3.5. Соціологія громадської думки Предмет, об'єкт і функції соціології громадської думки.

Громадська думка є одним з найдавніших феноме­нів суспільного життя. За словами іспанського філосо­фа X. Ортеги-і-Гасета (1883—1955), «закон громадсь­кої думки — це закон всесвітнього тяжіння у царині політичної історії». Зростання її впливу на соціальні відносини пов'язане з демократизацією життя, під­вищенням культурного та освітнього рівня населення,

процесами глобалізації тощо. Аналізом проблем функ­ціонування громадської думки займається спеціальнії соціологічна теорія — соціологія громадської думки.

Соціологія громадської думки — спеціальна соціологічна тео рія, яка вивчає сутність громадської думки, її структуру, функ­ції, канали висловлювання, закономірності її функціонування в різноманітних сферах суспільного життя, політичній, еконо­мічній діяльності, соціальному управлінні.

Предмет соціологи громадської думки — законо­мірності, чинники, механізми формування, розвитку, функціонування та обліку оцінного ставлення великих соціальних груп, верств, класів, народу загалом до ак­туальних проблем дійсності, які викликають суспіль­ний інтерес. ЇЇ об'єкт — громадська думка як стан ма­сової свідомості і як соціальна інституція.

Як спеціальна теорія, соціологія громадської дум­ки виконує функції, пов'язані з дослідженням соціальної реальності, завдяки яким наука поповнює­ться знаннями про суспільні процеси, явища, форму­люючи на їх основі рекомендації щодо вирішення соціальних проблем суспільства загалом, окремих со­ціальних спільнот. Відповідно сукупність її функцій класифікують на пізнавальну, практичну, інформацій­ну, світоглядну, прогностичну, управлінську.

Термін «громадська думка» (англ. раЬИІс оріпіоп) вперше застосував у другій половині XII ст. англійсь­кий державний діяч лорд Д. Солсбері на означення мо­ральної підтримки населенням країни дій парламенту. Поступово цей термін став загальноприйнятим.

Громадська думка — специфічний вияв масової свідомості, що виражається в оцінках (вербальних і невербальних) і ха­рактеризує ставлення людей до суспільне значущих подій і фа­ктів, актуальних проблем суспільного життя.

Як соціальний феномен, громадська думка має та­кі сутнісні характеристики:

• вона є не арифметичною сумою думок окремих індивідів щодо певного питання, а інтегративним утво­ренням, яке має історичні, часові, територіальні особ­ливості, складну структуру і виконує певні функції;

• формується внаслідок висловлювання групи лю­дей, яка є не механічним утворенням, а характеризу­ється певною спільністю інтересів, цілісністю;

• постає лише щодо актуальних для соціальної спільноти чи суспільства проблем, ситуацій;

• її характеризують інтенсивність поширення, стабільність, вагомість, компетентність, соціальнаспрямованість;

• може виражатися як у вербальних судженнях, так і в реальній поведінці;

— часто є конфліктною.

Постає громадська думка у двох вимірах:

• як оцінне судження — йдеться про те, що гро­мадська думка завжди містить оцінку громадськістю конкретних проблем, явищ, процесів суспільного жит­тя ставлення до конкретних об'єктів дійсності. Тому вона є сукупним оцінним судженням певної групи лю­дей щодо подій, явищ соціальної дійсності;

• як важлива соціальна інституція суспільства —у демократичному суспільстві вона є одним з елементів прийняття рішень на всіх рівнях управління (держав­ному регіональному, муніципальному тощо). Як і всі соціальні інституції, громадська думка перетворює невпорядковані, випадкові, стихійні соціальні взаємодії між населенням та політичними, управлінськими структурами на впорядковані, тривалі, контрольовані, тобто окультурює цю взаємодію, оснащує її механізма­ми та усталеними правилами. На думку сучасного українського соціолога В. Осовського, зміст громадсь­кої думки як соціальної інституції постає як сукупне ставлення, виражене у формі оцінного судження між суб'єктами громадської думки (громадськістю) та суб'єктами влади з приводу оцінки, змісту, способу розв'язання певної політичної, економічної, екологіч­ної, соціальної проблем.

На різних етапах розвитку суспільства, у різних ти­пах суспільств за різних політичних режимів (тоталі­тарних ліберальних, демократичних) вияв громадсь­кої думки як соціальної інституції має свої особливос­ті Так за тоталітарних режимів вона є безсилою, за ліберальних — береться до уваги за можливістю і тіль­ки за демократичного правління стає дійовою силою, впливаючи на всі процеси суспільного життя.

