Авіаційні катастрофи

Основними причинами, які визначають стан аварійності під час авіаційних перевезень, є: істотне зниження характеристик надійності повітряних судів, їхнє старіння, погіршення якості технічного обслуговування, ремонту авіатехніки, зростання числа порушень фахівцями встановлених правил виконання безпеки польотів.

Одним з найважливіших критеріїв авіаційних аварій - критерій виживання.

За цим критерієм вони розділені на три групи:

1. фатальні — можливість виживання виключена;

2. без людських жертв — всі пасажири й екіпаж залишаються живими;

3. с можливістю виживання — певна кількість людей залишаються живими.

Приблизно 90% авіаційних аварій відносять до групи «з можливістю виживання». У відповідності зі статистикою щорічно з 1500 загиблих, 900 гинуть при умовах «без можливості виживання», інші 600 — їсти можливість вижити. З названих 600 осіб - 330 гинуть у результаті першого удару, а 270 — у результаті ядухи димом або токсичними газами, від вогню й у процесі евакуації,

Серед загальної кількості ушкоджень механічні становлять 40%, шок — 10%, черепно-мозкові травми — 40-60%, комбіновані й поєднані травми — 10-20%, Близько 50% потерпілих мають важкі травми.

8.2 Хімічна поразка сильнодіючими отруйними речовинами

У народному господарстві держави виробляється, зберігається й транспортується значна кількість хімічних сполук, деякі з них мають високу токсичність і здатні за певних умов послужити причиною масових ураженнь людей і тварин, а також забруднювати навколишнє середовище. Такі з'єднання називають сильнодіючими отруйними речовинами (СДОР).

Об'єкти народного господарства, під час аварій або руйнування на які можуть відбутися масові ураження людей, тварин і рослин сильнодіючими отруйними речовинами, називаються хімічно небезпечними об'єктами (ХНО). Можливість виникнення НС зберігається постійно, оскільки в кожній області є міста й підприємства, небезпечні в хімічному відношенні.

Усього в Україні функціонує 1810 об'єктів промисловості, на які зберігається або використається у виробничій діяльності більш ніж 283 000 т СДОР, у тому числі — 98 000 т хлору, 178 000 т аміаку. В обласних центрах України зосереджено майже 30% усього кількості хімічно небезпечних об'єктів.

Розподіл об'єктів за ступенем хімічної небезпеки:

• перший ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження від кожного з них живе більше чим 75 000 осіб) — 76 об'єктів;

• другий ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження від кожного з них живе від 40000 до 75000 осіб) — 60 об'єктів;

• третій ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження від кожного з них живе менше ніж 40000 осіб) — 1134 об'єкта;

• четвертий ступінь хімічної небезпеки (зона можливого хімічного зараження від кожного з них не виходить за межі самого об'єкта) — 540 об'єктів.

Усього в зонах можливого хімічного зараження проживає близько 20 000 000 чоловік (38,5% населення країни).

СДОР здатні викликати ураження не тільки людей, тварин і рослин, але й заразити на тривалий час територію. Вони можуть проникати в організм різними шляхами (через дихальні шляхи, слизуваті оболонки, травний тракт) у газо- і пароподібному, аерозольному, повітряно-краплинному стані.

Для СДОР характерно:

а) широка дія, що полягає в тому, що заражається не тільки територія в районі аварії, але й надземний шар повітря;

б) здатність багатьох з'єднань проникати в організм через неушкоджену шкіру, що спричиняється необхідність застосування засобів захисту шкіри;

в) властивість визначати ураження протягом певного, іноді навіть тривалого часу (дні, тижні, місяці).

Територія, у межах якої в результаті аварії на ХНО виникли масові ураження людей і сільськогосподарських тварин, називається вогнищем хімічного ураження (ВХУ).

У медико-тактичному відношенні ВХУ СДОР характеризується:

• раптовістю, швидкістю й масовістю виникнення ураженнь;

• зараженням навколишнього середовища;

• більшою кількістю важких ураженнь;

• наявністю комбінованих ураженнь (інтоксикація СДОР + опік, інтоксикація СДОР + механічна травма й т.п.).

Вогнища ураження СДОР залежно від тривалості зараження місцевості й часу прояву вражаючої дії розподіляються на 4 види:

1. Вогнище ураження нестійкими швидкодіючими речовинами. Виникає за умови зараження синильною кислотою, окисом вуглецю й т.п..

2. Вогнище ураження нестійкими речовинами вповільненої дії (фосген, хлорпікрин, азотна кислота й т.п.).

3. Вогнище ураження стійкими швидкодіючими речовинами (анілін, фурфурол, деякі ФОС).

4. Вогнище ураження стійкими речовинами вповільненої дії (сірчана кислота, тетраетілсвинець і т.п.).

