Основні форми творчої самостійної роботи студентів.

Самостійна робота студентів з курсу „Історія України” має складатись з наступних видів роботи: підготовка рефератів по певним темам, реферування літератури з питань, що не ввійшли до основного курсу, підготовка та здача модульних завдань. Для того, щоб самостійно підготуватись до цих занять студенти повинні докладно ознайомитись з літературою, список якої додається.

Робота з підготовки та написання рефератів:

Реферат – (від латинського – доповідати, повідомляти) – короткий виклад змісту одного або кількох документів, наприклад наукових статей з певної теми. Реферат є одним із перших видів науково-навчальних робіт, які виконують студенти у вузі. Це письмовий доробок студента з певної проблеми, що містить необхідний перелік літератури, елементи дослідження та конкретні висновки.

Існує багато видів рефератів. Науковці найчастіше мають справу з інформативними й розширеними, або зведеними, рефератами.

Інформативний реферат найповніше розкриває зміст документа, містить основні фактичні та теоретичні відомості. У такому рефераті має бути зазначено предмет дослідження й мету роботи; наведено основні результати; викладено дані про метод і умови дослідження; відбито пропозиції автора щодо застосування результатів тощо.

Розширений (зведений) реферат (багато джерельний, оглядовий), містить відомості про певну кількість опублікованих і неопублікованих, наприклад, архівних документів з певної теми, які викладено у вигляді зв`язаного тексту.

В структуру реферату входить: вступ, розділи, підрозділи, висновки та бібліографія. У вступі має бути обґрунтовані актуальність обраної теми, її взаємозв’язок з реальними потребами, ступінь освітлення проблеми, хронологічні або тематичні рамки, структуру, завдання.

В розділах та підрозділах має бути викладення конкретного матеріалу з проміжними висновками, і нарешті, загальні висновки. Бібліографія має бути оформленою згідно стандартів, з якими можна ознайомитись в бібліотеці, або на кафедрі. Особливу увагу слід приділити оформленню посилань (якщо вони є). Посилання мають містити інформацію щодо автора публікації на яку посилаються, назви, місця та року видання, видавництва та кількості сторінок. (Наприклад: Іванов І.І. Політологія. – К.: Генеза, 2001. – 134 с.)

Процес написання реферату має декілька етапів:

Обрання теми реферату та складання плану.

Цей етап передбачає знайомство з рекомендованою літературою, що включає в себе підручники, монографії, навчальні посібники, статі, тези, інформація, що міститься в ІНТЕРНЕТІ тощо. Аналізуючи літературу, студент може виділити проблемні питання та скласти план написання реферату. План може в подальшому корегуватися. В ньому мають бути відображені основні структурні одиниці реферату. Доцільним є, коли кількість основних розділів не перевищує 3-4-х. Одночасно слід скласти бібліографію реферату. Рекомендуємо студентам відразу групувати літературу за проблемами, що спростить обробку інформації.

Збирання й обробка матеріалу:

Студент проводить конспектування потрібної літератури, виписуючи головні тези. В подальшому їх доцільно згрупувати або по хронології публікації, або за проблемами. На основі цього можна буде зробити висновки як саме освітлена ця проблема, та яку оцінку дають їй інші дослідники. Для власних висновків слід провести збір статистичної та документальної інформації. При порівнянні власних висновків з тими, що вже є, робляться загальні підсумки.

Написання реферату:

Текст реферату має відповідати структурі, яка викладена у вступі. Статистичні дані краще оформити в вигляді таблиць, до яких мають бути текстові пояснення. Якщо студент підготував матеріал який передбачає прикладний аспект є доцільним вмістити певний ілюстративний інструментарій, який би наглядно демонстрував зміст реферату. Кожний розділ реферату має бути завершений коротко сформульованими висновками. Загальні висновки мають підсумовувати зміст проміжних висновків.

Перелік літератури до реферату складають в такій послідовності: 1) підручники та навчальні посібники,2) довідкові та статистичні матеріали, 3) збірки документів, 4) монографії, 5) періодичні публікації.

Захист реферату:

Студент має усно викласти основні положення реферату, зробити висновки. Обов’язковою є відповідь на запитання викладача. Вони демонструють рівень володіння інформацією.

Підготовка наукової статті. Наукова стаття – один з основних видів публікацій. Вона містить виклад проміжних або кінцевих результатів наукового дослідження, висвітлює конкретне окреме питання, фокусує науковий пріоритет автора, робить матеріал надбанням фахівців.

