- •I. Страхування в умовах ринкової економіки
- •1. Історичні передумови виникнення страхування
- •2. Необхідність та зміст страхування
- •3. Суб'єкти та об'єкти страхування
- •4. Форми страхування
- •Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;
- •5. Системи страхування
- •Страхування життя;
- •Страхування від нещасних випадків;
- •Страхування інвестицій;
- •6. Порядок укладання і дії страхового договору
- •7. Страхові поняття, які відображають найзагальніші умови страхування
- •II. Страховий ринок
- •1. Зміст та структура страхового ринку
- •2. Внутрішня система та зовнішнє середовище страхового ринку
- •3. Ліцензування страхової діяльності
- •4. Страховий ринок України
- •III. Майнове страхування
- •1. Зміст, структура та види майнового страхування
- •2. Страхування врожаю сільськогосподарських культур
- •3. Добровільне страхування майна підприємств
- •4. Добровільне страхування домашнього майна громадян
- •5. Страхування транспортних засобів
- •IV. Соціальне та особисте страхування
- •1. Необхідність, зміст та значення соціального страхування
- •2. Організація соціального страхування в Україні
- •3. Порядок надходження та використання засобів загальнообов'язкового державного соціального страхування
- •4. Проблеми та перспективи розвитку системи соціального страхування в Україні
- •5. Особисте страхування та його зв'язок із соціальним страхуванням
- •6. Страхування життя
- •7. Страхування від нещасних випадків
- •8. Страхування додаткової пенсії
- •9. Добровільне медичне страхування
- •10. Стан розвитку особистого страхування в Україні
- •V. Страхування відповідальності
- •1. Необхідність, зміст та структура страхування відповідальності
- •2. Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів
- •3. Страхування професійної відповідальності
- •4. Страхування кредитних ризиків та депозитів
- •5. Екологічне страхування
- •VI. Перестрахування
- •1. Виникнення, зміст та функції перестрахування
- •2. Види договорів перестрахування
- •VII. Інвестиційна діяльність страховика
- •1. Інвестиційна стратегія як форма прояву диверсифікації страхового портфеля
- •2. Структура інвестиційних ризиків
- •3. Страхування інвестицій
- •4. Системи оцінок та методи обмеження ризиків іноземних інвестицій
- •VIII. Актуарні розрахунки
- •1. Суть та завдання актуарних розрахунків
- •2. Тарифна ставка: структура та методи розрахунку
- •3. Визначення тарифів за новими видами страхування
- •4. Суть та види страхових премій
- •IX. Економічна ефективність страхової діяльності
- •1. Проблеми захисту страхувальника від неплатоспроможності страховика
- •2. Фінансова структура страхової компанії
- •3. Доходи, витрати, фінансові результати страхової компанії
- •4. Система показників ефективності діяльності страховика
- •5. Оподаткування страховиків
VI. Перестрахування
1. Виникнення, зміст та функції перестрахування
Перестрахування як явище виросло зі страхування морського транспорту. Кожне морське перевезення було ризиковим. З поширенням використання позик під здійснення високоризико-вих морських перевезень позичальники домовлялися між собою про авансування вантажу судновласникові за високий процент, який згодом набрав форми страхової премії. Через певний проміжок часу деякі підприємці стали постійно, повністю або частково брати на себе відповідальність за перевезення, здійснюючи їх перестрахування.
У XIX столітті перестрахування почало розвиватися в галузі покриття ризиків, пов'язаних з пожежами.
Перший договір перестрахування укладено в 1821 році між фірмами "Руайяль" Париж та "Про-прієтер реюні" Брюссель. Першим перестрахувальним товариством стала фірма "Кельніш Рюк" (1846 p.). Незабаром виникли "Мюнхенер Рюк" (1862 р.) та "Компані Сюісс де Реассюранс" (1863 p.).