Для вогнищ ураження, утворених швидкодіючими речовинами, характерні:

• одночасне (протягом хвилин, десятків хвилин) ураження значної кількості людей;

• швидкий перебіг інтоксикації з перевагою важких ураженнь;

• дефіцит часу в органів охорони здоров'я;

• необхідність надання медичної допомоги безпосередньо у вогнищі ураження (вирішального значення набуває саме- і взаємодопомога) і на етапах медичної евакуації в максимально короткий термін;

• швидка евакуація уражених з вогнища за один рейс.

Особливості вогнища ураження речовинами вповільненої дії:

• формування санітарних втрат відбувається поступово, протягом декількох годин;

• наявність деякого резерву часу для коректування роботи органів охорони здоров'я;

• необхідність проведення заходів щодо активного виявлення уражених серед населення;

• евакуація уражених з вогнища здійснюється в міру їхнього виявлення (у кілька рейсів).

Медичний персонал під час контакту з ураженими, які не пройшли повної обробки, працює в протигазах і засобах захисту шкіри, а після завершення роботи проходить санітарну обробку.

Можливі втрати населення в ВХУ залежать від:

• щільності населення (кількість людей, які проживають на 1 км² території);

• токсичності СДОР;

• глибини поширення СДОР і площі вогнища;

• ступеня захищеності населення;

• метеоусловий (швидкість вітру, ступінь вертикальної стійкості повітря й т.п.).

Під час перебування людей в ВХУ СДОР на відкритій місцевості без протигазів практично майже 100% населення можуть одержати поразку. У випадку повне забезпечення населення засобами індивідуального захисту втрати не перебільшують 10-12%.

Радіаційні аварії й зони радіоактивного забруднення під час аварій на АЕС

Радіаційною аварією називають подію на об'єкті з радіаційно-ядерною технологією, на якому відбулася втрата регульованого контролю над джерелом іонізуючого випромінювання, що привело (або могло привести) до опромінення людей.

Всі радіаційні аварії діляться на дві групи:

1. Аварії, які не супроводжуються радіоактивним забрудненням виробничих приміщень, промислової площадки й навколишнього середовища. Ці аварії можуть супроводжуватися додатковим зовнішнім опроміненням персоналу.

2. Аварії, у результаті яких відбувається радіоактивне забруднення виробничого середовища й території проживання людей.

За масштабами радіаційні аварії діляться на два великих класи: промислові й комунальні.

Промислові - аварії, результати яких не поширюються за межі промислової площадки підприємства й аварійне опромінення може одержати тільки персонал.

Комунальні - аварії, результати яких поширюються за межі підприємств і промислової площадки з радіоактивним забрудненням навколишнього середовища й місця проживання людей.

У свою чергу комунальні аварії діляться на:

локальні, якщо в зоні аварії живе до 10 000 осіб;

регіональні, якщо в зону аварії попадає кілька населених пунктів або областей із загальною кількістю населення більше 10 000 осіб;

глобальні, якщо наслідку аварії охоплюють значну частину країни і її населення.

Прогнозування й оцінка радіаційного положення проводиться з урахуванням типу аварії, типу й потужності реактора, класу стійкості атмосфери (стратифікація), а також напрямки й швидкості вітру в приземному шарі повітря.

Слід радіоактивної хмари, що формується в результаті випадання радіоактивних речовин із хмари на поверхню землі при одноразовому викиді, має вигляд еліпса. На території сліду умовно виділяються зони радіоактивного забруднення (М,А,Б,В та Г), що характеризуються потужністю дози випромінювання на 1 годину після аварії й дозами випромінювання на зовнішній і внутрішній межах кожної зони, за перший рік з моменту аварії.

Виділяють п'ять зон радіоактивного забруднення місцевості у випадку аварій на АЕС:

М- радіаційної небезпеки;

А- помірного забруднення;

Б- сильного забруднення;

В- небезпечного забруднення;

Г- надзвичайного небезпечного забруднення.

На слайді наведені середні значення потужності дози випромінювання на межах зон радіоактивного забруднення місцевості на різний час із моменту аварії.

Дані дозволяють орієнтуватися в радіаційній обстановці й прогнозувати дози опромінення населення, і, отже, визначати ступінь небезпеки перебування людей на забрудненій території.

Особливості формування радіаційних втрат серед населення, їхні розміри та структура

Основними факторами, які визначають розміри й структуру радіаційних втрат, є: доза зовнішнього опромінення, і тривалість її нагромадження в часі.

Поява радіаційних втрат починається із зовнішньої межі зони сильного забруднення («Б»). Далі в напрямки до місця аварії кількість і вага санітарних втрат будуть збільшуватися. Імовірність ураження шкірних покривів починається також із зовнішньої межі зони «Б».

Структура радіаційних втрат за вагою буде досить варіабельною і залежної від потужності викиду, ступеня захищеності населення, метеорологічних умов і інших факторів.

Велике значення в скороченні радіаційних втрат має сучасне й повноцінне проведення всього комплексу захисних протирадіаційних заходів.

Аварії на пежеженебезпечних об'єктах

Безліч різноманітних технологічних процесів у промисловості засновано на використанні вибухонебезпечних і обладающих високим ступенем займистості речовин.

