Тема 5. Правове регулювання використання та охорони земельних та водних ресурсів.

Лекція 1. Правове регулювання використання та охорони земельних та водних ресурсів.

Тривалість: 2 год.

План

1.Земля як об’єкт використання та правові засади її охорони. .

2.Управління і контроль в сфері землевикористання.

3. Водні ресурси як об’єкт використання та правові засади її охорони.

4. Управління і контроль в сфері водовикористання.

5.Юридична відповідальність за порушення земельного та водного законодавства.

Література: [ 1 - 84 ]; [ 3 - 100]; [ 4 - 99]; [5 - 50]; [ 6 ]; [ 7] ; [ 8 ]; [ 11 ].

?1. Згідно ст.1 Закону України «Про охорону земель» від 19.06.2003р., земля визначається як поверхня суші з грунтами, корисними копалинами та іншими природними елементами що органічно поєднані та функціонують разом з нею. В свою чергу грунт являє собою природно-історичне органо-мінеральне тіло, яке утворилося на поверхні земної кори і є осередком найбільшої концентрації поживних речовин що і становить найціннішу властивість землі, - родючість.

Земля виконує три важливі функції, які є ключовими для забезпечення нормальної життєдіяльності суспільства — економічну, соціальну та екологічну. Виконуючи економічну функцію, земля виступає як важливий матеріальний ресурс, що відіграє роль основного засобу виробництва і предмета праці в сільському господарстві та просторового базису для розвитку інших галузей економіки. Соціальне значення землі зводиться до того, що вона є місцем проживання всього людства. Екологічна функція землі виявляється в тому, що земля є центральним, цементуючим ресурсом екологічної системи, який значною мірою обумовлює функціональну стійкість як цієї системи в цілому, так і окремих елементів природного середовища. Отже, охорона земель має здійснюватися на основі комплексного підходу до земельних ресурсів з урахуванням необхідності збалансованого використання землі як економічного, соціального та екологічного ресурсу. Правова охорона земель — це система врегульованих нормами права організаційних, економічних та інших суспільних відносин щодо забезпечення раціонального використання земельного фонду країни, запобігання необґрунтованому вилученню земель із сільськогосподарського обороту, захист земельних ресурсів від шкідливих антропогенних впливів, а також на відтворення та підвищення родючості грантів, продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого правового режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Основним завданням правової охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель. У процесі здійснення державою, власниками і користувачами земельних ділянок та громадськістю землеохоронної діяльності реалізуються правові приписи щодо охорони земель, внаслідок чого забезпечується виконання чотирьох основних функцій правової охорони земель: регулюючої, стимулюючої, контрольної та каральної.

Законодавство визначає загальні обов'язки насамперед суб'єктів права власності та права користування на землю. Так, згідно зі статтями 91 та 96 ЗК України власники і користувачі земельних ділянок зобов'язані: а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; д) своєчасно надавати відповідним орга нам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

?2. Державне управління в галузі охорони та використання земель є важливою складовою державного управління в галузі раціонального використання та охорони довкілля. Під державним управлінням у сфері використання та охорони земель слід розуміти організаційно-правову діяльність уповноважених органів влади щодо забезпечення охорони та раціонального використання земель власниками та користувачами земельних ділянок, а також іншими суб'єктами земельних правовідносин відповідно до вимог земельного законодавства України.

Згідно з чинним земельним законодавством до функцій державного управління землями належать:

А) Моніторинг земель як функція державного управління землями становить систему спостереження за станом земельного фонду з метою своєчасного виявлення його змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів.

Б) Планування використання та охорони земель як функція державного управління землями — це врегульована нормами права діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання використання територій, яка полягає у розробці та затвердженні містобудівної документації, відповідно до якої здійснюється забудова та використання земель населених пунктів та прилеглих до них земель.

В) Нормування та стандартизація у сфері використання та охорони земель — функція державного управління земельними ресурсами, яка полягає у прийнятті та забезпеченні використання суб'єктами земельних відносин вимог щодо якості земель, родючості ґрунтів і допустимого антропогенного навантаження та господарського освоєння земель.

