей писала казки, вірші, лібретто дитячих опер («Коза-дереза», «Краплі-мандрівниці», «Пан Коцький», «Весна-красна»). Твори її для дітей виховують у юних читачів ідею перемоги добра над злом. Довгі роки творчі зв'язки єднали Дніпрову Чайку з основоположником української музичної культури М. В. Лисенком. Саме на лібрето Дніпрової Чайки композитор створює свої три дитячі опери, які були написані з 1888 по 1892 рр. («Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і весна»). В 1909 р. письменниця захворіла і виїхала на лікування в Одесу, де й перебувала до 1911 р. Невдовзі Дніпрова Чайка тяжко захворіла. Писати змогла вже тільки протягом 1918—1920 рр.
Талант письменниці високо оцінили І.Франко та М.Коцюбинський.
Померла Дніпрова Чайка 13 березня 1927 в с. Германівці на Київщині. Похована у Києві на Байковому кладовищі.
2. Тама́ра Опана́сівна Коломі́єць (народилася 9 квітня 1935, місто Корсунь, нині Корсунь-Шевченківський Черкаської області) — українська поетеса, перекладач. Член Національної спілки письменників України (від 1956 року).
1957 року закінчила Київський університет. Мати багато працювала, тому вихованням дівчинки займалася бабуся. Тамара Опанасівна належить до покоління, дитинство якого було перерване війною. Ще до війни дівчинка вміла читати. А потім усі підручники замінив «Кобзар» та бабусині козацькі й чумацькі сумовиті пісні, казки, загадки, лічилки, яких вона знала безліч. Перша збірка «Проліски» побачила світ 1956 року, коли Тамара Коломієць ще навчалася в університеті. Із більшими чи меншими перервами звідтоді вийшло 10 книжок лірики, зокрема «Осіння борозна» (1981), «Багаття на межі» (1984) та «Дорога в листопад» (1990). У її творчому доробку— понад ЗО збірок оригінальних казок, віршів, небилиць, лічилок, смішинок, загадок. Найвідоміші її книги: «Починаються дива», «Жмурки», «Пісенька про гнома», «Пісня джерельця», «Дощик-накрапайчик». Тамара Опанасівна досить активно співпрацює з популярним журналом «Пізнайко». Нещодавно «Веселка» перевидала її «Веселе місто Алфавіт».
Відомі твори: «Калачі», «Праля», «Хиталочка-Гойдалочка», «Стоїть новий будинок», «Жмурки», «Нагідка», «Співаночка-весняночка», «Дідів обід», « Звідки взявся коровай», «Найкращий дарунок», «Ялинка в дитсадку».
3. Френк Баум (англ. Lyman Frank Baum, 15 травня 1856 – 6 травня 1919) - американський дитячий письменник, автор серії казок про країну Оз. В Україні казки Баума найбільше відомі завдяки авторизованому перекладу Волкова на російську мову. Найпопулярнішою є перша казка циклу "Чарівник Смагардового міста".
Народився в штаті Нью-Йорк в родині заможного бізнесмена-нафтовика. Отримав домашню початкову освіту, навчався у військової академії, звідки втік додому. Писати й друкуватися (на власному верстаті, подарованому йому батьком) почав рано.
Першими літературними успіхами стали його оповідання про Матінку Гуску (прозові версії традиційних англійських дитячих віршів) і книга цілком авторської абсурдної поезії про Татка Гусака... У 1900-му Баум видав «Дивовижного чарівника Країни Оз». Книга два роки поспіль очолювала список бестселерів.
Чарівник Країни Оз
Повість-казка популярного американського письменника Л. Ф. Баума розповідає про дивовижні пригоди дівчинки Дороті та її щирих друзів — Страшила, Бляшаного Лісоруба, Лева та песика Тото. Разом вони мандрують дорогами чарівної Країни Оз. Чимало випробувань трапляється їм на шляху, але завдяки міцній дружбі, винахідливості та згуртованості наші герої успішно долають усі перепони.
Образи і символи, використовувані Баум і Денслоу були засновані на політичні образи, які були добре відомі в карикатури 1890-х років. Багато події та персонажі книги схожі на реальних політичних особистостей, подій та ідей 1890-х років.
4. Є.Гребінка: «Лебідь і Гуси»
На ставі пишно Лебедь плив,
А Гуси сірії край його поринали.
«Хіба оцей біляк вас з глузду звів? —
Один Гусак загомонів,—
Чого ви, братця, так баньки повитріщали?
Ми попеласті всі, а він один між нас
Своє пиндючить пір'я білеї
Коли б ви тілько захотіли,
Щоб разом, стало бить, вся беседа взялась,
Ми б панича сього якраз перемастили».
І завелась на ставі геркотня,
Гусине діло закипіло:
Таскають, грязь і глей,зо дна
Да мажуть Лебедя, щоб пір'я посіріло.
Обмазали кругом — і трохи галас стих;
А Лебедь плись на дно — і випурнув як сніг.
Марко Вовчок казка «Ведмідь»
В казці Марко Вовчок розповідається про діда в якого була внучка Мелася і внук козак Михайло. Якось ввечері дід пішов у село і залишив їх в дома. В той час коли діти спали до них прийшов ведмідь і розгромив пасіку. Мелася почула що прийшов ведмідь і закрила брата в кімнаті щоб той не вийшов і його ведмідь не з*їв. Михайло як почув що щось не то і закричав що ведмідь аж втік. Коли Мелася відкрила брата то він почав розпитуватися що сталося ,хто в нас був. А вона сказала що хотіла вберегти його від ведмедя і тому закрила. А потім прийшов дідо і вони всьо йому розказали.