8. Зміст земельних правовідносин.

Під змістом земельних правовідносин розуміють права та обов'язки їх учасників щодо використання і охорони земель. Законодавством використовуються особливі способи визна-ч'ення змісту земельних правовідносин: публічно-правовий і приватноправовий. Публічно-правовими способами є: визначення основного цільового призначення земель шляхом поділу земель на категорії, зонування і встановлення обмежень прав власників. Приватноправовим способом визначення змісту прав та обов'язків власників землі та землекористувачів є сервітут і правила добросусідства. Встановлюючи правила добросусідства, власники земель та землекористувачі самостійно регулюють деякі земельні відносини, які виникають між ними. На зміст земельних правовідносин впливають такі обставини: 1) основне цільове призначення земельної ділянки та її правовий статус. Усі землі мають різну якість, різняться природними характеристиками і показниками, мають різне економічне й соціальне значення. Враховуючи ці обставини, для організації раціонального використання і охорони земель усі землі поділяються на різні категорії. Ці категорії виділяють залежно від основного цільового призначення відповідних земель. Перебування земельної ділянки у складі тієї чи іншої категорії визначає зміст та обсяг правта обов'язків відповідного суб'єкта, що використовує землю на законних підставах. Так, якщо на землях сільськогосподарського призначення основним обов'язком суб'єктів є підвищення родючості ґрунтів, то на землях промисловості — максимальна економія земель, які відводяться під об'єкти будівництва. Правовий статус земельної ділянки залежить також від розташування на ній окремих об'єктів. За цією ознакою земельні ділянки незалежно від категорії земель, до яких вони належать, поділяються на: земельні угіддя і ділянки, на яких немає ніяких інших природних і майнових об'єктів; земельні угіддя і ділянки, на яких розташовані природні об'єкти; земельні угіддя і ділянки, на яких розташовані нерухомі майнові об'єкти; земельні угіддя і ділянки, на яких розташовані об'єкти нерухомості і природні об'єкти; 2) правовий статус суб'єктів земельних правовідносин. Так, іноземні громадяни і юридичні особи не можуть бути власниками земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

9. Особливості земельного права як галузі права.

Земля може використовуватися в різних якостях: як засіб виробництва у сільському господарстві, як просторова база для розміщення різних об'єктів (шляхів, доріг, будівель, споруд і т.ін.), як частина навколишнього природного середовища тощо. До специфічних особливостей землі як засобу виробництва можна віднести також її просторову обмеженість (необхідність використання земель в тій кількості, яка визначена природою), постійність місцезнаходження (необхідність використання земельної ділянки там, де вона розміщена), незамінимість (неможливість використання замість земель інших засобів виробництва).

Поряд із предметом правового регулювання до критеріїв галузі права відносять і метод правового регулювання.

Для сучасного земельного права характерним є поєднання імперативного і диспозитивного методів правового регулювання.

Імперативний метод полягає у встановленні державою обов'язкових для виконання приписів і заборон та заходів юридичної відповідальності за їх невиконання. Сьогодні імперативні способи регулювання земельних відносин застосовується в основному до відносин, які складаються у сфері державного управління землею (ведення державного земельного кадастру, землеустрою, моніторингу земель і т.п.).

У сучасний період все більше використовується диспозитивний метод регулювання земельних відносин, який передбачає можливість учасників земельних відносин самостійно визначати модель своєї поведінки, але у межах, визначених законом. Для сучасного земельного права став характерним і метод екологізації, який виражається у закріпленні вимог щодо покращення екологічної ситуації, екологічних принципів використання земель, захисту їх від негативних впливів виробничої та іншої діяльності.

Характерні для земельного права і свої галузеві принципи -нормативно-керівні засади регулювання усіх видів земельних відносин, а також реалізації земельно-правових норм. Ряд принципів земельного права закріплені безпосередньо у Земельному кодексі України. До них, зокрема, належать:

а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва;

б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави;

в) невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадянами своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження землею;

г) забезпечення раціонального використання та охорони земель;

ґ) забезпечення гарантій прав на землю;

д) пріоритету вимог- екологічної безпеки.

Як і кожна галузь права, земельне право має свою систему -певну внутрішню структуру побудови галузі, порядок і послідовність розташування її правових інститутів.

За своєю структурою земельне право поділяється на загальну та особливу частини.

До загальної частини належать правові інститути, які мають загальний характер для всіх земель. До них можна віднести інститути права власності на землю; права користування землями та оренди земель; державного управління земельним фондом; охорони земель; відповідальності за порушення земельного законодавства та ін.

Особливу частину становлять правові інститути, які визначають правовий режим окремих категорій земель: сільськогосподарського призначення; житлової та громадської забудови; природнозаповідного фонду; оздоровчого призначення; рекреаційного призначення; історико-культурного призначення; лісового фонду; водного фонду; промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.