12. Кінець Руїни. Коломацька рада

Гетьманська політика самозбагачення, ігнорування інтересів широких козацьких верств давно викликала обурення, тому козацька старшина подала в Москву донос на гетьмана І. Самойловича, звинувативши його в зраді Росії.

25 липня 1687 р. в оточенні царських військ біля р. Коломак (після невдалого походу російського війська й українських козаків на Крим) відбулася козацька рада, яка обрала нового гетьмана України - Івана Мазепу. І. Самойловича скинули з гетьманства й відправили до Сибіру, а двох його синів царські слуги закатували. Більшість істориків завершують період Руїни Коломацькою радою (інші вважають добу І. Самойловича).

Трагічні наслідки Руїни:

1. Польща, Росія й Туреччина порушили територіальну цілісність України;

2. у міжусобній боротьбі загинуло багато представників української еліти, старшин і козаків;

3. занепало економічне та культурне життя України;

4. набирала обертів російська експансія на Лівобережжя, що призвело до цілковитої втрати національних досягнень часів Б. Хмельницького.

Руїна мала непередбачені наслідки для всіх сторін-учасниць боротьби за українські терени:

• почалася суспільна криза Речі Посполитої, яка у XVIII ст. призведе до загибелі Польської держави;

• Туреччина зазнала нищівної поразки від Священної ліги, і в наступному столітті почнеться її занепад;

• Росія вийшла з подій Руїни ослабленою, її внутрішнє становище вимагало докорінних перетворень.

Персоналії

Іван Виговський (?-1664 р.). Походив з українського шляхетського роду Овруцького повіту на Київщині. Навчався в Києво-Могилянській колегії, згодом служив юристом у міському суді в Луцьку, де пізніше став намісником луцького старости. Тут майбутній гетьман брав активну участь у діяльності Луцького братства. На початку Національно-визвольної війни 1648-1657 pp. служив у польському війську. Під час Жовтоводської битви в 1648 р. потрапив у татарський полон, з якого його викупив Б. Хмельницький. 1648 р. був призначений генеральним писарем козацького війська. Виявивши дипломатичні здібності, виконував найважливіші доручення гетьмана й невдовзі став одним з найближчих дорадників Б. Хмельницького. Блискучий дипломат, він вів переговори з Польщею, Московщиною, Швецією, Кримським ханством та іншими державами.

Мартин Пушкар (Пушкаренко) (?-1658 р.). До 1648 р. перебував на Запоріжжі. На початку Національно-визвольної війни приєднався до української армії, брав участь у низці битв. 1648 р. став полтавським полковником. У березні 1651 р. на чолі козацьких полків прийшов на допомогу І. Богуну, який обороняв Вінницю.

Належав до тієї частини козацької старшини, яка, виходячи з вузьких особистих інтересів, виступала за воєнно-політичний союз із Московською державою. Після смерті Б. Хмельницького полковник вороже поставився до державницької політики гетьмана І. Виговського.

Діючи в тісному зв’язку з московським урядом, який шляхом поглиблення суперечностей в українському суспільстві намагався поширити свій вплив у Гетьманщині, у кінці 1657 р. М. Пушкар спільно з кошовим Я. Барабашем очолив збройний виступ проти гетьманської влади. У червні 1658 р. заколотники були розгромлені урядовими військами в бою під Полтавою, у якому загинув і сам полтавський полковник.

Яків Барабаш (?-1658 р.). У 1657-1658 pp. обіймав посаду кошового отамана Запорізької Січі. Разом з полтавським полковником М. Пушкарем, виходячи з вузькостаршинських інтересів, очолив антигетьманську опозицію, яка проводила промосковську політику, спрямовану на підпорядкування України царській владі.

Наприкінці 1657 р. став співорганізатором заколоту 1657-1658 pp. проти гетьмана І. Виговського. Після розгрому основних сил заколотників під Полтавою намагався втекти до московських військ, які наступали на Лівобережжя. У серпні 1658 р. його схопили козаки й стратили.

