18. Вплив культ кр на литовців
У середині XIV ст. розпочався наступ Литовської держави на Подніпров'я. Він полегшувався князівськими міжусобицями та занепадом Золотої Орди. Литовський князь Ольгерд завоював чернігівсько-сіверські землі, пізніше захопив Київщину та Поділля. Литовське князівство стало великою феодальною державою, більшість населення якої становило руське населення.
Порівняно з литовцями Київська Русь мала розвиненіші виробничі відносини, сільське господарство, ремісництво, політичну систему. Широкі міжнародні зв'язки, високий рівень розвитку культури сприяли прийняттю Литовською державою більш досконалої системи управління, принципів і норм культурного розвитку.
Литовці дотримувалися правила: "Ми старину не рушимо, а новини не вводимо". Місцеві руські феодали зберегли свої володіння, а руські землі — автономію. Русичі займали в державі рівноправне становище з литовцями; основою литовського судочинства стала "Руська правда". Руська мова дістала статус державної, нею велась офіційна документація, урядування, складання грамот і законів, навчання у школах, відправлялася служба в церквах, нею говорили не лише народні маси, а й вища старшина і в королівському палаці.
У Литовському князівстві здобуває популярності православна віра, священикам надаються привілеї, а окремі члени литовської княжої сім'ї приймають православ'я та поріднюються з руськими князями.
Культурні набутки Київської Русі дали поштовх становленню освітніх і культурних процесів у Литовському князівстві.
19.розвиток укр. Культ 14-16 ст В ХІV-ХVІ ст.розвиток культури в Україні визначається досить складними історичними умовами.Після періоду Київської Русі в Україні розпочалася нова доба.
З XII ст. угорські феодали намагалися встановити свою владу над Закарпаттям, і це їм вдалося. Наприкінці XIII - на початку XIV ст. землі Буковини потрапили під владу Молдавії. З 50-х років XIV ст. розпочався наступ Литовської держави на Подніпров'я; на початку XVI ст. більшість українських земель увійшла до складу Великого князівства Литовського. На північному узбережжі Чорного моря запанували татари. Розшарпані українські землі опинилися під соціальним та національно-культурним гнітом різних поневолювачів. Планомірно велося духовне поневолення українського народу, приниження та викорінення української мови, звичаїв, традицій.
Особливо тяжкими були експансія католицизму та спроби полонізації українців після об'єднання Польщі та Литви в 1569 р. в єдину державу — Річ Посполиту. Державною релігією в межах Речі Посполитої визнавалася лише католицька, православний люд було виключено з громадського та суспільного життя. Досить складним стало становище української культури після Берестейської церковної унії 1596 р., яка проголосила єдність православної та католицької церков під верховенством Папи Римського. Українці поділилися на православних та уніатів.
Якщо окремі українські феодали, заможні шляхтичі та міщани пристали до унії під тиском погроз, репресій або з огляду на свої станові інтереси, поступово відмовилися від свого історичного коріння та культури, яка здавалася їм "мужицькою", то дрібні міщани та селяни залишилися прихильниками православ'я.
21 Книгодрукарні та федоров . Перші книги слов'янського кириличного алфавіту було видано у Кракові близько 1491 p. Точно датовані дві з них — "Октоїх" та "Часослов", у кінці названий їх видавець — краківський міщанин Швайпольт Фіоль. У лютому 1491 p. він уклав договір з Рудольфом з Брауншвейга, колишнім студентом Краківського університету, де говориться, щоб Борсдорф виготовив для Ш. Фіоля "руський шрифт".
