Тема 9. Правові засади використання національної екологічної мережі, контингентного шельфу та виключної (морської) економічної зони. України.

Лекція 1. Правові засади використання національної екологічної мережі, контингентного шельфу та виключної (морської) економічної зони. України.

Тривалість: 2 год.

План

1.Загальна характеристика використання та охорони національної екологічної мережі України.

2.Порядок використання та охорони курортних та лікувально-оздоровчих територій.

3. Загальна характеристика використання та охорони континентального шельфу і виключної (економічної) зони України.

Література: [ 1 - 189 ]; [ 3 - 180]; [ 4 - 158]; [5 - 123]; [ 8 ]; [ 20]; [ 21]; [22]; [ 19]; [ 31].

?1. Екологічна мережа (екомережа) України - це єдина територіальна система, яка створюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біологічного різноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов'язань України підлягають особливій охороні.

Відносини, пов'язані з формуванням в Україні екомережі, регулюються законами України «Про екологічну мережу України» (2004), «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки» (2000), «Про Генеральну схему планування території України» (2002), Земельним кодексом України, а також законами України про окремі типи територій та об'єктів, що підлягають особливій державній охороні, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Передбачається формування екомережі України шляхом створення єдиної територіальної системи, яка б складалась із структурних елементів чотирьох типів: ключові, сполучні, буферні та відновлювані території.

Ключовими територіями у складі екомережі мають стати території та об'єкти, віднесені законодавством України до категорії природних територій та об'єктів особливої державної охорони. Це насамперед території та об'єкти природно-заповідного фонду; водно-болотні угіддя міжнародного значення; водоохоронні зони; землі лісового фонду; полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, які не віднесені до земель лісового фонду; землі оздоровчого призначення з їх природними ресурсами; землі рекреаційного призначення, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів; земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України; території, які є місцями перебування чи зростання видів тваринного та рослинного світу, занесених до Червоної книги України, та деякі інші. Саме ці території забезпечують збереження найбільш цінних і типових для цього регіону компонентів ландшафтного та біорізноманіття. Крім того, передбачається віднесення до складу ключових територій екомережі деяких категорій сільськогосподарських угідь екстенсивного використання (пасовиша, сіножаті, ділянки степової рослинності, кам'яні розсипи, піски, солончаки, що мають особливу природну цінність).

Сполучні території (екокоридори) поєднають між собою ключові території, забезпечать міграцію тварин та обмін генетичного матеріалу.

Буферні території - це місцевості з природним або частково зміненим станом ландшафту, що оточують найбільш цінні ділянки екомережі і створюються з метою забезпечення захисту ключових та сполучних територій від дії зовнішніх негативних факторів природного походження або спричинених діяльністю людини.

До складу відновлюваних територій планується віднести території, для яких мають бути виконані першочергові заходи щодо відтворення первинного природного стану Це передусім законсервовані землі, тобто такі, що виведені з господарського обороту (сільськогосподарського або промислового) на певний термін для здійснення заходів щодо відновлення родючості та екологічно задовільного стану ґрунтів, а також для встановлення або повернення (відновлення) втраченої екологічної рівноваги у конкретному регіоні. До відновлюваних територій екомережі увійдуть території, що становлять порушені, деградовані і малопродуктивні землі, а також землі, що зазнали впливу негативних процесів та стихійних явищ, зокрема, радіоактивно забруднені землі, що не використовуються та підлягають охороні як природні регіони з окремим статусом.

Серед типів територій та об'єктів особливої правової охорони центральне місце посідає природно-заповідний фонд України. До складу ПЗФ України входять території та об'єкти одинадцяти категорій:

1) природні заповідники;

2) біосферні заповідники - це природоохоронні, науково-дослідні установи міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комлексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів;

3) національні природні парки– це природоохоронні, рекреаційні, культурно-освітні, наково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення та ефективного використання природних комплексів і об’єктів, які мають прироохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність;

4) регіональні ландшафтні парки – це природоохоронні, рекреаційні установи місцевого чи регіонального значення, які створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об’єктів, а також для забезпечення умов для організованого відпочинку населення;

5) заказники– це природні території (акваторії), які оголошуються і діють з метою збереження і відтворення природних комплексів чи окремих компонентів;

6) пам'ятки природи, це окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення, з метою збереження їх у природному стані;

7) заповідні урочища– це лісові, степові, болотні, та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, які оголошуються з метою збереження їх у природному стані;

8) ботанічні сади – це створені з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціально створених умовах та ефективного господарського використання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори шляхом створення, поповнення та збереження ботанічних колекцій, ведення наукової, навчальної і освітньої роботи;

9) дендрологічні парки – це створені з метою збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для найбільш ефективного наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання;

10)зоологічні парки– це створені для організації освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення в неволі;

11)парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва якими оголошуються найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою їх охорони і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.