Громадська думка може бути використана у регу­люванні багатьох сфер життєдіяльності суспільства, найважливіші серед яких.

Соціальні процеси, відносини. До них належать ор­ганізація соціального управління (вироблення, прий­няття та реалізація управлінських рішень); реалізація принципів соціальної політики та соціальної справед­ливості вирішення екологічних проблем, організація еколого-соціального моніторингу; організація процесі]! функціонування трудових колективів та самоврядуван­ня у них; здійснення соціального контролю тощо.

Економічні процеси, відносини, їх структурними елементами є регулювання ставлення населення до економічних процесів, з'ясування ставлення населен­ня до економічних реформ; вивчення ринку; марке­тинг; дослідження ефективності реклами тощо.

Політичні процеси, відносини, їх утворюють полі­тична діяльність загалом; проблеми реалізації демок­ратичних принципів; організація виборів та референ­думів; визначення рейтингу політичних діячів, полі­тичне рекламування тощо.

Духовні, ідеологічні процеси, відносини. Цю сферу охоплюють організація ідеологічної діяльності, про­паганди, функціонування засобів масової інформації; соціалізація; виховання особистості.

Суб'єкти та об'єкти громадської думки

Громадська думка є складним, чітко структурованим феноменом, її суб'єктом (носієм) є певні групи населення. Проблема встановлення суб'єкта громадсь­кої думки досить складна. Так, для полстерів ( особи, які регулярно проводять опитування громадської дум­ки) суб'єктами громадської думки є респонденти, які становлять більшість у межах вибірки або певної со­ціальної категорії громадян, які потрапили до неї. Та­ке суто арифметичне визначення суб'єктів громадської думки було гостро розкритиковане соціологами, які вважають, що цю проблему слід вирішувати, послуго­вуючись передусім якісними критеріями.

При з'ясуванні суб'єкта громадської думки необхід­но розрізняти поняття «суб'єкт» і «виразник» громад­ської думки. Виразниками громадської думки можуть бути як окремі індивіди (політичні діячі, журналісти, письменники), так і групи людей. Носієм, суб'єктом громадської думки може бути органічно цілісна група людей, що дає змогу розглядати досліджуване як ціліс­не, відносно самостійне утворення. Тобто, ідентифіку­ючи суб'єкти громадської думки, необхідно насамперед звертати увагу на особливості зв'язку між індивідами. Він може бути стабільним, невипадковим, створюючи на основі спільних, глибоко усвідомлених інтересів, цінностей, соціального статусу, об'єктивних умов жит­тя, спільної праці певну органічну цілісність (великі соціальні спільноти, класи, суспільство, міжнародна громадськість тощо), або спонтанним, випадковим, плинним і створювати механічну цілісність (черга, на­товп, публіка, соціальні кола, аудиторія засобів масо­вої комунікації). Якщо у першому випадку йдеться про громадськість, а висловлена нею думка є громадською, то у другому — про арифметичну суму висловлювань певних прошарків населення, яка не є громадською думкою.

Встановлення суб'єктів громадської думки має чі­ткий історичний контекст, що пов'язано з різними етапами розвитку суспільства. Так, у доіндустріальних суспільствах суб'єктом громадської думки була публіка, громада, суспільство. Нині, встановлюючи суб'єкти громадської думки, слід брати до уваги інтег­руючу роль засобів масової комунікації, які транслю­ють певні цінності, взірці соціальної поведінки, фор­мують і встановлюють нові зв'язки між людьми. На цих засадах консолідуються суспільні утворення — суб'єкти громадської думки, їх основою можуть стати: етнічні уклади і соціальні маргінали; добровільні об'єднання, у діяльності яких особливу роль відігра­ють спеціалізовані канали комунікації; світи спільних інтересів, уподобань і життєвих стилів, котрі користу­ються засобами масової комунікації. Органічність, ці­лісність, стабільність цих нових суб'єктів громадської думки відрізняють їх від традиційних, але найголов­нішим критерієм їх ідентифікації є спільність інтересу у вирішенні певної проблеми. Іншими словами, суб'єктами громадської думки можуть бути як со­ціальні утворення, що постали на ґрунті специфічних об'єктивних умов життя, розподілу праці, так і спіль­ноти, утворені масовою комунікацією, ідеологічними чинниками тощо.