Г) Землеустрій здійснюється державними та іншими землевпорядними організаціями за рахунок коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, а також коштів громадян та юридичних осіб.

Д) Державний земельний кадастр є функцією державного управління земельним фондом, за допомогою якою держава також здійснює вплив на процес забезпечення раціонального використання та охорони земельних ресурсів. Історично земельний кадастр виник через об'єктивну необхідність в отриманні відомостей про землю як першоджерело матеріальних благ.

?3. Згідно ст.3 Водного кодексу України водними об’єктами є природні або створені штучно елементи довкілля в яких зосереджуються води і до яких належать природні водойми (озера), водотоки (річки і струмки), штучні водойми(водосховища і ставки), канали, підземні води і джерела, внутрішні морські води та територіальне море, які в сукупності і становлять водний фонд України.

Вода — одна з найпоширеніших речовин у природі. На гідросферу припадає 71% загальної площі поверхні Землі. Як складова навколишнього природного середовища вода включає води суходолу (річок, озер, льодовиків, штучних водойм, боліт, підземних вод, ґрунтової вологи, снігового покрову), морів, океанів. Загальні запаси води на Землі становлять приблизно 1390 млн куб. км, із них близько 1340 млн куб. км (96,5%) припадає на води Світового океану. Обсяг підземних вод становить понад 23 400 тис. куб. км, у льодовиках міститься 24 064 тис. куб. км води, в озерах — 176 тис. куб. км, у болотах — 11,5 тис. куб. км, річках — 2,12 тис. куб. км. 3 усієї води менш як 2% становить прісна вода, доступними для використання є лише 0,3 відсотка.

Суб'єктами користування водними об'єктами є: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, що здійснюють від імені Українського народу права власності на водні та інші природні ресурси, підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства, які здійснюють забір води з водних об'єктів, скидають в них зворотні води або користуються водними об'єктами.

Суб'єкти права водокористування можуть бути первинними і вторинними водокористувачами.

Первинні водокористувачі — це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води.

Вторинні водокористувачі (абоненти) — це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними, та за погодженням з органом, який видав дозвіл первинному водокористувачу. Вторинні водокористувачі можуть здійснювати скидання стічних вод у водні об'єкти також на підставі дозволів на спеціальне водокористування.

Об'єктами права водокористування є усі води (водні об'єкти) на території України: а) поверхневі води; природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; в) внутрішні морські води та територіальне море. Усі вони становлять єдиний водний фонд країни.

Залежно від територіального рівня регулювання водних відносин водним об'єктам надається статус загальнодержавного чи місцевого значення.

До водних об'єктів загальнодержавного значення належать:

—внутрішні морські води та територіальне море;

—підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання;

—поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються в межах однієї області, а також їх притоки всіх порядків;

—водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.

До водних об'єктів місцевого значення належать:

—поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення;

—підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

Порядок надання водних об'єктів у користування здійснюється згідно з водним законодавством, яке виділяє загальне та спеціальне водокористування.

Загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без надання відповідних дозволів.

Спеціальне водокористування — це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв та скидання в них зворотних вод. Залежно від мети використання водних об'єктів виділяють: спеціальне водокористування для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення; спеціальне водокористування та користування водними об'єктами для лікувальних, курортних і оздоровчих цілей; спеціальне водокористування та користування водними об'єктами для потреб галузей економіки. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами на підставі дозволу і за плату.

Правова охорона вод виявляється в прийнятті і реалізації правових норм, спрямованих на здійснення заходів щодо їх охорони від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів.

Заходами, спрямованими на охорону вод, є:

1)  визначення територій зі спеціальним водоохоронним режимом користування;

2)  заходи щодо охорони вод у процесі виробничої та іншої господарської діяльності;

3)  заходи щодо запобігання шкідливим діям вод та аваріям на водних об'єктах і ліквідації їх наслідків.

До територій зі спеціальним водоохоронним режимом належать: водоохоронні зони, прибережні захисні смуги, смуги виділення, берегові смуги водних шляхів, зони санітарної охорони, території та об'єкти природно-заповідного фонду, до складу яких входять водні об'єкти.

