2.2. Результативність регіональних та галузевих пільг

У порівняльному аналізі становища іноземних інвесторів найчастіше береться до уваги саме аспект загальнодержавних пільг. У попередньому підрозділі було показано їх неефек­тивність і навіть шкідливість для держави. Тим часом їм на зміну останніми роками без особливого розголосу почала роз­гортатися система регіональних, місцевих і локальних при­вілеїв, які за своїми масштабами значно переважають надані законодавством на території всієї країни.

Першою "ластівкою" у справі створення місцевих пільг для іноземців в Україні була Постанова Президії Верховної Ради України від 9 вересня 1991 р. "Про створення спеціальної економічної зони в м. Одесі". Власне, цією постановою було

4 — 2-3143

50

Розділ 2

всього лише вирішено схвалити ініціативу виконавчого комі­тету Одеської міської ради народних депутатів щодо створен­ня в місті Одесі вільної економічної зони. Кабінету міністрів України було доручено разом з іншими органами прискорити розробку проекту Закону України про вільні (спеціальні) еко­номічні зони.

Не дивно, що саме Одеса виступила ініціатором у цьому питанні, проте ідею одеського "Порто-франко" тоді так і не було реалізовано в повному обсязі. Водночас передбачений парламентською постановою закон досить швидко було роз­роблено і під назвою "Про загальні засади створення і функціо­нування спеціальних (вільних) економічних зон" затверджено 13 жовтня 1992 р. Законом чітко визначалось поняття віль­ної (спеціальної) економічної зони, що "...являє собою частину території України, на якій встановлюються і діють спеціаль­ний правовий режим економічної діяльності та порядок за­стосування і дії законодавства України".

Підкреслено, що ці зони мають створюватися з метою " ...за­лучення іноземних інвестицій та сприяння їм, активізації спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяль­ності для нарощування експорту товарів і послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг, залучен­ня і впровадження нових технологій, ринкових методів госпо­дарювання, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення ви­користання природних і трудових ресурсів, прискорення соціаль­но-економічного розвитку України".

Для приваблення інвесторів у вільній зоні "...запроваджу­ються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юри­дичних і фізичних осіб".

Щоправда, і з обґрунтування законопроекту, і з самого тексту прийнятого нормативного документа важко зрозуміти, чому для розвитку всієї держави слід виділити якісь окремі місце­вості, на яких дозволяється те, що не дозволяється в інших. Можна погодитись, що створення особливо сприятливих умов на певній території може мати наслідком деякий розвиток саме цієї території, але за рахунок всієї держави. Для людей, знайомих з історією нашої країни, саме слово "зона" має під­текст позбавлення волі, а не її надання. На сьогодні "вільний режим" діє на 10 % території України — іншими словами,

Штучні стимули та реальні перешкоди для інвестиційних вкладень 51

90 % країни ніби позбавлено волі. У виступах прогресивних політиків неодноразово звучали вимоги: не створювати "зон" всередині держави, а всю Україну зробити "вільною". Проте таке надто кардинальне рішення поки не знайшло підтримки ні в законодавчій владі, ні в громадській свідомості.

Власне, ідея диференціації законодавчого поля економічної діяльності по території країни не належить нашій державі. Історія "вільних зон" бере початок з 1510 p., коли іспанський конкістадор Васко Нуньеє де Бальбоа висадився на панамсько­му узбережжі, і на перешийку, що розділяє два океани, засну­вав "комерційні порти". У всіх країнах нині є такі зони, від 800 до 1200, у них працюють близько 27 млн осіб¹. 143 країни і території світу застосовують особливий режим щодо інозем­них інвестицій, і багато з них підтримують такий режим вибір­ково, неоднаково по всій країні. Найбільш вагомим аргументом захисників вільних зон є досвід Китаю — проте мало хто згадує, що там "зони" мають вигляд концтаборів — вони в букваль­ному розумінні відгороджені колючим дротом від усієї держави. Сучасна практика світового господарства налічує близько 30 різновидів спеціальних економічних зон. В Україні набули поширення такі поняття: "територія пріоритетного розвитку" (ТПР), "спеціальна економічна зона" (СЕЗ), "спеціальний ре­жим інвестиційної діяльності". Деякі спеціальні зони перед­бачаються як промислові СЕЗ — "Донецьк" (Донецька обл.), "Славутич" (Київська обл.), "Яворів" (Львівська обл.), "Мико­лаїв" (Миколаївська обл.). Інші самим законодавством ство­рені для здійснення суто зовнішньоторговельної діяльності — "Азов", "Закарпаття", "Інтерпорт-Ковель", "Рені", "Порто-фран­ко" Одеського морського торгового порту, порт "Крим". Дещо відмінно від усіх, за задумом, з 1996 р. функціонує Північно-кримська експериментальна економічна зона "Сиваш" як пі-лотний проект проведення локального економічного експе­рименту з відпрацьовування елементів СЕЗ.

