10. Соціологія е. Дюркгейма

Е. Дюркгейм (1858-1917) - один з найвідоміших і шанованих французьких соціологів. Його внесок в історію світової соціології визначається не тільки його власними ідеями і концепціями, а й тим, що Е. Дюркгейм створив французьку школу соціології, традиції якої до цих пір роблять серйозний вплив на стиль мислення французьких соціологів, вибір ними предмета дослідження і т.п .  Відмінною рисою наукових позицій Дюркгейма стала концепція соціологізму. Відповідно до неї соціальна реальність має свою специфіку, автономністю, незвідністю до інших різновидів реальності (наприклад, фізичної, психічної). Їй, отже, властиві свої власні закони, які і повинна виявляти і вивчати соціологія. Звідси випливає один з важливих методологічних вимог Е. Дюркгейма - соціальне треба пояснювати соціальним, виходячи з соціального. Вістрям своїм ця концепція спрямована проти існувало за часів Дюркгейма психологізму у трактуванні соціальних явищ.  Якісна специфіка суспільства виявляється більш виразно в його незвідність до індивіда і індивідуальній свідомості. По відношенню до індивідасоціальна реальність об'єктивна і незалежна у своєму існуванні. Дюркгейм писав, що при народженні індивід знаходить готовими закони і звичаї, правила поведінки, релігійні вірування та обряди, мову, грошову систему і т.п., що діють незалежно від нього. «Соціальні вірування або акти здатні існувати незалежно від їх індивідуальних висловів», - писав соціолог.  Пояснюючи незвідність соціальної реальності до індивіда, індивідуального життя, Дюркгейм підкреслював, що в процесі взаємодій між людьми виникає нова якість, що називається соціальним життям. Наприклад, очевидно, що «група думає, відчуває, діє абсолютно інакше, ніж це зробили б її члени, якщо б вони були роз'єднані. Якщо, отже, відправлятимуться від цих останніх, то ми не зрозуміємо нічого з того, що відбувається в групі ». Ілюструючи цю свою думку, соціолог часто посилався на приклад хімічного цілого як синтезу його складових частин.  Примат, перевага суспільства над індивідом виявляється в соціальному примусі. Соціальні інститути вже фактом свого існування наказують людям певні форми, способи і зразки поведінки, чинять на них тиск, включають в себе негативні та позитивні санкції. Поведінка людини в основному визначається не індивідуальними причинами і факторами, а сукупністю соціальних фактів, що штовхають індивіда на ті чи інші вчинки.  Соціальна реальність у поданні Е. Дюркгейма складається з соціальних фактів двох родів - морфологічних, до яких французький соціолог відноситьдемографічні, технологічні та екологічні факти, і з колективних уявлень, тобто фактів колективної свідомості. Саме останні особливо значущі для Дюркгейма, - у них розкривається специфіка суспільства. Справа в тому, що колективні уявлення, ці загальні ідеї та вірування, пов'язують людей, формують саму соціальну тканину. Тому Дюркгейм вважав колективне свідомість життєвим вузлом всього суспільства. Більш того, суспільство - цесаме «композиція всякого роду ідей, вірувань і почуттів, які реалізуються за посередництвом індивідів». 

Е. Дюркгейм був одним з перших соціологів, які стали менше розмірковувати над проблемами суспільства взагалі, а більше приділяли увагу аналізові конкретних суспільних форм, структур і механізмів. Особливе значення він надавав з'ясуванню природи солідарності, що об'єднує людей у певний "суспільний вид". Суспільство, за Е. Дюркгеймом, взагалі немислиме без солідарності людей. Реально існують і доступні для спостереження різні форми солідарності: сімейна, професійна, національна та ін.

У пошуках джерел соціальної солідарності вчений звертається до суспільного поділу праці. Він вважає, що, обмінюючись продуктами своєї діяльності, члени суспільства потрапляють у залежність один від одного. У зв'язку з цим суспільний поділ праці інтегрує індивідів, забезпечує єдність соціального організму, почуття солідарності. Солідарність, за Б. Дюркгеймом, —_це вищий моральний принцип, універсальна цінність, яку визнають усі члени суспільства. Оскільки "потреби в суспільному порядку, гармонії, солідарності усіма визнаються за моральні", то моральний і сам поділ праці.

