88. Біла речовина півкуль головного мозку.

Разом з розвитком кори розвивається складна система волокон, що з’єднують півкулі між собою та різними відділами мозку. Вони утворюють білу речовину, яка становить головну масу півкуль. Біла речовина розташована під корою великих півкуль, утворюючи вище мозолистого тіла суцільну масу. Нижче біла речовина знаходиться у вигляді прошарків, або капсул, між скупченнями сірої (підкірковими вузлами). Найбільшою серед них є внутрішня капсула.

За місцем розміщення і функціональними особливостями в складі білої речовини розрізняють асоціативні, комісуральні і проекційні волокна.

Асоціативні волокна з’єднують між собою і забезпечують функціональний взаємозв’язок окремих ділянок кори однієї пікулі. Їх розрізняють довгі і короткі. За межі однієї пікулі вони не виходять.

Комісуральні волокна з’єднують між собою симетричні ділянки обох півкуль. Вони ідуть від однієї півкулі до другої і утворюють мозолисте тіло, передню і задню спайки головного мозку.

Проекційні волокна виходять за межі півкуль в складі проекційних шляхів. По них здійснюються двосторонні зв’язки кори з розташованими нижче відділами центральної нервової системи аж до спинного мозку. Одні з них — чутливі, що проводять імпульси доцентрово від спинного мозку і стовбура до кори півкуль. Інші — рухові, які проводять імпульси, що виникли в корі, до центрів стовбура, спинного мозку.

У зв’язку з тим, що більшість проекційних провідних шляхів центральної нервової системи утворюють перехрестя, так що кожна з півкуль має зв’язок з протилежною половиною тіла. Ліва півкуля головного мозку контролює діяльність правої половини тіла, а права півкуля — лівої половини.

89. Загальна характеристика центрів кори головного мозку.

Досліди фізіологів над лабораторними тваринами і постійні спостереження клініцистів над хворими людьми привели до висновку, що різні ділянки кори нерівнозначні і у функціональному відношенні. Одні з них є місцем отримання чутливих імпульсів, інші служать місцем, від якого йдуть рухові імпульси на периферію, треті виконують асоціативну, або сполучну, функцію.

При пошкодженні певних ділянок кори в експерименті на тваринах або в результаті травми у людей, настає порушення нормальної роботи завжди одних і тих же органів тіла.

Методом видалення окремих ділянок кори півкуль у тварин і методом вироблення умовних рефлексів виявлено, що певні зони кори виконують специфічні функції. Ці зони видатний російський фізіолог І. П. Павлов назвав мозковими кінцями аналізаторів. Їх ще називають кірковими центрами, або ядрами, а також центральними частинами аналізаторів.

Аналізатори — це складні нервові структури, які сприймають і проводять тонкий аналіз всіх подразнень, що надходять із зовнішнього та внутрішнього середовища організму. Кожний аналізатор складається з трьох тісно пов’язаних між собою частин: периферичної, середньої і центральної.

Периферичною ланкою аналізаторів є рецептори, що перетворюють енергію подразника на процес нервового збудження або, як кажуть, трансформують силу подразника в нервовий імпульс. До рецепторної частини аналізаторів відносяться органи чуття: органи зору, слуху, смаку, нюху і т.д. В складі цих органів є рецепторні клітини, що сприймають відповідні подразнення.

Доцентрові нейрони, з’єднані між собою послідовно, що є шляхом, який веде від рецептора до кори великого мозку, становлять середню, або провідникову, частину аналізатора.

Ділянки кори великого мозку, які сприймають інформацію від відповідних рецепторних утворень, становлять центральну, або кіркову, частину (ядро) аналізатора. Ядра аналізаторів не мають чітко окреслених меж. В кожному із них розрізняють центральну частину — це головне місце скупчення клітин ядра аналізатора і периферичну частину, де розташовані такі самі клітини, але розпорошені серед інших клітин. Роль ядра полягає в усвідомленні сприйнятого почуття.

Ділянки кори, де розташовані кіркові ядра аналізаторів, називають сенсорними зонами кори великого мозку.

Всі частини аналізаторів діють як єдине ціле. Порушення діяльності однієї із частин веде до порушення функцій всього аналізатора.

90. Орган зору .Зоровий аналізатор.

Орган зору складається з очного яблука. зорового нерва і додаткових органів ока.

