28. Правове регулювання податкообкладання фермерського господарства

Оподаткування фермерського господарства має низку особливос­тей. Так, згідно з п. 7. 13 ст. 7 Закону України від 28 грудня 1994 р. "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції Закону від 22 травня 1997 р.) звільняється від оподаткування прибуток новостворених фермерських господарств, отриманий від їхньої господар­ської діяльності, строком на 3 роки, а у трудонедостатніх населе­них пунктах — 5 років.

Сплата земельного податку фермерським господарством здійсню­ється відповідно до положень Закону України від 3 липня 1992 р. "Про плату за землю" (в редакції Закону від 19 вересня 1996 р.). За ст. 12 цього закону, новостворені фермерські господарства звільня­ються від плати за землю протягом 3 років, а в трудонедостатніх населених пунктах — 5 років з часу передачі їм земельної ділянки у власність. Крім того, згідно з ч. 2 даної статті не справляється плата за землі фермерських господарств, зайнятих молодими сада­ми, ягідниками та виноградниками, до вступу їх у пору плодоно­шення, а також гібридними насадженнями, генофондовими колек­ціями та розсадниками багаторічних плодових насаджень.

Відповідно до положень Закону України від 17 грудня 1998 р. "Про фіксований сільськогосподарський податок" фермерське господарство може бути платником фіксованого сільськогосподар­ського податку з моменту свого створення або перейти на сплату цього податку. Для цього сума, одержана від реалізації сільськогос­подарської продукції власного виробництва та продуктів її пере­робки за попередній звітний (податковий) рік, в такому господарс­тві має перевищувати 75% загальної суми валового доходу підпри­ємства. Фіксований сільськогосподарський податок є незмінним до 31 грудня 2009 р. і справляється з одиниці земельної площі. Він сплачується за рахунок цілої низки податків і зборів, перелік яких закріплено у ст. 1 Закону України "Про фіксований сільськогоспо­дарський податок".

29. Поняття та ознаки особистого селянського господарства

Особисте селянське господарство як первинна форма організації виробництва сільськогосподарської продукції особистою працею членів сільської сім'ї і як форма її ре­алізації, є в цьому процесі джерелом додаткових (а подекуди й єди­них) доходів, котрі забезпечують повне задоволення матеріальних, житлових, культурно-побутових потреб громадян.

Згідно з інформацією Мінагрополітики наприкінці 2002 р. в Ук­раїні налічувалось 12,9 млн. сімей (дворів), які мали земельні ділян­ки загальною площею 4,9 млн. га, в тому числі 4,1 млн. га ріллі (12% загальної площі держави). Середній розмір особистого селянського господарства в країні становить 0,38 га. 2002 р. селянські господарс­тва виробили 1835 тис. т м'яса, 10674 тис. т молока, 6326 млн. шт. яєць, 2362 т вовни, 16390 тис. т картоплі, 5120 тис. т овочів, 1035 тис. т фруктів і ягід, що становить відповідно 73, 75, 86, 70, 99, 88 і 72% від загальних обсягів виробництва цієї продукції в Україні. Ва­лова сільськогосподарська продукція, вироблена в таких господарс­твах, становить на сьогодні 60% загального обсягу її виробництва в Україні, а в особистих селянських господарствах Чернігівської, Житомирської, Тернопільської, Рівненської, Волинської, Черні­вецької, Львівської, Івано-Франківської та Закарпатської областей питома вага виробництва валової сільськогосподарської продукції становить від 63 до 94%.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 15 травня 2003 р. "Про осо­бисте селянське господарство", особисте селянське господарство являє собою господарську діяльність, здійснювану без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально (або тими особа­ми, які перебувають у сімейних або родинних стосунках і спільно проживають), з метою задоволення особистих потреб шляхом ви­робництва, перероблювання й споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг із використан­ням майна особистого селянського господарства, зокрема й у сфе­рі сільського зеленого туризму.

Сучасному особистому се­лянському господарству притаманні такі ознаки: по-перше, це — форма виробництва, яка ґрунтується на рівноправних формах влас­ності на землю, на приватній власності громадян, а також на їхній особистій праці та праці членів їхніх сімей, тобто має виключно трудовий характер; по-друге, це — сукупність майна, що має вар­тісне вираження, ціну й належить громадянам на праві спільної су­місної власності; по-третє, особисте селянське господарство допов­нює суспільне виробництво, має щодо нього підсобний характер, є додатковим (а не основним) джерелом прибутків; по-четверте, во­но має, в основному, споживчий характер; по-п'яте, його можна на взаємовигідних засадах використовувати для збільшення вироб­ництва товарної маси продуктів харчування та сировини рослинно­го й тваринного походження.

Аналіз змісту даного Законом визначення особистого селян­ського господарства дає підстави стверджувати, що законодавець відхилився від розуміння певної форми ведення сільськогосподар­ського виробництва як діяльності, спрямованої на задоволення виключно особистих потреб, і доходи від якої не є основними для членів певного господарства.

