Французький просвітницький класицизм

Класичний образ людини, яка свідомо ставиться до себе і навколишнього світу, був співзвучний позиції просвітників Просвітницький класицизм існував протягом XVIII ст., і став панівним наприкінці століття.

Найзнаменитіший твір Николя Буало́-Депрео́ (слайд 70) — поема-трактат «Поетичне мистецтво»— є підведенням підсумків естетики класицизму. Буало виходить з переконання, що в поезії, як і в інших сферах життя, вище за все повинен бути поставлений bon sens, розум, якому повинна підкорятися фантазія і почуття. Як формою, так і за змістом поезія повинна бути загально зрозумілою, але легкість і доступність не повинна переходити у вульгарність і грубість, стиль повинен бути витончений, високий, та, в той же час, простий і вільний від химерності і тріскучих виразів.

Класичний образ людини, яка свідомо ставиться до себе і навколишнього світу, був співзвучний позиції просвітників. Проте останні змінили соціально-політичну орієнтацію та поглибили ідейну основу класичного твору. Зокрема, Вольтер (слайд 71) - послідовник театральних традицій XVII ст., прихильник Мольєра, написав 52 п'єси та 27 трагедій, пронизаних ідеєю віротерпимості, засудженням релігійного фанатизму, абсолютистського гніту та клерикалізму ("Задіг. або доля", "Кандід, або оптимізм", "Історія мандр Скарментадо", "Фанатизм, або Магомет Пророк", "Меропа" та ін.).

У другій половині XVIII ст. як оригінальне художньо-естетичне явище оформлюється німецький так званий веймарівський класицизм, пред­ставлений творами. Й.-В Гете (слайд 72) ("Фауст") та Й.-Ф. Шіллера (слайд 73) ("Розбійники", "Валенштейн"). На відміну від французького, німецький класицизм передусім звертався до етичних та моральних проблем, до виховання гармонійної особистості. В епоху Просвітництва набула розвитку поезія, що з позицій розважливості (А. Поп, Вольтер) наприкінці XVIII ст. еволюціонувала до лірики, заснованої на традиціях народної поезії (Р. Берне. Й.-В. Гете).

«Велика трійку» драматургів XVII століття Расин Жан (слайд 75) - драматург-трагік , Мольер(слайд 75) - творець класичної комедії («Дон Жуан», «Тартюф», «Мізантроп»), П’єр Корнель (слайд 75) - «батько французької трагедії» внесли значний вклад в розвиток французької комедії, трагедії і популяризації театру.

Драми Г.Е. Лессінга(слайд 76) «Євреї», «Натан мудрий», стали гарячою проповіддю віротерпимості і людяності.

Нудьга Валентин Просвітницький реалізм і сентименталізм

Просвітницький реалізм вивів на перший план героїв з демократичного середовища, показав їхню боротьбу за існування, за визнання в суспільстві, за утвердження почуття гідності. Зокрема, подолати абстрактні норми моралістики Д. Дідро (слайд 77) намагався через поєднання в одному персонажі (племіннику Рамо) цинізму і гострого критицизму ("Племінник Рамо"), П.-О. Бомарше (слайд 78) - Долає абстрактні норми моралістики через поєднання в одному персонажі крутійства і кмітливості в образі Фігаро ("Севільський цирюльник" та "Весілля Фігаро") Мимоволі станеш злим, коли все помічаєш.

У романах Атуана-Франсуа Прево(слайд 79) (1697-1763) бурхливі людські пристрасті стикалися ЗІ звичайними обставинами життя - матеріальними, сімейними, через що переживання ставали не абстрактними, як у класичних творах, а реальними, злободенними. Водночас А.-Ф. Прево порушив канони просвітницької літератури. Він не лише вивів на сцену жертв станових забобонів, соціальних умов життя, а поглибив людську драму внутрішніми» психологічними чинниками, насамперед якостями характеру ("Записки знатної людини", "Історія кавалера де Гріє та Манон Леско").

Сентименталізм ( від фр. sentiment - почуття) — мистецький напрям в європейській літературі другої пол. 18 ст. Письменники-сентименталісти надавали перевагу людським почуттям, захоплювалися природою і виводили як героїв простих людей.

Основи сентименталізму пов'язані з творчістю англійських письменників першої половини 18 ст. С. Річардсона, Лоренса Стерна, Д. Томпсона, Т. Ґрея й ін.

Родоначальник «чуттєвої» літератури (сентименталізму ) Семюел Ричардсон, (слайд 82) (1689— 1761)— англійський письменник, Кращий роман Річардсона — «Кларіса» або «Історія юної леді»; Героїня, спокушена Ловеласом, вмирає серед страждань, оточена ореолом безневинно пригноблюваної, добродійної жертви долі; Ловелас убитий на дуелі месником за Кларісу. Памела(слайд 82) — героїня першого роману Ричардсона — виходить переможницею із спокуси і стає дружиною того, хто хотів спокусити її.

Твори Лоренса Стерна (слайд 83) отримали назву «сентиментального напряму» в літературі і є зображенням любовних пригод мандрівника, що чергується з викладом хвилюючих його відчуттів. Він є автором сентиментальної подорожі» На ім'я цього твору і самий напрям був названий «сентиментальним») Роман поєднував чутливість Річардсона з любов'ю до природи і своєрідним гумором. «Сентиментальну подорож» сам Стерн називав «мирними мандрами серця у пошуках природи і всіх душевних потягів, здатних вселити нам більше любові до ближніх і до всього світу, ніж ми звичайно відчуваємо».

Драматургію і театр реформував на засадах просвітництва Карло Гольдоні (слайд 84) (1707-1793), який поєднав "комедію почуття" і "комедію інтриги", створивши тип "комедії середовища". "Слуга двох панів".

Казки Карло Гоцці (слайд 85) (1720-1806), , зокрема "Любов до трьох апельсинів", "Король-олень" «Турандот» «Жінка-змія» та інші, не втратили своєї привабливості й донині.. У своїх творах митець апелює до почуття та розвінчує авторитети. К. ГоццІ широко використовував алегорію, притчу, традиції ярмаркового театру та гротеску.

Отже, література Просвітництва створила такі жанри, як роман, філософська повість, казка, сімейна і філософська драма, піднесла естетичні цінності, демократизувала літературу, наблизивши мистецтво слова до широких верств суспільства.