?4. Державне управління в галузі використання і охорони вод здійснюють Кабінет міністрів України, центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації. Крім того, функції управління в цій сфері здійснюють органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства.

Спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади з питань використання та охорони вод є Мінприроди України, Держводгосп України.

Управлінська діяльність зазначених органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується в межах певних функцій, основними з яких є:

—розробка і реалізація державних, міждержавних та регіональних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів (розробляються з метою здійснення цілеспрямованої та ефективної діяльності щодо задоволення потреб населення і галузей економіки у воді, збереження, раціонального використання та охорони вод, запобігання їх шкідливій дії. Зазначені програми розробляються на основі даних державного обліку вод, водного кадастру, схем використання та охорони вод і відтворення водних ресурсів тощо);

—здійснення державного обліку вод, ведення водного кадастру (державний облік вод має своїм завданням встановлення відомостей про кількість і якість вод, а також даних про водокористування; водний кадастр містить систематизований звід відомостей про: поверхневі, підземні, внутрішні морські води та територіальне море; обсяги, режим, якість і використання вод (водних об'єктів); водокористувачів (крім вторинних);

—здійснення моніторингу вод (метою його є забезпечення збирання, обробки, збереження та аналізу інформації про стан вод, прогнозування його змін та розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень у галузі використання та охорони вод і відтворення водних ресурсів);

—видача дозволів на здійснення спеціального водокористування (має на меті визначення екологічно допустимих меж водокористування на певних водних об'єктах, запобігання безконтрольному, необґрунтованому використанню вод в процесі виробничої та іншої господарської діяльності. Дозвіл на спеціальне використання водних ресурсів — це офіційний документ, що засвідчує право фізичних та юридичних осіб на забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв та скидання в них зворотних вод);

—нормування водокористування (здійснюється з метою визначення критеріїв оцінки екологічно допустимого впливу на водні об'єкти виробничої та іншої господарської діяльності та встановлення обсягів водокористування з урахуванням наявного потенціалу водних ресурсів на відповідних територіях. Система нормативів у цій сфері складається з: нормативів екологічної безпеки водокористування; екологічних нормативів якості води водних об'єктів, які містять науково обґрунтовані значення концентрацій забруднюючих речовин та показників якості води (загальнофізичні, біологічні, хімічні, радіаційні); нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин, що встановлюються з метою поетапного досягнення екологічного нормативу якості води водних об'єктів; галузевих технологічних нормативів утворення речовин, що скидаються у водні об'єкти (нормативи гранично допустимих концентрацій речовин у стічних водах, що утворюються в процесі виробництва одного виду продукції при використанні тієї самої сировини), які встановлюються для оцінки екологічної безпеки виробництва; технологічні нормативи використання води);

—здійснення державного контролю за використанням і охороною вод (має своїм завданням забезпечення додержання всіма юридичними і фізичними особами вимог водного законодавства, зокрема, щодо норм і правил у сфері використання та охорони поверхневих вод, підземних вод та джерел, внутрішніх морських вод та територіального моря, режиму водоохоронних зон, ведення державного обліку у цій сфері тощо. Він здійснюється Кабінетом Міністрів України, державними органами охорони навколишнього природного середовища, державними органами водного господарства, іншими спеціально уповноваженими державними органами відповідно до законодавства).

?5. Перелік земельних правопорушень, за вчинення яких настає адміністративна відповідальність, наводиться в актах адміністративного і земельного права. Так, Кодексом про адміністративні правопорушення встановлені такі підстави притягнення до адміністративної відповідальності:

1) псування сільськогосподарських та інших земель, забруднення їх хімічними і радіоактивними речовинами, нафтою і нафтопродуктами, неочищеними стічними водами, виробничими та іншими відходами, а також невжиття заходів по боротьбі з бур'янами (ст. 52);

2) використання земель не за цільовим призначенням, невиконання природоохоронного режиму використання земель, розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об'єктів, які негативно впливають на стан земель, неправильна експлуатація, знищення або пошкодження протиерозійних гідротехнічних споруд та захисних лісонасаджень (ст. 53);

