Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
3-26.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
242 Кб
Скачать
☆

Фази життєвого циклу проектного менеджменту

Фаза життєвого циклу

Стадія

Характеристика

Результат

Зародження

1. Концепція

Компанія, уряд або інша організація визначає потребу у новому продукті

Загальна ідея. Приблизні витрати за проектом коливаються в межах

30 %

2. Вивчення можливостей

Концепція перевіряється у деталях з метою визначення її реалісти-чності, життєздатності

Приблизний обсяг робіт, масштаб витрат, терміни виконання. Приблизні витрати – з коливанням 10 %

Зростання

3. Планування

Розробляється план виконання

Необхідні документи з обсягів та якості. Затверджений бюджет (коливання 5 %) і календарний план, ресурсний план

4. Конструкторська розробка

Розробляються і пого-джуються принципова схема, детальне крес-лення кожного ком-понента

Зрілість

5. Забезпечення

Уточнюються необхідні матеріали та обладнання

Контроль:

  • Обсягів

  • Якості

  • Витрат

  • Використання ресурсів

  • Своєчасності

6. Виробництво (монтаж)

Продукція виробляється за допомогою матеріалів, устаткування з викорис-танням креслкння

Завершення

7. Приймання

Кінцевий продукт пере-віряється для встанов-лення відповідності його вимогам проекту

Завершення робіт, використання продукту, оцінка отриманих вигод, нагородження і розпуск команди, аудит і підсумкова звітність

Узагальнюючи наведені вище підходи до управління проектом на основі його життєвого циклу, визначимо такі основні фази:

  • вибір проекту;

  • планування;

  • реалізація і контроль;

  • завершення.

Розгляньмо кожну з цих чотирьох фаз.

Вибір проекту. Проекти виникають як наслідок потреб. Увесь процес управління проектом починається тоді, коли іс­нує погреба, яку потрібно задовольнити. На жаль, ми живемо у світі обмежених ресурсів і не можемо реалізовувати проекти для задоволення всіх наших потреб одночасно. Доводиться ро­бити вибір. Одним проектам ми віддаємо перевагу, інші — відкидаємо. Рішення приймаються виходячи з наявності до­ступних ресурсів і кількості потреб, що їх треба задовольнити, а також беручи до уваги величину витрат на задоволення цих потреб і порівняльну важливість задоволення одних потреб та ігнорування інших.

Рішення щодо вибору проектів є дуже важливими, адже цим ми беремо на себе відповідальність за майбутнє. Вони зв'язують наші ресурси — іноді лише на короткий період, а іноді — на роки. В них закладено те, що економісти називають альтернативною вартістю. Іншими словами, обираючи про­ект «А», а не проект «Б», ми відмовляємося від тих вигод, які міг би нам дати проект «Б».

Планування. План — це карта подорожі, що підказує, як по­трапити з одного пункту в інший. Планування здійснюється протягом усієї тривалості проекту. В самому початку життєвого циклу проекту ми здебільшого маємо неофіційний попередній план — перше уявлення про те, що включатиме в себе проект, якщо ми його підтримаємо. Рішення щодо вибору проекту знач­ною мірою залежить від цього попереднього плану. Як тільки ми вирішили підтримати проект, починається формальне і дета­льне планування. Визначаються віхи проекту, формулюються завдання та їхня взаємозалежність. Ціла палітра засобів є в роз­порядженні керівника проекту під час розробки формального плану проекту: робочі структури, графіки Гантта, сіткові графі­ки, ресурсні гістограми, лінійні схеми відповідальності й розпо­ділу сукупних витрат і т. ін.

По ходу здійснення проекту його план може піддаватися постійному коригуванню з урахуванням виникнення неперед­бачених обставин і реагування на них. Плани проектів рідко бувають статичною констатацією того, як і що потрібно робити; це, скоріше, — динамічний інструментарій, що до­зволяє виконавцям проекту виконувати свою роботу належ­ним чином.

Реалізація і контроль. Коли складено формальний план, можна розпочинати виконання проекту. При визначеному змі­сті здійснення — це серцевина проекту, оскільки ми, відпо­відно до сформульованого плану, спрямовуємо свої зусилля на виконання робіт для задоволення потреб кінцевих корис­тувачів.