Оптимальний обсяг наукової статті – 0,5 авторського аркуша (до 12 сторінок друкованого тексту через два інтервали).

Рукопис статті, крім основного тексту, має містити повну назву праці, прізвище та ініціали автора чи авторів, анотацію (на окремій сторінці), список використаної літератури.

Стаття повинна мати структурні елементи:

Вступ – постановка наукової проблеми, її актуальність, зв`язок з найважливішими завданнями науки й господарства України, значення для розвитку певної галузі науки або практичної діяльності (перший абзац, або 5 – 10 рядків);

Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв`язання даної проблеми та на яку спирається автор; труднощі при розробці даного питання, виділення невирішених питань у межах загальної проблеми, котрим присвячена стаття (0,5 – 2 сторінки машинописного тексту через два інтервали);

Формулювання мети статті (постановка завдання) передбачає назвати

головну ідею даної публікації, яка суттєво відрізняється від існуючих, доповнює або поглиблює уже відомі підходи; введення до наукового обігу нових фактів, висновків, рекомендацій, закономірностей.

Виклад змісту власного дослідження – основна частина статті. У ній

висвітлюються основні положення й результати наукового дослідження, особисті ідеї думки, отримані наукові факти, виявлені закономірності. Висновок, у якому формулюється основний умовивід автора, зміст висновків і рекомендацій, їхнє значення для теорії й практики, суспільна значущість, коротко накреслюються перспективи подальших досліджень з теми.

В статті у правому верхньому куті першої сторінки розміщують прізвище та ініціали автора; за необхідністю вказують відомості, які доповнюють дані про автора. Ініціали ставлять перед прізвищем.

Рукопис статті повинен бути підписаний автором і направлений до редакції у двох примірниках. За необхідністю до нього додається дискета.

Підготовка тез наукової доповіді. Тези доповіді – це опубліковані до початку конференції матеріали, в яких викладено основні аспекти наукової доповіді.

Рекомендований обсяг тез наукової доповіді становить 2-3 сторінки машинописного тексту через 1,5-2 інтервали.

Суть тез доцільно викладати в такій послідовності: актуальністі проблеми; стан розробки теми; наявність проблемної ситуації; основна ідея, положення, висновки дослідження, методи його досягнення; основні результати дослідження, їхнє значення.Посилання на джерела, цитати в тезах доповіді робляться рідко.

Формулювання кожної тези починається з нового рядка. Кожна теза містить самостійну думку, що висловлюється в одному або кількох реченнях.

Наукова доповідь – це публічне повідомлення, розгорнутий виклад певної наукової проблеми з висновками і пропозиціями.Структура тексту доповіді практично аналогічна плану статті й може складатися із вступу, основної й підсумкової частини.

Методика підготовки доповіді дещо інша, ніж статті.

Існують два методи написання доповіді. Перший полягає в тому, що дослідник спочатку готує тези свого виступу, на основі тез пише доповідь, редагує її й готує до виступу чи статті. Другий, навпаки, передбачає спочатку повне написання доповіді, а потім у скороченому вигляді – для ознайомлення з нею аудиторії. Вибір способу підготовки доповіді залежить від змісту матеріалу та індивідуальних особливостей науковця.

При написанні доповіді слід зважити на те, що за 10 хвилин людина може прочитати матеріал, надрукований на чотирьох сторінках машинописного тексту (через два інтервали). Обсяг доповіді становить 8-12 сторінок (до 30 хвилин).

Доповідь на 4-6 сторінок називається повідомленням.

Форми контролю самостійної роботи.

Форми контролю самостійної роботи різноманітні: спів­бесіда, опитування (усне й письмове), перегляд конспекту, (лекції й семінару), колоквіуми, заліки та іспити.

Якщо такі форми, як опитування, контрольна робота, заліки та іспити достатньою мірою відомі кожному викладачеві, то організація співбесід і колоквіумів може викликати труднощі.

Мета обов'язкових контрольних співбесід - визначення рівня знань студентами теоретичного й фактичного матеріалу згідно з програмами навчальних дисциплін, спецкурсів, спецсемінарів. Контрольні співбесіди можуть проводитися в навчальний (занесений до розкладу) й позанавчальний час (в години, відведені для консультацій і відпрацювань).

Контрольні співбесіди організовують і проводять, звичайно, з тими студентами, знання яких через певні причини не були оцінені на семінарах і спецсемінарах, в усних виступах чи письмових роботах, рефератах.