Об'єктом громадської думки є конкретні явища, проблеми, теми, щодо яких може бути висловлена дум­ка громадськості. Різноманітність явищ, фактів, си­туацій, процесів соціального життя породжує різнома­нітність людських суджень. Процес матеріального ви­робництва, духовне життя суспільства теж можуть бути об'єктом громадської думки. У простір її інтересів потрапляють як явища, що відбуваються у соціально-економічній, політичній сферах, так і проблеми освіти, виховання, охорони здоров'я тощо. Проблема об'єкта громадської думки найчастіше постає у прикладних дослідженнях, коли виявляють «ножиці» між питан­нями, які цікавлять населення, та питаннями, які ви­світлює преса, вирішують органи управління. Подібні «ножиці» виникають між громадською думкою, яка засвідчує розуміння населенням певних актуальних проблем суспільства, і думкою експертів щодо них.

При встановленні об'єктів громадської думки бе­руть до уваги:

- загальну здатність суджень громадської думки віддзеркалювати соціальну реальність, відображати події цієї реальності;

- формальні критерії, за якими певне явище, по­дія, проблема стають об'єктом громадської думки: су­спільний інтерес, доцільність, дискусійність, компе­тентність.

Функції та канали висловлювання громадської думки

Засоби, форми впливу громадської думки на сус­пільне життя різноманітні (від вербального схвалення чи несхвалення фактів, подій, процесів, що відбува­ються у суспільстві, до прямого наказу щодо них) і реалізуються в її функціях, які виявляються у двох тісно пов'язаних між собою вимірах — горизонтально­му та вертикальному.

Горизонтальний вимір громадської думки. Вияв­ляється в урегулюванні різноманітних стосунків між Індивідами в соціальних спільнотах. Його функції, які Історично передували в розвитку громадської думки, забезпечили еволюцію людської цивілізації. До них належать: оціночна, критична, діагностична, норма­тивна, виховна функції.

Оціночна функція. Пов'язана з оцінним наванта­женням суджень про суспільні явища, події, процеси. Важливість її полягає в тому, що діяльність людини у будь-якій сфері супроводжується певними оцінками суспільних проблем, свого місця в суспільстві, які від­повідно впливають на її мотивацію та поведінку.

Критична функція. Полягає у відображенні гро­мадською думкою найактуальніших проблем суспільс­тва, ставлення до них різних верств населення. Діагностична функція. Виявляється у розпізнаван­ні громадською думкою суспільних подій, явищ, про­цесів, ефективності роботи соціальних інституцій і владних структур.

Нормативна функція. Полягає у здатності громад­ської думки разом з іншими соціальними інституція­ми брати участь у нормотворчих процесах: виробля­ти, обновлювати, змінювати, концентрувати в собі со­ціальні, політичні, культурні, поведінкові норми, де­монструючи їх кожному новому поколінню.

Виховна функція. Сутність її виявляється у вихов­ному впливі на людину, в актуалізації процесу соціа­лізації особистості, важливим компонентом якого вона є в інтеграції в соціальне життя, формуванні особисті-сних якостей індивідів.

Вертикальний вимір громадської думки. Передба­чає розгляд функцій громадської думки як соціальної інституції, найпомітнішими серед яких є: експресивна, консультативна, функція тиску на владу, директивна.

Експресивна функція. Полягає в тому, що громад­ська думка завжди виражає певну позицію щодо сус­пільних подій, явищ, процесів, дій владних структур, оцінює і контролює дії влади в усіх сферах суспільно-політичного буття.

Консультативна функція. Реалізує себе у реко­мендаціях органам влади щодо вирішення різноманіт­них суспільних проблем. При цьому передбачається, що влада справді потребує таких порад, зацікавлена в їх аналізі та реалізації.

Функція тиску на владу. Посідає проміжне місце між директивною і консультативною функціями. Суть її в тому, що громадськість засобами мітингів, демонст­рацій, страйків чинить тиск на органи управління і спо­нукає їх до прийняття певних рішень.

Директивна функція. Виявляє себе у виробленні громадськістю рішення щодо конкретних проблем су­спільства, які мають імперативний, обов'язковий ха­рактер. Прикладом реалізації директивної функції є референдуми, вибори органів влади тощо.

