5.Загальні питання правопису

1)Алфавіт. Абе́тка— розташована в певному порядку сукупність букв, що застосовуються для запису певної мови.

Сучасна українська абетка послуговується 33 літерами. Вона виникла в результаті тривалої еволюції алфавіту під назвою «кирилиця», реформованого в 18 столітті на так звану «гражданку», яка після того зазнавала різних змін, що залежали від систем письма.

Принципи українського правопису.

Фонетичний принцип - слова пишемо так, як вони звучать.

Морфологічний принцип - дбаємо, щоб та сама частина слова (корінь, префікс, суфікс, закінчення) в усіх словах писалася однаково, незалежно від її звучання.

Диференціюючим (розрізнюючим) - слова, які звучать однаково, пишемо по-різному, щоб розрізнити їхнє значення

Традиційний (історичний) - деякі звуки в слові позначаємо на письмі саме так за традицією.

Співідношення між звуками і буквами.

1)Для звуків [д͡ж] і [д͡з] немає окремих букв. позначаємо буквосполученнями дж і дз. читати, як один нероздільний звук.

Як два звуки буквосполучення дж і дз читаються лише тоді, коли д належить до префікса (від-, під-, над-, перед-, серед-), а ж або з — до кореня

2)Буквами щ та ї передаємо завжди два звуки — [шч] і [йі] Буквосполучення шч в українській мові не вживається, замість нього пишеться буква щ

3)Букви я, ю, є:

а)безпосередньо після приголосних позначають один звук [а], [у], [е] і м'якість попереднього приголосного

б)в інших випадках — два звуки [йа], [йу], [йе]

4)Буквою ь позначаємо м'якість приголосних.

2)Значущі частини слова

Префікс - стоїть перед коренем і служить для творення нових слів або форм слова

Корінь - єдина обов'язкова для кожного слова морфема, що є носієм його лексичного значення, повторюється у всіх граматичних формах і споріднених словах

Суфікс - стоїть між коренем і закінченням і служить для творення нових слів або окремих форм.

Закінчення - змінна звукова частина змінюваного слова. Відсутність - нульове закінчення. Закінчення додаються до основи слова при відмінюванні для позначення граматичного значення слова у реченні.

3)Українські та іншомовні слова

Майже всі слова, які починаються на а, е, і більшість на і — іншомовного походження

В іншомовних словах бувають збіги голосних. В українських — збіги голосних можливі лише на межі префікса й кореня.

Іншомовним словам властиві важкі для вимови збіги приголосних.

Іншомовного походження всі ті, які мають звук [ф] (за винятком Фастів, форкати, фе).

В іншомовних словах не чергуються о, е з і та немає випадних о, е. Але є чимало й українських слів, у яких голосні не чергуються й не випадають: тінь — тіні, ліс — лісу, холод — холоду

В іншомовних словах рідко виділяються префікси й суфікси, а корінь може мати три і більше складів. Якщо ж і виділяємо префікси і суфікси, то вони відмінні від споконвічно українських: а-симіляція, ди-симіляція; де-дуктивний, ін-дуктив-ний; Частина іншомовних слів з кінцевим голосним не відмінюється: амплуа, кенгуру, кіно, метро, пюре, рагу, радіо.

Запозичений іменник пальто в українській мові відмінюється: пальта, пальтом і т. д.