3.Попит на працю за умов досконало конкурентного ринку ресурсів

Загальновідомо, що єдиного ринку ресурсів немає, але існує сукупність взаємозв'язаних ринків — ринку праці, ринку капіталу, ринку землі тощо. Серед усіх економічних ресурсів, використовуваних у виробництві товарів і послуг, найважливішим є праця. Це обумовлено такими обставинами:

• суб'єктом ринку праці є практично кожен працездатний член суспільства;

• винагорода (заробітна плата) є основною складовою доходу переважної більшості сімей ;

• проблеми зайнятості, безробіття, рівня заробітної плати є об'єктом політичної та економічної боротьби, державної політики.

Для ринку праці характерним є саме вплив на мобільність цього ресурсу неекономічних фактор але в мікроекономічному моделюванні виходять з їх незмінності хоча б у певний період часу. Єдиним чинником, що впливає на попит і пропозицію праці, залишається заробітна плата, рівень якої, в свою чергу, встановлюється в результат взаємодії попиту та пропозиції праці.

Термін «заробітна плата» вживається тут у розумінні «ставка заробітної плати», тобто оплата праці за конкретний проміжок часу, а «заробіток» чи «дохід» — як величина, що залежить від ставки заробітної плати і кількості відпрацьованого часу. Під ставкою заробітної плати в мікроекономічному аналізі розуміють її реальну (а не номінальну) величину, що відображує рівень цін на ринку товарів і послуг; рівень податків є незмінним.

За умов досконалої конкуренції ціна праці формується як ціна всякого товару. Це означає, що всі працівники отримують однакову зарплату, яка не залежить від того, на якому підприємстві вони працюють і сприймається підприємством як задана величина. Тому для окремого підприємства пропозиція праці є абсолютно еластичною. Сам рівень зарплати є максимальним, працівник отримує повний продукт праці:

MRC* W, де W— заробітна плата, грош. од.

Тому граничні витрати підприємства на працю дорівнюють заробітній платі.

Підприємство наймає працівників доти, поки збільшення виторгу перевищує збільшення витрат , або ж: MRP=MRC=W

4. Ринкова пропозиція праці на досконало конкурентному ринку

Праця є своєрідним товаром, оскільки фактично продається не найманий працівник, а його час F, обсяг якого знаходиться в природних межах: 24 години за добу. Враховуючи той факт, що частина цього часу має бути витрачена людиною для відпочинку, тобто відновлення здатності його до праці, робочий час F дорівнює: 24 - Но, де Но - вільний час, або дозвілля. За рівня почасової зарплати W денний заробіток працівника (дохід) І₀ становитиме

Іo=W(24-Н_o).

Вибір між працею і дозвіллям окремого працівника досліджується за допомогою інструментарію теорії поведінки споживача (або ж працівника), що проілюстровано на рис. 15.1.

Тут зображено типову ситуацію, у якій рівновага працівника досягається у точці Е. Нахил бюджетного обмеження дорівнює (-W). Працівник максимізує корисність, коли гранична норма заміщення вільного часу доходом дорівнює зарплаті:

MRS_HI=W.

За зміни заробітної плати на вибір працівника впливає як ефект доходу, так і ефект заміщення. З підвищенням зарплати робота стає привабливішою, тобто відмова від кожного часу дозвілля супроводжується збільшенням доходу. Ефект заміщення має той самий напрям зміни, що й робочий час і заробітна плата. Якби ефект заміщення був єдиним результатом зміни в зарплаті, тo крива пропозиції праці мала б висхідний характер. Разом з тим зростання доходу підвищує цінність дозвілля як повноцінного блага. Підвищення зарплати викликає ефект доходу, який примушує людину віддавати більше часу дозвіллю. Ефект доходу, таким чином, спрямований протилежно до ефекту заміщення. Він може точно компенсувати ефект від заміщення, тоді пропозиція трудових послуг буде абсолютно нееластичною. Подальше збільшення доходу призводить до того, що послуги праці стають неповноцінним товаром, до того ж і збільшення робочого часу має свої обмеження. Ефект доходу, діючи у напряму, протилежному ефекту заміщення, починає перевищувати останній. Така реакція на підвищення зарплати обумовлює від’ємний нахил кривої індивідуальної пропозиції праці. Три етапи підвищення зарплати зображено на рис. 15.2.

На першому етапі збільшення заробітної плати з W₁ до W₂ веде до збільшення кількості робочого часу з f₁ до f₂— ефект заміщення перевищує ефект доходу. На другому етапі збільшення зарплати від W₂ до W₃ не відображається на збільшенні тривалості робочого дня — ефект заміщення дорівнює ефекту доходу. На третьому етапі підвищення зарплати від W₃ до W₄ веде до скорочення робочого дня з f₂ до f₃— ефект заміщення менше ефекту доходу.