За темами, що винесені для самостійного вивчення студен­тами, повинні проводитися або індивідуальні контрольні співбесіди, або колоквіуми.

Колоквіуми як одна з ефективних форм контролю за рівнем і ступенем підготовки студентів можуть проводитися в усній і письмовій формі.

Кафедри визначають теми, кількість годин, час і форму проведення колоквіуму.

На семінарських заняттях їх доцільно проводити в усній формі. За два тижні до колоквіуму студентів знайомлять з переліком проблем, що виносяться на колоквіум, і рекомен­дованої літератури. Потім у години, що відведені для семінар­ського заняття, проводять колоквіум. Мета колоквіуму — виявити глибину знань, самостійно отриманих студентами за заданою темою. У процесі проведення колоквіуму (співбесіди) можна продуктивно вирішувати задачі, поставлені в ході співбесіди зі студентами за кожною темою. Тому можна проводити колоквіум за декількома темами (чи розділами) курсу.

Наведені форми й методи активізації самостійної роботи студента не вичерпують усього їх багатства й сприяють творчому пошуку нових. Однак застосування їх дозволяє розв'язувати головну задачу: стимулювати розвиток самодіяльності студентів в опануванні загальнолюдських цінностей, формуванні нового політичного мислення, підвищувати суспільну й політичну культуру, виробляти уміння використовувати набуті знання в повсяк­денній діяльності, самостійно оцінювати суспільні явища й події.

ФОРМИ ТА МЕТОДИ ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

СТУДЕНТІВ на заняттях з історії України.

