- •1.Поняття державної мови
- •2.Культура мови
- •3.Ознаки культури мовлення
- •4.Функції мови
- •5.Загальні питання правопису
- •2)Значущі частини слова
- •3)Українські та іншомовні слова
- •6.Правопис складних слів
- •4)Вживання великої букви
- •5)Правила переносу частин слова
- •7.Синоніми у діловому мовленні
- •8.Пароніми у діловому мовленні
- •9.Усна і писемна форми літ. Мови
- •10.Загальнонародна мова і територіальні діалекти
- •12.Типи норм
- •13.Стилістика
- •14.Стилі мови
- •15.Ділове листування
- •16.Творення і правопис імен по-батькові
- •17. Складні випадки відмінювання прізвищ
- •18.Особливості правопису прізвищ
12.Типи норм
1)орфоепічні норми (вимова);
2)акцентуаційні норми (визначають правильний словесний наголос);
3)лексичні норми (розрізнення значень і семантичних відтінків, закономірності лексичної сполучуваності);
4)словотвірні норми (регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова);
5)морфологічні норми (регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами);
6)синтаксичні норми (регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень);
7)стилістичні норми (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування);
8)орфографічні норми (написання слів);
9)пунктуаційні норми (вживання розділових знаків).
11.Мовна норма - сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головні ознаки мовної норми: унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність.
13.Стилістика
Стилістика — розділ мовознавства й літературознавства (поетики), що вивчає функційно-стильові засоби мови та їхнє застосування з погляду норм, їхніх варіантів (нормативна стилістика) і відхилень (літературна стилістика) в синхронному й діахронному (історична стилістика) перекрої. Основний предмет вивчення — стиль в усіх мовознавчих значеннях цього терміна (індивідуальна манера виконання мовленнєвих актів, функціональний стиль мовлення, стиль мови тощо). Стилістика також досліджує еволюцію стилів у зв'язку з історією літературної мови, мову художнього твору в її еволюції, експресивні засоби мови, фігури та тропи.
14.Стилі мови
1)Розмо́вний стиль використовується в усному повсякденному спілкуванні у побуті, у родині, на виробництві.Основне призначення - засіб невимушеного спілкування, живого обміну думками, з'ясування побутових стосунків.
У розмовній мові велику роль грають нелінгвістичні засоби спілкування: міміка, жестикуляція, ситуація.
Основні ознаки: безпосередня участь у спілкуванні, усна форма спілкування,
неофіційність стосунків, невимушеність спілкування, непідготовленість до спілкування, уживання несловесних засобів, уживання позамовних чинників (ситуація, поза, рухи, жести, міміка), емоційні реакції, потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, закцентувати головне.
Основні мовні засоби: емоційно-експресивне забарвлення (метафори, порівняння, синоніми тощо.),суфікси суб'єктивного оцінювання (зменшено-пестливого забарвлення, зниженості),
прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, односкладові), часте вживання різноманітних займенників, дієслів із двома префіксами (попо-, пона-, поза-), специфічні фразеологізми, фольклоризми, діалектизми, просторічна лексика, скорочені слова, вигуки тощо, заміна термінів розмовними словами
Розмовний стиль має два підстилі:
розмовно-побутовий,розмовно-офіційний.
Типові форми мовлення — усні діалоги та полілоги. Норми розмовного стилю встановлюються не граматиками, як у книжних стилях, а звичаєм, національною традицією — їх відчуває і спонтанно обирає кожен мовець.
2) Худо́жній стиль — це стиль художньої літератури, який використовується в поетично-художній творчості. Провідним завданням художнього стилю є вплив на людську психіку, почуття, думки через зміст і форму створених авторами поетичних, прозових текстів. використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті
Основні ознаки: образність, поетичний опис словом подій у прозових і драматичних творах, естетика мовлення, призначення якої — розбудити в читача почуття прекрасного, експресія та інтенсивність вираження, зображувальність, конкретно-чуттєве живописання дійсності, відсутнє певне регламентування вживання засобів, про які йтиметься далі, і способів їх поєднання, відсутність будь-якого нормування, визначальним є суб'єктивізм розуміння й відображення
Основні мовні засоби: наявність багатства найрізноманітнішої лексики, переважно конкретно-чуттєвої, уживання емоційно-експресивної лексики, запровадження авторських новотворів, формування індивідуального стилю митця, уведення до творів зі стилістичною метою історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних складників та жаргонізмів, поширене застосування дієслівних форм: родових; особових; у наказовому способі, широке вживання речень різноманітних типів, синтаксичних зв'язків, особливості інтонування та ритмомелодики, представлено абсолютно всі стилістичні фігури. Щодо родів і жанрів літератури художній стиль поділяють на підстилі, які мають особливості мовного зорганізування тексту:епічні (епопея, казка, роман, повість, байка, оповідання, новела, художні мемуари, нарис), ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія, епіграма), драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль), комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцистика, драма-феєрія, усмішка).
3)Науковий стиль мовлення використовується в наукових працях, для викладення результатів наукової та дослідницької діяльності. Метою наукового стилю є повідомлення, пояснення, тлумачення досягнутих наукових результатів, відкриттів. Найпоширеніша форма наукового стилю — монолог. Науковий стиль властивий таким жанрам: монографія, наукова стаття, дисертація, анотація, рецензія, підручник, лекція. Науковий стиль використовує певний набір мовно-стилістичних засобів: спеціальні слова (терміни), складні синтаксичні конструкції (у яких має місце суворо впорядкований зв'язок) речення, ускладнені узагальнюючими родовими найменуваннями. У текстах наукового стилю часто вживаними є цитати, посилання на першоджерела.