Олексій Трубецькой (?-1680 р.). Московський державний та військовий діяч, дипломат, князь (з 1645 р.) Брав участь у переговорах з гетьманським урядом про укладення військово-політичного союзу між Московією та Україною. У 1659-1660 pp. командував російськими військами, що діяли в Україні. У червні 1659 р. армія, яку очолював він і Г. Ромадановський, була розгромлена під Конотопом військами І. Виговського. У жовтні 1659 р. оточив своїми військами Переяслав, де відбувалася козацька рада, і змусив новообраного гетьмана Ю. Хмельницького підписати Переяславські статті. Хрещений батько Петра І.

Юрій Хмельницький (бл. 1641-? рр.). Молодший син Б. Хмельницького, слабкодуха особа з психічними вадами. Народився на хуторі Суботові, деякий час навчався в Києво-Могилянській колегії. У квітні 1657 р. на старшинській раді, скликаній Б. Хмельницьким, 16-річний Юрій був проголошений гетьманом України, а по смерті його батька на козацькій раді в Чигирині козаки підтвердили свій вибір. Та Юрій не тільки не мав хисту до військової та державної справи, а й був слабкою особистістю без чітких переконань, людиною, якою було легко маніпулювати. Це не залишилося непомітним для іноземних загарбників, які стали вміло використовувати його як маріонетку для досягнення своїх політичних цілей. Неодноразово він то підкорявся Московському царству, то повертався в бік Польщі, то ставав васалом Османської імперії. Урешті-решт, це й занапастило Ю. Хмельницького: його вбито за невідомих обставин, і навіть точна дата смерті гетьмана невідома.

Яким Сомко (?-1663 р.). Народився в родині міщанина в м. Переяславі. Його сестра Ганна була першою дружиною Б. Хмельницького. У 1656 р. обіймав посади сотника Переяславського полку та наказного переяславського полковника. У вересні 1654 р. їздив до Москви з дипломатичним дорученням гетьмана Б. Хмельницького. Восени 1659 р. разом з В. Золотаренком допоміг московським військам під командуванням О. Трубецького захопити Лівобережну Україну й присягнув на вірність царю. Був противником укладення в 1660 р. Слободищенського договору з Польщею, а коли Ю. Хмельницький усе ж таки підписав його, Я. Сомко виступив за збереження союзницьких відносин з Москвою. 1660 р. на козацькій раді в Переяславі його обрали переяславським полковником і наказним гетьманом Лівобережної України. За свого гетьманування намагався розширити привілеї старшини, що призвело до зростання соціальних суперечностей серед козацтва, і як наслідок - до невдоволення козацької бідноти.

У відносинах з Московською державою домагався дотримання «Березневих статей» 1654 р., а також збереження самостійності та неподільності Гетьманщини, чим викликав невдоволення московського уряду.

У боротьбі за гетьманську булаву вступив у конфлікт із частиною лівобережної старшини на чолі з В. Золотаренком та ніжинським протопопом М. Филимоновичем, яка беззастережно орієнтувалася на Москву. В опозицію до Я. Сомка, як представника інтересів козацької старшини, перейшов кошовий отаман Запорізької Січі І. Брюховецький.

Навесні 1662 р. на старшинській раді в Козельці Я. Сомка обрано гетьманом усієї України, але цар не затвердив його. У червні 1663 р. під час остаточного обрання гетьмана на Чорній раді 1663 р. в Ніжині він разом з В. Золотаренком та І. Брюховецьким був одним з реальних кандидатів на гетьманську владу. Однак, використовуючи соціальну демагогію та активну підтримку московського уряду, гетьманом Лівобережної України став І. Брюховецький. За наказом новообраного гетьмана Я. Сомко був схоплений, звинувачений у таємних зносинах з П. Тетерею, Річчю Посполитою та Кримським ханством й у вересні 1663 р. страчений разом з В. Золотаренком у Борзні.

