4. Розкрийте сутність мпп як основи розвитку міжнародної економіки та охарактеризуйте його види

Матеріальною основою інтернаціоналізації виробництва є міжнародний поділ праці (МПП). Поняття МПП відображає явища якісної диференціації трудової діяльності на міжнародному рівні, в процесі суспільного розвитку і є основою різних форм обміну цією діяльністю між країнами, об’єктивною базою розвитку світового ринку. Поглиблення і розвиток МПП і, відповідно, міжнародних економічних відносин залежать від наступних чинників:

– природних (кліматичних, географічних, демографічних, тощо), які є історично і логічно похідними;

– набутих (виробничих, технологічних), які на сьогодні є визначальними;

– соціальних, національних, етнічних, політичних та правових норм.

У сучасних умовах вирішальний вплив на МПП має науково-технічний прогрес. Якщо раніше природні ресурси розглядались як один з головних факторів економічного розвитку країни, то останнім часом ставлення до нього змінюється, оскільки:

а) науково-технічна революція докорінно трансформує паливно-сировинну базу виробництва;

б) наявність природних ресурсів може мати й негативні наслідки.

Види:

Загальний МПП визначає міжгалузевий міжнародний обмін, зокрема, товарами видобувних та переробних галузей.

Частковий МПП передбачає переважний розвиток міжнародної торгівлі готовими виробами різних галузей та виробництв, у тому числі внутрішньогалузевої.

Одиничний МПП означає спеціалізацію на окремих етапах виробництва (вузлах, деталях, напівфабрикатах тощо), на стадіях технологічного циклу, а також у межах науково-технічних, проектно-конструкторських і технологічних розробок та інвестиційного процесу.

5. Охарактеризуйте форми МПП та фактори, що впливають на МПП

Міжнародний поділ праці – це вища форма суспільного, територіального поділу праці, яка характеризується міжнародною спеціалізацією та міжнародним кооперуванням виробництва. На формування МПП впливають наступні фактори: МПП існує у таких формах:

І. Міжнародна спеціалізація виробництва — це форма міжнародного поділу праці, за якої зосередження однорідного виробництва у світі відбувається на основі прогресуючої диференціації виробничих процесів між різними країнами та їх суб’єктами. Іншими словами, відбувається зосередження виробництва одних видів продукції в одних країнах (або на підприємствах одних країн), а інших видів продукції — в інших країнах (чи на їх підприємствах).  Відомі дві історичні форми міжнародної спеціалізації — міжгалузева і внутрішньогалузева.  Міжгалузева спеціалізація передбачає зосередження в окремих країнах певних галузей виробництва при відсутності цілого ряду інших галузей. Внутрішньогалузева спеціалізація пов’язана з галузями, що засновані не стільки на використанні природних ресурсів, скільки на результатах науково-технічної діяльності і охоплюють переважно розвинуті країни. Ці країни мають приблизно однакову галузеву структуру виробництва і можливість окремої країни посісти певне місце у міжнародній спеціалізації шляхом випуску найпомітнішої продукції, що залежить від рівня витрат на галузеві науково-дослідні роботи.

Міжнародна виробнича кооперація — це форма організації спільного або взаємоузгодженого виробництва за участю двох або декількох країн. Найбільшого розвитку вона отримала у машинобудуванні, електроніці, хімічній та деяких інших галузях промисловості, перш за все у виготовленні високотехнологічної продукції. В останні 10—15 років міжнародна кооперація значно вплинула на підвищення темпів НТП, диверсифікацію виробництва, розвиток компаній-конгломератів.

Існує класифікація міжнародного кооперування залежно від його основних ознак. Характерні види кооперування, які розрізняють у світовому господарстві:

• за видами — економічне, науково-технічне, у сфері збуту тощо; • за стадіями — перед виробниче, виробниче, комерційне;

• за структурою зв'язків — внутрішнє і між фірмове, внутріш­ньо- і міжгалузеве, горизонтальне, вертикальне, змішане;

• за кількістю суб'єктів — дво- і багатостороннє;

• за кількістю об'єктів — дво- і багатопредметне.

На формування МПП впливають наступні фактори: Природно-географічні: (відмінності у кліматичних у мовах, території, чисельності населення, економічно-географічному положенні, наявності природних ресурсів). Соціально-економічні: (трудовий потенціал, наявність робочої сили, науково-технічний потенціал, економічний потенціал: рівень розвитку продуктивних сил, масштаби і серійність виробництва, масштаби виробничої і соціальної інфраструктури, соціально-економічний тип національного виробництва і наявність зовнішньоекономічних зв’язків). НТП (науково-технічний прогрес): НДДКР (науково-дослідних та дослідно конструкторських розробок, прискорення темпів морального зносу, технологічна диверсифікація – це швидке проникнення нових технологій у всі галузі виробництва).

6. Дайте х-ку світового господарства як об’єкта МЕ, назвіть етапи еволюції світового господарства

Світове господарство – це система відносин взаємозалежності та взаємозв’язку національних господарств, виражена у міжнародних економічних відносинах і тих аспектах внутрішньогосподарських відносин, що зумовлені зворотною дією міжнародних.