Серед підстилів наукового стилю виділяють наступні:
власне науковий. об'єктивувати наукові відомості й кінцеві результати аналітико-синтетичного перероблення даних.
науково-інформативний різновид з жанрами(реферат, анотація, резюме, огляд) науково-довідковий (довідники,словники, каталоги).
науково-популярний - характерний використанням елементів художнього та публіцистичного мовлення (епітети, порівняння, метафори), з метою зацікавлення читача.
науково-навчальний - його головною рисою є доступність викладу інформації, спрощеність системи доведень, програмність викладу матеріалу, спрямованою на активізацію мислення учня, послідовність уведенням термінологічної лексики.
Основні ознаки:
ясність (понятійність) і предметність тлумачень,
логічна послідовність і довідність викладу,
узагальненість понять і явищ,
об'єктивний аналіз,
точність і лаконічність висловлювань,
аргументація й переконливість тверджень,
однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень,
докладні висновки.
Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив і окреслені:
значною кількістю наукової термінології,
наявністю схем, таблиць, графіків, діаграм, мап, систем математичних, фізичних, хімічних та інших знаків і позначок,
оперуванням абстрактними, переважно чужомовними словами,
уживанням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполук,
залучуванням цитат і посилань на першоджерела,
здебільшого відсутністю авторської індивідуальної манери й емоційно-експресивної лексики,
наявністю виразної композиційної структури тексту (послідовний поділ на розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосуванням цифрової або літерної нумерації),
наявністю дієслівних форм, зазвичай безособових, узагальнених чи неозначених, як правило, теперішнього часу, що констатують певні явища й факти; значну роль відіграють дієприслівникові й дієприкметникові звороти, які додатково окреслюють дії, предмети та явища,
специфічною монологічністю текстів,
переважанням різнотипних складних речень, стандартних виразів (кліше).
4) Публіцистичний стиль мовлення використовується найчастіше в політичній, суспільній, освітній масовій агітації. Він характеризується точністю, послідовністю, логічністю викладення провідних тез разом з їх емоційним забарвленням. Метою публіцистичного стилю стає викладення та з'ясування певних соціально-політичних та філософських проблем, вплив на читачів або слухачів, агітація та пропагування суспільно-політичних та освітніх ідей у газетах і журналах, по радіо і телебаченню, під час мітингів і зібрань. Формою реалізації для публічного стилю може бути промова, стаття, памфлет, гумореска.
Основні ознаки:
доступність мови й формулювань (орієнтація на широкий загал),
поєднання логічності доводів і полемічності викладу,
поєднання точних найменувань, дат, подій, місцевості, учасників, виклад наукових положень і фактів з емоційно-експресивною образністю,
наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення, яке має здебільшого тенденційну ознаку,
наявність художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор, гіпербол
Основні мовні засоби:
синтез складників наукового, офіційно-ділового, художнього й розмовного стилів,
насичення лексики суспільно-політичними й соціально-економічними термінами, закликами, гаслами,
використання багатозначної образної лексики, емоційно-оцінних слів, експресивних сталих словосполук, перифраз,
уживання в переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів,
використання чужомовних суфіксів -іст (-ист), -атор, -ація тощо, префіксів псевдо-, нео-, супер-, інтер- тощо,
різні типи питальних, окличних та спонукальних речень, зворотний порядок слів, складні речення ускладненого типу з повторюваними сполучниками та інше,
влучні афористичні, інтригуючі заголовки.
Підстилі:
стиль ЗМІ — засобів масової інформації (часописи, листівки, радіо, телебачення )
художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони, політичні доповіді,
ессе (короткий нарис вишуканої форми),
науково-публіцистичний стиль (літературно-критичні статті, огляди, рецензії тощо).
5) Офіційно-діловий стиль (ОДС) — функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Належить до виразно-об'єктивних стилів; виділяється найвищою мірою літературності.
Ознаки офіційно-ділового мовного стилю
1.Офіційно-діловий стиль ґрунтується на логічній основі. Найважливішим у ньому є послідовність і точність викладу фактів, документальність, об'єктивність оцінок, гранична чіткість, емоційно-експресивна нейтральність вислову.
2.Цей стиль відзначається суворими вимогами до лексики й фразеології
3.Діловий текст характеризується як рівнем стандартизації мови, так і своєрідністю
4.Високий ступінь одноманітності, стандарту форми, сувора регламентація розміщення та будови тексту.
Підстилі
Законодавчий — використовується в законотворчій сфері у вигляді Конституції, законів, указів, статутів, постанов тощо.
Дипломатичний — використовується в сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у вигляді договорів, конвенцій, протоколів, заяв тощо.
Юридичний — використовується в юриспруденції у вигляді актів, позовних заяв, протоколів, постанов, запитів, повідомлень тощо.
Адміністративно-канцелярський — використовується в професійно-виробничій сфері, правових взаєминах і діловодстві у вигляді офіційної кореспонденції, договорів, контрактів, заяв, автобіографій, доручень тощо.
6) Конфесі́йний — обслуговує релігійні потреби суспільства. Не всі стилісти виділяють його як стиль, а більше як підстиль.