Василь Золотаренко (?-1663 р.). У 1654-1655 pp. разом з братом І. Золотаренком брав участь у поході українських військ у Білорусь, під час якого призначався наказним гетьманом.

Деякий час підтримував І. Виговського, але у вересні 1659 р. він, зрадивши гетьмана, приєднався до частини промосковськи налаштованої старшини, яка готувала змову проти І. Виговського. Восени 1659 р. разом з Я. Сомком допоміг московським військам, очолюваним князем О. Трубецьким, захопити Лівобережну Україну, після чого в Ніжині склав присягу на вірність цареві Олексію Михайловичу. Намагаючись захопити гетьманську булаву, разом з ніжинським протопопом М. Филимоновичем надсилав доноси до Москви на наказного гетьмана Я. Сомка. Був одним з кандидатів на гетьманство на Чорній раді 1663 р., але у вересні цього ж року був страчений разом з Я. Сомком.

Павло Тетеря (Моржковський-Тетеря) (бл. 1620 (1622)-1671 рр.). Походив з української шляхетської родини. 1637 р. здобув освіту в уніатській школі в Мінську, де вивчив латинську й польську мови. З 1639 р. перебував на службі в родині магнатів Пражмовських у Мазовії, з кінця 1640-х рр. служив канцеляристом у Луцькому гродському суді.

На початку Національно-визвольної війни був писарем Переяславського полку. 1649 р. очолив козацьке посольство до трансільванського князя Юрія II Ракоці, був одним з організаторів українсько-трансільванського воєнно-політичного союзу, який остаточно склався в 1654-1657 pp. Брав участь майже в усіх дипломатичних переговорах, що велися в Чигирині. Навесні 1651 р. він разом з осавулом Переяславського полку Демком керував облогою Кам’янця-Подільського. Улітку 1653 р. став переяславським полковником.

Майбутній гетьман виступав проти підтримання союзницьких відносин з Московським царством. У березні 1654 р. разом з генеральним суддею С. Богдановичем-Зарудним перебував у Москві, де виробляв умови українсько-московського політичного договору.

1655 р. під час облоги Львова українсько-московськими військами вів переговори з польською стороною про викуп міста. Після смерті Б. Хмельницького був одним з реальних претендентів на гетьманську булаву (його кандидатуру на гетьманство свого часу запропонував сам Б. Хмельницький).

1658 р. П. Тетеря разом з І. Виговським та Ю. Немиричем виробив проект Гадяцького договору з Річчю Посполитою, реалізація якого могла докорінно змінити геополітичне становище в Східній Європі. У березні 1658 р. домігся припинення походу польського війська в Україну.

Протягом 1658-1661 pp. перебував у Варшаві. Тут він мав значний вплив при королівському дворі, користувався підтримкою короля Яна II Казимира, брав участь у виробленні Слободищенського трактату.

Іван Брюховецький (Бруховецький) (?-1668 р.). Народився в невеликому селищі біля Диканьки на Полтавщині. Уперше про нього згадується в реєстрі Чигиринської сотні. Протягом якогось часу був старшим слугою (конюшим) у резиденції Б. Хмельницького, виконував деякі дипломатичні доручення гетьмана.

1659 р. під час гетьманських виборів їздив на Запоріжжя, щоб схилити запорожців підтримати кандидатуру Ю. Хмельницького. Залишившись на Запорізькій Січі, був обраний кошовим отаманом, а згодом і «кошовим гетьманом», на посаді якого перебував у 1659-1663 pp. Як умілий оратор і демагог, висунув утопічні соціальні лозунги (зменшення податків, обмеження старшинського землеволодіння), і таким чином став поряд з Я. Сомком та І. Золотаренком кандидатом на гетьманство. У червні 1663 р. на Чорній раді в Ніжині за підтримки запорожців, селян, міщан та під тиском московського війська на чолі з Д. Великоганіним Івана Брюховецького обрали гетьманом Лівобережної України.