Реалізуються вертикальні функції явно і латентне (приховано), стосуючись загалом залучення громадсь­кості до взаємодії з владними структурами та її учас­ті у виробленні, прийнятті, виконанні управлінських рішень щодо соціальних проблем суспільства. Ефек­тивність цих функцій, максимальне використання їх потенціалу залежать від демократичності суспільства, механізмів взаємодії суб'єктів влади і суб'єктів гро­мадської думки, особливостей електоральної поведін­ки, авторитету громадської думки тощо.

Особливості механізмів взаємодії громадської дум­ки з органами влади, соціальними інституціями, полі­тичними структурами тощо залежать від каналів її ви­словлювання, які поділяють на опосередковані, прямі та спеціалізовані.

Опосередковані канали висловлювання громадської думки. Специфіка їх полягає в тому, що громадська думка висловлюється не прямо, а після певної «обробки» з використанням проміжної фігури (ретран­слятора), якою найчастіше є засоби масової комуніка­ції (преса, радіо, телебачення, Інтернет), а також сфе­ра освіти тощо, їм властиве навмисне чи ненавмисне втручання у зміст громадської думки, певне коригу­вання її. Ненавмисне коригування відбувається внас­лідок впливу на оприлюднення громадської думки, специфіки функціонування певних засобів масової ко­мунікації, фігури ретранслятора. А оприлюднена гро­мадська думка може бути як об'єктивною, так і не­об'єктивною, як репрезентативною, так і не репрезентативною.

Прямі канали висловлювання громадської думки. Забезпечують можливість висловлювання громадської думки прямо, безпосередньо, без проміжних ланок. Йдеться про висловлювання її за допомогою прямих контактів населення з управлінськими структурами (листи, звернення до соціальних інститутів, органів влади, різноманітні збори, мітинги, демонстрації, страйки тощо). Громадська думка, реалізована за до­помогою цих каналів, є об'єктивнішою, але недостат­ньо репрезентативною. Як засвідчують дослідження, найактивніше йдуть на контакт з працівниками орга­нів управління, звертаються у різноманітні соціальні інституції, пишуть листи до владних структур особи середнього і похилого віку, а оприлюднені на мітин­гах, зборах думки далеко не завжди поділяє все насе­лення. Та оскільки ця громадська думка не деформо­вана, не зазнала стороннього впливу, її успішно мож­на використовувати в діагностичних і прогностичних цілях щодо суспільних подій, тенденцій розвитку пев­них політичних та соціально-економічних процесів.

Спеціалізовані канали висловлювання громадської думки. Це дослідження громадської думки із застосуванням соціологічних методів. За правильного методи­чного та організаційного їх забезпечення вони є надій­ними джерелами громадської думки, оскільки забезпе­чують об'єктивність, репрезентативність отриманої інформації. Застосування їх дає змогу дослідити гро­мадську думку в динаміці завдяки повторним опиту­ванням населення з тих самих проблем; зробити порів­няльний аналіз громадської думки різних прошарків населення (за статевими, віковими, регіональними ознаками тощо); виявити певні тенденції її функціону­вання з певних проблем. Тому опитування громадської думки широко використовують у політичній сфері, со­ціальному управлінні, екологічних, маркетингових дослідженнях тощо. Найціннішими є відомості щодо громадської думки, здобуті за допомогою моніторингових досліджень.

Теоретичні та практичні аспекти громадської думки в зарубіжній та вітчизняній соціології.

Вивчення громадської думки було започатковано у СІДА в XIX ст. Воно було зумовлене попитом на ін­формацію, пов'язану з конкуренцією партій, прогнозу­ванням перемоги на виборах певного кандидата тощо. Ініціатива у проведенні таких опитувань належала власникам журналів і газет, які завдяки цьому розши­рювали коло своїх читачів, збільшували тиражі ви­дань. Вони увійшли в історію під назвою «солом'яні опитування», оскільки ще не були науковими, не ма­ли чіткої методики, вибірки, а тому нерідко видавали неточні прогнози. А невдача часопису «Літерарі дай­джест», який, опитавши по телефону 2 млн. американ­ців, неточно передбачив результати президентських ви­борів, покінчила із «солом'яними опитуваннями» і за­початкувала науковий підхід до вивчення громадської думки.

