85. Поняття, зміст I джерела аграрного права зарубіжних країн

Аграрне право як самостійна галузь науки i навчальна дисципліна існує в багатьох зарубіжних країнах. Інститути аграрного права являють собою або спецiалiзованi форми iнститутiв цивільного, адмiнiстративного, торговельного, судового права, або сукупність нових для буржуазного права iнститутiв, які регулюють виробничі відносини у сільському господарстві.

Поділяючись на такі його частини як приватне i публічне сільськогосподарське право охоплює значну групу правових відносин. Одна його частина - приватне сільськогосподарське право у своїй бiльшостi становить сукупність "сільськогосподарських" норм цивільного права, що виділилася в самостійну підгалузь. Головний змiст цiєї частини сiльськогосподарського права становлять норми, якi регулюють правовий режим сiльськогосподарської власностi i перш за все земельної власностi, його основнi iнститути, правове становище субєктiв у сiльськогосподарському виробництвi (юридичних i фiзичних осiб). Сюди входить сільськогосподарське право (право власностi, сервiтутiв, застави, узуфрукта, спадщини та iн.), а також сiльськогосподарськi договори.

Що ж до досить широкої публiчної частини аграрного права, то її виникнення повязане з активним втручанням держави у розвиток сiльськогосподарських вiдносин. Багато проблем, якi не в змозi вирiшити приватнi сiльськогосподарськi пiдприємцi почала брати на себе держава. Це - перш за все, регулювання вiдносин щодо створення сiльськогосподарської iнфраструктури (дороги, мелiорацiя, електрифiкацiя, комунальне обслуговування, загальнонацiональна організація науково-дослiдних робiт, впровадження нової технiки i технологiї, створення системи збуту, транспортування i переробка сiльськогосподарської продукцiї). Публiчне втручання регулює розвиток низки галузей сiльськогосподарського виробництва, коли вони стають нерентабельними або стратегічно важливими. Тут застосовуються спецiальнi вiдносини щодо фiнансування, кредитування i оподаткування, регулювання розмiрiв сiльськогосподарського виробництва, структурної перебудови сiльського господарства, регулювання сiльськогосподарського землекористування, основних умов працi в сiльському господарствi.

Значне мiсце у публiчному втручаннi займає економічне стимулювання розвитку сiльського господарства i заохочення державою господарств через субсидiї та кредити для проведення виробничих процесiв, збуту продукцiї, вдосконалення сiльської iнфраструктури.

Крiм економiчних методiв iснує ряд адмiнiстративно-примусових засобiв здiйснення аграрного законодавства, в тому числi: кооперування, здiйснення заходiв щодо консолiдацiї та мелiорацiї земель, органiзацiї сiльськогосподарського ринку збуту сiльськогосподарських культур тощо. Значного поширення набула практика виробництва щодо лiцензiй сiльськогосподарських продуктiв, установлення збутових квот та культур тощо. Значне поширення має практика виробництва щодо лiцензiй сiльськогосподарських продуктiв, установлення збутових квот та збутових пулiв по продажу сiльськогосподарських продуктiв, примусове пiдпорядкуання їх правилам, не кажучи вже про правила карантиннi, зонування тощо, за порушення яких установлюються кримiнальнi та адмiнiстративнi заходи покарання. До заходiв адмiнiстративного впливу вiдносяться i здiйснюванi багатьма капiталiстичними державами планування або програмування розвитку сiльського господарства. Протягом останнього десятилiття у капiталiстичних країнах набуло широкого застосування планування аграрних перетворень у нацiональному i мiждержавному масштабi. Особливо слід зазначити "зеленi плани" Західної Європи: план Любке та Ертеля в ФРН, план Веделя у Францiї, план Мансхолта для ЕС та iн.

У зарубiжному правi поки не утвердилась єдина назва галузi права, що регулює вiдносини у сiльському господарствi. i наука за рубежем однаково використовує в рядi мов термiн аграрне, сiльськогосподарське право, якi найчастiше вживаються як синонiми.

Поряд з аграрним правом i перетинаючись з ним, видiляється сiльське право, ставиться питання про утворення агропродовольчого права, що призводить до плутанини.

У бiльшостi випадкiв пiд аграрним правом розумiють сукупнiсть норм, що вiдносяться до сiльського господарства, приватного i публiчного права, якi регулюють вiдносини у сiльському господарствi. Однак таке визначення встановлює лише межi мiж правом, що регулює вiдносини в промисловостi i сiльському господарствi, не визначаючи обсяг регулюючих вiдносин. Сфера дiї аграрного права по-рiзному трактується зарубiжними законодавцями i теоретиками права.

