Визначення інтенсивності люмінесценції

При люмінесцентних дослідженнях варто проводити не тільки візуальні спостереження інтенсивності люмінесценції, але і кількісно вимірювати це. Способи реєстрації явищ люмінесценції різноманітні, але не усі рівноцінні, і застосовуються в практиці. Користуються візуальною, фотоелектричною і фотографічною фотометрією.

Візуальна фотометрія являє собою метод, заснований на здатності ока визначати рівномірність чи нерівномірність яскравостей двох поверхонь. При цьому точність визначення забезпечується щільним зіткненням країв порівнюваних полів і зникненням границь між ними (при рівності яскравостей), а також однаковим підбором кольору поверхонь.

При фотоелектричному фотометруванні відпадає необхідність у джерелі порівняння. Метод заснований на вимірі фотоструму, сила якого прямо пропорційна потоку світла, що падає на катод чи фотоелемент фотопримножувача. Цей метод забезпечує необхідну точність, відтворюваність і швидкість виміру люмінесценції. Фотопримножувач, застосовуваний у фотоелектричному фотометруванні, дозволяє підсилити фотострум у кілька мільйонів разів. При фотографічному фотометруванні використовується здатність фотопластинки (чи фотоплівки) створювати на поверхні рівномірну освітленість при влученні на неї протягом рівних проміжків часу двох світлових потоків однакового спектрального складу. Однак варто сказати, що фотографічна фотометрія усе ще залишається трудомістким методом і, природно, обмежується її поширення. Перевагою ж її є можливість шляхом збільшення часу експозиції домогтися достатнього почорніння фотопластинки і здійснити виробництво фотознімків як документи при малій яскравості об'єктів.

Література

1. Барашков Н. Н. Люминесцентный анализ. – М.: Химия, 1983, - 423 с.

2. Карякин А. В., Грибовская И. Ф. Методы оптической спектроскопии и люминесценции в анализе природных и сточных вод. – М.: Химия, 1986, - 324 с.

3. Несмеянов А. Н. Органическая химия. В 2-ух Т. М.: Химия, 1963, 890 с.

4. Полянський Б.А. Люминесцентное исследование органов и систем, - «Наука», Новосибирск, - 1983р.

5. Скоробагатий Я. М. Фізико – хімічні методи аналізу. – Львів, Дарина, 1996, - 186 с.

6. Химическая энциклопедия: в 5 т. – М.: Советская энциклопедия, 1988. – Т. 2 Дар-Мед. 1220 с.

7. Володарський Є.Т., Кухарчук В.В., Поджаренко В.О., Сердюк Г.Б. Метрологічне забезпечення вимірювань і контролю. Навчальний посібник. - Вінниця: Велес, 2001. - 219 с.

8. Сена Л.А. Единицы физических величин и их размерности: Учебносправочное руководство - 3-є изд., перераб. и доп. - М.: Наука. Гл. ред. физ.- мат. лит.. 1988.-432 с.

9. Новицкий П.В., Зограф И.А. Оценка погрешностей результатов измерений. - Л.: Энергоатомидат, 1985. -321 с.

10. Шишкин И.Ф. Теоретическая метрология. - М.: Изд-во стандартов. 1991. -287 с.

11. Грановский В.А. Динамические измерения. - Л.: Энергоатомидат. 1984. - 353 с.