Італійський період

В італійський період своєї діяльності, Рубенс, не прагнув до самостійної творчості. В цей час їм було виконано лише невелике число самостійних робіт, з яких слід назвати: «Спорудження Хреста», «Терновий вінець» та «Розп'яття», «Втечу Лота», «Христа та Грішницю», «Воскресіння Лазаря», «Вакханалія», «Вакха» та інші.

У 1626 році померла перша дружина Рубенса, Ізабелла, а в 1630 році він узяв другий шлюб з Елен Фурман, яка відтоді почала з'являтися майже в кожній картині свого чоловіка. Останні десять років життя Рубенса були настільки ж продуктивні, як і перші періоди його діяльності.

Коли в 1635 році, через рік після смерті правительки Нідерландів інфанти Ізабелли, король Філіп IV призначив в правителі цієї країни свого брата, кардинала-архієпископа толедського Фердинанда, Рубенсу було доручено створення художньої частини святкувань з нагоди урочистого в'їзду нового штатгальтера до Антверпена; за ескізами великого художника були споруджені та розписані тріумфальні арки і декорації, що прикрашали міські вулиці.

Окрім цих значних робіт, Рубенс виконав немало і інших, наприклад серію мисливських сцен для королівського палацу Дель-Прадо, в Мадриді, картини «Суд Паріса» (у Лондонській національній галереї та в мадридському музеї) та «Діана на полюванні», а також цілу низку пейзажів. Незважаючи на настільки бурхливу діяльність, Рубенс знаходив час займатися й іншими справами; так, наприклад, він листувався з інфантою Ізабеллою та Амвросієм Спінолою, захоплювався колекціонуванням різб'яних каменів, цікавився книгодрукуванням та виготовив для друкарні Плантена велику кількість титульних аркушів, обрамлень, девізів, заставок та віньєток. Смерть прийшла до великого майстра ще в повній силі його таланту. Він помер в Антверпені 30 травня 1640 року.

Скірда Тетяна Рококо

Батьківщиною нового стилю рококо(презентація) (від франц.. госаllе - мушля) стала Франція, Таку назву рококо отримав за манірність, легкість, декоративну театральність, пристрасть до складних вишуканих форм, вигадливих ліній Він з'явився на початку XVIII ст. і панував до середини століття, але йоге вплив на європейську культуру відчувався аж до кінця XVIII ст. -.

СТИЛЬ РОКОКО Ознаки

• головна ознака Рококо - зігнута, капризна лінія, що нагадує контури раковини.

• відчувається тяжіння до інтимності

• Сюжетна тематика виключно еротична, любовна

• Історичні, міфологічні, біблійні чи жанрові мотиви подано через призму кохання

• Однак за зовнішньою легковажністю стилю відчувається потяг до сентименталізму, зображення тонких почуттів, інтерес до особистості та пошуку сенсу життя

МИСТЕЦТВО ЯК НАСОЛОДА

• Мистецтво рококо — це світ вигадки і декоративної театральності, вишуканості, витонченої витонченості, в ньому немає місця героїзму і пафосу — вони зміняються грою, фантазією, чарівними дрібничками.. Для рококо характерні пристрасть до идиллически-пасторальной і плотсько-еротичної сюжетики.

• Гаслом короткого, недовговічного «віку» рококо стає «мистецтво як втіха», ціль якого — розважати, радувати око химерним візерунком ліній, вишуканими поєднаннями світлих нарядних барв, що особливо виразилося в архітектурному убранні інтер'єрів, з новими вимогами якого погодився і живопис рококо

ВИНИКНЕННЯ СТИЛЮ

Найпоширенішою формою живописного твору стало декоративне панно, переважно овальної, круглої або химерно-зігнутої форми; в основі композиції і малюнка лежить лінія, що м'яко згинається. Вона додає твору обов'язкову для цього стилю химерність і нарядність,

• Передвісником стилю рококо став АНТУАН ВАТТО

• Найбільшим майстром мистецтва рококо став Франсуа Буше

• Останнім великим живописцем рококо був Жан Оноре Фрагонар, тонкий портретист і пейзажист

• Велике розповсюдження в мистецтві рококо XVIII століття отримали портретні бюсти і маленькі скульптурні групи або статуї купальниць, німф, амурів, їх ставили в парку, прикрашали ними альтанки, салони, купальні. Найбільші скульптори рококо: Ж. Б. Лемуан, Пігаль, Пажу, Фальконе, Клодіон.