Спеціальний режим інвестування введено на територіях пріоритетного розвитку в АР Крим ("Велика Ялта", "Алушта", "Судак", "Феодосія", "Сиваш", "Керч", "Східний Крим"), у До­нецькій (22 міста і 5 районів), Волинській (м. Нововолинськ),

Ковалишин П. Напрями розвитку та вдосконалення діяльності віль­них економічних зон // Економіст. — 2001. — № 11. — С 54—57.

4*

52

Розділ 2

Житомирській (3 міста і 9 районів), Закарпатській, Луганській (6 міст і 3 райони), Чернігівській (7 районів) областях, у мі­стах Шостка і Харків.

Огляд кожного зокрема законодавчо встановленого статусу показує, що ці назви досить умовні, — в тому розумінні, що не­можливо чітко розрізнити спільні риси і відмінності, які нада­ли б можливість провести певну класифікацію і визначити, яка з форм вирізняється більшою ефективністю.

Набір пільг для інвесторів, умови надання та терміни їх дії неоднакові не лише в різних видах зон, а і в кожному окремому випадку. Так, у Донецькій області створено СЕЗ "Донецьк" і "Азов" на 60 років, а спеціальний режим інвестиційної діяль­ності на ряді територій пріоритетного розвитку введено на 30 років. Термін дії СЕЗ "Порто-франко" (Одеса) передбачено на 25 років, а аналогічної зони на базі Ренійського морського торгового порту — 33 роки. "Інтерпорт Ковель" розрахований на 20 років.

В Одесі мінімальний обсяг вартості інвестиційних про­ектів, що дає право на пільги, становить 1 млн дол. США, а в зоні "Рені" — у п'ять разів менше: 200 тис. дол. США.

В Одесі суб'єкти зони на 3 роки повністю звільняються від податку з прибутку, із 4-го по 6-й рік податок стягується в розмірі 50 % базової ставки. Всі пільги для суб'єктів зони "Рені" полягають в тому, що їх прибуток буде оподатковуватися за ставкою 22 %. Водночас Закон "Про спеціальну економічну зону "Миколаїв", прийнятий Верховною Радою в липні 2000 p., передбачає всеосяжний перелік пільг для суб'єктів СЕЗ — щодо сплати ввізного мита, ПДВ, податку з прибутку, земельного по­датку. Тут інвестори на повних 10 років зовсім звільняються від податків, щоправда, за умови реінвестування прибутку. Є пільги, яких немає в жодному законі. Зокрема, матеріали, сиро­вину, устаткування і комплектуючі для використання в ме­жах інвестиційних проектів звільнено від сплати мита при ввезенні на територію СЕЗ. До цієї "зони" входять всього три миколаївських суднобудівних заводи — "Чорноморський суд­нобудівний завод", завод "Океан" і завод імені 61 Комунара з прилеглою територією в 120 га.

Мабуть, така значна диференціація пільг між різними "зо­нами" обґрунтовується врахуванням конкретних місцевих особ­ливостей, хоч для тих, хто знайомий з практикою законотвор-