Перестрахування — це страхування особливого виду. Зміст його полягає у передачі частини ризику (ризиків) у відповідальність іншому спеціалізованому страховику, тобто перестраховику. Страховика, котрий безпосередньо працює зі страхувальниками щодо взяття на себе їхніх ризиків, називають "прямим страховиком", або страховиком, що передає ризики. Процес передачі частини взятих на себе ризиків іншим страховикам з метою створення такого страхового портфеля, який би забезпечував стійкість і рентабельність страхових операцій, називають перестрахуванням.
Перестраховик — це страховик, котрий надає страхову послугу "прямому страховику". У свою чергу перестраховик може передати частину взятих на себе ризиків іншому страховику і т. д.
Процес передачі ризику називається цедуванням ризику або страхувальною цесією. Страховик, який передає ризик, називається цедентом, а той, що приймає цей ризик, — цесіонарієм. Наступна передача цесіонарієм (частково або повністю) ризику наступному перестраховику називається рет-роцесією. Страхове товариство, яке передає третьому учаснику ризик у наступне перестрахування, називається ретроцедентом, а товариство, яке бере на себе ретроцедований ризик, називається ретро-цесіонарієм.
Цесіонарій немає ніяких зобов'язань щодо укладених цедентом договорів страхування. Це означає, що страховик (цедент), котрий уклав договір із пе-рестраховиком (цесіонарієм), залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі. Він навіть не зобов'язаний інформувати страхувальника про передачу ризику в перестрахування.
Перестраховик зобов'язаний виплатити відшкодування цеденту пропорційно до його участі за умови, що цедент виплатив це відшкодування страхувальнику. Цедент зобов'язаний інформувати цесіонарія про цедований ризик так само, як страхувальник зобов'язаний інформувати страховика про всі зміни, що відбуваються в ризику, який він передав страховику.
Функції перестрахування
Головна функція перестрахування — вторинний перерозподіл ризику. Зміст її полягає в тому, що страховик може забезпечити страхувальнику тільки таку гарантію, яка відповідає його фінансовим можливостям. Самотужки домогтися значних результатів страховику досить важко. Якісніше і в повнішому обсязі виконувати свої зобов'язання страховик може завдяки перестрахуванню, тобто через розподіл ризику між ним та іншими страховиками. За цих умов перестраховик бере на себе відносно значну частку ризику чи гарантії. Частина ж ризику, яку цедент залишає за собою, називається власним утриманням. На практиці найчастіше кілька перестраховиків беруть участь у покритті збитків (вони вступають у співпрацю на підставі контрактного документа або договору).
Як правило, на кожного перестрахувальника припадає різна частка покриття. Завдяки цьому страховик, котрий передає ризики в перестрахування, збільшує свої можливості щодо прийняття ризиків у десятки разів.
Допоміжні функції:
Перестрахування дає змогу брати на страхування дуже дорогі та унікальні ризики.
Воно сприяє запровадженню та поширенню нових видів страхування.
Перестрахування в перспективі створює умови для формування однорідного збалансованого портфеля, який необхідний страховику для надійного контролю своєї середньо- та довгострокової політики. Наприклад, страхова компанія має портфель страхування від пожежі, що характеризується певною стабільністю. У певні проміжки часу збитковість компанії може досить різко коливатись упродовж З—5 років. Причини цих коливань можуть бути всілякими: випадковість, економіко-політичні ситуації, якість прийнятих на страхування ризиків. Для керівництва така ситуація досить уразлива. Йому (керівництву) треба розподілити ці коливання на певний період, скажімо на 5 років. Вирішення такої проблеми досягається через перестрахування.
Якщо перерозподіл ризику здійснюється між компаніями з різних країн, то перестрахування набирає форми зовнішньої торгівлі, де об'єктом купівлі-продажу є страхові гарантії. Це "невидимий" експорт-імпорт.
Розрізняють активне та пасивне перестрахування.
Активне перестрахування полягає у прийнятті іноземних ризиків для покриття або продажу страхових гарантій.
Пасивне перестрахування — це передача ризиків іноземним страховикам (купівля страхових гарантій). Головна його мета — передача відносно дрібних ризиків великій кількості перестраховиків у різних країнах. Завдяки цьому досягається стабільність страхового портфеля та встановлюються широкі контакти на рицку перестрахування.