Точна форма реалізації проекту залежить від його конкретно­го характеру. В будівельному проекті заливають фундамент, зво­дять стіни тощо. В проекті з розробки нового медичного препа­рату нові фармацевтичні засоби проходять спочатку лабораторні випробування, а потім клінічні. В проекті з дослідження ринкової кон'юнктури бажання споживачів з'ясовуються за допомогою опитувань і співбесід.

Під час здійснення проекту його керівники постійно контро­люють хід виконання. Вони зважають на те, що вже зроблено за проектом, оцінюють ступінь реалізації плану і визначають, чи немає великих розбіжностей між запланованим і фактичним ви­конанням. В управлінні проектами такі розбіжності називаються відхиленнями. На жаль, щодо проектної діяльності можна бути абсолютно впевненим у тому, що відхилення неодмінно будуть. Ми ще не володіємо мистецтвом прогнозу до такої міри, щоб мати можливість точно уявити, що саме відбудеться в майбут­ньому, тому наші плани проектів завжди будуть недосконалими. Ось чому, контролюючи проект, ми навіть не ставимо собі запи­тання: «А чи є відхилення?» Наше запитання скоріше звучить так: «Чи досить малими є наші відхилення, щоб з ними можна було упоратися?»

Прийнятні рівні відхилень повинні бути визначені з самого початку проекту. У звичайному будівельному проекті вони малі, оскільки підрядчик — будівельна фірма — вже має солідний до­свід у цій справі і знає, що і як потрібно зробити для виконання роботи. Крім цього, будинки зазвичай будують за фіксовану ціну (тобто підрядчики погоджуються наперед продати свої послуги за певну ціну). Якщо відхилення за витратами занадто великі і призводять до серйозного виходу за межі кошторисної вартості, підрядчики-будівельники зазнаватимуть збитків на своїх проектах. Таким чином, тут є великий стимул до підтримки відхилень на низькому рівні.

У дослідницькому проекті прийнятні відхилення можуть бути досить великими, скажімо, у діапазоні 20 відсотків. Оскільки до­слідження завжди несуть у собі значну частку невизначеності, план їх проведення завжди с досить приблизним. Ми маємо лише найзагальніше уявлення про те, як складеться наша робота, і тому повинні бути готові подолати значні відхилення від наших вихід­них припущень.

В основі процесу контролю лежить збір і розгляд даних про просування проекту. За наявності такої інформації керівники проектів мають приймати рішення про подальші дії і заходи. Наприклад, якщо відставання від графіка виходить за допус­тимі межі, менеджер може вирішити прискорити виконан­ня певної кількості критичних робіт, виділивши для цього бі­льший обсяг ресурсів. Або якщо виявляється, що на певну гру­пу робіт їх виконавці витратили на 40 відсотків менше ресур­сів, аніж було заплановано, це відхилення, без сумніву, буде проаналізоване, оскільки нерідко економія коштів означає, що окремі роботи взагалі не виконуються або ж у них «зрізуються кути».

Контроль супроводжується оцінкою, яка служить важливою функцією зворотного зв'язку. Між контролем і оцінкою є, однак, істотні розбіжності.

Контроль полягає у постійному спостереженні за просуванням реалізації проекту, тимчасом як оцінка ґрунтується на періодич­ному підведенні проміжних підсумків. Контроль зосереджений на деталях того, що відбувається за проектом, у той час як оцінка більш сконцентрована на загальній картині. За контрольні дії не­се відповідальність керівник проекту, оцінка ж зазвичай здійсню­ється особою чи групою осіб, які не працюють безпосередньо по проекту (для забезпечення об'єктивності).

Ці практичні відмінності між оцінкою і контролем підказують таке визначення оцінки: оцінка — це об'єктивне періодичне підведення проміжних підсумків для визначення статусу про­екту щодо його сформульованих цілей. Оцінки проводять у хо­ді виконання проекту, а також по його завершенні. Цілком оче­видно, що в цих двох випадках роль оцінки різна.

