2. Рушійні сили навчального процесу

Усім явищам і процесам властиві певні діалектичні суперечності. Вони – джерело розвитку, своєрідний внутрішній рушій. Оскільки навчання є багатогранним і поліаспектним процесом, то розуміння суперечностей, пізнання внутрішніх рушійних сил є особливо актуальним завданням.

Рушійна сила – це психологічне відчуття утруднень у розв’язанні поставлених завдань. Вона виявляється у підвищенні розумової активності й спонукає до конкретних дій: оволодіння необхідною сумою знань, умінь та навичок, необхідних для розв’язання поставленого завдання. В основі рушійної сили лежать закономірності процесу людського мислення, прагнення пізнати навколишню дійсність (явища, процеси, події, об’єкти та ін.). Якщо на цьому шляху з’являються перепони (перш за все недостатність знань, досвіду), у людини виникає бажання подолати їх. Інтерес – це природне споживальне ставлення людини до світу, яке реалізується в пізнавальній діяльності щодо освоєння навколишнього середовища й розгортається переважно у внутрішньому плані.

Таким чином, у результаті дії механізму рушійної сили створюються оптимальні умови для інтелектуального розвитку особистості, оволодіння нею методами пізнавальної діяльності, формування пізнавальних мотивів навчання, а отже, забезпечення міцності знань.

Дія рушійної сили – обов’язковий чинник процесу пізнання. Процесу навчання властива множинність суперечностей – зовнішніх і внутрішніх (суб’єктивних), істотних і неістотних.

Основними суперечностями процесу навчання є протиріччя між:

- зростаючими вимогами суспільства до освіти і можливостями навчального процесу в даний момент;

- різними завданнями, що ставляться перед учнями( студентами) в ході навчальної роботи і рівнями їх знань, умінь, навичок та інтелектуального розвитку;

- засвоєними знаннями і уміннями їх використання на практиці;.

- науковими поняттями і життєвими уявленнями;

- фронтальним викладанням і індивідуальним характером учіння.

Розуміючи сутність рушійної сили, знаючи технологію створення ситуації для дії, викладач звільняє себе від ролі транслятора знань між книгою й тими, хто навчається, активізує їх пізнавальну діяльність і стимулює їх творче мислення.

3.Структура процесу навчання

Структура навчання, як процес взаємодії на рівні суб’єктно-суб’єктних відносин, за характером діяльності включає два взаємозалежних процеси: викладання (діяльність учителя) і учіння (діяльність учня. ) Педагог виконує передусім спонукально-організаційну функцію, а учень – функцію діяльності з оволодіння знаннями, уміннями й навичками. З огляду на це в останніх дидактичних дослідженнях уведено поняття «викладання» (научіння) й «учіння». Перше стосується функції педагога, а друге – учня (студента).

Діяльність викладача включає в себе такі компоненти:

– цільовий (постановка мети) перед учнями;

• стимулюючо-мотиваційний – стимулювання процесу до навчання, потреби у пізнавальній діяльності, розвиток мотивів пізнавальної діяльності;

• змістовий – відбір необхідної інформації;

• операційно-діяльнісний - виражає процесуальну сутність навчання і реалізується через форми і методи навчання.

• операційно-діяльнісний (процесуальна сторона навчання) – підбір визначення форм, методів, дидактичних засобів;

• контрольно-регулювальний – контроль за ходом вирішення учнями завдань забезпечується зворотнім зв’язком, що дає можливість корегувати, регулювати навчальний процес;

• оцінно- результативний – оцінка ЗУН учнів, рівня їх інтелектуального розвитку.

Діяльність учня відбувається в цій же послідовності:

• усвідомлення і сприйняття мети;

• мотивація пізнавальної діяльності;

• процесуальний компонент учіння пов'язаний з закономірностями процесу пізнання і логікою навчального процесу і складається з декількох етапів:

а) сприйняття (безпосереднє - опосередковане);

б) розуміння (усвідомлення, осмислення);

в) запам’ятовування;

г) узагальнення і систематизація;

д) примінення на практиці.

Виходячи із закономірностей процесу пізнання й особливостей логіки навчального процесу, оволодіння знаннями, уміннями й навичками має чітку структуру, яка включає низку логічно вмотивованих компонентів.

Як бачимо, компоненти процесу учіння не можна розглядати як лінійну систему. Тут спостерігається діалектичний взаємозв’язок між усіма структурними компонентами. Тому моделювання процесу навчання на будь-якому рівні має спиратися на особливості саме такої структури.

Сприймання є початковою ланкою процесу учіння. Людина може сприймати явища й процеси навколишнього світу безпосередньо за допомогою органів чуття чи інформацію про них у вигляді вербальної дії, друкованого тексту або комп’ютерного відтворення. Щоб процес був ефективним, треба, виходячи з логіки навчального процесу, забезпечити розуміння студентами необхідності тих чи тих знань. Тому вже на цьому етапі значну роль відіграє практика, виступаючи своєрідною спонукою в організації процесу пізнання. Важливе місце тут посідає мотивація пізнавальної діяльності.

Наступний етап – розуміння. Це, з одного боку, проникнення в сутність явищ і процесів, установлення зв’язків між частинами цілого, між фактами і процесами, з’ясування причин, що викликають те чи те явище. На цьому етапі формується свідомість особистості, розвиваються її інтелектуальні можливості та інтереси. З іншого боку, розуміння – важлива сходинка до успішного запам’ятання. Тому не варто квапитись із запам’ятанням, ігноруючи процес осмислення й усвідомлення. По-перше, це створює значний психологічний бар’єр перед запам’ятанням, по-друге, веде до догматизму в навчальній діяльності. Студентів необхідно спонукати запам’ятовувати не весь обсяг інформації, а найбільш суттєве, те, що становить основу оволодіння новим навчальним матеріалом і необхідне для формування наукового світогляду та конкретної практичної діяльності. Такий підхід зумовлений насамперед тим, що процес оволодіння знаннями, уміннями та навичками, як уже згадувалося, відбувається у формі спіралі, в якій попередньо набуті знання, уміння і навички є основою, своєрідним щаблем для поступальго руху в пізнавальній діяльності стосовно теми, розділу, навчальної дисципліни в цілому.

Завершується етап учіння узагальненням і систематизацією. Узагальнення передбачає уявне виділення й об’єднання окремих властивостей, що належать певному класу предметів, перехід від окремого до загального. Систематизація – мисленнєва діяльність, у процесі якої знання про виучувані об’єкти організуються в певну систему на основі обраного принципу. Це можливо лише за умов достатньої розумової праці на попередніх етапах навчальної діяльності. Тут важливо сформулювати закони, правила, виділити закономірності, побачити їх взаємозв’язок з більш загальними явищами в логічній структурі навчальної дисципліни.

На всіх етапах процесу учіння своєрідним психічним і логічним індикатором пізнавальної діяльності є практика. Засвоювання знань, умінь і навичок є завершальним етапом циклу учіння. Якщо людина не бачить виходу знань у практику, це різко знижує мотивацію, породжує думку про абсурдність учіння, гальмує пізнавальну діяльність.