3.1 Відносини між Великобританією і сша

З приходом до влади уряду торі в 1979 році в зовнішньополітичному курсі Великобританії з’явились нові акценти, пов’язані з реалізацією програми консерваторів.

Передвиборний маніфест консерваторів називався "Сильна Британія у вільному світі". Перша частина його присвячена модернізації озброєнь. М.Тетчер проголошувала: "... виникає відчуття безпорадності від того, що колись велика нація здала свої позиції. Я вважаю, ми не тільки можемо, але й зобов’язані їх повернути" [24 : 151].

Одержавши після перемоги на виборах "свободу рук" торі зразу погодились розмістити на своїй території американські ракети середньої дальності і з 1980 року почали готувати площадки для них. Це було пов’язано з тим, що англійські ракетні установки "поларіс" вже застаріли, а можливостей виготовити більш сучасні не було. Радянська історіографія звинувачувала М.Тетчер в тому, що таким рішенням вона позбавила Британію певної незалежності у військових справах. І це було правдою. М. Тетчер стверджувала, що у неї є право "вето" щодо використання цілі ракет. Але опитування 1984 року показало, що 73% англійців вважало, що США натиснуть кнопку і без згоди Лондона [ ЗО : 71]. В таких взаємовідносинах в більшості переслідувались американські інтереси, оскільки розміщення американських ракет середньої дальності на території Великобританії давало змогу використати їх поза межами впливу НАТО.

В 1980 році М. Тетчер підписала договір з США на постачання Англії ракет "Трайдент" [25 : 170]. Після цього спостерігається явне зближення Англії з США. Міністр оборони Великобританії Ф.Пім зауважив: "Головне, що пов’язує нас із США - це оборона. Навіть якщо б ми не були пов’язані з США історією і мовою, ми не змогли б захистити себе без них, а вони себе - без нас" [25 : 163]. Тому, починаючи з 80-х pp. Англія виступила в ролі "помічника" Білого Дому. На його пораду Британія почала притримуватись жорсткої лінії по відношенню до Ірану [25 : 113]. Це привело до бурхливих дебатів в британському парламенті, оскільки згортання ділових відносин з Іраном неминуче повинно було викликати загострення економічних труднощів у Великобританії.

3.2 Великобританія і єес

З приходом до влади М. Тетчер, розбіжності в поглядах між Британією і іншими членами Європейського Союзу торкнулись перш за все суми внесків у бюджет і цін на сільськогосподарську продукцію.

Згадаймо, що Англія вступила в ЄЕС в 1973 році після довгих вагань [24 : 154]. На протязі семи місяців - з листопада 1979 року до кінця травня 1980 року, загальний ринок знаходився в стані глибокої кризи, викликаної відмовою Англії визнати рішення ЄЕС щодо сільськогосподарської і бюджетної політики. Тому, зрештою, фінансовий вклад Англії було скорочено, але одночасно були підвищені ціни на сільськогосподарську продукцію. Крім того, досягнувши спочатку деякого зменшення суми внесків Англія так і не зуміла перетворити його на постійно діючий фактор.

М. Тетчер погрожувала вийти з Союзу, якщо її умови не будуть прийняті і ЄЕС не змінить рішення [24 : 156].

Обурені поведінкою Англії, яка використовувала право "вето" для сповільненого вирішення цілого ряду проблем, члени Союзу проголосували в травні 1982 року за встановлення нових підвищених сільськогосподарських цін, ігноруючи "вето" Англії. Треба сказати, що вони вибрали досить вдалий момент, оскільки Лондон потребував дипломатичної підтримки в зв’язку з Фолклендською кризою.

Крім того, союзники Англії по ЄЕС часто висловлювали незадоволення провашингтонським курсом консервативного уряду. Роль посередника між США і Західною Європою, яку намагалась зіграти Британія, нерідко оцінювалась як спроба "всидіти на двох стільцях" [25 : 123]. Це погіршувало відносини між Великобританією і ЄЕС.

За період 1973 - 1983 рр. об’єм промислового імпорту на Британські острови з країн ЄЕС зріс у чотири рази. Британія, не дивлячись на великі зусилля, змогла збільшити свій експорт лише на 66% [28 : 326].

Серйозним приводом для занепокоєння в Уайтхолі, в другій половині 80-х років було зближення відносин між Бонном і Парижем, бо Великобританія в цей час виношувала план будівництва тунелю під Ла-Маншем. Проект обговорювався ще в 1802 році, а тепер був затверджений. Англія прийняла таке рішення, щоб завершити фізичну ізоляцію від континенту. Дж.Хау заявив: "...Сьогодні вплив Британії у світі як ніколи зв’язаний з Європою" [7 : 111]. В 1986 році було підписано згоду про будівництво тунелю [7 : 110].

Але не слід розуміти вищесказане як відмову Британії від стосунків з США. Загальні закордонні активи Англії складали на кінець 80-х років 80 млрд. £. Половина з них належала інвестиціям в США [71 : 5]. Цей факт свідчить про стійкість відносин Англії і США.

Проте, Лондон не залишав спроб максимально використати ресурси своєї дипломатії в Європі. В кінці 80-х років Англії вдалося в кількох випадках виступити в якості координатора деяких зовнішньополітичних проблем країн Європи. Але це, звичайно, не дало змоги завоювати передові позиції в ЄЕС. З часом наближення термінів формування єдиного ринку країн ЄЕС в 1992 році в Лондоні почали виявляти занепокоєння. В 1990 році М.Тетчер висловилась проти цих планів, як таких, що не співпадають з суверенними інтересами її країни [29 : 224].

В 1990 році більшість англійського населення виступили проти ЄЕС [8 :280]. Остаточне вирішення цієї проблеми мало відбутися в 1992 році. Але вирішував її Джон Мейджор.