25. Класична кількісна теорія грошей, її основні постулати.

Класична кількісна теорія грошей сформувалася ще в XVI- XVII ст. і послужила методологічною основою всього подальшого розвитку монетаристської теорії, включаючи і сучасні її напрями. Назву кількісної ця теорія дістала тому, що її основоположники пояснювали вплив грошей на економічні процеси виключно кількісними чинниками, насамперед зміною маси грошей в обороті. Визначальною ознакою кількісної теорії є положення про те, що вартість грошей і рівень товарних цін визначаються змінами кількості грошей: чим більше їх в обороті, тим ціни вищі, а вартість грошей нижча, і навпаки. Впливаючи на ціни товарів і послуг, кількість грошей впливає і на всі інші економічні процеси: зростання номінального обсягу ВВП, національного доходу, платоспроможного попиту та ін. Кількісна теорія грошей зародилася в XVI ст. У цей час в Європі відбувалося прискорене зростання загального рівня цін, відоме в економічній історії як революція цін, унаслідок якої середній рівень цін за період 1500-1600рр. зріс приблизно в 3-5 разів. Виникла необхідність з'ясувати причини цього досить тривожного явища. Найбільш очевидною, такою, що лежить на поверхні, причиною видавалося помітне збільшення припливу в Європу золота і срібла з Америки після відкриття цього континенту в XVI ст. Це було чи не перше масове підтвердження того, що вартість грошей, а отже й товарні ціни, залежать від їх кількості в обороті. При цьому мова йшла про повноцінні гроші - золото й срібло, що відкривало шлях для перегляду широко визнаного положення про те, що гроші вступають в оборот із внутрішньою, заздалегідь сформованою вартістю.

Класичні постулати:

• Причинність (зміна цін визначається зміною кількості грошей)

• Пропорційність (ціни змінюються про­порційно зміні кількості грошей в обігу)

• Однорідність (у разі зміни кількості грошей у такій самій пропорції змі­нюються ціни на всі товари, а спів­відношення цін на окремі товари – незмінне)

РІВНЯННЯ ОБЛІКУ І. ФІШЕРА МV=РQ, де М – сума наявних грошей, що перебувають в обігу протягом певного періоду; V – швидкість обігу; Р – ціна індивідуального товару, реалізованого за зазначений період; Q – кількість товарів.

Р=МV/Q, де М – сума наявних грошей, що перебувають в обігу протягом певного періоду; V – швидкість обігу; Q –кількість товарів.

З цієї формули видно, що рівень цін (Р) залежить від:

-кількості грошей, зміна якої прямо пропорційно впливає на рівень цін;

-швидкості обігу грошей, зміна якої також прямо пропорційно впливає на ціни;

-фізичного обсягу товарообороту, зміна якого обернено пропор­ційно впливає на рівень цін.

У моделі Фішера індивід доходить до необхідності держати грошові залишки з огляду на інституціональну та технологічну природу економіки, тобто держить гроші не задля грошей, а задля їхньої чистої поточної вартості.

26. Котирування валют.

Котирування - це офіційно встановлений центральним банком ринковий курс(ціни) національной валюти до відповідних іноземних валют на день проведення операцій. Інакше кажучи, котирування валют - це встановлення ринкового курсу дня. Валютне котирування означає визначення і встановлення ціни одиниці однієї валюти, вираженої в одиницях іншої валюти. Історично сформувалося 2 методи котирування валют – прямий і непрямий (зворотній). При прямому котируванны за одиницю або кратне число одиниць приймається іноземна валюта, яка порівнюється з національною. Непряме котируваня валют обратне прямому котируванню. Вид валютного котирування (прямий або зворотній) не впливає на стан валюти і рівень її курсу, тому що сутність валютного курсу єдина, а змінюється тільки форма його вираження. На міжнародних валютних ринках котирування валют проводиться до долара США, Євро та деяких інших широко використовуваних в світовому платіжному обороті валют. Це пов'язано з тим, що долар США зберігає за собою позиції загальновизнаного міжнародного платіжного і резервного засобу. Зміцнення позицій Євро пояснюється її стійким становищем як засобу обігу і платежу в міжнародному платіжному обороті. При котируванні валют розрізняють курс покупця і курс продавця. Різниця між курсами продавця і покупця, називається спред. Спред не має якої-небудь певної величини і залежить від багатьох факторів і, як правило, він істотно нижче в долара США, євро, фунта стерлінгів, швейцарського франка. Наприклад, банк купує валюту за курсом покупця, а продає за курсом продавця. Спред банком використовується для покриття витрат і отримання прибутку, а також для страхування валютного ризику. Якщо торгівля валютою не покриває витрат будь-якого банку, він все одно від неї не відмовляється, оскільки його клієнти можуть звернутися до конкуруючих банкам і за іншими операціями. Прибуток комерційних банків від торгівлі валютою утворюється не тільки за рахунок спреду та розміру обороту, а й за рахунок власних операцій. Також виділяють середній курс, який представляє собою арифметичну середню курсів продавця і покупця. Даного курсу насправді не існує, однак його величина щодня повідомляється засобами масової інформації. Цей курс використовується при економічних зіставленнях за тривалі проміжки часу.