Політика економічного зростання.

Основним стратегічним завданням України на наступні 5 років Президент визначив реалізацію політики економічного зростання. Виділяється два етапи зазначеної політики:

- І етап (2000-2001 pp.): перед Урядом ставиться завдання забезпечити зростання ВВП у 2000 р. на 1-2%, у 2001 р. - на 4%; у кінцевому підсумку здійснити впродовж двох років такий обсяг перетворень, які б забезпечили формування в країні ефективної критичної маси ринкових відносин, подальший розвиток економіки на самодостатній ринковій основі;

- II етап (2002-2004 pp.): забезпечити зростання ВВП у середньому за рік на 6,5%. Відмінність другого етапу полягатиме в тому, що подальше прискорення темпів економічного зростання відбуватиметься на власній відтворюваній (інвестиційній) базі та, переважно, на достатній ринковій основі.

Основні завдання та напрями соціальної політики:

У Посланні поставлено за мету забезпечити у 2000-2004 pp. зростання в 1,3-1,4 рази реальних доходів населення, продуктивну зайнятість та створення 1 млн. нових робочих місць, поступово підвищити мінімальний рівень трудових пенсій до межі прожиткової мінімуму.

Основні важелі соціальної політики наступного періоду:

/ адресна підтримка соціальне незахищених верств населення;

/ актуальні завдання пенсійної реформи;

/ забезпечення продуктивної зайнятості; а

/ прискорений розвиток житлового будівництва, забезпечення доступності житла для різних верств населення;

/ примноження інтелектуального потенціалу суспільства;

/ зміцнення позицій середнього класу.

Нова стратегія економічного та соціального розвитку держави базується на засаді, відповідно до якої утворення парламентської більшості сприятиме швидкому та комплексному розв'язанню зазначених проблем у максимально стислі строки.

Відповідно до стратегічного курсу Президента України, викладеного у Посланні, уряд В.Ющенка розробив програму діяльності "Реформи заради добробуту", схвалену у квітні 2000 р. Верховною Радою. Проголошена Президентом і втілена в програмі діяльності уряду стратегія економічного та соціального розвитку України набула у 2000 р. реального поступу.

Основні підсумки розвитку України у 2000 р.

* валовий внутрішній продукт зріс на 5,8%;

* обсяг промислової продукції збільшився на 12,9%, товарів широкого вжитку - на 24,5%;

* уперше зафіксовано зростання виробництва у сільському господарстві - на 9,2%;

* економічний розвиток країни супроводжувався посиленням соціальної орієнтації розподілу ВВП. Реальний наявний грошовий дохід населення перевищив минулорічний на 6,3%. Повністю пога­шено заборгованість з виплати пенсій та соціальної допомоги, значно скорочено багаторічну заборгованість гїеред населенням із заробітної плати;

* потужним чинником загального зростання української еконо­міки стала позитивна динаміка у зовнішньоекономічній діяльності. У 2000 р. експорт товарів та послуг збільшився на 18,8%, а імпорт, відповідно, на 18,2%.

У той же час процеси економічного зростання не супроводжувалися відчутними якісними перетвореннями вітчизняної економіки, позитивними структурними змінами, подоланням нагромаджених за останні роки відтворюваних деформацій та деформацій у соціальній сфері.

Проблеми економічного будівництва. Невирішеність соціальних питань. В економіці ще не було накопичено необхідного потенціалу економічного зростання. Не забезпечено зміцнення фінансової системи держави - перш за все, фінансів підприємств і організацій, підви­щення загальної конкурентоспроможності, структурного оновлення економіки. У критичному стані перебував аграрний сектор. Понад 87% КСП були збитковими. Спостерігалася низька рентабельність промисловості та інших галузей економіки. На 42% знизилася продуктивність праці, в т. ч. у промисловості - на 21%, на сільськогосподарських підприємствах - більш як у 2 рази.

Небезпечними стали структурні деформації, які були притаманні українській економіці ще за часів адміністративно-командної системи. За останні роки ця ситуація не лише не поліпшилася, а й значною мірою ускладнилася. Тривала тенденція до скорочення питомої ваги галузей, що виробляють продукцію інвестиційного призначення (машинобудування та будівельні матеріали), майже у 8 разів скоротилася питома вага легкої промисловості. Водночас продовжувала зростати частка найбільш енергомістких та екологічно шкідливих галузей (паливно-енергетичної, металургійної, хімічної). Тривалий спад виробництва унеможливив досягнення відчутних зрушень у соціальній політиці. Значне розшарування населення за рівнем доходів, штучне заниження вартості робочої сили (як і низький рівень соціальних витрат) переросли в один із головних чинників, які стримували розширення внутрішнього ринку, технологічне оновлення виробництва. Невирішеність соціальних питань та зубожіння значної частини населення, великі суми заборгованості з заробітної плати, вимушені простої значної частки виробництва й відповідно приховане та зареєстроване безробіття, загострення демографічної ситуації, стагнація медицини, сфери послуг, освіти, науки та культури, високий рівень корупції та злочинності - все це однозначно доводило: соціально-економічна ситуація в країні залишалася складною.