Форми організації навчання поділяють на аудиторну та позааудиторну роботу. Але, зокрема, кредитно-модульна система навчання більше часу відводить на позааудиторну навчальну діяльність студентів, а саме: самостійну навчальну діяльність без участі викладача. Самостійна навчальна діяльність має місце і в аудиторній навчальній діяльності, хоча вона відбувається під керівництвом викладача.Усі ці форми навчання містять у собі самостійну роботу студентів під керівництвом викладача, метою якої є закріплення засвоєних на лекції знань, умінь та навичок. Вона сприяє більш ґрунтовному засвоєнню достатньо доступного матеріалу і додаткової інформації та виконання творчих робіт. Кожна форма організації навчання занять пов'язана з необхідними методами навчання. Форми навчання та методи тісно пов'язані між собою, але існує й різниця. Так, форми навчання відображають організаційний бік навчально-виховного процесу, а методи - процесуальні, методичні. На заняттях викладачі використовують три великі групи методів навчання, а саме: організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності, її стимулювання і мотивації, а також їх контролю і самоконтролю. Усі ці методи вміщують у себе і самостійну діяльність (більше або менше) студентів. Ці методи засновані на активній взаємодії всіх учасників навчального процесу (інтерактивне навчання). Інтерактивна взаємодія між самими студентами та студентами і викладачем стає важливим джерелом отримання знань. Використання різних методів навчання залежить від знання викладачем індивідуальних особливостей студентів кожної групи. Індивідуальний підхід до кожного суб'єкта взаємодії зробить навчальний процес більш ефективним. Наприклад, усім студентам на лекції дається однакова інформація, але засвоюють її студенти не однаковими темпами. І однією з причин цього є індивідуальні особливості сприйняття та пам'яті. Так, є студенти, у яких більш розвинена зорова або слухова пам'ять. Тому ще один момент індивідуального навчання - це вивчення індивідуальних особливостей кожного студента окремо і групи в цілому.Так, непогано було б на початку семестру проводити тестування студентів для складання психологічного “портрета”, всієї групи і кожного студента окремо. Визначається тип індивідуальності: рівень інтелектуального розвитку, провідний тип темпераменту, мотив, самооцінка, додатково оцінюється рівень підготовки з обраної дисципліни. На основі цього подальше навчання окремого студента та групи в цілому ведеться за індивідуальним пакетом завдань з урахуванням рівня підготовки, здібностей та інтересів. Наприклад, викладач знає психологічний портрет групи студентів (загальний рівень розвитку інтелекту - вище середнього і високий, мотив навчання - позитивний, пізнавальний інтерес - стійкий, провідний тип темпераменту - холерики, загальна самооцінка - адекватна, провідна модальність - візуальна). Виходячи з цього, свою роботу з цією групою студентів викладач спланує так: навчальний курс зі свого предмета розіб'є на глобальні блоки-модулі, які у свою чергу розчленяться на крупні блоки; при структуруванні цілісного циклу навчального модуля більше уваги приділятиме теоретично-пошуковому та корекційно-рефлексивному етапам; використає нетрадиційні форми групових та індивідуальних занять з метою активізації творчості студентів; підключить студентів до навчально-дослідницької та науково-дослідницької робіт; використає проблемні творчі завдання; темп діяльності на заняттях буде швидким, з використанням різних форм роботи; використає багато візуальної інформації; створить усі умови для спілкування, ініціативності, самостійності та творчості кожному студентові. Для такої групи студентів викладач може застосувати техніки, які навчають студентів самостійно вирішувати проблеми та приймати колективне рішення. Так, викладач готує для студентів проблемне завдання, проблемну ситуацію. Потім об'єднує студентів у невеликі групи, у яких вони обговорюють проблему. Далі використовується метод “мозкового штурму”, на цьому етапі жодне рішення або варіант не відкидається і не коментується. Після запису всіх запропонованих ідей відбувається обговорення позитивних та негативних наслідків кожної ідеї. У такий спосіб обирають найкращий варіант для вирішення проблеми та 2-3 резервні варіанти на випадок, якщо перше рішення виявиться неефективним. Розглянемо ще один метод роботи зі студентами пропонованої групи. Це метод пошуку інформації, а потім відповіді на запитання. Так, для групи розробляються запитання, відповіді на які поповнять уже прослуханий матеріал лекції. Необхідну інформацію можна знайти в різних джерелах. Це документи, підручники, довідкові видання, роздатковий матеріал, доступна комп'ютерна інформація. Студенти об'єднуються в групи, кожна група отримує запитання згідно з темою заняття та час, необхідний для пошуку та аналізу інформації. Наприкінці заняття заслуховуються та доповнюються повідомлення від кожної групи. Якщо група студентів буде мати інший психологічний “портрет”, то і робота з цією групою буде іншою. Наприклад, група студентів має загальний рівень інтелекту нижче середнього й низький, слабку або негативну мотивацію та пізнавальний інтерес, провідний тип темпераменту - меланхолічний, самооцінку - низьку. Виходячи з цього, доцільно буде, якщо викладач свою роботу з даною групою студентів спланує так: навчальний курс він розіб'є на глобальні блоки-модулі, які, у свою чергу, розділить на маленькі навчальні теми, ідеї та поняття; при структуруванні цілісного функціонального циклу навчального модулю більше уваги приділятиме соціально-адаптивному етапу; організація занять у малих групах буде відбуватися на основі діалогу, рольових ігор, тренінгів; у ході навчання викладач більше уваги приділятиме різним формам фронтальної та диференційованої допомоги (фронтальна, групова, індивідуальна); завдання для студентів будуть сприяти розвитку розумової діяльності (вміння виділяти головне, узагальнювати, класифікувати і т.п.); вся навчальна робота зорієнтована на “зону найближчого розвитку”; темп діяльності на заняттях повільний; постійна рефлексія навчальної діяльності та увага педагогів до самооцінки знань та емоційного настрою студентів; створення ситуації успіху. З даною групою студентів викладач може використовувати методи, пов'язані з демонстрацією розмаїття поглядів на проблему. Цей метод слід використовувати на початку заняття для зацікавлення студентів запропонованою темою та для демонстрації розмаїття поглядів і протилежних думок. Так, розглядаючи протилежні позиції, студенти знайомляться з альтернативними поглядами, прогнозують, які наслідки матимуть індивідуальні позиції і політичні рішення для суспільства, окремих людей, на практиці використовують уміння захищати власну позицію, вчаться вислуховувати інших та отримують додаткові знання із пропонованої теми. Знання індивідуальних особливостей кожного студента дозволяє викладачеві створювати індивідуальні програми саморозвитку студента, враховуючи особливості його інтелектуального розвитку, темпераменту, самооцінки та мотиву діяльності. Такі індивідуальні програми розвитку сприяють не тільки більш глибокому оволодінню знаннями, але й коригують особистісні якості студента. Але ми вважаємо, що для більш успішного навчання треба використовувати як індивідуальні, так і групові форми роботи зі студентами.

ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ У ПОЗААУДИТОРНИЙ ЧАС

Так, ми вже розглянули аудиторні форми й методи роботи (лекції, практичні (семінарські, лабораторні) заняття, консультації, контрольні заходи). А зараз спинимось на позааудиторній самостійній роботі. Це лекції, представлені на аудіо- та відеокасетах, СD, електронні версії лекцій, розміщені на Інтернет-сайтах. Активно використовуються навчальні комп'ютерні програми, у тому числі гіпертекстові, мультимедіа, інтелектуальні та ін., які дозволяють навчатися у двох режимах - інформаційно-довідковому та контрольно-навчальному. Існують такі форми самостійної роботи, як індивідуальна науково-дослідницька робота (публікації, участь у конференціях, олімпіадах та інших конкурсах) та робота в навчально-методичних кабінетах, лабораторіях у позанавчальний час, робота в інформаційних мережах і опрацювання додаткової літератури (остання відбувається без керівництва викладача). Один із методів організації самостійної роботи студентів у позааудиторний час можна здійснювати за допомогою завдань комплексів, пов'язаних з основними розділами програми. Завдання, які видаються на навчальний рік, логічно взаємопов'язані. Так, кожний тематичний комплекс може складатися з 5-6 завдань, наприклад: скласти опорну схему або заповнити опорну таблицю; відповісти на питання самоперевірки; розв'язати ситуаційні задачі і вправи. До завдань додається список рекомендованої літератури. Контроль використання завдань проводиться у вигляді 20-хвилинної співбесіди з групами студентів по п'ять осіб за графіком. У кожну групу підбираються як сильні, так і слабкі студенти, це сприяє їх самоосвіті. Співбесіда розпочинається з розминки за матеріалом опорної таблиці та за питаннями для самоперевірки, потім настає етап розв'язання ситуаційних задач, який проходить досить цікаво, кожен намагається знайти своє пояснення. Якщо завдання не можна вважати прийнятим, співбесіда проводиться повторно під час консультацій. Є ще одна форма організації самостійної роботи студентів -індивідуальні завдання, розраховані на поглиблену та розширену розробку теоретичних аспектів курсу. Такі завдання вміщують у себе різні задачі та практичні запитання, пов'язані з профілем майбутньої спеціальності студентів. Позитивним у цьому є те, що в процесі засвоєння курсу студенти вчаться самостійно працювати з різними джерелами, що сприяє підвищенню рівня професійної підготовки та самостійного мислення. На мою думку, для того щоб студент міг успішно навчатися як в аудиторії, так і поза нею, необхідно, щоб він: 1) умів сам формулювати й утримувати свою мету до її реалізації; 2) навчався моделювати власну діяльність, тобто виділяти умови, важливі для реалізації своєї мети; 3) розвивав увагу, пам'ять та процеси мислення; 4) умів оцінювати кінцеві та проміжні результати своїх дій; 5) мав необхідні навички та вміння для навчальної діяльності; 6) мав високий рівень особистої саморегуляції, високу самосвідомість, адекватну самооцінку, рефлективність, організованість, самостійність, а також сформованість вольових якостей. Однак матеріали багатьох досліджень свідчать про те, що багато студентів не вміють самостійно працювати. Формування здібностей до самостійної учбової діяльності - це не тільки умови, які були вже названі, але й позитивна навчальна мотивація та позитивне ставлення до навчання. Так, за результатами наших досліджень, тільки 30,6% студентів мають високий рівень розвитку уваги на заняттях, уміють слухати лектора - 24%, а конспектувати почуте та прочитане - 27,1% студентів. Отже, ми бачимо, що приблизно 25-30% студентів володіють навичками СР, необхідними для успішного навчання у ВНЗ. Щодо мотивів навчальної діяльності, то ми обстежували мотиви, які знаходяться в основі будь-якої діяльності (у тому числі й пізнавальної), а саме: мотив досягнення успіху або мотив уникнення невдач. Було виявлено, що лише 0,97% студентів першого курсу спрямовані на подолання труднощів а 99,03% студентів спрямовані на уникнення невдач, тобто на пристосування.

Отже, ми бачимо, що для організації самостійної роботи студентів необхідні такі умови: 1) володіння студентами вміннями та навичками самостійної навчальної діяльності; 2) формування у студентів потреби й інтересу до самостійної роботи; 3) врахування індивідуальних особливостей студентів під час визначення завдань для самостійної роботи; 4) урахування групових особливостей студентів (рівень інтелектуального розвитку, провідний тип темпераменту, мотив навчальної діяльності та ін.); 5) розробка індивідуальних творчих завдань для самостійної роботи студентів над проблемними темами курсу і керівництво нею з боку викладача; 6) створення необхідного методичного матеріалу для організації самостійної роботи студентів; 7) грамотне керівництво самостійною роботою студентів і надання вчасної допомоги для усунення недоліків.