- •1.Поняття державної мови
- •2.Культура мови
- •3.Ознаки культури мовлення
- •4.Функції мови
- •5.Загальні питання правопису
- •2)Значущі частини слова
- •3)Українські та іншомовні слова
- •6.Правопис складних слів
- •4)Вживання великої букви
- •5)Правила переносу частин слова
- •7.Синоніми у діловому мовленні
- •8.Пароніми у діловому мовленні
- •9.Усна і писемна форми літ. Мови
- •10.Загальнонародна мова і територіальні діалекти
- •12.Типи норм
- •13.Стилістика
- •14.Стилі мови
- •15.Ділове листування
- •16.Творення і правопис імен по-батькові
- •17. Складні випадки відмінювання прізвищ
- •18.Особливості правопису прізвищ
5.Загальні питання правопису
1)Алфавіт. Абе́тка— розташована в певному порядку сукупність букв, що застосовуються для запису певної мови.
Сучасна українська абетка послуговується 33 літерами. Вона виникла в результаті тривалої еволюції алфавіту під назвою «кирилиця», реформованого в 18 столітті на так звану «гражданку», яка після того зазнавала різних змін, що залежали від систем письма.
Принципи українського правопису.
Фонетичний принцип - слова пишемо так, як вони звучать.
Морфологічний принцип - дбаємо, щоб та сама частина слова (корінь, префікс, суфікс, закінчення) в усіх словах писалася однаково, незалежно від її звучання.
Диференціюючим (розрізнюючим) - слова, які звучать однаково, пишемо по-різному, щоб розрізнити їхнє значення
Традиційний (історичний) - деякі звуки в слові позначаємо на письмі саме так за традицією.
Співідношення між звуками і буквами.
1)Для звуків [д͡ж] і [д͡з] немає окремих букв. позначаємо буквосполученнями дж і дз. читати, як один нероздільний звук.
Як два звуки буквосполучення дж і дз читаються лише тоді, коли д належить до префікса (від-, під-, над-, перед-, серед-), а ж або з — до кореня
2)Буквами щ та ї передаємо завжди два звуки — [шч] і [йі] Буквосполучення шч в українській мові не вживається, замість нього пишеться буква щ
3)Букви я, ю, є:
а)безпосередньо після приголосних позначають один звук [а], [у], [е] і м'якість попереднього приголосного
б)в інших випадках — два звуки [йа], [йу], [йе]
4)Буквою ь позначаємо м'якість приголосних.
2)Значущі частини слова
Префікс - стоїть перед коренем і служить для творення нових слів або форм слова
Корінь - єдина обов'язкова для кожного слова морфема, що є носієм його лексичного значення, повторюється у всіх граматичних формах і споріднених словах
Суфікс - стоїть між коренем і закінченням і служить для творення нових слів або окремих форм.
Закінчення - змінна звукова частина змінюваного слова. Відсутність - нульове закінчення. Закінчення додаються до основи слова при відмінюванні для позначення граматичного значення слова у реченні.
3)Українські та іншомовні слова
Майже всі слова, які починаються на а, е, і більшість на і — іншомовного походження
В іншомовних словах бувають збіги голосних. В українських — збіги голосних можливі лише на межі префікса й кореня.
Іншомовним словам властиві важкі для вимови збіги приголосних.
Іншомовного походження всі ті, які мають звук [ф] (за винятком Фастів, форкати, фе).
В іншомовних словах не чергуються о, е з і та немає випадних о, е. Але є чимало й українських слів, у яких голосні не чергуються й не випадають: тінь — тіні, ліс — лісу, холод — холоду
В іншомовних словах рідко виділяються префікси й суфікси, а корінь може мати три і більше складів. Якщо ж і виділяємо префікси і суфікси, то вони відмінні від споконвічно українських: а-симіляція, ди-симіляція; де-дуктивний, ін-дуктив-ний; Частина іншомовних слів з кінцевим голосним не відмінюється: амплуа, кенгуру, кіно, метро, пюре, рагу, радіо.
Запозичений іменник пальто в українській мові відмінюється: пальта, пальтом і т. д.