До сфери регулювання аграрного права вiдносять перш за все рiльництво, лiсове господарство, внутрiшнє риболовство, переробку i збут сiльськогосподарської продукцiї виробниками.

Аграрне право регулює дiяльнiсть сільськогосподарського пiдприємства i сiльськогосподарського пiдприємця, колективнi iнтереси у сiльському господарствi, їх виробничу дiяльнiсть i саме функцiонування колективiв.

У США дiє кiлька концепцiй аграрного права. Одна з них, наприклад, як на критерiй спирається на сферу дiї аграрних вiдносин. Вона спецiально пiдкреслює, що аграрне право являє собою таку особливу сферу вiдносин, яка дiє лише в сiльському господарствi i мiстить спецiальнi сiльськогосподарськi норми i правовi акти, i де своєрiдно переломлюються загальнi принципи дiючого права. Друга концепцiя характерною рисою визнає додаток цiєї галузi права до специфічних субєктiв права, якими є сiмейнi ферми. iншi концепцiї визнають лише окремi групи вiдносин в галузi сiльського господарства й обмежують його вiдносинами в галузi сiльськогосподарського оподаткування, використання сiльськогосподарської власностi. У рядi випадкiв сюди вiдносять лише правові акти сiльськогосподарських органiв, таких як федеральне мiнiстерство сiльського господарства та його периферійних органів.

Переважна бiльшiсть аграрникiв-юристiв у США сходяться на тому, що до аграрного права вiдносяться три правовi категорiї:

- загальнi правовi акти i норми, якi традицiйно стосуютiєся чотирьох основних правових джерел: конституцiйного права, писаних законодавчих актiв, судових рiшень i, нарештi, адмiнiстративного або вiдомчого законодавства, що застосовуються й в iнших галузях (наприклад, регулюючi права придбання ферми), така бiльшiсть норм Унiфiкованого торгового кодексу США;

- спецiалiзованi правовi норми призначенi для регулювання вiдносин сiльськогосподарських виробникiв, якi низнаються винятком у системi загальних норм права;

- спецiальнi правовi норми, що становлять систему державного регулювання сiльського господарства.

До сфери аграрного права перш за все вiдносять рiльництво та тваринництво. Крiм того, сюди часто включають рибальство та лiсове господарство, полювання, транспортування, переробку i збут сiльськогосподарської продукцiї, що здiйснюється самими виробниками.

Термiн "аграрне право" вживається iнколи у широкому значеннi, охоплюючи сукупнiсть норм, що належать до сiльського господарства. Сюди вiдноситься в цьому випадку все законодавство, яке регулює сiльське господарство.

Межi аграрного права особливо розпливчастi на стиках сiльськогосподарського виробництва i промислової переробки сiльськогосподарської продукцiї, iндустрiального i традицiйного виробництва сiльськогосподарської продукцiї. Тут немає достатньо однакового i точного визначення економiчних i соцiальних вiдносин, якi входять до поняття сільського господарства, що регулюються сiльськогосподарським правом i становлять змiст його норм.

Звичайно з метою розмежування вдаються до визначення, запропонованого в законодавствi або виробленого в процесi кодифiкацiї. В iталiї при цьому посилаються на Цивільний кодекс 1942 р., який визначає сiльське господарство як "оброблення землi, лiсоводство, тваринництво i повязанi з ним заняття". Французьке законодавство про сiльське господарство, кодифiковане в таких документах як Сiльськогосподарський i Лiсовий кодекси i яке мiстить норми цивiльного, адмiнiстративного та iнших галузей права, вiдносить у сiльськогосподарському кодексi до аграрного права регулювання правового режиму земель (консолiдацiя, мелiорацiя земельних дiлянок), сiльськi дороги, воднi джерела; регулювання сiльськогосподарського виробництва, полювання i рибальства, функцiонування обєднань у сiльському господарствi, правовий режим сiльськогосподарського кредитування, сiльськогосподарської оренди: працi i соцiального забезпечення, професiйної пiдготовки, проведення наукових робiт i викладання сiльськогосподарських предметiв у навчальних закладах, органiзацiю i дiяльнiсть державних служб. У лісових кодексах регулюється порядок надання i використання лiсiв, власнiсть на лiси тощо.

На думку проф. Ж. Мегре, центральну i основоположну групу у французькому аграрному правi утворює сiльськогосподарське право. Сюди вiдноситься перш за все право власностi на землю, що обробляється, i вiдповiднi iнститути: про збiльшення земельних дiлянок, законодавство про землi, про сiльськогосподарськi обєднання, лiсовi дiлянки, товариства з освоєння земель, про полювання. Сюди ж вiн вiдносить законодавство про тваринництво i сiльськогосподарську продукцiю, соцiальне законодавство й законодавство, що регулює виробничi вiдносини всерединi селянської сiмї, законодавство про сiльськогосподарськi кооперативи, приватнi акцiонернi товариства у сiльському господарствi, обєднання сiльськогосподарських виробникiв, рiзнi товариства, якi мають економiчнi iнтереси у сiльському господарствi, в тому числi й у галузi ринкових вiдносин щодо збуту сільськогосподарської продукцiї, страхування вiд стихiйного лиха, законодавство про працю у сiльському господарствi, про органiзацiю управлiння сiльським господарством".

