2.2 Механізм функціонування інформаційного ринку

Пiд механiзмом функцiонування ринку необхідно розуміти сукупність правил та економiчних законiв, що регламентують процес доведення товарів вiд виробникiв до споживачiв. Економiчний механiзм сучасного ринку, зокрема iнформацiй­ного, являє собою єднiсть об’єктивної i суб’єктивної сторін. Об’єктивна сторона полягає в дiї об’єктивних економічних законiв, що керують товарним виробництвом i ринком через сис­тему ринкових вiдносин та економiчних категорiй.

Oсновні поняття, пов’язанi з ринком: товар, грошi, цiна, про­позицiя, попит, віртість тощо.

Товар - це продукт виробництва або дiяльностi людини, створений для задоволення будь-яких потреб через обмiн. У цьо­му визначеннi ми бачимо двi властивостi товару, двi його сторо­ни: 1) здатнiсть товару задовольняти тi чи iншi потреби людей, його кориснiсть, яка називається споживчою вартiстю товару; 2) здатнiсть товару обмiнюватися на iнший товар у спiввiдношенні, яке називається мiновою вартiстю i є формою прояву ваpтості товару на ринку.

Bapmicmь - це кiлькiсна сторона товару, вона визначаеться витратами працi, капiталу, фiзичних i духовних сил людини, її знань, досвiду i майстерностi для виготовлення даного товару. Обмiн одного товару на iншiй можливий за piвності цих витрат на його створення, за piвностіi їх вартостей. Найважливiшою категорiею ринку є грошi.

Грошi - це товар, який в iсторичному процесi розвитку обмiну i форм вортості видiлилися з yciєї маси товарів i почав вiдiгравати роль загального еквівалента.

Наступна категорiя ринку - цiна товару (тариф за послугу).

Цiна товару - це грошова форма його вартості (цiнностi). Це Kк­лькiсна категорiя, яка може змiнюватися пiд впливом певних факторів, найважливiшими з яких є пропозицiя товарів i попит на них.

Пропозицiя - товарів i послуг формуеться на основі виробничо­го процесу пiдприємств, фiрм, дiяльностi установ, органiзацiй, колективiв та iндивiдiв, якi створюють товари i послуги.

Попит формується на основі потреб iндивiдiв, пiдприємств, фiрм, держави i товариств на товари i послуги. Якщо потреби не мають нiяких економiчних обмежень, то попит - це форма по­треб, обмежених платоспроможнiстю суб'eктів споживання. Пропозицiя i попит безпосередньо впливають на формування цiн i тарифiв на товари i послуги. В основі цiн i тарифiв лежить вартість товарів i послуг.

Головну роль у системi законiв ринку, законiв товарного ви­робництва вiдiграє закон вapтocтi. Biн дiє там i тодi, де i коли функцiонує товарне виробництво. Змiст закону проявляється в його основних вимогах. Вони тaкi:

вapтicть товару створюється суспiльно-необхiдними витра­тами працi, капiталу, знань, фiзичних i духовних сил людини в процесi суспiльно-корисноiї дiяльностi;

витрати на створення товару мають вiдповiдати суспiльно ­необхiдним нормам. Перевищення цих норм призводить до збит­кової дiяльностi, а зниження - до отриvмання бiльш високого прибутку;

обмін товарів і послуг відбувається на основі еквівалентності, на основі обміну рівновеликих вартостей.

Закон вартості відіграє дуже важливу роль у товарному виробництві та у функціонуванні ринку. Ця роль проявляється у функціях закону вартості. Найважливіша функція закону вартості полягає у виконанні ролі об’єктивного регулювальника виробництва та обігу товарів і послуг. Цю функцію закон вартості виконує у поєднанні з діями законів співвідношення попиту і пропозиції, закону попиту і пропозиції, через механізм ринкового ціноутворення. Оскільки ціна є грошовою формою вартості, вона постійно коливається навколо вартості під впливом попиту і пропозиції товару.

Закон попиту полягає в тому, що зв'язок мiж попитом i цi­ною - прямий, тобто чим вищий попит на певний товар, тим вища його цiна, оскiльки покупцi згоднi заплатити вищу цiну, щоб його купити.

Закон пропозиції проявляється в оберненiй залежностi про­позицiї товару та його цiни: чим бiльша пропозицiя товару, чим бiльше даного товару на ринку, тим нижча його цiна.