Очне яблуко складається з ядра татрьох оболонок.Зовнішня оболонка очного яблука – склера, середня -судинна і внутрішня - сітківка. Зовнішня оболонка поділяється на заднючастину - склеру і передню частину - рогівку. Склера побудована зколагенових волокон.а рогівка складається з прозорих сполучнотканиннихволокон і багатошарового епітелію.Рогівка має п ять шарів і не містить кровоносних судин.

Судинна оболонкаочного яблука лежить під склерою,у ній розгалужені кровоносні судини. Судинна оболонка складається з трьох частин: задня — власне судинна оболонка (розташована ззаду війкового тіла), середня — війкове тіло і передня — райдужка.

Власне судинна оболонкатоненька, складається зі сполучної тканини чорного кольору, який відбиває всі кольори райдуги. Основу її складають тісно переплетені артерії вени, між якими є пухкасполучна тканина з великими пігментними клітинами.. Спереду власне судинна оболонка переходить у потовщеневійкове тіло,яке має складну будову. Головну його масу складають війковий м'яз і пухка сполучна тканина зпігментними клітинами. Війковий м'яз має колову форму і в місці їїпереходу в рогівку тісно прилягає до склери. Від внутрішньої поверхнівійкового тіла відходять70—80війкових відростків, що утворюють війковий вінець, до якого прикріплюються волокна війкового пояска (зв'язка циннова), що йдуть до кришталика..

Війковий м'язскладається з меридіональних (поздовжніх), кругових та радіальних волокон. Скорочення війкового м'яза призводить до розслаблення війкового пояска, а це сприяє збільшенню кривизни кришталика.

Райдужкає продовженням війкового тіла, являє собою тонкупластинку з отвором у центрі, який називається —зіницею,її внутрішній край нерівний — зубчастий, а зовнішнім вона з'єднується звійковим тілом. Райдужка складається з п'яти шарів. У їїсполучнотканинній основі містяться судини, пігмент і гладенькім'язи. Від кількості та глибини залягання пігменту залежить колірочей людини — від світло-блакитного до чорного. У альбіносівпігмент відсутній, і крізь рогівку видно кровоносні судини. В товщірайдужки розташовані кругові та радіальні м'язи. Скорочення кругових м'язів звужує зіницю, а радіальних — розширює її.Сітківка— внутрішня оболонка ока, з'єднується з судинною оболонкою. Вона складається з двох частин. Задня прилягає безпосередньо до власне судинної оболонки й називаєтьсязоровою частиною сітківки.В ній містяться фоторецептори — палички та колбочки. Передня частина сітківки не має фоторецепторів.У задній частині сітківки є місце виходу зорового нерва — диск зорового нерва, а в ділянці диска є пляма, де зовсім відсутні фоторецептори (так званасліпа пляма).На віддалі4—6см від сліпої плямиє округлої форми заглиблення —жовта пляма —місце найгострішого зору. Зорова частина сітківки має складну багатошарову мікроскопічну будову. Розрізняють10шарів сітківки. Зовнішня частина сітківки — пігментна, вона пов'язана з судинною оболонкою.Безпосередньо під пігментною частиною лежить шар фоторецепторних клітин, які являють собою біполярні нейроцити. Своїми відростками вони з'єднуються з пігментною частиною. Відростки біполярних нейроцитів і є світлочутливі рецептори — палички таколбочки, які сприймають і переробляють світлові відчуття. В центральній частині сітківки зосереджено6—7 млн. колбочок, вонисприймають усі кольори райдуги. Паличок120—130млн, лежатьвони на периферії сітківки й забезпечують сутінковий зір.

Від фоторецепторів також відходять відростки в глибші шарисітківки, ними вона з'єднується з біполярними нейроцитами зернистого шару. Клітини цього шару контактують з гангліознимиклітинами мультиполярного шару. Аксони гангліозних клітин,з'єднуючись між собою, виходять на поверхню сітківки й утворюють зоровий нерв.

Внутрішньою поверхнею сітківка прилягає до склистого тіла.очного яблука. .

Ядро очного яблукаскладається з кришталика, склистоготіла, водянистої вологи передньої та задньої камер очного яблука.

Кришталик— прозора двоопукла лінза. Задня поверхня йогобільш опукла, ніж передня. Кришталик утворений прозорою безбарвною речовиною, яка не має ні судин, ні нервів і охоплена зусіх боків безструктурною капсулою. . Кришталик виконує важливу функціюзаломлення світла. Ця його здатність пов'язана зі зміною кривизникришталика, що відбувається внаслідок скорочення війкових м'язів. При цьому війковий поясок розслаблюється, опуклість кришталика збільшується, відповідно збільшується його заломлювальнасила. Коли війкові м'язи розслаблюються, війковий поясок натягується, кривизна кришталика зменшується, він стає плоским. Заломлювальна здатність кришталика сприяє тому, що зображенняпредмета (близько або далеко розміщеного) падає точно на сітківку. Це явище називається акомодацією. . З віком людини акомодація послаблюєтьсячерез втрату кришталиком еластичності й здатності змінюватисвою форму.

