6. Правовим наслідком недотримання кредитором (бенефіціаром) вимог чч. 2—5 ст.563 цк є відмова гаранта від задоволення вимоги кредитора, яка можлива у двох випадках:

а) якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії. Невідповідність вимоги умовам гарантії може полягати, зокрема, у перевищенні грошової суми, яку гарант зобов'язаний сплатити кредитору; у ненаданні кредитором документів, вказаних у гарантії; у передачі кредитором права вимоги іншій особі, якщо це не передбачено гарантією тощо;

б) якщо вимога або додані до неї документи подані гарантові після закінчення строку дії гарантії (щодо строку дії гарантії див. коментар до ст.561 ЦК),

Незалежно від підстав відмови гарант має відразу повідомити кредитора про відмову від задоволення його вимоги. Гарантія може бути як оплатною, так і безоплатною.

7. Цк встановлює перелік спеціальних підстав припинення зобов'язання гарантії перед кредитором. Такими підставами є:

а) сплата кредиторові суми, на яку видано гарантію;

б) закінчення строку дії гарантії;

в) відмова кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов'язків за гарантією.

Крім спеціальних підстав припинення зобов'язання, підставами припинення зобов'язання гаранта перед кредитором можуть бути також загальні підстави припинення зобов'язань, як то: передання боржником кредитору відступного (ст.600 ЦК), зарахування зустрічних однорідних вимог (ст.601 ЦК), новація (ст.604 ЦК), поєднання боржника і кредитора в одній особі (ст.606 ЦК) тощо.

Водночас не може бути підставою припинення зобов'язання гаранта неможливість його виконання (ст.607 ЦК), оскільки гарантія є грошовим зобов'язанням, а в силу ч.і ст.625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Припинення зобов'язання гаранта перед кредитором стосується лише взаємовідносин між цими особами, тому закон (ч.2 ст.568 ЦК) покладає на гаранта, якому стало відомо про припинення гарантії, обов'язок негайно повідомити про це боржника.

Стаття 569 ЦК не лише встановлює право гаранта на зворотну вимогу (регрес) до боржника (принципала), а й визначає розмір зворотної вимоги, обмежуючи Його, за загальним правилом, розміром суми сплаченої гарантом за гарантією кредитору (бенефіціару). Слова "якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником" стосуються лише розміру суми зворотної вимоги (тобто сума регресу може бути обмежена і договором між гарантом і боржником), і не можуть обмежувати право гаранта на регрес. Інше суперечило б правовій природі гарантії, звичаям ділового обороту. . Завдаток

1. Завдаток є одним із найпоширеніших забезпечувальних засобів, що використовувався в класичних цивільних відносинах для забезпечення зобов'язань "побутового характеру" між пересічними громадянами (купівля-продаж, найм житла, побутовий підряд тощо).

З прийняттям ЦК підходи до правового регулювання завдатку суттєво змінилися. Насамперед, завдатком відповідно до ч.і ст.570 ЦК є не тільки грошова сума але й рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення Його виконання. Відтак суттєво розширено коло предметів, шо можуть передаватися як завдаток для забезпечення виконання зобов'язань.

Крім того, законодавець прямо встановив презумпцію, за якою будь-який платіж вважається авансом, якшо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком (зокрема, якщо про це не буде зазначено у договорі та бажано в документі, що підтверджуватиме сплату грошових коштів або передання майна).

2. Оскільки в ст.546 ЦК немає застережень щодо спеціального суб'єктного складу зобов'язання, яке може забезпечуватися завдатком (на відміну від ст.178 ЦК 1963 р.), за ЦК завдатком можуть забезпечуватися не тільки зобов'язання між громадянами або за їх участю, але й зобов'язання за участю тільки юридичних осіб.

3. ЦК зберіг традиційні підходи до визначення механізму забезпечення зобов'язання завдатком, притаманні вітчизняній цивілісти ці.

Якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо ж порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.

Крім того, сторона, винна у порушенні зобов'язання, зобов'язана відшкодувати іншій стороні збитки в повному обсязі із врахуванням суми сплаченого завдатку, якщо інше не встановлено договором (ч.2 ст.571 ЦК). Отже, у сторін є право встановити в договорі положення про те, що втрату завдатку (повернення його подвійної суми) слід вважати переданням відступного, яке припиняє зобов'язання (ст.600 ЦК).

4. Заслуговує на увагу правило про те, що у разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню (ч.З ст.571 ЦК). Зазначена норма дає підстави для висновку про те, що у разі припинення основного зобов'язання без наявності вини будь-якої із сторін переданий завдаток підлягає поверненню.