4. Джерела права і судочинство. Конституція п.Орлика.

Джерела права. Зберігалися польсько-литовські законодавчі акти (Литовські статути, особливо III Литовський статут, Магдебургське право, німецький текст «Зерцала саксонів» та ін.). Однак превалювало звичаєве (козацьке) право Запорізької Січі, яким регулювалося широке коло стосунків і насамперед організація полково-сотенної системи як основи державності, системи судочинства. Поряд з тим функціонували, особливо в Гетьманщині, копні суди (громадські), які опиралися на звичаї. Так, Литовський статут прямо зобов'язував судові органи вирішувати справи “подле давнього обичая, одно судити мають з тим писаним правом”. Шлюбно-сімейні відносини в Українській державі регулювалися у переважній більшості нормами звичаєвого права. Рівноправність жінки забезпечувалася в усьому.

Основними законодавчими актами органів влади Української держави були гетьманські універсали, акти військової канцелярії, рішення Генеральної Ради і Ради генеральних старшин. Після смерті Б.Хмельницького застосовувались і українсько-московські договірні статті, у яких визначалися права гетьмана, судова організація і джерела права. Деякі царські і сенатські укази були також визначальними (указ 1714 р. про єдиноспадкування, табель про ранги 1722 p., Маніфест про скасування гетьманства 1764 p., указ 1783 р. про остаточне закріпачення українських селян). З кінця XVIII ст. все частіше використовується загальноімперське російське законодавство.

Судова система. У ході національно-визвольної боротьби станові суди, що складалися із земських, гродських та підкоморських, було скасовано. Натомість було введено систему козацьких судів, які складалися із сільських, сотенних та полкових судів. Вищою апеляційною інстанцією був Генеральний Суд. У містах існували суди, що діяли на основі Магдебурзького права. Головами судів були сотники та полковники, які поєднували ці обов'язки з адміністративними обов'язками.

Вищою судовою інстанцією був суд при гетьмані, де засідали генеральні судді. У містах діяли отаманські суди за участю козацької ради. У таких судах користувалися звичаєвим правом.

Після Судової реформи (1760) територія держави була поділена на 20 судових повітів, у кожному з яких було створено земський суд з цивільних та підкоморський суд із земельних справ. Кримінальні справи розглядав гродський суд (існував у кожному полковому місті).

Суддів вибирала місцева старшина. Найвищою судовою інстанцією був Генеральний Суд, який складався із двох генеральних суддів та 10 суддів, що обиралися полковою, старшиною по одному від кожного полку. Реформа поновлювала в Україні стару станову систему судів. Разом з тим реформа відокремила судову владу від адміністративної.

Конституція П.Орлика. У квітні 1710 р. в еміграції (в Бендерах) група козаків і старшин обрала гетьманом Пилипа Орлика (1672-1742), який разом з генеральною старшиною, полковниками та прибічниками, а рівно ж і самим Військом Запорозьким склав “Правовий уклад та Конституції відносно прав і вольностей Війська Запорозького”. За цими документами: Українська православна церква мала перейти у підпорядкування від московської патріархії до візантійської; відновлювався попередній кордон Української козацької держави по р. Случ; до володінь Запорожжя поверталися Трахтемирів, Кодак, Келеберда, Переволочна і землі біля р. Ворскли; значно зростала влада гетьмана, генеральної старшини, полковників і значимість козацьких рад; обмежувались податки і повинності козаків та посполитих тощо.

І хоча ці плани не були реалізовані, вони відіграли тоді велике значення, оскільки у свідомості багатьох українців формували ідею, яким саме шляхом за інших обставин міг би піти державотворчий процес в Україні.