Сучасне світове господарство сягає корінням у XVI – XVII ст., коли поява і розвиток мануфактурного виробництва спричинили необхідність суттєвого розширення ринків збуту і забезпечення стабільного надходження сировини, в тому числі імпортної. спеціалізація

Спочатку епіцентрами такого розподілу праці були передові в технічному відношенні країни – Англія та Нідерланди. Тому світове господарство обмежувалось відносно невеликою кількістю країн, що брали участь у міжнародному поділі праці. У міру розповсюдження мануфактурного, а пізніше індустріального виробництва, розширювались межі світового господарства. До кінця XIX ст. воно досягло глобальних масштабів.

У першій половині XX ст. екстенсивний розвиток інтернаціоналізації господарського життя на основі міжнародної торгівлі доповнився:

1) міжнародним рухом позичкового і підприємницького капіталу;

2) функціонуванням на цих засадах великих транснаціональних корпорацій (ТНК), у межах яких стали формуватись виробничо-коопераційні зв’язки;

3) створенням на місці вичерпаної себе світової системи золотомонетного стандарту нових, більш гнучких валютних відносин, які вимагали постійної координації зусиль урядів та центральних банків країн-учасниць.

У другій половині XX ст. цілісність світової економічної системи вийшла на новий рівень розвитку, що було зумовлено:

1) випереджаючими темпами зростання обробної промисловості. Прискорений розвиток виробництва готових виробів забезпечував швидку диференціацію кінцевих продуктів і відкривав нові можливості для поглиблення МПП;

2) значним покращанням міжнародної транспортної інфраструктури, прискоренням і здешевленням міжнародних перевезень вантажів та пасажирів. У результаті скоротилась «економічна відстань» між країнами;

3) переворотом у засобах телекомунікації на основі бурхливого розвитку електроніки, кібернетики, використання космічних супутників зв’язку. Дозволяючи одержати потрібну інформацію з будь-якої відстані в реальному режимі часу та швидко приймати рішення, сучасні системи телекомунікацій суттєво полегшують організацію міжнародного інвестування, кооперування виробництва та маркетингу на рівні окремих фірм, а також взаємопристосування макроекономічної політики різних держав на рівні урядів і центральних банків;

4) стрибком у розвитку транснаціональних корпорацій, недержавних транснаціональних центрів прийняття стратегічних рішень, транснаціональних банків (ТНБ), міжнародних інвестиційних фондів тощо;

5) якісними змінами в розвитку міжнародного ринку позичкових капіталів.

Усі ці об’єктивні зрушення у сферах виробництва, комунікацій, торгівлі, зарубіжного інвестування та фінансів перетворили світову економіку на цілісний глобальний організм.

Кінець ХХ ст. – початок ХХІ ст.

Період формування нової системи світового господарства з властивою їй ієрархією національних економік у МПП та на міжнародному ринку факторів виробництва. Основною її рисою стає не протиріччя, а тенденція до співробітництва і взаєморозуміння. Зближуються рівні розвитку різних країн.

7. Розкрийте поняття середовища МЕВ, охарактеризуйте його структуру та особливості

Середовище міжнародної економіки може бути визначене як система умов і факторів існування міжнародних економічних зв’язків. Таке середовище можна поділити на внутрішнє та зовнішнє.

Внутрішнє середовище міжнародної економіки – це внутрішня будова системи міжнародних економічних відносин, що разом з її законами функціонування і розвитку може бути представлене як набір таких елементів:

– зовнішньоекономічна діяльність країн та їх суб’єктів;

– управління міжнародними економічними процесами, регулювання міжнародної економічної взаємодії;

– форми і рівні міжнародних економічних відносин;

– внутрішні закони розвитку міжнародної економіки, тобто ті явища і процеси, що відбуваються у світовій економіці і мають чітко виражений причинно-наслідковий характер.

Зовнішнє середовище міжнародної економіки – це система зовнішніх умов, у яких розвиваються міжнародні економічні відносини, та система факторів, що формують мікро- та макромотивацію поведінки суб’єктів світогосподарської взаємодії та визначають ефективність їх участі у МПП.

Зовнішнє середовище має певну структуру. За характером воно поділяється на:

– умови й фактори прямої (безпосередньої) дії;

– умови й фактори непрямої (опосередкованої) дії.

Фактори безпосередньої дії характеризуються тим, що міжнародні економічні відносини без них не можуть функціонувати (міжнародні організації, торгові представництва, міжнародні правові норми). Навколишнє середовище міжнародних економічних відносин як система факторів безпосереднього впливу на існування та розвиток світової економіки називається інфраструктурою міжнародних економічних відносин. Завданням інфраструктури є забезпечення безперешкодного функціонування об’єктів і суб’єктів міжнародної економіки та спрямованість на оптимізацію їх взаємодії.

Фактори непрямої дії характеризуються тим, що їх зміни безпосередньо й одразу не впливають на розвиток міжнародних економічних відносин (розробка нових родовищ корисних копалин, політичні непорозуміння, наукові відкриття, збільшення чи зменшення народжуваності тощо).