Склисте тілозаймає більшу частину порожнини очного яблука.Воно покрите зверху тонкою прозорою склистою перетинкою.Склисте тіло складається з білковоїрідини й ніжних переплетених між собою волоконець. Передня його поверхняувігнута й оберненадо задньої поверхні кришталика, має форму ямки, в якій лежитьзадній полюс кришталика. Більша ж частина кришталика прилягає до сітківки очного яблука й має опуклу форму.

Передня й задня камери оказаповнені водянистою вологою, щовиділяється кровоносними судинами війкових відростків і райдужки. Водяниста волога має незначні заломлювальні властивості. Передня камера ока більша й міститься між рогівкою та райдужкою, азадня — між райдужкою й кришталиком.

Додатковіоргани ока— це повіки, вії, брови, слізнийапарат, сполучна оболонка та м'язи.

Повіки(верхня та нижня) являють собою складки шкіри.. Верхня повіказгори обмежена випуклоюбровою,яка покрита невеликими волосками. Зсередини повіки вкриті сполучною оболонкою (кон'юнктивою). При закритих повіках кон'юнктива утворює мішок сполучноїоболонки (кон'юнктивний), у якому скупчується невелика кількість слізної рідини. Між краями повік, у ділянці медіального кута ока,міститься слізне озеро, на дні якого є невелике підвищення, щомає назву слізного м'ясця. По краяхобох повік у цьому місці є невеликий отвір — слізна крапка, вона єпочатком слізного канальця.Слізний апарат окаскладається зі слізної залози, слізного канальця, слізного мішка та носослізної протоки.Слізна залозарозміщена у верхньозовнішньому куті орбіти. Залоза має 10—14вивідних протоків, які відкриваютьсяу верхнє склепіння. Слізна рідина, омиваючи очне яблуко, надходить домедіального нижнього кута ока, до слізного озера. Через слізні крапкивона переходитьу слізні канальці й потрапляє у слізний мішок, який, переходить у носослізну протоку.

М'язи очного яблуказабезпечують рухливість очного яблука.Розрізняють чотири прямих, два косих м'язи та м'яз-підіймач верхньої повіки: верхній, нижній, бічний та медіальній беруть початоквід фіброзного кільця, розташованого в орбіті навколо зоровогонерва. Прикріплюються прямі м'язи до екватора очного яблука. Всім'язи ока рухають очне яблуко відповідно догори, донизу, вбік і всередину.

Зоровий аналізатор.

Промені світла потрапляють на рецептори сітківки- палички йколбочкиПід дією світла в паличках і колбочках відбувається генераціянервового імпульсу. який передається біполярним клітинам. а від нихгангліозним клітинам. аксони яких формують зоровий нерв.Далі збудження йде доголовного мозку й виходить на основу мозку. д е правий та лівий зоровінерви утворюють зорові перехрестя Після перехрестя кожен нерв утворюєзоровий шлях. який доходить до зорового бугра. Частина нервових волоконпроходить до верхніх горбків покришки середнього мозку. інша частинаволокон підходить до бічних колінчастих тіл проміжного мозку і дозорового бугра Далі у вигляді таламічної радіації йде до шпорноїборозни. яка знаходиться в потиличній частки кори півкуль великогомозку. де локалізується кіркова ядерна зона зорового аналізатора.

Присінково-завитковий орган.

Будова органа слуху.Орган слуху складається з трьох відділів:зовнішнього, середнього та внутрішнього вуха.

Зовнішнє вухо — це вушна раковина і зовнішній слуховийпрохід.Вушна раковинарозміщується у скроневій ділянцій утворена вушним хрящем, укритим шкірою. Нижню частинувушної раковини, де хряща немає, називаютьмочкою. Крім цього утвору, в раковині розрізняютьзавиток, протизавиток, козелок— невеликий випин, що прикриває зовнішній слуховий отвір, та протикозелок. Під шкірою вушної раковинилежать кілька слабо розвинених м'язів, тому вушна раковина майженерухома. У більшості тварин вушна раковина дуже рухлива завдякискороченню численних м'язів.