Через дiю цих законiв (попиту та пропозицiї) цiна виконує iн­формацiйну функцiю: якщо цiна товару на ринку вища за його вартість, то це iнформує виробникiв, що товару вироблено недо­статньо, що його реалiзацiя вигiдна, i вони збiльшують виробни­цтво цього товару. Якщо ж цiна товару нижча вiд його вартості, то це iнформує виробникiв, що цього товару вироблено більше, нiж необхiдно для задоволення попиту на нього, що реалізація цього товару збиткова i необхiдно скоротити його виробництво.

Отже, закон вартості змушує виробникiв скорочувати або при­пиняти виробництво одних товарів i збiльшувати, розширювати виробництво iнших. А якщо він регулює обсяг i розвиток вироб­ництва, то, отже, він регулює й обiг товарів.

Таким чином, закон вартості у взаємодiї з iншими законами виконує функцiю об’єктивного регулювальника виробництва та обiгу товарів i послуг.

Регулюючи виробництво, закон вартості тим самим установлює й підтримує певну пропорційність товарного виробництва, в чому і полягає його друга функція. Цю функцію закон вартості виконує через механізм коливання цін товарів навколо їх вартості. Виробники, скорочуючи або збільшуючи виробництво тих або інших товарів, тим самим вносять зміни в структурну пропорційність товарного виробництва. Закон вартості також стимулює підвищення продуктивності праці і розвиток продуктивних сил. Цю функцію він виконує через механізм співвідношення індивідуальної і суспільної вартості товару на ринку та отримання надприбутків. Закон вартості через ринок диференціює виробників за їх прибутками та добробутом, розділяючи їх на багатих і бідних, на підприємців і найманих працівників.

Важливу роль у функціонуванні ринку відіграє закон конкуренції, а економічною основою конкуренції є різниця між вартістю товару і витратами на його виробництво. У змісті і дії закону конкуренції виявляється основний закон ринку, суть якого полягає у тому, що всі ринкові операції базуються на позитивній різниці між прибутками від реалізації товару і витратами на його створення. При цьому кожен суб’єкт ринку прагне до максимуму цієї різниці. Тому ринкова операція має значення тільки в межах гранично низьких витрат і гранично високого прибутку, в іншому разі операція втрачає здоровий глузд, стає збитковою.

Дія закону вартості і закону конкуренції пов’язана з дією закону співвідношення індивідуальної та суспільної вартості товару. Сутність цього закону в тому, що всі товари або послуги на ринку реалізуються не за їх індивідуальною вартістю, а за суспільною, ринковою вартістю. В результаті дії цього закону індивідуальні вартості однорідних товарів зводяться до єдиної галузевої або ринкової вартості, на якій базується ринкова ціна товару. За позитивної різниці між суспільною та індивідуальною вартістю виникає надприбуток.

Суб’єктивна сторона ринкового механізму представлена діяльністю всіх суб’єктів ринку, що діють на основі своїх потреб, інтересів та цілей. Основними суб’єктами ринку є виробники, споживачі і держава. Необхідно розглянути і з’ясувати роль цих суб’єктів у ринковому механізмі.

Виробник, як суб’єкт ринку, виступає у вигляді підприємств, фірм, корпорацій, виробничих об’єднань, організацій та установ. Він визначає і забезпечує пропозицію товарів і послуг, впливає на формування витрат виробництва, альтернативної вартості, на формування ринкових цін і тарифів, на формування прибутку. Цей суб’єкт діє в межах гранично високих витрат і гранично низьких прибутків. За цими граничними величинами він припиняє дільність, тому що вона втрачає сенс.

Виробниками (постачальниками) інформаційних продуктів і послуг є:

• підприємства з виробництва обчислювальної техніки, засобів передаваннята оброблення інформації;

• організації, зайняті розробленням програмного забезпечення;

• центри-генератори баз даних (ЦГБД), які створюють бази даних, є їх власниками та здійснюють їх експлуатацію;

• центри оброблення інформації на основі баз даних (ЦОБД);

• служби телекомунікації, передавання та електронного оброблення даних;

• державні органи та інформаційні служби при державних органах (структури, що забезпечують інтереси держави та охорону закону, а також генерують або надають офіційну державну інформацію);