3) самовільне зайняття земельної ділянки (ст. 53-1);

4) приховування або перекручення даних земельного кадастру (ст. 53²);

5) несвоєчасне повернення тимчасово займаних земель або неприведення їх у стан, придатний для використання за призначенням (ст. 54);

6) самовільне відхилення від проектів внутрігосподарського землеустрою (ст. 55);

7) знищення межових знаків (ст. 56);

8)     незаконне використання земель державного лісового фонду (ст. 63);

9)     знищення або пошкодження полезахисних лісових смуг та захисних лісових насаджень (ст. 65^і);

10) пошкодження сінокосів і пасовищних угідь на землях державного лісового фонду (ст. 69).

Кримінальна відповідальність за порушення земельного законодавства настає у випадках вчинення дій, що зазіхають на встановлений земельний правопорядок і становлять суспільну небезпеку. До суспільно небезпечних дій, що тягнуть застосування заходів кримінальної відповідальності, КК України відносить: а) забруднення або псування земель (забруднення або псування земель речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров'я людей або довкілля, внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи довкілля (ст. 239); б) безгосподарське використання земель, якщо це спричинило тривале зниження або втрату їх родючості, виведення земель з сільськогосподарського обороту, змивання гумусного шару, порушення структури ґрунту (ст. 254); в) самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво (ст. 197^і). Крім того, до кримінальної відповідальності можуть бути притягнуті особи за ст. 236 (порушення порядку проведення екологічної експертизи, правил екологічної безпеки під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів, якщо це спричинило загибель людей, екологічне забруднення значних територій або інші тяжкі наслідки) та ст. 238 КК України (приховування або умисне перекручення службовою особою відомостей про екологічний, у тому числі радіаційний, стан, який пов'язаний із забрудненням земель, водних ресурсів, атмосферного повітря, харчових продуктів і продовольчої сировини і такий, що негативно впливає на здоров'я людей, рослинний та тваринний світ, а також про стан захворюваності населення в районах з підвищеною екологічною небезпекою).

Цивільна відповідальність настає за фактом порушення земельного законодавства, пов'язаного із заподіянням шкоди землям, що охороняються законом, правам і інтересам власників землі, землекористувачів, у тому числі орендарів, незалежно від притягнення винних до інших видів правової відповідальності.Цивільну відповідальність за шкоду, що є прямим наслідком порушення земельного законодавства, варто відрізняти від економічної відповідальності за правомірну шкоду, викликану об'єктивними причинами, і яка підлягає відшкодуванню лише у випадках, спеціально передбачених законом. Відповідно до законодавства правомірна шкода відшкодовується у встановленому порядку при вилученні (викупі) земельних ділянок для суспільних потреб ЧИ 3 мотивів суспільної необхідності (статті 146-147 ЗК України) або тимчасовому їх зайнятті, обмеженні прав власників землі, землекористувачів, у тому числі орендарів, у передбачених законом випадках.

Склади правопорушень водного законодавства визначені ст. 110 ВК України, а також КК України та КпАП України.

Дисциплінарна відповідальність застосовується в разі порушення водного законодавства винною особою в процесі виконання трудових обов'язків.

Кодекс про адміністративні правопорушення України передбачає адміністративну відповідальність у вигляді накладання штрафу на посадових осіб та громадян за такі порушення водного законодавства:

а) порушення права державної власності на води (ст. 48);

б) порушення правил охорони водних ресурсів (ст. 59);

в) порушення вимог щодо охорони територіальних і внутрішніх морських вод від забруднення і засмічення (ст. 59^і);

г) порушення правил водокористування (ст. 60);

д) пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, порушення правил їх експлуатації (ст. 61);

е) невиконання капітаном або іншими особами командного складу судна чи іншого плавучого засобу передбачених чинним законодавством обов'язків по реєстрації в суднових документах операцій з речовинами, шкідливими для здоров'я людей або для живих ресурсів моря, чи сумішами, які містять такі речовини понад установлені норми, внесення зазначеними особами до суднових документів неправильних записів про ці операції або незаконне відмовлення пред'явити такі документи відповідним посадовим особам (ст. 62).