Проводячи оцінку по ходу виконання проекту, ми можемо ви­користовувати її результати для впливу на подальший перебіг подій. Справді, наслідки оцінки в ході здійснення проекту мо­жуть бути цілком драматичними, аж до дострокового припинен­ня проекту або ж переоцінки цілей чи реорганізації плану проек­ту, як це показано на рис. 1.5.

Чи виконуються проектні завдання?

Ні Так

Чи ще потрібні наші основні завдання?

Чи ще потрібні наші основні завдання?

Ні Так Так Ні

Чи ми хочемо змінити наші основні завдання?

Чи ми хочемо змінити наші основні завдання?

Ні Так Ні Так

Припинити проект

Припинити проект

Рис. 1.5. Алгоритм виникнення основних результатів

оцінки в ході виконання проекту

Цілком зрозуміло, що оцінка наприкінці проекту вже не в змозі вплинути на його результати, оскільки проект майже за­вершено. Основна роль підсумкової оцінки — накопичення нашого досвіду, узагальнення позитивних і негативних наслід­ків та їх причин. Використовуючи досвід, набутий під час здійснення інших проектів, ми вчимося як на помилках, так і на досягненнях.

Завершення. Рано чи пізно, але проекти завершуються. Іноді це завершення буває раптовим і передчасним, як у тих випадках, коли приймається рішення припинити проект до завершення його за графіком. Бажано, однак, щоб завершення проекту було більш природним. Як би там не було, але коли проект закінчується, від­повідальність керівника проекту триває, оскільки він повинен ви­конати різноманітні обов'язки щодо завершення проекту. Конк­ретний характер цих обов'язків залежить від особливостей і самого проекту. Якщо за проектом використовувалося устаткування, треба провести його інвентаризацію і, можливо, передати для нового застосування. Аналогічно і працівникам, зайнятим у проекті, треба дати нові завдання. Що ж до підрядних проектів, то потрібно визначити, чи відповідають результати їх виконання умовам контракту. Можливо, необхідно скласти остаточні звіти. Треба зв'язатися з користувачами і з'ясувати, чи задоволені вони результатами проекту, і т. ін.

Проблематичним на даному етапі може виявитися й те, що на цей момент життєвого циклу проекту вся змістовна робота уже виконана і невирішених завдань залишається зовсім неба­гато, якщо вони взагалі є. Люди, що працювали над проектом, відчувають спокусу облишити його і пошукати для себе більш цікаві завдання. В результаті нерідко залишаються «незакінчені справи», а це призводить до проблем уже після завершення проекту.

Після того, як продукт проекту сконструйований і впрова­джений у життя, він нерідко потребує обслуговування, яке може прибирати різні форми: воно може бути пов'язане з нала­годженням продукту у процесі експлуатації, з внесенням у нього дрібних удосконалень, з періодичними випробовування­ми, щоб переконатися в тому, що він продовжує працювати так, як належить. Обслуговування продукту часто є дуже важ­ливим. Так, було оцінено, що приблизно 60—70 відсотків ви­трат на комп'ютерні системи протягом їхнього життєвого цик­лу припадає на обслуговування їх у широкому розумінні цього слова.

Хоча обслуговування має суттєве значення, є підстави для то­го, щоб не включати його в життєвий цикл проекту. Проекти, на­гадаємо, — це комплекс заходів, що виконуються протягом кон­кретного періоду часу, на відміну від обслуговування, яке відбувається регулярно і має невизначену тривалість. Конкрет­ний вид роботи в межах обслуговування, наприклад, перегляд раніше розроблених принципів організації закупівель підприємс­твом, можна розглядати як проект, але це є заходи додаткові і відмінні від початкового проекту, за яким були розроблені базові принципи.

Поза залежністю від того конкретного підходу до проектного менеджменту, що його обирає для себе менеджер, головне — завжди пам'ятати про те, що проекти протягом усього життя яв­ляють собою динамічні системи, що постійно розвиваються, змі­нюються, тому актуальними водночас для будь-якого проекту будуть усі три підходи (рис. 1.6).

Планування

Контроль

Організація

Впровадження

Планування

Організація

Контроль

Впровадження

Впровадження

Планування

Контроль

Організація

Впровадження

Планування

Контроль

Організація

Впровадження

Рис. 1.6. Поєднання підходів до процесів управління проектами

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]