До сiльськогосподарського законодавства Ж. Мегре вiдносить також i вiдносини в галузi мелiорацiї земель, вилучення земельних дiлянок для суспiльних потреб, про сiльськогосподарськi узуфрукти, спадщину сiльськогосподарської власностi, оподаткування.

Видiляючи аграрне право у самостiйну галузь, ряд французьких юристiв пiдкреслюють видання в останнi роки великих сiльськогосподарських законодавчих актiв, якi мають самостiйне значення, i суттєво виходять за межi колишнього аграрного законодавства. Бiльше того, самостiйнiсть його у цiй країнi пiдкреслюється створенням спецiального судового та управлiнського апарату, який слiдкує за виконанням сiльськогосподарського законодавства.

У бiльшостi зарубiжних країн аграрне законодавство становить окрему галузь законодавства. Воно включає аграрнi, земельнi, лiсовi та воднi кодекси, роздiли цивiльного законодавства, що стосуються успадкування сільськогосподарської власностi.

В основi цих галузей у багатьох країнах лежать аграрнi кодекси (Францiя, Мексика, Уругвай, Аргентина та iн.). Там, де сiльськогосподарське законодавство не кодифiковано, iснують досить розвинутi форми iнкорпорацiї сiльськогосподарського законодавства, наприклад, у США. У багатьох країнах видано обширнi спецiалiзованi сiльськогосподарськi закони (ФРН, Францiя, Англiя, iталiя). Джерелами сiльськогосподарського права в системi континентального права є сiльськогосподарськi закони, норми наднацiонального права на основi пiдписаних урядами угод, норми звичаєвого права, корпоративнi та адмiнiстративнi норми, прийнятi синдикатами виробникiв, державними i судовими органами з питань сiльського господарства.

Аграрне законодавство ФРН будується на основi розроблених у 1955 р. плану Любке, потiм у 1971 р. - плану Ертеля щодо реорганiзацiї структури сiльського господарства. Центральне мiсце в аграрному законодавствi ФРН займає аграрний закон вiд 5 вересня 1955 р., який називався ще Великою Хартiєю "Маепа Спаiїа". Вiн створює загальнi правовi рамки для державного регулювання у сiльському господарствi. Ранiше виданi закони про кредитування орендаторiв вiд 5 серпня 1995 р., про сiльськогосподарську оренду вiд 25 червня 1952 р., про структуру ринку вiд 16 травня 1969 р., про збутовi фонди вiд 26 червня 1969 р., про регулювання сiльськогосподарської заборгованостi вiд 26 червня 1957 р., детально регулюють окремi положення в галузi сучасних аграрних вiдносин. Цi закони являють собою спецiальнi акти, присвяченi питанням перебудови аграрних вiдносин в галузi реорганiзацiї сiльськогосподарського виробництва i сільськогосподарських ринкових вiдносин.

Основу французького аграрного законодавства становлять сільськогосподарський, лісовий та цивiльний кодекси, які регулюють питання сільськогосподарської власності, оренди, трудових вiдносин, кредитування та iн. Аграрне законодавство Францiї зосереджує свою увагу на регулюваннi питань структури сiльськогосподарської власностi, удосконалення орендних вiдносин, створеннi сiльськогосподарських спiлок та органiв управлiння сiльським господарством. При цьому основнi напрями аграрної полiтики Францiї, сформульованi у Законi про сiльськогосподарську орiєнтацiю вiд 4 липня 1980 р. i спрямованi у достроковому планi на розвиток економiчного i демографiчного розвитку країни i передбачає пiдвищення конкурентоздатностi сiльського господарства, його вклад у розвиток економiки країни, збiльшення його експортної власностi, закрiплення молодi в сiльському господарствi, з метою стабiлiзацiї сiльськогосподарського населення, полiпшення умов життя землевласникiв через стимулювання розвитку сiмейних господарств, якi становлять основу сiльськогосподарського виробництва.

Істотно впливає на iталiйське аграрне право i законодавство проголошення i здiйснення з початку 60-х рокiв так званих "зелених планів" у нацiональному масштабi, а також планiв у цiй галузi, що виробляються в рамках ЕС. Це i мiжнацiональнi стандарти i цiни на сiльськогосподарську продукцiю, i рекомендацiї щодо органiзацiї i структури виробництва та багато iншого, повязаного з обсягом виробництва та органiзацiєю сiльськогосподарського ринку цих країн.