Іван Федоров (1510—1583) — засновник книгодрукування в Росії та Україні. За окремими даними, навчався у Краківському університеті, де одержав ступінь бакалавра. Свою діяльність розпочав разом з П. Мстиславцем у 1563 p. у Москві, де видрукував першу датовану російську книгу "Апостол". Окрім "Апостола" у Москві вийшло два видання "Часовника". Але в 1566 p. І. Федоров разом з П. Мстиславцем залишив Москву і переїхав в Україну. За однією версією, це було зумовлено гонінням ортодоксальної верхівки церкви, за іншою — культурна місія. Свою діяльність в Україні він почав в Заблудові у маєтку гетьмана князівства Литовського Г. Ходкевича, де друкує "Учительнеє Євангеліє". Після від'їзду П. Мстиславця до Вільно І. Федоров уже один випустив "Псалтир" з "Часословом". Із Заблудова він переїхав до Львова, де в 1573 p. заснував першу в Україні друкарню, а вже в 1574 p. виходить "Апостол". В книзі є післямова "Повесть... откуда начася и како свершися друкарня сия", — це перший зразок української мемуарної літератури.
Видання цього підручника демонструє І. Федорова як просвітителя українського народу. Четверта його друкарня почала діяти в 1578 p. в Острозі, у маєтку князя К. Острозького, де було ще раз перевидано абетку. Вона призначалася для навчання дітей у школі, заснованій у місті. Тут же, в Острозі, І. Федоров випустив першу повну слов'янську Біблію кириличного шрифту, так звану Острозьку Біблію. Нині відомо близько 250 її примірників. Це одна з найвизначніших пам'яток історії та культури слов'янського народу.
І. Федоров — постать ренесансної доби. Як і багато хто у цей період, він був різнобічне освічений, поряд з видавничою справою відливав гармати, винайшов багато дульну мортиру з частинами, що взаємозамінювалися. Певний час (протягом 1583 p.) працював у Кракові, Відні й, можливо, Дрездені. Мав тісні зв'язки з освіченими людьми Європи. Зокрема, у Дрезденському архіві знайдено листування І. Федорова із саксонським курфюрстом Августом. Свій життєвий шлях І. Федоров закінчив у Львові в 1583 p.
22.Братства
Історія створення братств сягає давніх часів. Діяльність братств активізувалась у XV ст. Це зумовлювалося пожвавленням релігійного життя, реформаторськими рухами в Європі, економічним збагаченням мешканців міст. Найстарші з братств — Львівсько-Успенське (1439) та Віленсько-Кушнірське (1458).
Братства по-діловому перейняли досвід єзуїтів, активізували діяльність, почали надавати допомогу парафіяльній церкві в оздобленні й організації урочистих богослужінь, на яких роздавали старцям щедру милостиню та пригощали всіх братчиків медом і обідом. Медоваріння було державною монополією, але на храмові свята братства одержували право зварити і реалізувати мед, що також давало їм прибуток.
Великого значення братства надавали вихованню, формуванню моральних засад.
Братства мали свою виборну систему. Старшим братом, братом-скарбником, братом-ключником міг бути обраний тільки найдостойніший. За непослух братчики каралися своїм судом, якому надавались королівські привілеї.
Уже з перших своїх кроків братства зрозуміли, що освіта — найкраща зброя для захисту своєї віри, подальшої діяльності та утвердження в суспільстві. Тому при всіх братствах відкривалися й активно працювали школи, вихованці яких несли ідеї братства в маси.
При братствах працювали друкарні, зокрема Львівська, Київська, Могилівська та ін. Вони залишили помітний слід у культурі свого народу: випускали різноманітну літературу, а що найголовніше — підручники.
Братства заохочували самоосвіту серед своїх членів, всіляко допомагаючи в цьому. Вони були всестановими, приймаючи до лав усіх, хто бажав і міг щось зробити для розбудови української держави, її освіти і культури. Братства проіснували до революції 1917 p.
23.полемічна література Підтримуючи ідею об'єднання католицької і православної церков під верховенством Папи Римського, Польща протягом усього XVI ст. систематично пропагувала унію, використовуючи проповідь, літературу та школу. Велася завзята полеміка між прихильниками унії та її опозицією, результатом чого і став унікальний жанр українського письменства — полемічна література. Остання справила великий вплив на подальший розвиток культури, зокрема літератури та філософської думки.
Центром православної літератури спочатку був Острог, де під опікою видатного діяча просвіти та культури князя К. Острозького були зібрані найкращі літературні сили. Тут видано твори двох талановитих авторів Христофора Філалета та Клірика Острозького. К. Острозький у творі "Пересторога" (1804) висміює католицькі догмати.