На початку XX ст. інтерес до неї значно зріс, запо­чаткувавши новий етап у практиці ЇЇ дослідження, роз­виток якого відбувався двома напрямами. Передусім він стосувався вироблення теоретичних засад форму­вання, функціонування та вивчення громадської дум­ки. У різних країнах світу стали з'являтися наукові спроби з'ясувати цей феномен, виокремити його суб'єкт та об'єкт, дослідити механізми та чинник його формування тощо. Найпомітнішими серед них були праці Г. Тарда «Громадська думка і натовп» (Франція), А.Л. Лоуелла «Громадська думка і народний уряд» (СІЛА), В. Хвостова «Громадська думка і політичні партії» (Росія), Фр. Гольцендорфа «Роль громадської думки в державному житті» (Німеччина), Ф. Тьонніса «Критика громадської думки» (Німеччина). Тоді поча­лося масове вивчення громадської думки у США та ін­ших країнах, яке характеризували такі особливості:

— вироблення та опрацювання інструментарію, який, з одного боку, вимірював саме громадську дум­ку, а з іншого — мінімально впливав на відповіді ре­спондентів;

• вироблення та використання науково обґрунто­ваного вибіркового методу, внаслідок чого значно ско­рочено кількість респондентів, терміни опитувань, за­ трати на їх проведення;

• використання методів математичної статистики, теорії ймовірності, що значно підвищило надійність і точність опитувань громадської думки;

• створення спеціалізованих інститутів вивчення громадської думки, центрів акумулювання інформації з проблем ринку, реклами, споживання товарів, по­ слуг тощо.

Нині найсоліднішу репутацію в міжнародних профе­сійних колах має Американський інститут громадської думки, заснований у 1935 році Дж. Геллапом, який здійснює опитування щодо політичних, економічних, соціальних проблем, міжнародних, екологічних та расо­вих питань, здійснює маркетингові дослідження та дослідження комунікативної поведінки населення краї­ни. Результати їх оприлюднюють щонеділі більше 100 американських видань, провідні телекомпанії США. Фі­ліали інституту діють у багатьох країнах світу.

Авторитетними центрами є «Бен Геффін і компа­нія», «Льюс Харріс і компанія», Інформаційне агенство США, Роуперівський центр вивчення громадської думки, Центр вивчення громадської думки Даніела Янкеловіча (США), Центр вивчення громадської дум­ки при Чиказькому університеті (США), Дослідниць­кий центр при Мічіганському університеті (США), Ін­ститут громадської думки Великобританії, Служба вивчення громадської думки БІ-БІ-СІ (Великобрита­нія), Інститут Демоскопії в Алленсбаху (Німеччина),

Центр вивчення громадської думки у Білефельді (Ні­меччина), Інститут прикладних соціальних до­сліджень у Бад-Годесбергу (Німеччина), Французький інститут громадської думки та ін.

На вітчизняних теренах дослідження громадської думки були започатковані у другій половині XIX ст. за ініціативою місцевих органів врядування та губерн­ських газет. Стосувалися вони читацьких уподобань. На початку XX ст. за допомогою опитувань населення були здійснені спроби досліджень умов праці, життя, побуту робітників, селян, службовців. У цей час ок­реслилися різноманітні методи одержання соціологіч­ної інформації, статистичні прийоми її обробки та ана­лізу, теорія вибіркового методу тощо.

Наприкінці 50-х років заявила про себе соціологія громадської думки. У 1958 р. у колишньому СРСР бу­ла створена Радянська соціологічна асоціація, після чого почали формуватися різноманітні дослідницькі структури. Органи політичного і соціального управ­ління стали виявляти інтерес до інформації, здобутої внаслідок опитувань населення. З 1960 р. при газеті «Комсомольська правда» було засновано Інститут гро­мадської думки, який за два перші роки свого існуван­ня провів 8 загальносоюзних опитувань, використову­ючи при цьому різноманітні моделі вибірок і методи збирання інформації. Через чотири роки при колиш­ньому ЦК ВЛКСМ було створено групу соціологічних досліджень, після чого аналогічні групи з'явилися більш як у 40 областях. Вони проводили дослідження громадської думки молоді з різноманітних проблем. У 60-ті роки в наукових працях Б. Грушина, А. Уледова та інших уперше в радянській соціологічній думці бу­ло окреслено предметну сферу соціології громадської думки. Це відповідно позначилось на реаліях укра­їнської соціології, розвиток якої тоді відбувався у ме­жах радянської науки. Наприкінці 60-х років стали домінувати два проблемні напрями:

1. дослідження механізмів формування громадсь­кої думки у локальних опитуваннях;

2. розробка методології, створення проектів загаль­нонаціональних територіальних вірогідних вибірок і способів їх практичної реалізації.