• науково-дослідні, аналітичні, консалтингові, інформаційні, інформаційно-аналітичні та інші подібні організації, що надають послуги кінцевому споживачеві не тільки у вигляді інформації, а й вигляді готової продукції – проектів, рекомендацій, методик, інформаційні служби при наукових товариствах тощо;

• банки, біржі та інші об’єкти загальної ринкової інфраструктури;

• комерційні фірми, що спеціалізуються на виробництві та розповсюдженні програмних засобів та інформаційних систем різних типів;

• бібліотеки, навчальні заклади, видавництва, рекламні агенства та інші подібні структури, що зберігають у відкритому доступі і нецілеспрямовано розповсюджують інформацію та результати її оброблення.

Загальною і кінцевою метою виробництва і будь-якої діяльності є задоволення потреб людей. Тому найважливішим суб’єктом ринку є споживач з його потребами, запитами та інтересами. Саме споживач формує таку важливу сторону ринку, як попит на товари і послуги, обсяг попиту, його різноманітні види і нескінченні коливання. Споживач диктує виробництву обсяг, асортимент і якість товарів і послуг, суттєво впливає на формування альтернативної вартості, цінності товарів і послуг, їх цін і тарифів. Споживачами інформаційних продуктів і послуг може бути будь-яка організація або фізична особа.

Важливим суб’єктом ринку є держава, яка не тільки ніколи не була пасивною щодо економіки, а навпаки, завжди активно впливала на неї. З розвитком суспільного виробництва роль і значення держави як суб’єкта економіки і ринку зростає. Втручання держави здійснюється через індикативне регулювання економіки за дапомогою економічних важелів. Такими важелями є державні інвестиції, державне споживання продукції приватного і колективного секторів, державна податкова і митна політика, регулювання виробництва через ринок позикового капіталу і державне індикативне програмування та прогнозування економіки. Нарешті, держава здійснює пряме регулювання еконноміки за допомогою стратегічного планування.

Сучасний механiзм iнформацiйного виробництва i ринку - це структура з чотирьох ланок. Це:система об’єктивних економiчних законiв товарного виро­бництва; iнтереси i цiлi виробникiв iнформацiйних товарів - корпорацiй, фiрм, підприємств та окремих виробникiв; державний сектор i державне регулювання процесу iнформатизацiї економiки; iнформацiйнi потреби, запити та iнтереси споживачiв.

Уcix суб’єктів iнформацiйного ринку за їx функцiональними ролями подiляють на: замовникiв, розробникiв, власникiв, посе­редників.

Замовник – організація, яка здійснює фінансування і загальне управління роботоми за створення інформаційних технологій, ресурсів та систем загалом. Виробник (розробник) – організація, що здійснює розроблення, постачання та впровадження інформаційних систем, включаючи інформаційні технології і всі види забезпечення: технічне, програмне, лінгвістичне, але, як правило, не відповідає за саму інформацію. Власник – здійснює збирання, оброблення.ю введення інформації, ведення БД, іноді інформаційне обслуговування користувачів. Посередник – організація, що спеціалізується на інформаційному обслуговуванні на основі систем передавання даних, регіональних представництв, дилерської мережі тощо.

Існують також інші суб’єкти інформаційного ринку:

Реселер – той, що перепродає продукцію іншого виробника. Дилер – посередник, який торгує в роздріб продукцією, закупленою оптом. Виконує торгівельні операції від свого імені і за свій кошт. Зазвичай дилер є агентом великої промислової корпорації і належить до її дилерської мережі. Дистриб’ютор – фірма, яка здійснює збут на основі оптових закупівель у великих промислових фірм-виробників. Фірма-дистриб’ютор має власні склади, встановлює довготривалі контрактні відносини з виробниками і представляє фірму-виробника на ринку. Оптовик – фірма, що продає товари іншим фірмам, які купують їх для перепродажу або для виробничого споживання. Роздрібний торговець – фірма, що продає товари безпосередньо населенню (фізичній особі). Торговий агент – оптовик, який, не маючи прав на товари, продає їх на комісійній основі. Брокер – агент, який спеціалізується на продажу конкретних товарів через сприяння укладенню угод між зацікавленими сторонами – клієнтами, за їх дорученням та за їх рахунок. Брокер отримує винагороду у вигляді комісійних. Брокери можуть надавати послуги з вивчення ринку, реклами тощо.