Великий вплив на сучасників справили писання афонського ченця І. Вишенського. Його палкі послання до єпископів, які зрадили віру предків, до всіх земляків, "що живуть у лядській землі", пристрасні таврування злочинів і провин можновладців не були надруковані й ходили в численних рукописах серед української людності.
У Вільно виступав полеміст Стефан Зизаній, який розвивав ідею про "папу-Антихриста". Уніатський собор виніс йому смертний вирок. Католики робили на нього засідки, але марно.
Величезний смуток та відчай, що охопили ревнителів старої батьківської віри, змалював Мелетій Смотрицький у своєму "Треносі", тобто плачі, де показано скрутне становище православної церкви у Польщі. Автор наводить десятки прізвищ сімей, де батьки були православними українцями, а діти зрадили свій народ і віру, спольщилися й окатоличились.
Полемічна література дала поштовх розвитку української культури, протягом багатьох десятиліть.
24. музика архітектура 14-16ст Центральне місце займали історичні пісні та думи – епічний вокально-інструментальний жанр, у якому поєдналися трагедійність, героїка і ліризм. Виконавцями дум та історичних пісень були кобзарі, що мандрували по Україні, оспівуючи героїчне минуле.За характером подій думи поділялися на “невольницькі плачі”, моралізаторські, героїчні. Були такі, що прославляли козацтво.
В цей час виникають світські жанри: канти, псальми, сольна пісня з супроводом. Існували канти моралістичні, ліричні, урочисті, жартівливі, сатиричні.
Образотворче мистецтво XIV-XVI ст. характеризувалось монументальністю, витонченістю колориту, гармонією пропорції. Ікона узагальнювала ідею епохи, проблеми часу, уявлення про ідеальний устрій. Зразків ікон XIV ст. збереглося мало, з Лаври – жодної. До найпопулярніших сюжетів належить образ Юрія Змієборця, що символізував перемогу світлих сил над темними. Цей сюжет був типовим для південних і східних слов’ян, що захищали свою землю від загарбників.
Ікони XV ст. вирізняються багатством палітри. Видатними пам’ятками цього періоду є ікона “Преображеніє” з Бусовиска, архангелів Михаїла та Гавриїла з Далеви, “Нерукотворний Спас” з Терла.
Ікони Твори XVI ст. більш декоративні, багатші на срібло, золото, більш контрасні у кольорових вирішеннях. В іконопис проникають елементи реальної дійсності, пейзаж: “Благовіщення” з Далеви, “Рождество Марії” з Лесковатого.
Розвиток архітектури визначався ростом промисловості, торгівлі, міст, задачами оборони. Оборонне будівництво представлене замковою архітектурою. З середини XVI ст. висуваються елементи ренесансного палацового будівництва. Церковна архітектура збагачується дерев’яними будовами, а також традиційною архітектурою.
Українська культура XIV-XVI ст. є зв’язуючою ланкою між культурою Київської Русі і культурою національного пробудження XVII ст.
26.ренесанс в культурі 15-26ст Коли після занепаду Київської Русі та Галицько-Волинського князівства, Україна була поділена між Великим князівством Литовським та Польщею, в архітектурі та образотворчому мистецтві продовжували зберігатись традиції, мистецькі форми, прийоми попередньої епохи.
Якщо архітектура, скульптура доби Ренесансу в Україні є результатом творчості іноземних майстрів або місцевих, які пройшли навчання в мистецьких центрах Європи і повністю сприйняли мистецьку мову Ренесансу, то іконопис найбільше зберігав традиції, мистецькі форми Київської Русі. В іконах ми бачимо збереження давніх, розроблених ще у Візантії, православних канонів - символічність кольорів, плоскість, застиглість постатей, зворотну перспективу..
В цілому для архітектури, образотворчого мистецтва доби Ренесансу в Україні є характерним поширення архітектурних, мистецьких форм італійського, Північного Ренесансу, сприйняття нових надбань європейського мистецтва та їх синтез з традиціями мистецтва Київської Русі та українського народного мистецтва. В добу Ренесансу українська культура в полемічних творах, витворах мистецтва втілила національні духовні цінності, національну ідею і духовно підготувала, створила ту суспільну атмосферу, в якій розгорнулась національно-визвольна війна під проводом Б.Хмельницького, яка завершилась відновленням Української держави.
