§ 10. Календар і його типи

Календарем прийнято називати певну систему ліку великих проміжків часу з поділом їх на окремі періоди — роки, місяці, тижні, дні. Слово «календар» походить від латинських слів «калео» — проголошую й «календаріум» — «боргова книга». Перше нагадує про те, що в Древньому Римі, звідки запозичений наш календар, початок кожного місяця проголошувалося окремо. Друге ж - про те, що першого числа кожного місяця там платили відсотки за борги.

Астрономічними праобразами календарних одиниць — місяця й року — стали відповідно тривалості синодичного місяця 8 = 29,53059 діб й тропічного року Тγ, = 365,24220 доби.

Виходячи зі своїх традицій, способу життя й релігійних подань, люди в минулому розробили різні типи календарів: місячні, місячно-сонячні й сонячні.

1. Місячний, місячно-сонячний і сонячний календарі. У місячному календарі рік складається з 12 календарних місяців. У стародавності рахунок днів у новому місяці починали з першої появи вузького серпа Місяця на вечірнім небі; тривалість же календарного місяця зіставляли зі змінами фаз Місяця.

Відповідно до цих астрономічний місячний рік дорівнює 12*29,53059 діб = 354,367 = 354 діб. Число ж 354 можна представити так: 6*30 + 6*29. Тобто можна ввести календарний рік тривалістю 354 діб, у якому в загальному буде налічуватися 6 місяців по 30 діб й 6 місяців по діб доби. А щоб початок календарного місяця як можна точніше збігався з молодиком, ці місяці повинні чергуватися. У середньому за кожні три роки із залишку в 0,367 доби накопичується не набагато більше однієї доби. Один з варіантів обліку цієї розбіжності такий: у кожному проміжку в тридцять років 11 разів роблять вставку одного дня в році. Рік, що складається з 354 діб, прийнято називати простим, а рік з 355 доби — подовженим або високосним. Місячний календар використовують у країнах, де сповідається іслам.

Для узгодження тривалості сонячний і місячний роки використалися місячно-сонячні календарі. У календарях цього типу менші проміжки часу (місяці) вимірювали по змінах фаз Місяця (у календарних місяцях нараховували 30 й 29 доби).

Але оскільки 12 таких місяців — це 354 доби, тоді як тропічний рік на 11 доби довший, найчастіше 7 разів кожні 19 років уводили додатковий 13-й місяць. Адже 19 тропічного років майже рівні 235 синодичним місяцям — це так званих жетонів цикл. Тому те, як це видно з таблиці «Дати молодиків» (див. додаток), через кожні 19 років конкретні фази Місяця приходяться на ті ж календарні цикли. Метонов цикл, однак, неточний. Тому кожні 216 років певна фаза Місяця зміщається по датах нашого календаря на одні діб уперед (наприклад, з 21 березня на 22 і т.д.).

В теперішній час місячно-сонячний календар офіційно використається лише в Ізраїлі. На основі цього календаря обчислюють дати християнського Великодня й пов'язаних з нею інших свят (Піднесення, Трійці). У минулому ж, за всіма даними, це був найбільш використовуваний календар.

У сонячних календарях за основу вирахування часу прийнята зміна пір року, а на зміну фаз Місяця уваги не звертають. Першоосновою нашого сонячного календаря був юліанський календар, уведений 1 січня 45 р. до н.е. римським політичним діячем і верховним жерцем Юлієм Цезарем. Саме тоді було встановлено, що сонячний рік складається з 365,25 доби. Виходячи із цього й прийняли, що в календарному році в трьох з кожних чотирьох років налічується по 365 доби, у четвертому ж — високосному — 366 діб. Однак виявилося, що Юліанський календарний рік довше тропічного на 0,0078 діб. Різниця невелика, але за кожні 128 років накопичувалася погрішність в одну добу. Отже, якщо, скажемо, в 300 р. н.е. весняне рівнодення доводилося на 21 березня, то через 128 років - на 20, а ще через 128 років - на 19 березня й т.д.