У цей період у великих містах, навчальних закла­дах, на підприємствах були відкриті центри вивчення громадської думки. Окремі з них проводили щорічно 10—12 масових опитувань. Ці дослідження відбувалися під пильним партійним контролем, дані опитувані, публікувалися рідко. Тільки наприкінці 80-х років бу­ло створено Всесоюзний центр дослідження громадсь­кої думки під керівництвом Т. Заславської, який у ба­гатьох містах мав регіональні відділення (в Україні -у Києві, Дніпропетровську, Львові).

За останнє десятиліття інтерес до громадської дум­ки в Україні помітно пожвавішав, що зумовлено демо­кратизацією політичного, соціально-економічного, духовного життя. Сформувалося кілька напрямів її до­слідження. Один із них пов'язаний зі спробами укра­їнських вчених переосмислити сутність громадської думки, інтерпретувати її з позицій сучасного соціоло­гічного знання, показати її значення як соціальної ін­ституції, визначити механізми її формування та функ­ціонування (праці В. Осовського, І. Попової, О. Якуби, В. Матусевича, В. Полторака, Ю. Сурміна). Інший напрям націлений на дослідження громадської думки у різних сферах людської життєдіяльності — політи­ці, економіці, освіті, соціальному управлінні, вивчен­ні електоральної, споживчої поведінки людей тощо (праці В. Бебіка, Є. Головахи, М. Міщенка, Н. Пані-ної, М. Чурилова).

В останні роки почали діяти опитувальні центри на базі Інституту соціології НАН України, Національ­ного університету «Києво-Могилянська академія». Не­абиякий авторитет мають дослідження вітчизняних реалій, здійснені Центром «Соціальний моніторинг», Українським інститутом соціальних досліджень, «СОЦІС — Геллап» (Соціологічна служба в Україні «Геллап — Міжнародний»), Фонду «Демократичні іні­ціативи», соціологічних лабораторій Київського, Дні­пропетровського, Харківського, Одеського, Львівсько­го національних університетів. Дослідженням проблем ринку та маркетинговими дослідженнями займаються П8М (Українські опитування та дослідження ринку), УМГ (Українська маркетингова група), приватні опи­тувальні центри.

Наприкінці XX — на початку XXI ст. в Україні від­бувається інституціалізація громадської думки (станов­лення її як соціальної інституції). Це — складний, три­валий процес, оскільки безпосередньо пов'язаний з де­мократичними, політичними, соціально-економічними перетвореннями, нормалізацією соціоструктурних та соціокультурних процесів у суспільстві.

На цьому тлі виокремилося кілька проблем, пов'я­заних з особливостями функціонування громадської думки, вирішення яких є необхідним для її успішної інституціалізації в українському суспільстві. Одна з них пов'язана з необхідністю поліпшення характерис­тик громадськості — освітнього рівня, компетентнос­ті, вміння аналізувати події тощо. Водночас назріла необхідність у розширенні кола дослідження проблем, які виражає громадська думка.

Не менш важливою є зміна ставлення управлінсь­ких структур до громадської думки, зосередженість на вивчення і врахування її у своїй діяльності. Усе це зумовлює необхідність розробки і впровадження меха­нізмів, які б створювали умови для творчої, продук­тивної взаємодії громадської думки з владними управ­лінськими структурами та іншими соціальними інсти­туціями.

Запитання. Завдання

1. Проаналізуйте специфіку функціонування громадської думки в різних суспільствах.

2. Які умови необхідні для становлення громадської думки як со­ціальної інституції українського суспільства?

3. Які чинники визначають природу і структуру громадської думки?

4. Які проблеми фігурують при визначенні об'єкта громадської думки ?

5. Охарактеризуйте особливості реалізації громадської думки в сучасному українському суспільстві.

6. Які канали висловлювання громадської думки нині є найефек­тивнішими?

7. У чому полягають причини низької ролі громадської думки в по­літичному та соціальному житті українського суспільства?

8.Порівняйте особливості становлення закордонних та вітчизня­них центрів вивчення громадської думки.

Теми рефератів

1. Значення громадської думки в соціальному житті суспільства.

2. Громадська думка на різних етапах розвитку людства.

3. Особливості вияву функцій громадської думки в сучасній Україні.

4. Громадська думка в діяльності політичних партій і громадських рухів.

5. Громадська думка в державному управлінні.

6. Громадська думка як об'єкт «паблік рілейшнз».

7.Маркетингові дослідження і громадська думка: напрями вза­ємодії.