Штучні стимули та реальні перешкоди для інвестиційних вкладень 53

чості в нашій державі, більш зрозуміле пояснення — неоднакова сила лобістського впливу керівників та підприємців тих чи інших регіонів та галузей. Можливо, це не варто було б розгляда­ти як негативний прояв, якби подібне "врахування конкретних умов" дійсно принесло позитивні наслідки у вигляді реального внесення інвестицій, пожвавлення виробничої діяльності, ство­рення нових робочих місць, а в перспективі — і збільшення над­ходжень до державного і місцевих бюджетів. Оскільки більшість пільг полягає у попередньому зменшенні податків та інших бю­джетних платежів, то результативність запровадження подібних спеціальних режимів варто вимірювати шляхом зіставлення втрат бюджету хоча б з приростом створюваного чистого про­дукту, який прямо пов'язаний з наданням цих пільг. Адже зро­зуміло, що звільнення від податків само собою, без будь-яких інших дій, означає збільшення прибутковості тих суб'єктів, на яких це звільнення поширюється, тому поліпшення показників їх рентабельності ще не можна вважати ознакою, що підтверджує доцільність для всієї держави створення пільгових умов для окремого регіону чи підприємства.

Важко віднайти приклад, коли б впровадження пільгового режиму сприяло розвиткові таких видів діяльності, які б в іншому разі не розвивалися. Так, по Донецькій області як на­слідок встановлення спеціального режиму інвестування вка­зуються досягнення вугільної компанії "Красноармійська-За-хідна № 1". її чистий прибуток у 2000 р. збільшився в 325 ра­зів — із 0,195 млн грн до 64,985 млн грн. Це — найбільша в Україні вуглевидобувна шахта; вона введена в експлуатацію в 1990 р. і є постачальником унікальних сортів коксівного вугілля, що користується високим попитом у металургійній промисловості. За своїми техніко-економічними показниками у 1997—2000 pp. компанія ввійшла в трійку лідерів серед укра­їнських шахт. Феноменальний економічний результат, досяг­нутий менеджментом і колективом шахти у 2000 p., свідчить не стільки про ефективність запровадження пільгового фіс­кального режиму, скільки про те, що при вмілому керівництві ^и вугільне підприємство може успішно працювати без бю­джетної підтримки. Але подібних вугільних підприємств в Украї­ні лічені одиниці. Вельми сумнівною є раціональність надан­ня пільг цілому регіону, щоб підтримати одне з небагатьох високорентабельних підприємств.

54

Розділ 2

У тій же Донецькій області в межах програм розвитку спе­ціальної зони реалізовано інвестиційні проекти концерном "АВК" в кондитерській галузі, компанією "Каргілл" у вироб­ництві рослинної олії — але ці галузі не менш успішно розви­ваються і в інших регіонах, де не створено таких сприятливих умов. Інформаційне агентство УНІАН 24 січня 2000 р. циту­вало вислів голови правління компанії "Каргілл" В. Стейлі після зустрічі з прем'єр-міністром України В. Ющенком: "Україна — одна з небагатьох країн, яка здатна радикальним чином збільшити виробництво сільськогосподарської продук­ції й годувати населення світу, яке дедалі збільшується".

Донбас — це не лише багата на корисні копалини терито­рія, а й родючі землі українського степу, які найкраще відпо­відають вимогам агротехніки вирощування соняшнику. Не менш ефективно, ніж у Донецьку, розвивається Дніпропетров­ський олійноекстракційний завод, контрольний пакет акцій якого теж належить іноземному інвестору — групі компаній "Сегеоі" (Франція). Дніпропетровський завод, який є найбіль­шим підприємством цієї галузі в Україні, у 2001 р. за раху­нок коштів французького інвестора викупив у власність 5,8 га землі ціною понад мільйон доларів США. Значними успіха­ми відзначаються олійні підприємства Кіровограда, Одеси, що також успішно розвиваються, але за кошти власних україн­ських інвесторів.

Побудований у Донецьку завод з виробництва соняшнико­вої олії приніс компанії додаткові прибутки не лише від на­дання пільг вільної зони, а й від штучно створеного для пере­робників соняшнику ринкового режиму — експортного мита в розмірі 23 %, що примушувало виробників продавати олійну сировину переробним заводам за заниженими цінами. Лише 21 червня 2001 р. Верховна Рада зменшила розмір цього мита з 23 до 17 %, хоч аграрники рішуче протестували взагалі про­ти його введення.

Як правило, інвестиційні проекти, що реалізуються в спе­ціальних зонах, не відрізняються за рівнем загальнодержавної значимості від тих, що здійснюються в інших регіонах, яким не надано привілеїв. Для прикладу можна розглянути перелік інвестиційних пропозицій, рекомендованих до впровадження Ра­дою зі спеціальних економічних зон і спеціального режиму інве­стиційної діяльності Донецької області в серпні 2000 р.