Англо-американське аграрне право включає крiм статутного законодавства велику кiлькiсть судових прецедентiв. Воно менш кодифiковане, але в цiлому досить добре систематизоване в рамках статутного законодавства, де аграрне законодавство видiляється окремими великими роздiлами. Аграрне законодавство села являє собою одне з найбiльш детально розроблених у системi законодавства розвинених країн. Нині воно вийшло далеко за межi цивiльного права. Федеральне публiчне законодавство сьогоднi - це в основному зосередження в рiзних роздiлах зводу законiв Сполучених Штатiв з питань сiльськогосподарської дiяльностi. У зводi законів США регулюються питання правового режиму сiльськогосподарської дiяльностi, використання державних земель, лiсiв, вод, кредитування, виробництва i збуту сiльськогосподарської продукцiї, розвитку сiльськогосподарської iнфраструктури, сiльськогосподарського експорту та iн. Власне сiльськогосподарським або фермерським правом регулюються питання сiльськогосподарської власностi, земельної оренди, договiрних вiдносин фермерiв в межах вертикальної iнтеграцiї, що розвивається. Однак цi питання пiддаються сильному впливу державного публiчного регулювання. Значне мiсце в регулюваннi сiльськогосподарських вiдносин займає i прецедентне право.

Бiльшу частину в зарубiжному аграрному законодавствi займає законодавство про примусове регулювання сiльськогосподарського виробництва в масштабах галузi сільського господарства або його окремих частин, таких як зернове, мясне, молочне виробництво тощо, регулювання збуту сiльськогосподарської продукцiї, встановлення стандартизацiї цiн на сiльськогосподарськi продукти.

У США перiодично, починаючи з 30-х рокiв, видається законодавство, яке регламентує обсяги виробництва i збуту основних сiльськогосподарських культур. Спочатку воно було спрямоване на обмеження виробництва сiльськогосподарської продукцiї в умовах перевиробництва, нинi воно стимулює розвиток сiльськогосподарського виробництва заходами субсидування i кредитування виробництва i збуту сiльськогосподарської продукцiї. Суворi заходи щодо регламентації виробництва i збуту проводить Англiя, ФРН, Японiя, Францiя та iншi країни.

Аграрне законодавство в основному здiйснюється двома методами. По-перше, адмiнiстративно-публiчним впливом на проведення структурних змiн через оренду, упорядкування розмiрiв сiльськогосподарських пiдприємств, примусове здiйснення мелiорацiї i заходiв щодо усунення черезсмужжя i збiльшення земельних володiнь, по-друге, економічним впливом, через систему кредитування, надання податкових привiлеїв, регулювання ринкових вiдносин i головним чином цiн. Причому, в рамках ЕС ця галузь аграрних вiдносин, як правило, регулюється на загальноєвропейському рiвнi.

Аграрне право як господарське i торговельне становить самостiйну галузь права, однак питання щодо його самостiйностi до цього часу залишається спiрним. Бiльшiсть зарубiжних аграрникiв вважають, що нинi аграрне право, яке складається з двох частин - приватного i публiчного права, - є в певному аспектi обєднаним i має високий ступiнь самостiйностi, оскiльки у кожнiй самостiйнiй галузi економiки i соцiальному життi суспiльства завжди виникає особлива галузь права. Визнання самостiйностi аграрного права призводить до видiлення його i як самостiйної навчальної дисциплiни. У Францiї, ФРН, США, iталiї, iспанiї та iнших країнах створенi посiбники i навчальнi курси аграрного права, якi вивчаються у сiльськогосподарських i юридичних навчальних закладах.

Серед цих робiт, зокрема, у Францiї треба видiлити тритомний курс аграрного права проф. Жанна Мегре, курс аграрного права Л. Лорвелле, пiдручник аграрного права Жанна Моро, в iталiї - нариси аграрного права проф. Джигастонне Болла, пiдручник проф. Джованi Галлонi, працю Д. Вiнколi "Право сiльськогосподарського виробника", у ФРН – курс аграрного права проф. К. Крешеля, в iспанiї - пiдручник аграрного права проф. Бальярiна Марсиаля i курс аграрного права Санза Харкi, в Англiї - курс аграрного права Дж. Стефансона, у США - пiдручник аграрного права Дж. Юргенсмейєра та сiльськогосподарське право в матерiалах i судових рiшеннях групи авторiв, а також сiльськогосподарське право на допомогу правознавцям, якi представляють iнтереси фермерiв пiд редакцiєю декана юридичного факультету Арканзаського унiверситету Дж. Луні.