27. Реформування церкви П.могила XVIII століття було парадоксальною добою в історії української культури. Православна церква століттями виступала центром та рушієм культурного життя на Україні. В боротьбі з польським католицизмом вона стала втіленням української самобутності. Позбавлена сенсу існування, українська церква втратила свою рушійну силу. Приблизно в цей же час вона перестала існувати як окреме ціле.
Петро Могила докладав усіх зусиль, щоб за час його архімандритства Києво-Печерська друкарня посіла визначне місце як серед інших друкарень України та Білорусі, так і в суспільному житті загалом. За п'ять з половиною років його настоятельства з лаврської друкарні вийшло 15 назв видань. Серед них були і книги самого Петра Могили.
Життя і церковна служба Петра Могили припали на складний час в історії православної церкви в Україні..
Петро Могила, перебуваючи на посаді архімандрита, згуртував довкола себе освічених людей. Восени 1631 року на території Києво-Печерської лаври він відкрив першу школу. Ще задовго до відкриття школи, турбуючись про досвідчених викладачів, Петро Могила добирав здібних молодих людей і за свої кошти відправляв їх за кордон на навчання.
Владислав затвердив митрополитом Петра Могилу. Королівською грамотою Могилі віддавалася Києво-Софіївська церква, утримувалася за ним і Києво-Печерська архімандрія. Невдовзі було отримане благословіння й патріарха константинопольського, причому патріарх надавав новому митрополиту звання «екзарха святого константинопольського трону».
У квітні 1633 року Петро Могила розіслав вірним православним грамоти, запрошуючи чільних представників громад прибути до Львова на його висвяту в чин митрополита. Місто це було обрано не випадково, адже тут його добре знали і поважали. Після двомісячного перебування у Львові Петро Могила наприкінці червня вирушив до Києва. Проте Копинський не вважав обрання Могили законним і подав скаргу королю. Тяжба тривала не один рік. У лютому 1637 року Петро Могила запросив Ісаю в Луцьк і там у присутності численного духовенства примирився з ним. Але Ісайя знову виступив проти Могили, заявивши, що той силою примусив його до примирення. До самої своєї смерті Копинськнй не давав спокою Могилі.
32. Іван Мазепа (1644-1709) — один з видатних і найсуперечливіших політичних діячів України. Він здобув високу освіту: спочатку в Києво-Могилянській колегії, а потім у колегії єзуїтів у Варшаві. Вступивши на службу до польського короля, багато подорожував по Західній Європі, набуваючи досвіду управління державою.
І. Мазепа зробив спробу утвердити самостійність України політичними засобами, але хисткість його позицій, орієнтація на Московщину, Польщу, Швецію, Туреччину не мали підтримки з-поміж козацької старшини. Ігнорування громадської думки призвело до повної поразки, втрати навіть тих досягнень, які змогли зберегти наступники Б. Хмельницького. Протягом 21-річного гетьманування І. Мазепа став одним із найбагатших феодалів Європи. Більшу частину своїх особистих прибутків він віддає на розвиток просвітницьких, культурних та релігійних закладів. Ревний покровитель православ'я, він будує по всій Гетьманщині цілу низку чудових храмів у стилі козацького, або, як його часом називають, "мазепинського" бароко. Багато сил, часу, коштів він віддав Києво-Могилянській академії: наділив маєтками, звів головний корпус, довів кількість студентів до 2 тисяч.
І. Мазепа заснував багато шкіл і друкарень для того, щоб "українська молодь могла в повну міру своїх можливостей користуватися благами освіти". Він сприяв перетворенню Чернігівської колегії на вищу
школу-ліцей. Гетьман листувався з багатьма вченими, яких запрошував до співпраці. Саме під його впливом козацька старшина посилає своїх синів на навчання до закордонних університетів, що зумовило формування згодом власного кадрового потенціалу.