6. 6. Неотомістська філософія

Сучасна релігійна філософія не є єдиним цілим. Під впливом різних віросповідань вона поділяється на ряд філософських шкіл, концепцій, доктрин, типів мислення. Виходячи з цього, можна говорити про християнську, іудаїстську, мусульманську, буддійську, ламаїстську і т. д. релігійні філософії.

В рамках християнства існують і розвиваються католицька, протестантська і православна філософії. Кожна з них має свої особливості.

Найбільш представницькою, широко поширеною у наш час, є філософія неотомізму, заснованого на вченні італійського теолога Томи (Томмазо) Аквінського (1225 -1274).

Чільні представники цього філософського напрямку: французи Жак Маритен (1882 - 1973) та Етьсм Жильсоп (1884 - 1978), швейцарський філософ Юзеф Бохенський (народ. 1902р.), австрієць Густав Веттер (народ. 1911 p.), поляк Карел Войтшіа (народ. 1920 р.) - нинішній Папа Іван Павло II та інші.

Теоретичним центром розробки філософії неотомізму є; Академія святого Томи у Римі, католицький університет у Фрейбурзі (Швейцарія), католицькі університети у Вашингтоні, Г Мадриді, Торонто, Оттаві і т. д.

Родоначальником неотомізму є Тома Аквінський, його вчення, яке Енциклікою Папи Льва ХIII (1879) визнаний істинною філософією, що відповідає усім християнським догмам.

Неотомізм (від нео... і томізм (від імені Томмазо)) - об'єкт ідеалістичне вчення, офіційна філософська доктрина. Виник у середині XIX століття.

Неотомізм відродив і модернізував схоластичне теологічне вчення томізму, його основні принципи і постулати.

Основний томістський принцип, який взятий за основу неотомізмом, це: «філософія - служниця богослов'я». Схоластичними аксіомами були у вченні Томи Аквінські принципи, як принцип гармонії віри і знання, примат віри над розумом (знання не повинно суперечити вірі; якщо це не так, то воно повинно бути відкинуто як неприйнятне); принцип ієрархії ( на вершині абсолютна божественна свідомість, все інші підніжжя); принцип творіння всього існуючого богом. Всі ці принципи є основоположними і у сучасному неотомізмі.

Авторитет Аквінського дуже високий у католицькому світі називають «пророком», «святим», який передбачив і з'являються сучасних філософських проблем.

Чому ж сучасні католицькі філософи так підносять схоластичне вчення Томи , котре відповідало рівню розвитку суспільству у XIII столітті?

Вчення Томи Аквінського як раз і мало таку особливість, як відносна простота доведення релігійних постулатів, доступність, певна спрощеність у поясненні складних проблем розвитку природи, людини і суспільства.

Візьмемо для прикладу п'ять способів доведення буття бога. Скажемо так: Тома добре знав філософію, особливо античну, особливо філософію Платона й Аристотеля і використав їх вчення для обґрунтування теології.

У католицькій філософській доктрині є вісім способів доведення буття бога, п'ять із них обґрунтував Тома Аквінський. Ось вони, ці п'ять способів:

1) бог існує на основі загальної причини. Аргументація: все у світі має свою причину, а це означає, що є «причина причин», нею є бог;

2) на основі наявності руху. Аргументація: все у світі рухається, рух - невід'ємний атрибут природи. Це означає, що хтось зробив «перший поштовх», хтось дав «початок рухові». Цей початок рухові дав бог;

3)на основі випадковості усіх конечних речей світу. Це означає, що за випадковістю стоїть необхідна істота. Цією необхідною істотою є бог;

4) на основі недосконалості творінь людини робиться висновок, що є щось найдосконаліше, і цим найдосконалішим є бог;

5) на основі доцільності і того порядку, котрий існує у Всесвіті. Ця існуюча доцільність лише підтверджує, що ЇЇ може створити лише бог.

Сучасні неотомісти доповнили розробку Томи Аквінського ще трьома доведеннями буття бога, а саме:

6) психологічним (наявність бога у свідомості доводить те, що він є насправді. Бо якщо є бог у свідомості, то він є також і в дійсності);

7) моральним (чому всі люди мають ідентичні моральні принципи? Тому, що бог засновник світового морального порядку);

8) історико-юридичним (це доведення здійснюється на до­кументально-історичній основі — діяння Ісуса Христа, як сина божого, його вчення, народження, розп'яття, воскресіння тощо).

Предметом філософії неотомізму є, звичайно, бог, його діяння як творця Всесвіту, вірування в нього.

У гносеології неотомізм всіляко обмежує раціональне пізнання, бо є, мовляв, істини, які недоступні йому. Це - божественні істини, які можуть бути предметом віри, а не науки. Межами пізнання є лише світ речей, які створені богом. Що ж торкається релігійних догм, то вони перебувають за межами раціонального пізнання і не можуть бути її предметом. Буття бога повинне бути доведено лише на основі тих речей, котрі він створив. Теологія - це наука вищого рангу, вона вивчає абсолютне, божественне, і сама не потребує ніякого обґрунтування.

Неотомістська філософія від початку і до кінця - у вченні про природу, людину, їх пізнання – теоцентрична, спрямована на абсолютне утвердження, обґрунтування і виправдання релігійного світорозуміння.

На соціальні питання католицька релігія зорієнтована на загальнолюдські цінності - такі, як право на життя, гідне людини, на свободу, на приватну власність, на громадянське суспільство, де панує право.

Соціальна філософія неотомізму зорієнтована на жорстоку критику як соціалізму (радянського зразка), так і капіталізму з його соціальними вадами.

Такі суть та особливості сучасної неотомістської філософії - офіційної доктрини католицької церкви.