Кримінальний кодекс України (ст. 228) визнає злочином забруднення рік, озер, водосховищ, каналів, ставків, тимчасових водотоків, джерел та інших водних об'єктів, підземних вод неочищеними та незнезараженими стічними водами, покидьками та відходами промислових, сільськогосподарських, комунальних та інших підприємств, установ та організацій, продуктами виробництва, пально-мастильними матеріалами, сировиною, якщо це призвело до заподіяння значних збитків (у розмірі не менш як п'ятсот мінімальних розмірів заробітної плати) або до захворювання людей, масового знищення об'єктів тваринного і рослинного світу. Передбачена кримінальна відповідальність також за забруднення моря речовинами, шкідливими для здоров'я людей або для живих ресурсів моря, або іншими відходами і матеріалами (ст. 228^і КК України). Згідно з цією статтею кримінальному покаранню підлягають особи, що здійснили незаконне скидання з метою поховання в межах внутрішніх морських і територіальних вод України з суден та інших плавучих засобів, повітряних суден, платформ чи інших штучно споруджених у морі конструкцій речовин, шкідливих для здоров'я людей або для живих ресурсів моря, або інших відходів і матеріалів, які можуть завдати шкоди зонам відпочинку чи перешкоджати іншим законним видам використання моря, а так само незаконне скидання з метою поховання у відкритому морі зазначених речовин, відходів і матеріалів, якщо розмір заподіяних збитків становить не менш як п'ятсот мінімальних розмірів заробітної плати. Про незаконний характер зазначених дій має свідчити їх невідповідність Правилам охорони внутрішнього моря і територіальних вод від забруднення та засмічення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 р. № 269. Кримінальна відповідальність передбачається і за недодержання відповідними посадовими особами суден та інших плавучих засобів, повітряних суден, платформ чи інших штучно споруджених у морі конструкцій вимог щодо повідомлення адміністрації найближчого порту України, організації, яка видає дозволи на скидання, відомостей про скидання чи втрати речовин, небезпечних для здоров'я людей або для живих ресурсів моря, якщо за такі самі дії до зазначених посадових осіб було застосовано адміністративне стягнення.Згідно з КК України злочинними визнаються також: незаконне заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (ст. 162); проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів (ст. 163); невжиття в зоні безпеки навколо споруд та інших установок на континентальному шельфі України заходів для захисту живих ресурсів моря від шкідливих відходів (ст. 163^і).

Цивільна відповідальність настає незалежно від притягнення винних осіб до адміністративної та кримінальної відповідальності. Підприємства, установи, організації та громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

У цій сфері застосовуються загальні правила відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, визначені ст. 69 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища». Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 1996 р. № 966 встановлено спеціальний Порядок відшкодування збитків, завданих водокористувачам припиненням права або зміною умов спеціального водокористування. Так, збитки відшкодовуються юридичними і фізичними особами, які порушили правила спеціального водокористування та охорони вод, що спричинило порушення прав, наданих іншим водокористувачам.

Розмір відшкодування збитків, завданих порушенням водного законодавства, обраховується за спеціальними правилами, методиками. Зокрема, вони містяться в Положенні про порядок обчислення розміру відшкодування та сплати збитків, заподіяних внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів територіальних і внутрішніх морських вод України, затвердженому наказом Мінекобезпеки України від 26 жовтня 1995 р. № 116, та Методиці розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженій наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 18 травня 1995 р. № 37.

Відшкодування збитків, завданих внаслідок порушень водного законодавства, не звільняє винних від плати за спеціальне водокористування, а також від необхідності здійснення заходів щодо ліквідації шкідливих наслідків.

Питання для закріплення та перевірки засвоєних знань:

1.Дайте правове визначення землевикористання та його видів?

2.В чому зміст раціонального ввикористання земель?

3.Що розуміється під правовою охороною земель?

4.Дайте правове визначення водних ресурсів та охарактеризуйте їх?

5.Які є правові види водокористування?

6.Дайте правову оцінку заходам охорони вод?

7.Охарактеризуйте відповдільність за порушення водного законодавства.