Штучні стимули та реальні перешкоди для інвестиційних вкладень 55

Схвалено запропонований ТОВ "Агрофірма "Агротіс" інве­стиційний проект "Організація сільськогосподарського вироб­ництва", що передбачає реконструкцію і будівництво госпо­дарських та адміністративних будинків і споруд, а також при­дбання сільгосптехніки. Основний інвестор — ТОВ СП "Концерн "Енерго". Вартість проекту — 3,7 млн дол. США. Термін його окупності — 5,1 року.

ТОВ "СП з іноземними інвестиціями "Відродження" подало на розгляд Ради інвестиційний проект "Виробництво м'ясних продуктів" вартістю 2,2 млн дол. США. Схвалений Радою проект передбачає організацію виробництва м'ясних про­дуктів. Основні інвестори — фірма "Rital Limited" (Велика Бри­танія) і ТОВ "Птахівницький комплекс "Донбас". Інвестиції мали надходити у вигляді грошових коштів. Термін запро­вадження проекту в експлуатацію — березень 2001 р. Термін окупності — 1,4 року.

ТОВ "ПЕК Транс" запропонувало проект "Створення другої колони автопарку підприємства для виконання робіт і надан­ня послуг у сфері вантажних автоперевезень". Інвестиції в розмірі 1,6 млн дол. США планується отримати від угорської компанії Yanimax і направити їх на придбання автотранспор­ту. Термін окупності проекту — 48 місяців. Термін запрова­дження в експлуатацію — перший квартал 2001 р.

Схвалено інвестиційний проект "Надання послуг з лікуван­ня захворювань ока на основі застосування сучасних техно­логій", внесений ТОВ "Лазер Плюс". Вартість проекту — 1,2 млн дол. США. У ролі інвестора виступає американська фірма "Turi-tella Corporation". Інвестиційні ресурси планується направити на придбання медичного устаткування. Термін окупності — 17 місяців. Передбачається створити 20 робочих місць.

ТОВ "Ріко" запропонувало на розгляд інвестиційний про­ект "Створення виробництва зі складання автотранспортних акумуляторів". Вартість проекту — 1 млн дол. США. Інве­стор — фірма "Гюлер АКЮ" (Туреччина). Інвестиційні ресур­си передбачається використовувати на закупівлю і монтаж виробничого устаткування, а також на навчання персоналу. Інвестиції надійдуть у формі кредиту (внесок у статутний фонд підприємства). Термін запровадження в експлуатацію схваленого Радою проекту — третій квартал 2000 p., термін окупності — 3,4 року.

56

Розділ 2

Рада СЕЗ також схвалила інвестиційний проект "Органі­зація виробництва ПЕТ-преформ" поданий на розгляд Ради ЗАТ "Золота криниця". Вартість проекту — 1,1 млн дол. США. Проектом передбачено придбання устаткування для випуску тари під мінеральну воду. Інвестором виступає ЗАТ "Золота криниця" — один із найбільших виробників мінеральної води в Україні. Термін запровадження проекту в експлуатацію — перший квартал 2001 p., термін окупності — 27 місяців.

ТОВ "ДАК" запропонувало інвестиційний проект "Нові тех­нології: розробка і застосування їх у харчовій промисловості і виробництві будівельних матеріалів". Вартість схваленого Ра­дою проекту — 1 млн дол. США. Інвестори — фірми "S.L.L." (Кіпр), "Engler Limited LLC" (США), НП "МАК" і НП "Крекіс" (обидва — Україна). Інвестиції надійдуть у статутний фонд. Основні засоби передбачається направити на придбання устат­кування, основних фондів і "ноу-хау". Термін запровадження проекту в експлуатацію — третій квартал 2000 p., термін окупності — 14 місяців. Передбачалося створити 209 нових робочих місць.