Об'єкти, на яких виробляються, зберігаються, транспортуються пожежо-вибухонебезпечні продукти й продукти, що здобувають за певних умов здатність до загоряння й (або) вибуху, називають пежеженебезпечними об'єктами (ПВНО).

ДО ПВНО насамперед ставляться нафтопереробні заводи, трубопроводи й склади нафтопродуктів, хімічні підприємства, на яких перебувають горючі гази, легкозаймисті рідини, цехи готування й транспортування вугільного пилу, деревного борошна, цукрової пудри, а також лісопильні, деревообробні, столярні, підприємства, залізничний і трубопровідний транспорт, що має на собі найбільше навантаження по транспортуванню пежеженебезпечних вантажів і ін.

У народному господарстві України діє понад 1200 ПВНО, на яких зосереджено понад 13 600 000 т. твердих і рідких пежеженебезпечних речовин.

За ступенем небезпеки всі ПВНО діляться на п'ять категорій (А,Б,В,Г,Д). Розподіл по категоріях засновано на використанні речовин з різною температурою спалаху.

Залежно від масштабу пожежі виділяють:

• окремі пожежі (в окремому будинку або спорудженні);

• масові пожежі (охоплюють близько 25% будов);

• вогненні смерчі (мають стійкий характер і охоплюють близько 90% будов);

Найбільше часто спостерігаються термічні опіки, однак у випадку аварій на хімічних об'єктах разом з отруєннями СДОР можуть виникати й хімічні опіки.

Характер руйнувань будинків, споруджень і оснащення, а також ступінь ураження людей, обумовлено впливом надмірного тиску під час вибухів газоповітряних сумішей ( приблизно по силі, як і при вибуху ядерних боєприпасів).

Вплив вибуху на організм

При миттєвому впливі на незахищену людину надмірного тиску 10-20 кпа, як правило, виникають неприємні суб'єктивні відчуття без втрати працездатності.

При тиску в 20-30 кпа, можливе виникнення легкого ступеня контузії, розрив барабанної перетинки, у деяких осіб спостерігається тимчасова втрата працездатності.

Якщо тиск становить 30-50 кпа, виникають травми середньої ваги, нерідка кровотеча з вух, носа, короткочасна втрата свідомості, іноді - переломи кісток. Можливі смертельні випадки.

За умови надлишкового тиску в 50-80 кпа виникають важкі травми (розриви внутрішніх органів, контузії із тривалою втратою свідомості). Високий відсоток смертельних випадків.

Надлишковий тиск 80-100 кпа й більше приводить до смертельних травм.

Таким чином, аналіз медико-тактичних характеристик наслідків катастроф, свідчить про необхідність придбання й поповнення медиками знань про організацію й надання медичної допомоги в незвичайних умовах діяльності охорони здоров'я.

ЛІТЕРАТУРА

1. Основи організації медичного забезпечення населення за умов надзвичайних ситуацій / Під ред. В.В. Дурдинця і В.О. Волошина – Київ: Медекол, 1999- 203 с..

2. Медичні сили і заклади Державної служби медицини катастроф. Методичні рекомендації /Під ред. В.О. Волошина – Київ, 1998 – 39с.

3. Планування медичного забезпечення населення адміністративної території при надзвичайних ситуаціях. Методичні рекомендації /Під ред. В.О. Волошина – Київ, 2000 – 102 с.

4. Основи медицини катастроф/ під редакцією Бондаренко Н.І., Ковалева Е.З. – Донецьк: “Касіопея”, 1998, - 366 с.

5. Міжнародне гуманітарне право / Під ред. Базова В.П. – К., “Варта” – 2000 – 176 с.

6. Медичне постачання формувань і закладів Державної служби медицини катастроф України. Методичні рекомендації/ Під ред. Картиша А.П. – К.: 1999, - 158 с.

7. Гридасов В.І., Ковальов В.М., Катрис М.В. та ін. Медицина катастроф / Підручник – Харків.: “Золоті сторінки”. – 2002. –280 с.

8. Дубицький А.Ю., Семенов І.О., Чепкий Л.П. Медицина катастроф/. Навчальний посібник. Київ: Курс, 1999.- 379 с .

9. Воробйов О.О., Кардаш В.Е. Медицина катастроф / Навчальний посібник. – Чернівці. – 2000. – 152 с.

10. Організація роботи інформаційно-аналітичної системи МОЗ України з питань надзвичайних ситуацій (Практичний посібник) / МОЗ України, Український НПЦ екстреної медичної допомоги та медицини катастроф / За ред. проф.. Волошина В.О. – 2000, - 96 с.

11. Епідеміологія надзвичайних станів (з військовою епідеміологією) / Під. ред. Гоца Ю.Д. – К.: - 2001. – С. 21-44. Медицина катастроф. Навчальний посібник/ Під ред. проф. Кочіна.- К: “ Здоров’я” - 2001- 290 с.

12. сайт кафедри www.klinmedkat.vo.uz