За загальним правилом, встановленим ст. 45 ЗК України, землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Суб'єктом права державної власності на землю є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади: Кабінет Міністрів України, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські, районні державні адміністрації відповідно до закону.

Територіальні громади є суб'єктами права комунальної власності, вони реалізують це право як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські ради).

Громадяни та юридичні особи виступають суб'єктами права приватної власності.

Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань заповідної справи є Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (Мінприроди). Саме це міністерство забезпечує реалізацію державної політики та здійснює комплексне управління і регулювання у сфері організації, охорони та використання природно-заповідного фонду України та національної екологічної мережі.

Для організації та здійснення систематичного державного контролю за виконанням законодавства про ПЗФ, узагальнення практики його застосування, здійснення державного управління територіями та об'єктами ПЗФ; забезпечення збереження біологічного та ландшафтного різноманіття на відповідних територіях; підготовки пропозицій щодо сталого розвитку репрезентативної мережі ПЗФ та формування національної екологічної мережі під егідою Мінприроди України створена і те Державна служба заповідної справи (далі - Служба).

Збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду забезпечується шляхом:

-встановлення заповідного режиму;

-організації систематичних спостережень за станом заповідних природних комплексів та об'єктів;

-проведення комплексних досліджень з метою розробки наукових основ їх збереження та ефективного використання;

-додержання вимог щодо охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності, розробки проектної та проектно-планувальної документації, землевпорядкування, лісовпорядкування, проведення екологічних експертиз;

-запровадження економічних важелів стимулювання їх охорони;

-здійснення державного та громадського контролю за додержанням режиму їх охорони та використання;

- встановлення підвищеної відповідальності за порушення режиму їх охорони та використання, а також за знищення та пошкодження заповідних природних комплексів та об'єктів;

- проведення інших заходів з метою збереження територій та об'єктів ПЗФ (ст. 8 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).

Адміністративна відповідальність настає за вчинення винною особою (громадянином або посадовою особою) адміністративного правопорушення, передбаченого однією із статей Кодексу України про адміністративні правопорушення. Зокрема, стаття 91 Кодексу встановлює адміністративну відповідальність за порушення правил охорони та використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Інші статті КпАП України передбачають адміністративну відповідальність за правопорушення, які пов'язані з охороною біологічних ресурсів, видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України. I хоча склади відповідних правопорушень безпосередньо не стосуються природно-заповідних територій, вчинення таких дій на території ПЗФ розцінюється як обтяжуюча обставина.

За найбільш тяжкі правопорушення, що містять ознаки складу злочину, тобто суспільно небезпечного діяння, передбаченого однією із статей Кримінального кодексу України, винні особи притягуються до кримінальної відповідальності. Така відповідальність, зокрема, застосовується за умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду (ст. 252 КК України). Такі діяння тягнуть за собою накладання на винних штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі щодо них на строк до трьох років. Якщо ж відповідні дії вчинені при обтяжуючих обставинах (шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом, якщо це спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки) (ч. 2 цієї статті), то кримінальна відповідальність настає у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років. Незаконне полювання, незаконна порубка лісу є правопорушеннями, за які може наставати як адміністративна, так і кримінальна відповідальність. Остання - за наявності обтяжуючих (кваліфікуючих) ознак, однією з яких є вчинення незаконного полювання в заповідниках або на інших територіях та об'єктах природно-заповідного фонду (статті 246, 248 КК України).

Практично завжди при вчиненні правопорушення у відповідній сфері заподіюється майнова шкода природним об'єктам, природним комплексам чи природним умовам. Обов'язок відшкодувати цю шкоду, який покладається на винну особу, має ряд відмінностей від цивільно-правової відповідальності, до якої притягуються винні в заподіянні шкоди товарно-матеріальним цінностям відповідно до Цивільного кодексу України. Ці відмінності стосуються особливостей самого об'єкта посягання, методів обчислення розміру заподіяної шкоди та її стягнення. Така шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення (ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середови ща»). Особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням.

До дисциплінарної відповідальності можуть притягатись особи, винні в невиконанні або неналежному виконанні своїх трудових обов'язків, пов'язаних зі здійсненням природоохоронних заходів у сфері охорони, збереження і відтворення територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Йдеться, зокрема, про працівників служби охорони природно-заповідного фонду, лісової охорони, рибоохорони та деякі інші категорії працівників. Такі обов'язки покладаються на них трудовим договором, укладеним між працівником та власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом.Види дисциплінарних стягнень та порядок їх накладення регулюються Кодексом законів про працю України. Згідно зі ст. 147 Кодексу до порушників трудової дисципліни, винних у невиконанні своїх трудових обов'язків, може бути застосовано один з двох заходів стягнення: догана або звільнення з роботи.