ІНТЕР'ЄР У СТИЛІ РОКОКО

• Для архітектури рококо характерно те, що головна увага зодчого зосереджувалася на інтер'єрі. У Франції в трактуванні фасаду продовжував панувати класицизм XVII ст. Тільки ряд незначних змін пом'якшував суворість архітектурного образу. Плани будівель рококо здебільшого асиметричні і будуються часто на круглих, овальних і восьмикутних кімнатах; різкий прямий кут избегается навіть між стіною і стелею, а лінія з'єднання маскується рельєфним орнаментом, нерухома площину стіни дробиться, поглиблюється, кімнати тим самим отримують ще більш ошатну вигадливу форму . Стіни забарвлюються в світлі, повітряні тони і прикрашаються живописними панно, різьбленими панелями, дзеркалами в химерних золочених рамах. Найбільші французькі зодчі рококо: Робер Декотт, Габріель, Боффран, Оппенор, Дельмер, Мейссонье.

ПОШИРЕННЯ РОКОКО

• Найбільшого поширення рококо отримало в Німеччині, особливо в Пруссії при дворі Фрідріха II. Найбільші представники рококо в Німеччині - архітектори Бальтасар Нейман і Кнобельсдорф, живописці ЦВК, Маульберч, Дітріх, скульптор Доннер. У Росії рококо розвивалося під безпосереднім впливом приїжджих французьких і німецьких майстрів (Токке, Рослін, Фальконе); під сильним цим впливом у Росії висунулися такі майстри, як Растреллі (в малих архітектурних формах), Рінальді (особливо його споруди в Оранієнбаумі), Ухтомський, у великій мірі Рокотов і Левицький.

РОЗКВІТ РОКОКО

• Надзвичайно характерний для епохи рококо розквіт графіки. Майже всі великі живописці XVIII в. були тими, що також блискучими малюють (Ватто, Фрагонар), низка великих майстрів цілком присвятили себе графічному мистецтву (Сент-Обен, Кошений, Дебюкур у Франції, Ходовецький в Німеччині). Оформлення книги, майстерність палітурки, меблі, бронза і т.п. досягли великої художньої висоти. Королівська мануфактура гобеленів в Парижі випускала серії чудових шпалер. Фарфорові заводи (Севр у Франції, Мейсен, Німфенбург в Німеччині) виробляли художній посуд, а також статуетки з бісквіта і фарфору.

Рококо - суто світський стиль, досить популярний у феодально-аристократичних колах французького двору, хоч стилістично наближенні до бароко. У мистецькому плані "легковажний" рококо був Протилежним "важкій урочистості бароко". Тривалий час існувала думка, що рококо – це лише відгалуження пізнього бароко, що втратив монументальність великого стилю. Проте рококо склався у власну закінчену стильову систему, які частково наслідувала бароко, але більше видозмінила його. Рококо начебто нагадував про швидкоплинність життя, закликаючи жити лише сьогод­нішнім днем, отримуючи всі Його насолоди. "Після нас - хоч потоп", - цей вислів Людовика XIV може слугу кати гаслом новонародженого стилю рококо і водночас епохи, що вмирала.

У мистецтві рококо відчувається тяжіння до інтимності, камерності щирості. Воно тісно пов'язане з побутом та прикладним мистецтвом. Світ мініатюрних форм рококо знайшов свій найбільший вияв у посуді, бронзі, меблях, порцеляні, оформленні інтер'єру. Мистецтво рококо побудовано на асиметрії» грі уяви. Сюжетна тематика виключно еротична, любовна. Історичні, міфологічні, біблійні чи жанрові мотиви подано через призму кохання. Однак за зовнішньою легковажністю цього стилю відчувається потяг до сентименталізму, зображення тонких почуттів, інтерес до особистості та пошуку сенсу життя.

Передвісником рококо став Антуан (Жан) Ватто (1684-1721), який створив у мистецтві свій неповторний образ колориту та театральності ("гри в театр"). Але справжнім представником мистецтва рококо вважається "перший художник короля" - Франсуа Буше (1703-1770). У його творчості культура рококо виявилася повною мірою: гедонізм, доведений до фри­вольності, відсутність раціоналізму та конструктивізму. Ф. Буше став об'єктом гострої критики Д. Дідро, проте останній не відмовляв художнику у високому фаховому виконанні його картин; "Тріумф Венери", "Купання Діани" тощо. Панно Ф. Буше "Амури", що знаходиться в Музеї мистецтв їм. Богдана і Варвари Ханенків, відтворює типові для рококо складні рухи фігур, композиційний ритм, пишні деталі, палітру пастельних кольорів.