3. Історія Розвитку Астрономії

Вже в III тис. до н. е. давні вавілоняни уважно слідкували за рухом так званих «блукаючих світил», які, на відміну від нерухомих зір, не займали постійних положень на небі, а рухались, переміщаючись із сузір'я в сузір'я. Від давніх греків до нас дійшла їхня загальна назва -планети, від римлян - власні назви: Меркурій, Венера, Марс, Юпітер і Сатурн. До числа планет у ті часи відносили ще й Сонце та Місяць, бо вони також «блукали» небом по сузір'ях.

Не знаючи справжніх причин руху планет на небі, давні спос­терігачі склали уявлення, за яким Сонце, Місяць і згадані п'ять світил є «провісниками волі богів». Наприклад, на клинописних таб­личках, датованих 2300 р. до н. е., читаємо: «Якщо Венера з'яв­ляється на сході в місяці айяру і Великі та Малі Близнята оточують її, і всі чотири, як і вона, темні, тоді цар Елама буде уражений хворобою і не залишиться живим».

Понад 4000 років тому зародилась астрологія — необґрунтоване з позицій сучасної науки намагання за положенням планет на небі передбачати хід подій на землі: погоду та урожай, мир чи війну для держави, долю правителя, а згодом - і кожної людини

Третім і, напевно, найголовнішим стимулом для розвитку ас­трономії було нестримне бажання людської думки проникнути в суть речей, усвідомити справжнє положення Землі й людини у Всесвіті, пізнати закони, за якими рухаються світила і які визначають їхнє народження, будову та подальший розвиток. Тобто астрономія задо­вольняла потребу людини в поясненні походження та розвитку навко­лишнього світу.

Відіграючи величезну світоглядну роль, астрономія завжди посіда­ли чільне місце в духовному житті людства. Ось що писав з цього приво­ду А. Пуанкаре: «Астрономія корисна, тому що вона підносить нас над вами самими; вона корисна, тому що вона велична; вона корисна, тому п:о вона прекрасна. Вона показує нам, яка нікчемна людина тілом і яка •елична вона духом, бо розум її у змозі осягнути сяючі безодні, де її тіло - лише темна точка, у змозі насолоджуватись їхньою безмовною гар­монією. Так приходимо ми до усвідомлення своєї могутності, і це усвідомлення ... робить нас сильнішими».

Астрономія зароджувалася в різних куточках планети: у Межиріччі, Китаї, Єгипті - скрізь, де, усвідомивши себе, людина організовувала своє життя у певній спільноті. Ясна річ, у ті часи відповіді на питання про будо­ву й походження навколишнього світу і про місце Землі у ньому люди давали на підставі своїх безпосередніх вражень та відчуттів. Тож не випадково склалось уяв­лення про те, що Земля нерухома і знахо­диться в центрі світу. Як очевидний факт приймалося, що Сонце, Місяць і весь не­босхил обертаються навколо неї.

Довгий час у людей не було підстав сумніватись навіть у тому, що Земля пло­ска. Результати тривалих спостережень, зокрема видимих рухів Місяця, Сонця, планет, передавались із покоління в по­коління. З часом вони допомогли змоделювати рухи цих світил і завдяки цьому обчислювати їхні положення серед зір на багато років наперед. Найдосконаліше це вдалося зробити грецькому вченому Клавдію Птолемею біля 150 р. н. е. Його геоцентрична модель світу (мал. 1.1) бу­ла так ретельно опрацьована, що її вико­ристовували майже 1500 років.

У величну будівлю сучасної астрономії вкладали цеглини сотні вчених усіх країн. Зокрема, Микола Коперник (1473-1543) «зрушив Землю, зупинивши Сонце». Йоган Кеплер (1618-1621) на підставі двад­цятирічних спостережень Тіхо Браге (1546-1601) встановив закони руху пла­нет. Галілео Галілей (1564-1642), збуду­вавши перший телескоп і спрямувавши його в небо, відкрив чотири супут­ники Юпітера, фази Венери та багато іншого. Ці відкриття утверджували геліоцентричну модель світу (шал. 1.2) Коперника. Ісаак Ньютон (1643-1727), узагальнивши закони Кеплера про рух планет, відкрив закон всесвітнього тяжіння і заклав основи небесної механіки. Вільям Гершель

Геоцентрична модель світу

Геліоцентрична модель світу

(1738-1822) створив модель нашої Галактики - велетенської, але скінчен­них розмірів системи зір. Йозеф Фраунгофер (1787-1826) вперше викорис­тав спектральний аналіз в астрономії. Едвін Габбл (1889-1953) довів, що за межами нашої Галактики є незліченне число інших таких же зоряних сис­тем і що цей світ галактик розширюється. Альберт Ейнштейн (1879-1955) створив теорію відносності, яка стала фундаментом космології.

Сучасна астрономія, залишаючись фундаментальною наукою, має вели­чезне прикладне значення і безпосередньо пов'язана з науково-технічним прогресом людства. Вивчення різноманітних небесних тіл, які можуть пере­бувати в умовах і дуже високих, і дуже низьких температур, густин і тисків, збагачує важливими даними «земні» науки - фізику, хімію тощо. Закони не­бесної механіки покладено в основу теорії руху космічних апаратів, а прак­тичну космонавтику уявити без астрономії взагалі неможливо. Дослідження Місяця і планет дозволяють значно краще вивчати нашу Землю.

Крім того, астрономія є однією з найголовніших наук, завдяки яким створюється наукова картина світу - система уявлень про найзагальніші закони будови і розвитку Всесвіту та його окремих частин. І ця наукова картина світу, більшою чи меншою мірою, стає елементом світогляду кожної людини.