?2. Одним із типів територій, що підлягають в Україні особливій державній охороні, є курортні та лікувально-оздоровчі території. Ці території вперше було віднесено до системи таких, що підлягають особливій охороні, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища». Більш детально питання правового статусу, охоронного режиму, організації функціонального зонування їх територій, управління ними, виявлення та обліку природних лікувальних ресурсів, забезпечення їх раціонального видобутку, використання і охорони, а також інші аспекти регулювання відносин стосовно цих об'єктів були згодом визначені Законом України «Про курорти».

Лікувально-оздоровча місцевість - це природна територія, яка підлягає особливій охороні як така, що має природні лікувальні ресурси (мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови), сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

Курорт - це освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, яка підлягає особливій охороні як така, що має природні ліку вальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури і використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань, а також для рекреації.

За характером природних лікувальних ресурсів курорти України поділяються на курорти державного та місцевого значення (ст. 4 Закону).

До курортів державного значення належать природні території, що мають особливо цінні та унікальні природні лікувальні ресурси (тобто ресурси, які рідко трапляються на території України, мають обмежене поширення або невеликі запаси у родовищах та є особливо сприятливими і ефективними) і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

До курортів місцевого значення належать природні території, що мають загальнопоширені природні лікувальні ресурси (тобто ресурси, які трапляються в різних регіонах України, мають значні запаси, придатні для використання) і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

Розвиток інфраструктури курортів передбачено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2003 р. «Про схвалення Концепції розвитку санаторно-курортної галузі». Він потребує розв'язання територіальних, соціально-економічних, екологічних проблем і завдань, які пов'язані з розподілом і визначенням пріоритетних напрямів використання природних лікувальних ресурсів і пошуками шляхів збалансування міжгалузевих інтересів, вирішенням питань розміщення курортного, житлового, соціального, інженерно-транспортного, комунального та інших видів будівництва, відтворення культурно-історичної спадщини, охорони та збагачення природного середовища курортів.

3 метою збереження природних властивостей наявних лікувальних ресурсів, запобігання їх забрудненню, пошкодженню та передчасному виснаженню в межах курорту встановлюється округ санітарної (гірничо-санітарної) охорони, зовнішній контур якого збігається з межею курорту (ст. 62 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», статті 27, 28 Закону України «Про курорти», ч. 2 ст. 48 ЗК України).На території округу санітарної охорони забороняються будь-які роботи, що призводять до забруднення ґрунту, повітря, води, завдають шкоди лісу, іншим зеленим насадженням, сприяють розвитку ерозійних процесів і негативно впливають на природні лікувальні ресурси, санітарний та екологічний стан природних територій курортів.

Спеціально уповноваженим органом у сфері організації курортної справи в Україні є Державна туристична адміністрація України (Держтурадміністрація). Відповідно до Положення про неї, затвердженого Указом Президента України «Питання Державної туристичної адміністрації України» від 11 квітня 2002 р., Держтурадміністрація є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 43 Закону України «Про курорти» особи, винні в порушенні вимог законодавства про курорти, несуть цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність у встановленому законом порядку. Закон не містить переліку правопорушень, що є юридичною підставою притягнення винних до юридичної відповідальності, не передбачені склади відповідних правопорушень (злочинів) також ні Кодексом України про адміністративні правопорушення, ні Кримінальним кодексом України. Це, однак, не означає, що вчинення правопорушень (злочинів) у сфері курортної справи, зокрема порушення правового режиму курортних та лікувально-оздоровчих територій, не тягнуть за собою юридичної відповідальності. Вчинення відповідних правопорушень (злочинів) є підставою для застосування норм юридичної відповідальності загального характеру.

?3. На сьогодні в Україні немає спеціального закону про її континентальний шельф. Тому правове регулювання охорони та використання його природних ресурсів здійснюється на основі відповідних загальних норм Конституції України, законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про тваринний світ», Водного кодексу України, Кодексу про надра, а також міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою України, до яких насамперед належать Конвенція ООН з морського права 1982 р., Конвенція про континентальний шельф 1958 року.

При цьому відповідно до ст. 76 Конвенції ООН з морського права континентальний шельф прибережної держави включає морське дно та надра підводних районів, що виходять за межі її територіального моря на всьому проміжку природного продовження її території на суші до зовнішньої межі підводної окраїни материка або на відстань 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря, коли зовнішня межа підводної окраїни материка не пролягає на таку відстань.

