Господарський процес

1. Досудовий порядок реалізації господарсько-правової відповідальності

Загальним правилом досудового врегулювання спорів є те, що учасники господарських відносин, які порушили майнові права або законні інтереси інших суб’єктів, зобов’язані поновити їх, не чекаючи пред’явлення їм претензій чи звернення до суду. Тобто сторонам надано право самостійно, без втручання судових чи інших органів врегулювати конфліктну (спірну) ситуацію, яка виникла у зв’язку з укладенням, здійсненням, зміною чи припиненням господарських правовідносин.

Більшість спорів може бути передано на вирішення господарського суду без досудового врегулювання. Застосування заходів досудового врегулювання спорів в обов’язковому порядку необхідне тільки у спорах, що виникають з договорів перевезення, про надання послуг зв’язку та договорів, заснованих на державному замовленні. В інших випадках досудове врегулювання спору є необхідною передумовою звернення до господарського суду лише за наявності відповідної угоди сторін (ч. І ст. 5 ГПК України).

Проте частиною 5 ст. 5 ГПК України передбачено, що угода сторін про обов’язковість досудового врегулювання не може бути укладена відносно таких спорів:

• про визнання договорів недійсними,

• про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій,

• про стягнення заборгованості за опротестованими векселями, про стягнення штрафів Національним банком України з банків та інших фінансово-кредитних установ,

• спорів щодо звернення стягнення на заставлене майно.

Якщо для господарських спорів передбачена процедура їх досудового врегулювання, то звернення сторін до суду за захистом порушених прав і законних інтересів можливе лише після того, як контрагенту була направлена претензія, яку останній відхилив або не дав на неї відповіді у встановлений ст. 7 ГПК України строк.

Без досудового врегулювання спорів, згідно з частиною першою ст. 2 ГПК України, суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. При цьому прокурор чи його заступник самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Процедура досудового врегулювання господарських спорів складається із таких стадій (етапів):

• укладення у відповідних випадках угоди між сторонами про врегулювання спору у претензійному порядку;

• підготовка претензії контрагентом;

• підготовка відповіді і направлення її пред’явнику претензії.

Пред’явлення претензії, порядок і строки її розгляду, повідомлення заявника про результати розгляду, а також відповідальність за порушення строків розгляду претензії, передбачені статтями 6–9 ГПК України, ст. 222 ГК України.

Після розгляду претензії сторона повинна дати відповідь заявнику в установлені строки, в якій має повідомити про її визнання (повне або часткове) або про відмову в її задоволенні. Відповідь подається в письмовій формі, а її зміст має містити повне найменування і поштові реквізити підприємства чи організації, яким надсилається відповідь; дата і номер відповіді; дата і номер претензії, на яку дається відповідь.

Якщо претензія відхилена повністю чи частково, заявникові повинні бути повернуті оригінали документів, отриманих як додатки до претензії.

Оскільки розгляд претензії та надання на неї відповіді заявнику в обумовлені ст. 7 ГПК України строки є обов’язком суб’єктів господарювання, то при порушенні цих строків або ж залишення претензії без відповіді господарський суд при вирішенні господарського спору має право стягнути в доход державного бюджету з підприємства, організації, що припустилися такого порушення, штраф у розмірі двох відсотків від суми претензії, але не менш як п’ять і не більш як сто розмірів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.