Роман Ракушка-Романовський (Ракущенко) (1623-1703 рр.). Народився 28 березня 1623 р. в родині ніжинського реєстрового козака. Брав участь у Національно-визвольній війні 1648-1657 pp. У 1658-1663 pp. був ніжинським сотником, у 1659 р. - полковим суддею, а в 1663-1668 pp. - генеральним підскарбієм. Через вороже ставлення до нього гетьмана Д. Многогрішного був змушений переселитися до Брацлава, де став протопопом міської церкви. Після скинення з гетьманства Д. Многогрішного в 1672 р. повернувся на територію Лівобережної України, де в 1676-1703 pp. був священиком Миколаївської церкви в м. Стародубі. Саме цій людині приписують авторство «Літопису Самовидця».

Григорій Ромодановський (?-1678 р.). Був активним військовим і державним діячем. Уходив до складу московського посольства, очолюваного В. Бутурліним, на Переяславській раді 1654 р. У 1654-1656 pp. був одним з воєначальників московської армії у війні проти Польщі. У червні 1659 р. очолювані Г. Ромодановським і О. Трубецьким московські війська розбила українська армія під командуванням гетьмана І. Виговського в Конотопській битві. У 1660-х рр. шляхом політичних інтриг, розпалювання суперечностей між окремими угрупованнями козацької старшини та прямого силового тиску домагався обрання гетьманом Лівобережної України вигідних для російського уряду кандидатів (І. Брюховецького, Д. Многогрішного, І. Самойловича). Командував московськими військами у війні проти гетьмана П. Дорошенка та під час Чигиринських походів 1677 і 1678 pp. Після поразки в серпні 1678 р. московської армії в боях за Чигирин його відкликали до Москви, де він і був убитий під час повстання стрільців.

Петро Дорошенко (1627-1698 рр.). Народився в м. Чигирині. Походив зі старого козацького роду, його дідом був Михайло Дорошенко - гетьман Війська Запорізького в 20-х рр. XVII ст. Здобув широку освіту, добре знав латинську й польську мови. Брав участь у Національно-визвольній війні 1648-1657 pp. як козак і писар Чигиринського полку, виконував важливі доручення Б. Хмельницького, вів переговори з польським і шведським урядами.

Як противник союзу з Московською державою, підтримав гетьмана І. Виговського. 1660 р. як чигиринський полковник їздив до Москви, де домагався скасування деяких пунктів Переяславських статей 1659 р.

У 1663-1664 pp. перебував на службі в гетьмана П. Тетері в чині генерального осавула, з 1665 р. став полковником Черкаського полку.

10 жовтня 1665 р. правобережні полковники вибрали П. Дорошенка тимчасовим гетьманом Правобережної України, а на початку січня 1666 р. в Чигирині козацька рада підтвердила вибір старшини. Щоправда, гетьманська булава далася йому нелегко, у 1665-1666 pp. черкаський полковник змушений був розбити двох інших претендентів - В. Дрозденка і С Опару.

Михайло Ханенко (бл. 1620-1698 рр.). Походив з козацько-старшинської родини. Був учасником Національно-визвольної війни 1648-1657 pp.

1656 р. призначений полковником Уманського полку, виступав проти укладення гетьманом Ю. Хмельницьким Переяславських статей з Московським царством. У 1661 р. отримав від польського короля Яна II Казимира шляхетський титул. За гетьманування П. Дорошенка підтримував опозиційного П. Суховія в його боротьбі проти гетьмана. Після П. Суховія став одним з претендентів на гетьманську булаву.

У вересні 1669 р. на раді під Уманню його проголошено гетьманом Правобережної України. У 1670-1671 pp. разом з кошовим отаманом І. Сірком здійснив успішні походи на Крим та в турецькі володіння: на міста Аслан, Джакерман та ін.