Зовнішній слуховий прохід починається в глибині вушної раковини зовнішнім слуховим отвором.. По всій довжині слуховийпрохід покритий шкірою, в якій містяться численні сальні залози,котрі виділяють жир і сірку. Внутрішній край слухового проходузакритий барабанною перетинкою, що відділяє зовнішнє вухо відсереднього.

Середнєвухоскладається з барабанної порожнини з трьомаслуховими кісточками, барабанної перетинки, соскоподібних придатків та слухової труби.

Барабанна порожнина — ценевеликий простір у піраміді скроневої кістки, яка має шістьстінок: зовнішню (покрівельну), внутрішню (лабіринтну), передню(сонну), задню (соскоподібну), верхню (покрівельну) й нижню(яремну). Зовнішньою стінкою служить барабанна перетинка. Внутрішня стінка з'єднує середнє вухо з внутрішнім. На внутрішнійстінці є два отвори: верхній — овальний, прикритий основою стремінця. Нижній — круглий, затягнутий вторинною барабанноюперетинкою. Верхня стінка відділяє барабанну порожнину відпорожнини черепа, нижня — від яремної ямки, передня — відканалу сонної артерії, задня — від соскоподібного відростка.

Ззаду барабанна порожнина з'єднується з порожниною соскоподібного відростка. Барабанна порожнина вистелена слизовоюоболонкою і заповнена повітрям.У барабанній порожнинірозміщуються три слухові кісточки: молоточок.коваделко й стремінце.Молоточок складається з головки.шийки та ручки .Ручка зрощена збарабанною перетинкою Головка молоточка лежить в заглибині барабанноїпорожнини.. Коваделко має тіло з сідлоподібним заглибленням, доякого кріпиться головка молоточка, та дві ніжки — коротка й довга. Короткою ніжкою коваделко приєднується до стінки барабанної порожнини зв'язкою, довга ніжка зчленовується з головкоюстремінця. Стремінце складається з головки, двох ніжок і основи.Основа стремінця заходить в овальний отвір і відмежовує середнєвухо від внутрішнього.

Слухова труба з'єднуєбарабанну порожнину з порожниноюглотки. Це трубка завдовжки3—4см, складається з хрящової такісткової частин. Через слухову трубку середнє вухо заповнюєтьсяповітрям. Слухова труба має важливе значення у вирівнюванніатмосферного тиску на барабанну перетинку.

Внутрішнє вухо лежить у піраміді скроневої кістки, складається з кісткового й перетинчастого лабіринтів..Кістковий лабіринт, розміщений у піраміді скроневої кістки,складається з присінка, завитка та кісткових півколових каналів.Присінокзаймає центральне положення, він має три заглиблення:еліптичне, сферичне і завиткове, що лежать між ними.. Еліптичнезаглиблення сполучається п'ятьма отворами з півколовими кістковими каналами, а два останніх — з каналами завитка. В заглибленняхє невеликі решітчасті плями, через які проходять відростки присінкової частини присінково-завиткового нерва. На зовнішній стінціприсінка розташовані два вікна: вікно присінка й вікно завитка. Завдяки їм присінок з'єднується з барабанною порожниною. Вікноприсінка затягнуте мембраною, а вікно завитка закрите стремінцем.

Кісткові півколові канали є в трьох взаємно перпендикулярнихплощинах (горизонтальній, фронтальній і сагітальній). Канали відкриваються в присінок своїми ніжками. Із них три ніжки маютьрозширення — кісткові ампули, три інші — прямі. Прямі ніжкипереднього й заднього півколових каналів перед заходом у присінок об'єднуються в одну загальну ніжку, тому півколові каналивідкриваються у присінок п'ятьма отворами.

Завиток спіральне закручений у два з половиноюоберти навколо веретена. Від веретена відходить кісткова спіральнапластинка, яка поділяє порожнину канала на дві частини, або сходи.Верхні — присінкові сходи починаються від присінка й доходятьдо верхівки завитка. На верхівці завитка є невеликий отвір, якимприсінкові сходи з'єднуються збарабанними сходами, що тягнуться від верхівки завитка до його основи,де відкриваються в кістковомулабіринті вікном завитка, затягнутим вторинною барабанною перетинкою.У присінок, крім завитка та півколових каналів, відкривається водопровід присінка, який виходить на задню поверхню пірамідискроневої кістки.