Як видно, за обсягами і спрямуванням схвалені пропозиції щодо капіталовкладень мають певне регіональне значення і, скоріш за все, дійсно сприятимуть вирішенню суто регіональ­них проблем. Справа в іншому — чому держава в цілому має надавати такі пільги виключно підприємствам Донецького регіону, нібито лікування захворювань очей чи розширення виробництва м'ясопродуктів потрібні лише для Донеччини. Більше того, зовсім не виключено, що всі ці інвестиції здійсню­ються саме тому, що податкове навантаження в спеціальній зоні не таке велике, як в інших — але це також не виправдовує тієї несправедливості, що тягар утримання держави перекла­дається на інші регіони. Тобто всі ці приклади мають служи­ти підтвердженням не доцільності створення особливих зон для пожвавлення інвестиційної діяльності, а вимог до змен­шення податкового навантаження та загального поліпшення умов для бізнесу на всій території України.

Ще 13 вересня 2000 р. Верховна Рада заслухала інформа­цію Кабінету Міністрів щодо діяльності спеціальних зон. За повідомленнями преси, уряд інформував законодавців, що в цих зонах та територіях станом на 1 січня 2001 р. місцевими вла­стями було затверджено 369 інвестиційних проектів на 1,5 млрд дол. США, у тому числі на ТПР — 243 на 1,15 млрд дол. США.

Штучні стимули та реальні перешкоди для інвестиційних вкладень 57

Протягом 2000 р. було затверджено 226 проектів на 733,9 млн дол. США, у тому числі на ТПР — 154 на 487,4 млн дол. США. Фактично вкладено інвестицій загальним обсягом 429,5 млн дол. США, у тому числі іноземних — 211,9 млн (у 2000 р. — 244,2 млн і 104,3 млн дол. США). Створено 12,5 тис. робочих місць (протягом 2000 р. — 9,2 тис). У бюджети протягом 2000 р. за рахунок реалізації інвестиційних проектів надій­шло 313,9 млн грн, у тому числі від ПДВ — 205,9 млн, подат­ку з прибутку — 27,5 млн грн. Загальний обсяг наданих пільг на 2000 р. становив 266 млн грн.

За повідомленнями Міністерства економіки, наданими в ре­зультаті перевірки діяльності вільних зон та територій пріо­ритетного розвитку в квітні 2001 p., результати значно скром­ніші. Загалом затверджено 225 інвестиційних проектів на суму близько 734 млн дол. США. Протягом 2000 р. в цих зонах було реалізовано товарів та послуг на суму 2,5 млрд грн, у тому числі на експорт — на 615 млн грн. До бюджетів всіх рівнів від діяльності ВЕЗ надійшло 313 млн грн. При цьому втрати бюджету від пільг, що надаються підприємствам, становили 291 млн грн. Слід зважити на те, що стверджувати, нібито зга­дані 313 млн грн надійшли до бюджету саме завдяки пільго­вому режиму некоректно — ймовірно, більша частина цих кош­тів все одно надійшла б до бюджету, якби ніяких пільг і не було. А от бюджетні втрати підраховано, мабуть, правильно — просто через порівняння з надходженнями минулого періоду, до введення пільг.

ДПАУ ще в першій половині 2000 р. стверджувала, що за її підрахунками державний бюджет України лише в першому кварталі 2000 р. недоодержав близько 86 млн грн внаслідок надання митних пільг у вільних економічних зонах (СЕЗ) і на територіях пріоритетного розвитку, на яких діє пільговий ре­жим залучення інвестицій. Виявлялися факти, коли за кре­дитними лініями, що працюють у пільговому фіскальному ре­жимі, здійснювалося ввезення не устаткування і товарів, під які відкривалися ці кредитні лінії, а просто споживчих то­варів для широкого продажу.

У серпні 2002 р. на засіданні Кабінету Міністрів було по­відомлено, що за 2001 р. суб'єктами СЕЗ було використано пільг на 130 млн грн більше, ніж внесено ними ж до бюджету¹.

'Урядовий кур'єр. — 2002. — 7 серпня.

58

Розділ 2

Разом з тим, як і у справі з загальнодержавними пільгами, прогресу "вільні зони" не додали. Інвестиції спрямовуються не просто туди, де надаються пільги, а туди, де можна отриму­вати прибуток, — незалежно від того, пільговий він чи звичай­ний. Дійсно, в окремих регіонах відчувався приплив — майже 95 % всіх інвестицій сконцентровані на ТПР у Донецькій і Закарпатській областях, у СЕЗ "Яворів" у Львівській області, Північній експериментальній економічній зоні "Сиваш" у Кри­му і на ТПР у Луганській області. Але, незважаючи на такі самі пільги, зовсім незначні кошти вдалося залучити в зони "Трускавець", "Славутич", "Закарпаття", "Донецьк" і на ТПР у Волинській, Житомирській і Чернігівській областях.