Цей висновок випливає зі змісту самої назви розглядуваного на­ми господарства. Нагадаємо, що відповідно до ст. 56 ЗК (в редак­ції від 13 березня 1992 р.) такі господарства мали назву "особисте підсобне господарство". До речі, Державний комітет України із зе­мельних ресурсів висловив офіційну позицію щодо тотожності тер­мінів "особисте підсобне господарство" та "особисте селянське господарство". Так, у листі Держкомзему від 5 квітня 2002 р. заз­начається, що поняття "особисте підсобне господарство" та "осо­бисте селянське господарство" за змістом тотожні. Земельна ділян­ка надається для ведення особистого селянського господарства, тобто для вирощування сільськогосподарської продукції та забезпе­чення кормами власної худоби й птиці. Таке господарювання здій­снюється без створення юридичної особи і спрямоване передусім на забезпечення власних потреб членів особистого селянського господарства в сільськогосподарській продукції. Тому розмір зе­мельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства та особистого селянського господарства має становити 2 га. Згідно із ч. 2 ст. 121 Закону України від 3 липня 1992 р. "Про плату за землю" (в редакції Закону від 19 серпня 1996 р.) особисті селян­ські господарства, які мають у власності земельні ділянки не біль­ше 2 га, звільняються від сплати земельного податку. Земельні ді­лянки придбані у власність громадянами, що провадять особисте селянське господарство понад норми безоплатної передачі, визна­чені ст. 121 ЗК, у тому числі і в порядку, зазначеному в ч. 2 цієї статті (у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю), мають оподатковуватися на загальних підставах згідно із За­коном України "Про плату за землю".

Члени особистих селянських господарств можуть належати до категорії зайнятого населення в тому разі, якщо робота в госпо­дарстві є для його членів основною і розрахунковий місячний до­хід на кожного із них дорівнює розміру мінімальної заробітної пла­ти або перевищує його. Порядок визначення розрахункового мі­сячного доходу на одного члена особистого селянського господарс­тва встановлює Кабінет Міністрів України. Рада Міністрів Авто­номної Республіки Крим та облдержадміністрації один раз на 3 ро­ки до 20 грудня встановлюють розрахунковий місячний дохід осо­бистого селянського господарства в середньому по регіону й дово­дять до районних, Київської та Севастопольської міських держад­міністрацій, які в місячний строк встановлюють розрахунковий мі­сячний дохід на одного члена особистого селянського господарства та не пізніше 1 лютого того року, що настає за звітним, доводять його до районних, міських та районних у містах центрів зайнятос­ті, управлінь праці та соціального захисту населення районних дер­жадміністрацій, структурних підрозділів з питань праці та соціаль­ного захисту населення виконавчих органів міських і районних у містах рад та органів державної статистики.

Члени особистого селянського господарства діють на свій роз­суд і ризик у межах встановленого правового господарського по­рядку. Діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не належить до підприємницької діяльності.

Особисті селянські господарства підлягають обліку, який здій­снюється сільськими, селищними, міськими радами за місцем роз­ташування земельної ділянки в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади з питань статистики.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про особисте селянське господарство", члени особистого селянського господарства мають право: самостійно господарювати на землі; укладати особисто або через уповноважену особу будь-які угоди, що не суперечать зако­нодавству; реалізовувати надлишки виробленої продукції на рин­ках, а також заготівельним, переробним підприємствам та органі­заціям, іншим юридичним і фізичним особам; самостійно забезпе­чувати власне виробництво матеріально-технічними засобами; від­кривати рахунки в установах банків та отримувати кредити в уста­новленому законодавством порядку; бути членами кредитної спіл­ки та користуватися її послугами; отримувати трудову пенсію, а та­кож інші види соціальної державної допомоги та субсидії; надава­ти послуги з використанням майна особистого селянського госпо­дарства; використовувати для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насад­ження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; вільно розпоряджатися належним майном, виробленою сільськогосподар­ською продукцією та результатами її переробки; отримувати дорад­чі послуги; брати участь у конкурсах сільськогосподарських вироб­ників для отримання бюджетної підтримки відповідно до загально­державних і регіональних програм; об'єднуватися на добровільних засадах у виробничі товариства, асоціації, спілки з метою коорди­нації своєї діяльності, надання взаємодопомоги та захисту спільних інтересів тощо; провадити зовнішньоекономічну діяльність.

Основними обов'язками членів особистого селянського госпо­дарства є: дотримання вимог земельного законодавства та законо­давства про охорону довкілля; забезпечення використання земель­ної ділянки за цільовим призначенням; підвищення родючості ґрунтів та зберігання інших корисних властивостей землі; не пору­шення прав власників суміжних земельних ділянок та землекорис­тувачів; дотримання правил добросусідства та обмежень, пов'яза­них із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; своє­часна сплата земельного податку або орендної плати; дотримання чинних нормативів щодо якості продукції, санітарних, екологічних та інших вимог законодавства; надання сільським, селищним, міським радам відповідних даних щодо його обліку. Закон не міс­тить вичерпного переліку прав і обов'язків членів особистого се­лянського господарства.

Члени особистих селянських господарств підлягають загальноо­бов'язковому державному соціальному страхуванню та пенсійному забезпеченню. Загальнообов'язкове державне соціальне страхуван­ня, пенсійне забезпечення та сплата збору до Пенсійного фонду України, а також надання соціальної допомоги членам особистого селянського господарства здійснюється в порядку, встановленому чинним законодавством.

Ведення особистого селянського господарства припиняється в разі:

• рішення членів особистого селянського господарства про припинення його діяльності;

• якщо не лишилось жодного члена господарства або спадко­ємця, який бажає продовжити його ведення;

— припинення прав на земельну ділянку згідно із ЗК.

У разі припинення ведення особистого селянського господарс­тва сільська, селищна, міська рада за місцем розташування земель­ної ділянки, наданої для цих цілей, вилучає його з обліку особис­тих селянських господарств.

Спори щодо ведення особистого селянського господарства мо­жуть вирішуватись судом або органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади в межах їхніх повноважень.