Перетинчастий лабіринт. Усередині кісткового лабіринту є перетинчастий лабіринт. Між стінками кісткового та перетинчастоголабіринтів утворюється простір, заповнений рідиною — перилімфою. Всередині перетинчастоголабіринту міститься ендолімфа. Перилімфа відтікає в підпавутиннийпростір, а ендолімфа — в ендолімфатичну протоку твердої мозковоїоболонки. У присінку кісткового лабіринту розміщуються дві частиниперетинчастого, а саме: маточка й мішечок, які з'єднуються між собоюпротокою. В маточку відкриваються півколові канали перетинчастоголабіринту.Мішечок зв'язаний із завитком. Стінки перетинчастого лабіринту йпівколових каналів складаються зі сполучної тканини, їхня внутрішняповерхня вистелена одношаровим плоским епітелієм, який переходить у нейроепітелій плям (підвищень), що є в мішечках і гребенях, розміщених в ампулах півколових каналів. Плями та гребеніпокриті рецепторними волосковими клітинами. На їхній поверхнібагато отолітів — мікроскопічних кристалів карбонату кальцію.При зміні положення голови ендолімфа разом з отолітами пересувається на ті чутливі клітини, які забезпечують рівновагу тіла впросторі. Чутливі клітини плям і гребенів з'єднуються з периферичними волоконцями нерва присінка, який і передає збудження в нервові центри головного мозку.

Між присінковими й барабанними сходами лежить трикутноїформи завиткова протока, закручена спірально.

Завиткова протока має три стінки: зовнішню, верхню та нижню.Нижня стінка називається основною пластинкою (спіральноюмембраною), вона зростається з кістковою спіральною пластинкою. Основна мембрана складається з фіброзних волоконець,натягнутих між кістковою спіральною пластинкою й стінкою кісткової протоки завитка. Волокна мають різну довжину, їх приблизно24тис. Вони приводять у рух коливання перилімфи й ендолімфи.

Залежно від висоти звуку коливаються ті волокна, довжинаяких пристосована сприймати його: чим довше волокно, тим нижчоїтональності звуки викликають його коливання, і навпаки — звукивисокої тональності викликають коливання коротких волоконецьосновної пластинки. На основній пластинці міститься спіральнийорган (кортіїв орган), який складається з опорних і рецепторних клітин. Рецепторні клітини мають назву волоскових — чутливихклітин. На їхній поверхні є тоненький волосок. Волоскові чутливіклітини контактують з відростками біполярних клітин першогонейрона слухового шляху. Над спіральним органом нависає покривнаперетинка з драглистої речовини. Сприйняття звуку відбуваєтьсятак: звукові хвилі, які сприймає зовнішнє вухо, надходять до барабанної перетинки, коливання якої передається слуховим кісточкамсереднього вуха, а далі через вікно присінка — перилімфі — присінковим сходам. На верхівці завитка присінкові сходи сполучаються з барабанними сходами, якими коливання перилімфи доходитьдо вікна завитка, затягнутого вторинною барабанною перетинкою. Коливання перилімфи передається на ендолімфу, а вона викликаєколивання відповідних волоконець на основній пластинці. В результаті коливання основноїпластинки волоскові чутливі клітини торкаються покривної перетинки, якасприймає й передає звукові подразнення.

Провідниковий відділ завиткового аналізаторапочинається чутливими нейронами спірального вузла, який лежить у стрижні кісткового завитка, звідси ж починається й кісткова спіральна пластинка. Дендрити спірального вузла канальцями основної перетинкипідходять до чутливих волоскових клітин — рецепторів спіральногооргана. Нейрити спірального вузла каналами стрижня виходять увнутрішній слуховий прохід, де об'єднуються з волокнами нерваприсінка, утворюючи корінецьVIIIпари черепних нервів,спрямований до ядер нерва, що лежать у ромбоподібній ямцічетвертого шлуночка. Від довгастого мозку волокна слухового нерватягнуться до нижніх горбиків пластинки покришки середньогомозку, потім — до медіальних колінчастих тіл, далі — до зоровогобугра й від нього — до слухового центру, розміщеного в середній частині верхньої скроневої закрутки кори півкуль великогомозку.

Провідниковий відділ присінкового аналізаторапочинається відвузла присінка, що лежить увнутрішньому слуховому каналі. Його дендрити йдуть до рецепторів, що є уплямах присінка та гребеняхампул півколових каналів, а нейрити — до загального корінцяVIIIпари черепних нервів, що йдуть до довгастого мозку. Більшість присінкових нервових волокон закінчується на присінкових ядрахромбоподібної ямки, а менша частина йде до кори черв'ячка мозочка. Кірковий центр присінкового аналізатора лежить у передній частині кори скроневої частки півкуль великого мозку.