6.5. Проблема зовнішньої заборгованості та шляхи її розв‘язання

Зовнішня заборгованість (external debt) – фінансові

зобов’язання держави (зовнішні позики та несплачені

за ними відсотки) перед зовнішніми кредиторами

(міжнародними валютно-кредитними організаціями,

а також урядами, центральними та приватними

банками інших країн та ін..), які підлягають сплаті в

установлені терміни.

Функції зовнішнього боргу:

1) перерозподіл капіталів на фінансовому ринку

2) концентрація капіталу

3) мінімізація витрат обігу при розрахунках за рахунок використання кредитних розрахункових одиниць

Причини виникнення зовнішнього боргу

• Високий рівень дефіциту бюджету, який покривається зовнішніми запозиченнями

• Зростаюча ставка обслуговування боргу (через рефінансування та зростання процентних ставок по країнах з великими боргом)

• Зростаюча вартість обслуговування боргу через девальвацію валютного курсу

• Проблеми з внутрішнім ринком запозичень

• Невеликі розміри внутрішніх заощаджень,

• Від'ємне сальдо зовнішньоторговельних операцій

• Значний імпорт капіталу за відсутності власних ресурсів, та інші.

Показники зовнішньої заборгованості

• зовнішній борг/експорт (275%),

• зовнішній борг/ВНД (50%),

• платежі з обслуговування боргу (основний борг, % та комісії)/експорт (30%),

• офіційні резерви/сума боргу,

• міжнародні резерви/імпорт,

• частка короткострокового боргу в загальному,

• частка довгострокового боргу в загальному,

• частка боргу міжнародним організаціям,

• короткостроковий борг/резерви,

• борг на душу населення

Проблема зовнішньої заборгованості

До початку 70-х років сума боргу була відносно невеликою і представлена головним чином була кредитами іноземних держав та МФІ.

В кінці 70-х - на початку 80-х років до процесу кредитування підключилися комерційні банки. Вони скористалися надлишком “нафтодоларів” країн-членів ОПЕК. Кредити надавалися для покриття дефіциту платіжних балансів і підтримки експортних галузей.

За період з 1970 по 1996 роки зовнішній борг країн, що розвиваються, зріс з 68,4 млрд. дол. до 2,3 трлн. дол. Тільки на обслуговування цього боргу витрати складали на початку 90-х років 169 млрд. дол.

Значна частина боргів набула репутації безнадійних. Виник “вторинний ринок боргів”, на якому зі знижкою (30% номінальної вартості) оберталися банківські вимоги до боржників. Обсяг торгівлі борговими зобов'язаннями на початку 90-х років перевищив 100 млрд. дол.

Управління державним боргом

Управління державним боргом – сукупність

заходів щодо оптимізації державного боргу, його

погашення і обслуговування, а також умов

здійснення державного запозичення

Методи управління зовнішнім боргом

Ринкові - викуп своїх боргів країною-емітентом на ринку зовнішньої заборгованості

Неринкові:

А. Рефінансування – домовленість між сторонами

про надання нової позики, призначеної для

погашення раніше здійснених запозичень

Б. Реструктуризація – продовження термінів

зовнішнього боргу та виплат по ньому шляхом

випуску нових боргів з іншими термінами погашення

з частковим списанням суми старого боргу

В. Рекапіталізація – випуск цінних паперів

(облігацій) на суму боргу з іншими термінами

обертання та відсотковими платежами

Г. Конверсія – переведення боргу в інвестиції

країни-кредитора, погашення боргу товарними

поставками, обмін боргу на боргові цінні папери

третіх сторін

Д. Новація – суб’єкти зберігаються, а форма

змінюється: заборгованість за товарними поставками

переводиться в займ, передачу акцій компаній,

передачу власності

Є. Пролонгація – подовження термінів погашення

Ж. Уступка права вимоги – заміна одного

кредитора іншим (продаж дебіторської

заборгованості).