Статті 77-85 визначають права прибережних та інших держав щодо використання природних ресурсів та здійснення іншої діяльності у межах континентального шельфу, передбачаючи суверенне право прибережної держави здійснювати розвідку та розробку природних ресурсів континентального шельфу. При цьому до таких природних ресурсів віднесено мінеральні та інші неживі ресурси морського дна та його надр, а також живі організми, які належать до «сидячих видів», тобто організми, які в період, коли можливий їх промисел, є нерухомими на морському дні або під ним, або не здатні пересуватись у інший спосіб, як тільки перебуваючи у постійному контакті з морським дном або його надрами. За прибережними державами закріплено виключне право на проведення буріння, регулювання його здійснення іншими державами, на спорудження та експлуатацію штучних островів, установок та споруд.

Правовий статус та порядок використання природних ресурсів виключної (морської) економічної зони України, беручи до уваги відповідні положення Конвенції ООН з морського права 1982 р., врегульовано Законом України від 16 травня 2005 р. «Про виключну (морську) економічну зону», до якого в подальшому було внесено деякі зміни.

Згідно із Законом виключну (морську) економічну зону України становлять морські райони, зовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, що їй належать. Ширина виключної (морської) економічної зони становить до 200 морських миль, відлічених від тих самих вихідних ліній, що і територіальне море України. Делімітація виключної (морської) економічної зони провадиться з урахуванням законодавства України шляхом укладення угод з державами, побережжя яких протилежні або суміжні побережжю України, на підставі принципів і критеріїв, загальновизнаних у міжнародному праві, з метою досягнення справедливого вирішення цього питання.

З урахуванням ст. 56 зазначеної Конвенції Законом визначено такі суверенні права та юрисдикцію України у виключній (морській) економічній зоні України:

-суверенні права щодо розвідки, розробки і збереження природних ресурсів як живих, так і неживих у водах, що покривають морське дно, на морському дні та в його надрах, а також з метою управління цими ресурсами, щодо здійснення інших видів діяльності з економічної розвідки та розробки зазначеної зони, у тому числі виробництва енергії шляхом використання води, течій і вітру;

-юрисдикцію, передбачену відповідними положеннями цього Закону та нормами міжнародного права, щодо створення і використання штучних островів, установок і споруд;

-здійснення морських наукових досліджень, захисту та збереження морського середовища;

-інші права, передбачені цим Законом, іншими законодавчими актами України та загальновизнаними нормами міжнародного права.

Суверенні права та юрисдикція України щодо морського дна виключної (морської) економічної зони і його надр реалізуються з урахуванням законодавства України про континентальний шельф, а також Кодексу України про надра, Закону України «Про розподіл продукції» (положення яких розглядаються в розділі 14 цього підручника) відповідно до порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Такий порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок охорони суверенних прав України у її виключній (морській) економічній зоні» від 12 червня 1996 р. № 642 (зі змінами від 4 вересня 2003 р.).

Україна з метою забезпечення суверенних прав у своїй виключній (морській) економічній зоні вживає відповідних заходів, включаючи запровадження з урахуванням міжнародних норм відповідного правового регулювання, визначення спеціально уповноважених органів для реалізації вимог законодавства, надання представникам таких органів права здійснювати огляд, інспекцію, арешт, судовий розгляд, заборону або зупинення відповідних робіт, притягнення винних до юридичної відповідальності.

Функції спеціально уповноважених державних органів у цій сфері покладено на Державну прикордонну службу України, органи рибоохорони та органи Міністерства охорони навколишнього природного середовища, які мають виконувати ці функції в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України, з належним урахуванням інтересів інших держав, передбачених нормами міжнародного права.

Громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства за порушення законодавства про континентальний шельф та виключну (морську) економічну зону України несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність, встановлену законодавчими актами України. Притягнення порушників до відповідальності не звільняє їх від обов'язку відшкодувати відповідно до чинного законодавства України шкоду, завдану внаслідок порушення законодавства. Особливістю юридичної відповідальності у цій сфері є те, що згідно зі статтями 22-26 Закону України «Про виключну (морську) економічну зону» відповідальність за порушення законодавства про виключну (морську) економічну зону України несуть юридичні особи, а також те, що притягнення здійснюється посадовими особами спеціально уповноважених на те державних органів в порядку, визначеному цим же Законом. При цьому розмір штрафів суттєво перевищує штрафи, що накладаються відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення, а в багатьох випадках - і визначений Кримінальним кодексом України.

Питання для закріплення та перевірки засвоєних знань:

1.Дайте правове визначення природно-заповідного фонду?

2.Яка правова класифікація територій та об’єктів природно-заповідного фонду встановлена в Україні?

3.В чому зміст ефективності природокористуванням природно-заповідним фондом?

4.Дайте правове визначення курортних, лікувально-оздоровчих та рекреаційних зон?

5.Які правові заходи встановлені з метою охорони природно-заповідного фонду?

6.Які правові заходи встановлені з метою охорони курортних, лікувально-оздоровчих та рекреаційних зон?

7.Дайте правове визначення контенатального шельфу та виключної ( економічної) зони.