У вересні 1670 р. разом із запорожцями, уклавши з польськими представниками договір в Острозі, перейшов під протекторат Польщі. З осені 1670 р. спільно з І. Сірком розпочав кількарічну боротьбу за владу на Правобережжі проти гетьмана П. Дорошенка. Улітку 1672 р. загони гетьмана та запорожців розбили полки гетьмана П. Дорошенка біля Четвертинівки неподалік від Ладижина (тепер Вінницька обл.). Деякий час жив на Волині. За підтримки польських військ у 1673 р. знову розпочав боротьбу проти П. Дорошенка, але зазнав поразки в бою біля Стеблова, тому був змушений шукати порятунку в гетьмана, І. Самойловича. На Переяславській раді 19 березня 1674 р. зрікся влади й присягнув на вірність Москві, за що отримав від московського царя маєтності на Лівобережжі. Останні роки життя колишній гетьман провів у Козельці, Лохвиці й Києві. У 1677-1678 pp. перебував в ув’язненні за звинуваченням у встановленні таємних контактів з Польщею.

Дем’ян (Демко) Многогрішний (близько 1630 - після 1701 рр.). Народився в м. Коропі, походив з козацької родини. Брав активну участь у Національно-визвольній війні 1648-1657 pp. Уперше про Д. Многогрішного згадано в Зборівському реєстрі 1649 р. як про військового осавула; у 1665-1669 pp. став чернігівським полковником. У 1668 р., як противник Андрусівського перемир’я, узяв участь в антимосковському повстанні, що розпочалося під керівництвом І. Брюховецького; підтримував політику гетьмана П. Дорошенка. У тому ж році П. Дорошенко призначив Д. Многогрішного наказним гетьманом Лівобережної України. Наступ московських військ під командуванням Г. Ромодановського на Сіверщину (на Ніжин і Чернігів), відсутність військової допомоги від П. Дорошенка, сильні московські залоги в містах, тиск промосковськи налаштованої частини старшини й православного духовенства примусили Д. Многогрішного піти на переговори з царським урядом. 17 грудня 1668 р. на старшинській раді в Новгороді-Сіверську був обраний «сіверським гетьманом». Переговори між московським урядом і Д. Многогрішним завершилися укладенням Глухівських статей 1669 р.

Іван Самойлович (?-1690 р.). Гетьман Лівобережної та Правобережної України (1674-1687 рр.). Походив із сім’ї священика з Ходоркова на Житомирщині. Освіту здобув у Києво-Могилянській колегії. Очолював козацькі війська під час боротьби з турецько-татарською навалою у 1677 та 1678 pp. Козацька старшина звинуватила І. Самойловича в зраді. У липні 1687 р. заарештований і засланий до Сибіру.

Гедеон Святополк-Четвертинський (світське ім’я - Григорій) (?-1690 р.). Походив зі стародавнього українсько-білоруського княжого роду. У 1663-1684 pp. був Луцьким і Острозьким православним єпископом. Через переслідування польського уряду переїхав до Києва, а 1685 р. - до гетьманської столиці Батурина. Єпископа прихильно зустрів гетьман Іван Самойлович, який шукав кандидата на кафедру київського митрополита. Поява Г. Святополка-Четвертинського, родича гетьмана, який засвідчив готовність служити московському урядові та патріарху, виявилася дуже доречною. У липні 1685 р. єпископ був обраний київським митрополитом і визнав верховенство московського патріарха.

Василь Голіцин (1643-1714 рр.). Московський державний діяч, боярин. У 1672-1677 та 1680-1681 pp. перебував в Україні, де брав участь у бойових діях під час Чигиринських походів. У 1682-1689 pp. очолював різні прикази. У 1686 р. домігся укладення «Вічного миру» між Московією та Польщею. Організував й очолив Кримські походи 1687 та 1689 pp. Відіграв важливу роль в обранні І. Мазепи гетьманом України. За царювання Петра І був позбавлений боярства та вотчин, засланий до Архангельського краю, де й помер.