2.2. Регіональна політика сталого розвитку

Перехід України до сталого розвитку можливий за умов забезпечення сталого розвитку усіх її регіонів. Програми переходу до сталого розвитку кожного регіону інтегруються в загальну державну політику у цій сфері.

Першочерговим завданням регіональної політики сталого розвитку є забезпечення збалансованого розвитку регіонів та мегаполісів на основі збереження їхніх структурних регіональних особливостей, природно-ресурсного потенціалу, господарчо-екологічної ємності. Адміністративно-територіальний устрій має закріпити такий регіональний статус України, який би спирався на природно-історичні особливості регіону, і унеможливлював будь-які прояви порушення цілісності держави.

На регіональному рівні основною метою сталого розвитку є збалансований розвиток території в межах екологічного простору даного регіону, а також узгодження дій з розвитком інших регіонів України.

Досягненню цієї мети має бути підпорядкована регіональна політика, при чому кожен регіон повинен розробляти і реалізовувати власну концепцію переходу на шлях сталого розвитку, яка має бути спрямована на:

- досягнення природньо-господарської збалансованості в соціально-економічному розвитку регіонів;

- формування регіонального господарського механізму, що відповідає основним цілям сталого розвитку держави;

- врахування особливостей притаманних кожному регіону, своєрідності природно-ресурсних, географічних, історичних, економічних, соціальних та інших умов.

Передбачається запровадження моніторингу сталого розвитку на державному та регіональному рівнях, основним завданням якого є підготовка та узагальнення інформації щодо індикаторів сталого розвитку.

3. Основні засади реформування економіки в контексті сталого розвитку

Умовою переходу до моделі сталого розвитку є структурна перебудова економіки на засадах обов'язкової інтеграції екологічної політики в стратегію економічних реформ. Головні напрямки діяльності в цій сфері наступні:

- розвиток соціально орієнтованої ринкової економіки, збалансованої з потребами збереження довкілля;

- екологізація виробництва з метою зниження рівня техногенного навантаження на довкілля, перехід на екологічно безпечні технології;

- обов'язкове проведення екологічної експертизиі аудиту та оцінки впливу на довкілля проектів планів соціально-економічного розвитку;

- створення правових та економічних передумов для випуску конкурентноспроможної продукції;

- прискорений розвиток екологічно орієнтованого бізнесу, формування ринку екологічних технологій та екологічних послуг, включаючи екологічне страхування.

Позитивні результати в зазначених напрямах будуть досягнуті завдяки проведенню модернізації господарства країни. Для переходу на засади сталого розвитку головними напрямами функціональних і структурних перетворень в галузях та міжгалузевих комплексах повинні стати наступні.

У сфері промисловості і транспорту:

- формування ефективної в господарському, соціальному та екологічному відношенні міжгалузевої структури виробництва, що повинна відповідати світовим стандартам і потребам економіки держави та її регіонів;

- розширення відповідальності за використання ресурсів, поступове скорочення сировинних виробництв, нарощування обсягу виробництв з закінченими технологічними циклами, що сприяють глибокій переробці та високій якості кінцевої продукції, використання таких циклів виробництва, які приводять до мінімізації відходів;

- технологічна модернізація виробництв шляхом впровадження новітніх наукових досягнень, енерго- та ресурсоощадних і маловідходних технологій, широке застосування відновлюваних, екологічно чистих джерел енергії, розв'язання проблеми утилізації відходів, що утворюються в процесі господарської та іншої діяльності;

- впровадження нових екологічно безпечних транспортних систем, поетапне припинення використання етилованого бензину та свинцевих добавок;

в аграрній сфері:

- впровадження екологічно обгрутованих систем ведення сільського господарства та адаптованих до місцевих умов технологій;

- застосування мікробіологічних засобів захисту рослин;

- розширене впровадження органічного землеробства, тобто сільськогосподарської діяльності із застосуванням біологічних методів захисту рослин та оптимальним використання мінеральних добрив;

- реалізація заходів щодо підвищення родючості грунтів та продуктивності орних земель за умови зменшення їх площі;

- збільшення обсягу виробництва високоякісних продуктів харчування, обгрунтована зміна структури харчування населення та забезпечення контролю якості сільськогосподарської продукції;

- сприяння розвитку екологічно збалансованих сільських поселень;

- впровадження ефективного контролю за використанням генетично модифікованих організмів;

у сфері енергетики:

- підвищення технічного рівня та екологічної безпеки теплових електростанцій шляхом застосування новітніх ефективних технологій спалювання палива;

- розвиток екологічно чистої енергетики відновлювальних джерел - будівництво вітрових електростанцій, використання сонячної енергії, геологічна розвідка і технологічне освоєння родовищ геотермальних ресурсів, розроблення та впровадження біоенергетичних установок, використання шахтного метану;

- створення потужностей для переробки і довготривалого та безпечного захоронення радіоактивних відходів;

- розроблення та впровадження ефективних механізмів економії енергії, в тому числі шляхом удосконалення цінової політики;

- проведення реконструкції підприємств вугільної промисловості, вжиття заходів щодо створення власного паливно-енергичного циклу на основі нових ресурсоощадних та екологічно безпечних технологій.