Е. Дюркгейм шукає об'єктивний показник (спостережуваний ззовні) соціальної солідарності. Таким показником, на його думку, є право. В соціальному житті саме право слугує його організації, є найбільш сталим і детально розробленим. Однак головна його особливість, вважає вчений, полягає в тому, що воно виявляє загальну, колективну свідомість.

За Дюркгеймом, є два види правових розпоряджень, що принципово відмінні та мають неоднакове значення в різних суспільствах. Перше з них —репресивне (карне) право, що використовує репресивні санкції проти кожного, хто порушує запроваджені правові розпорядження. Другий вид права — реститутивне (поновлювальне), яке пов'язане виключно із застосуванням санкцій, метою яких є не стільки покарання винних за порушення закону, скільки повернення речей у первісний стан, в якому вони перебували до порушення правових розпоряджень. Такий характер мають, за Е. Дюркгеймом, санкції цивільного, комерційного та адміністративного права.

На думку французького соціолога, відмінність між двома видами права відображує різницю між двома видами соціальної солідарності. Історія свідчить, що значення репресивного права постійно зменшується. У традиційному суспільстві переважає репресивне, в сучасному — реститутивне право.

В історії, вважає Е. Дюркгейм, можна віднайти суспільства з переважанням репресивного права, тобто такі, в яких під соціальним контролем перебуває повністю або майже повністю життя кожного індивіда. Тут існує порівняно монолітний, обов'язковий для всіх членів суспільства комплекс вірувань і звичаїв. Усі індивідуальні відхилення від прийнятих взірців суворо караються. Індивід у такому суспільстві ще не є особистістю, а становить лише "просте відображення колективного життя". Саме суспільство недиференційоване, його зв'язок з індивідом здійснюється безпосередньо. Солідарність, що існує в такому типі суспільства, французький соціолог називає механічною. На його думку, найпростішим первинним соціальним утворенням в історії, яке ґрунтувалося на механічній солідарності, була орда.

З просуванням суспільства до сучасного ставу в ньому відбувається активний злам меж локальних сегментів, розширюються суспільні зв'язки, комунікації, зростають міста, збільшується населення. Найважливішою характеристикою суспільства стає бурхливий розвиток поділу праці. Посилення реститутивного права свідчить про те, що стрижень солідарності в сучасному суспільстві полягає не в уподібненні індивідів один одному, а в суспільному поділі праці. Саме поділ праці зумовлює, відповідно до спеціалізації, розвиток особистісних здібностей і талантів. Тут кожний індивід — особистість, котра усвідомлює, що вона залежить від інших особистостей і що всі вони зв'язані єдиною системою суспільних зв'язків, які виникають внаслідок поділу праці. За таких умов індивіди солідарні поміж собою передусім тому, що вони різні й взаємно відчувають потребу один в одному. Таку солідарність Б. Дюркгейм називає органічною. Вона властива, сучасному промисловому суспільству.В ньому вже не контролюються всі сфери життя індивіда, як за репресивного права. Вірування і звичаї дедалі більше втрачають релігійний характер, зростає значення раціонального мислення, монолітність минулої моралі поступається диференційованій моралі соціальних груп, дістає визнання та поширюється індивідуалізм.

Особливе значення в забезпеченні органічної солідарності, за Е. Дюркгеймом, мають моральні правила які визнаються всіма членами суспільства. Дотримання їх у цьому разі вважається не тільки обов'язковим, а й бажаним актом. Моральні норми стають головною цементуючою силою промислового суспільства, яка здатна забезпечити високий ступінь інтеграції різноманітних соціальних структур — сім'ї, церкви, політичних партій, держави та ін.

Науковий доробок Е. Дюркгейма — це класика соціології. Сучасні дослідники звертаються і ще довго звертатимуться до нього за відповідями на запитання, які вони формулюють стосовно найновіших проблем суспільного життя.