До середини XVI ст. дата весняного рівнодення змістилася вже на 10 доби й доводилася на 11 березня. З датою весняного рівнодення зв'язане найбільше християнське свято - Великдень. На Никейском (325 р.) церковному соборі було вирішено святкувати її в найближчу неділю після повні, що наступає за весняним рівноденням. Вважалося, напевно, що дата дня весняного рівнодення - 21-і березня зберігається «назавжди». Але оскільки момент щирого весняного рівнодення поступово зміщався убік 1 березня, то створилася така ситуація: якщо, наприклад, в XVI в. повня випадала на 18 березня, весняним вважалося не воно, а наступне - 17 квітня. Отже, свято Великодня відсували убік літа.

В 1582 р. римський папа Григорій ХШ здійснив реформу календаря. Щоб повернути весняне рівнодення з 11 на 21 березня, з рахунку днів було вилучено 10 доби: після 4 жовтня 1582 р. наступило не 5, а 15 жовтня. І щоб надалі така помилка не виникала, було прийнято з кожних 400 років вилучати три доби: столітні роки, число сотень яких не ділиться без залишку на 4, вважають простими — по 365 доби (такими були 1700, 1800, 1900 р. і буде 2100 р.). Цей виправлений календар одержав назву григоріанського або нового стилю (н. ст.).

Середня тривалість року григоріанського календаря (за 400 років) становить 365, 2425 доби, що всього лише на 26 с перевищує тривалість тропічного року. Тому й погрішність в одні діб накопичується в цьому календарі приблизно за 3300 років. Отже, григоріанський календар практично точно відображає

астрономічні події, хоча протягом 400 років весняне рівнодення в ньому доводиться на дати 19, 20 й 21 березня.

2. Про нашу еру. У практичній діяльності людини необхідна певна система рахунку років. При цьому не має значення, який рік у тій або іншій системі був названий першим.

Система ліку років називається ерою. Ера — це вся сукупність років, відлічених від деякої початкової точку, називаною епохою.

Як показує історія, цим початковим моментом може бути подія реальне (початок царювання якого-небудь імператора, війна, стихійне лихо й т.п.) або вигадане, часто пов'язане з релігійними віруваннями або легендами. Для рахунку років не має ніякого значення правильно або помилково зазначена дата події. Головне, щоб цей рахунок від обраного моменту вівся безупинно, без пропусків і повторень. Рахунок років «від Різдва Христова» (насправді — «від втілення Добродії», тобто від свята Благовіщення), називаний нашою ерою, увів в 525 р. римський чернець Діонісій Малий, котрий у той час встановив нові таблиці дат Великодня.

Протягом двох, а може й трьох тисячоліть спостереження астрономів зводилися до виміру кутових відстаней між світилами й визначенню їхніх координат. Цей наполеглива, дуже кропітка і почасти непомітна праця вчених - астрометристів триває й у наш час.

Однак після того як в 1609 р. Галілео Галілей уперше подивився на небо в телескіс, можливості астрономічних спостережень зросли в багато разів. Цей рік уважається початком нової ери в астрономії — ери телескопічних досліджень. І нехай на наш погляд телескоп Галілея був недосконалим, він перевернув світ в уяві його сучасників. Подивившись у телескоп, можна було переконатися в тому, що ландшафт Місяця в чомусь подібний земному, що Венера, як і Місяць, змінює свої фази, що навколо Юпітера обертаються чотири супутники, у Сатурна є кільця, на Сонце - плями, а сяйво Чумацького Шляху створено міріадами зірок.

Все це збуджувало уяву, змушувало задуматися про складності Всесвіту, її матеріальності, про безліч населених світів, З початку телескопічної ери астрономи зосередилися на рішенні питань, пов'язаних з фізичною природою небесних тіл, із джерелами енергії й життєвих шляхів зірок, будовою й розвитком Всесвіту в цілому. Сьогодні астрофізика, як один з найважливіших розділів астрономії, може дати конкретні відповіді на багато питань, поставлених людством. Отримано вони завдяки новим потужним телескопам, що працюють як у наземних астрономічних обсерваторіях, так і на космічних орбітальних і міжпланетних станціях, а також завдяки вмілому застосуванню законів і досягнень сучасної фізики при осмисленні отриманих результатів.

1. Що таке календар?

2. Які типи календарів розроблені в минулому, де і які календарі використовуються у наш час?

3. Що стало причиною проведення григоріанської реформи календаря?

4. Що таке наша ера?