За сферами впливу зовнішнє середовище міжнародної економіки поділяється на:

– природно-географічне;

– політико-правове;

– економічне;

– соціально-культурне.

8. Які принципи та моделі розвитку МЕВ ви знаєте? Поясніть сутність моделей розвитку МЕВ

Принципи розвитку міжнародних економічних відносин визначають як суттєві, об’єктивні та загальновизнані норми і правила міжнародної господарської взаємодії.

Уся сукупність таких принципів поділяється на: загальні та специфічні.

До загальних принципів світогосподарської взаємодії належать:

1) об’єктивність міжнародних економічних відносин, тобто відповідність їх розвитку об’єктивним економічним законам (ігнорування міжнародних зв’язків – це втрати як потенціал втрачених можливостей);

2) взаємовигідність економічних зв’язків для двох і більше партнерів;

3) конкурентні підвалини механізму зовнішньоекономічних зв’язків;

4) компромісний характер міжнародної економічної взаємодії, що передбачає певні поступки один одному з боку партнерів;

5) неконфронтаційність міжнародних економічних відносин;

6) спільне вирішення глобальних проблем людства.

Специфічні принципи розвитку міжнародної економічної взаємодії конкретизують зміст загальних:

1) кожна держава має право вільно вибирати і розвивати свої політичні, соціальні і культурні системи;

2) економічне співробітництво між державами повинно здійснюватись незалежно від розбіжностей побудови їхніх політичних, економічних і соціальних систем;

3) своєчасні міжнародні розрахунки;

4) надійність і конвертованість валют, що передбачає організацію валютного контролю, використання тих чи інших форм валютного регулювання;

5) підвищена роль транспортної проблеми та пов’язаних з нею витрат;

6) повага права власності;

7) підтримка платіжного балансу;

8) міжнародна стандартизація та сертифікація продукції, виконання вимог яких потребує суттєвих додаткових витрат;

9) сприяння економічному зростанню у найбідніших країнах;

10) співпраця у подоланні глобальних проблем існування людства з приводу охорони довкілля, конверсії, безпеки, ліквідація голоду тощо.

Моделі розвитку міжнародних економічних відносин

Проблема пошуку об’єктивної основи міжнародного поділу праці для забезпечення зростання багатства суспільства є фундаментальною серед комплексу проблем міжнародної економічної взаємодії. У дослідженні цього питання науковці часто користуються спрощеними теоріями, які мають назву моделей. У них у логічному або математичному вигляді виражається співвідношення між різними економічними параметрами. Використання моделей доцільне, оскільки дозволяє відволіктись від несуттєвих деталей і виявити принципові економічні зв’язки (у нашому випадку на міжнародному рівні).

Меркантилістський підхід

Ця теорія стверджувала, що багатство країни вимірюється кількістю золота та інших цінностей, якими володіє держава, а тому держава повинна більше експортувати товарів, ніж імпортувати, щоб більше золота надходило в країну(Т. Мен, А. Монкретьєн).

Школа фізіократів(Френкос Куезней)

Багатство походить не від золота, а продукується аграрними верствами населення, на відміну від торговців і промисловців, які лише маніпулюють ними.

Теорія абсолютних переваг А. Сміта

Він виступав за широкий розвиток міжнародної торгівлі, розробивши теорію абсолютних переваг. Абсолютні переваги, за Смітом, визначаються різницею в абсолютних витратах на виробництво (кількість зайнятих на виготовленні одиниці товару в кожній з країн).

Д. Рікардо про порівняльні переваги

Він запропонував правило: кожна країна зацікавлена спеціалізуватись на такому виробництві, в якому вона має найбільшу перевагу або найменшу слабкість.

Теорія міжнародної вартості

За цією теорією, країні вигідно, щоб її товар користувався більшим попитом за кордоном, ніж іноземні товари користуються попитом на її території, бо тоді ціни на товари даної країни зростуть і вона зможе заплатити за більшу кількість іноземних товарів.

Теорія Гекшера – Оліна - Семюелсона

1) у країнах-учасницях міжнародного обміну існує тенденція до вивозу тих товарів, для виготовлення яких використовуються переважно надлишкові фактори виробництва, і ввозу тієї продукції, для виготовлення якої потрібні дефіцитні фактори;

2) розвиток міжнародної торгівлі вирівнює «факторні» ціни, тобто доходи, які отримують власники факторів у різних країнах;

3) за умови міжнародної мобільності факторів виробництва існує можливість заміни експорту товарів переміщенням факторів між країнами.

Сучасні теорії міжнародної торгівлі

С.Б.Ліндер(глобальна стратегія фірм), Ж.Лафай, Б.Лассюдрі-Дюшен(ввів поняття «диференційований попит»).

Р.Вернон – концепція «життєвого циклу продукту»(пояснює закономірності розвитку зовнішньої торгівлі великої кількості товарів).

М.Портер – теорія «міжнародна конкурентоспроможність націй»(пояснює зовнішньоекономічну стратегію фірм).

Джонсон(розвив положення теорії Д. Рікарда про порівняльні переваги, поєднавши його концепцію з теоремою Хекшера-Оліна-Семюелсона та сучасними економічними погладами).