У той самий час до Києва, де нібито найближчі бюрокра­тичні перепони, найсуворіше дотримуються законодавчих вимог, а пільг практично немає, надходить куди більше інвестицій, у тому числі іноземних, ніж у будь-який інший регіон. За по­відомленням Київської міськдержадміністращї, у 2000 р. в столицю надійшли 163,008 млн дол. США іноземних інвести­цій, у 1999 р. — 177,72 млн, 1998 p. — 182,28 млн, 1997 p. — 145,52 млн дол. США. Київ є абсолютним лідером за загальни­ми обсягами нагромаджених іноземних інвестицій. За даними Держкомстату, на 1 квітня 2001 р. прямі іноземні інвестиції в Київ становили 1,326 млрд дол. США. Іноземні інвестиції на одного киянина сягають понад 400 дол. США, тоді як по Украї­ні в цілому — трохи більше 80. Міська влада Києва має близь­ко 400 різних проектів, у розвиток яких київські власті про­понують іноземним інвесторам вкласти кошти.

Потік інвестиційних вкладень в українську столицю мало впливає на зростання продуктивного потенціалу всієї держа­ви. Інвестиції йдуть переважно в галузі, що дають швидкий оборот і швидкий прибуток — торгівлю, харчову промисло­вість, ігровий та готельний бізнес, громадське харчування.

Так, кошторисна вартість будівництва нового вокзального комплексу в Києві становить 700 млн грн.

Подільський мостоперехід, до участі у будівництві якого міська влада запрошує зарубіжних інвесторів, має згідно з про­ектом стати найбільшим серед 6 київських мостів через Дні­про. Мостоперехід має з'єднати прямим транспортним сполу­ченням правобережну частину міста з Трухановим островом і лівобережним масивом Воскресенка. Протяжність моста ста-

Штучні стимули та реальні перешкоди для інвестиційних вкладень 59

новитиме 7 км. Він складатиметься з трьох смуг для руху ав­тотранспорту в обох напрямах і чотирьох станцій метро. По­тенційних інвесторів має також зацікавити те, що проект мо-стопереходу передбачає розміщення різних об'єктів роздрібної торгівлі та сфери послуг. Орієнтовна вартість проекту стано­вить близько 280 млн дол. США.

"Київпроект" розробляє проект будівництва підвісної паса­жирської канатної дороги від Микільської брами (станція ме­тро "Арсенальна") на лівий берег Дніпра.

Корисна частина підземного простору на столичному май­дані Незалежності у 38 тис. кв. м дорівнює за площею 4 вели­ким універмагам, подібним ЦУМу. З них 29 тис. кв. м — торговельні майданчики, виставкові зали, ресторани, бари, а решта — площа загального користування.

У вересні 2001 р. інформаційні агентства поширили цікаву інформацію — підземні торговельні площі Бессарабського кварталу має намір викупити маловідоме товариство з обмеже­ною відповідальністю, засноване двома українцями, з власним капіталом у 11 тис. грн. Кошти для викупу спритні підпри­ємці залучають за допомогою облігацій на суму 40 млн грн. Відповідно до проспекту емісії, прибутковість облігацій номіна­лом 200 тис. грн встановлена в розмірі 35 % річних у валюті. Купонний прибуток за облігаціями, термін погашення яких — 9 років, буде виплачуватися щомісяця. Відсотки за облігаціями ТОВ буде виплачувати за рахунок прибутку від надання в орен­ду офісних площ. Як передбачається, за оренду буде надходити понад 36 млн грн на рік при ціні 50—55 дол. на місяць за 1 кв. м площі. Преса також повідомляла, що в липні того ж року емісію облігацій з метою купівлі торгових площ у підземному торговому центрі під майданом Незалежності здійснювала ком­панія "Ділайт". Прибутковість 12-місячних облігацій обіцяна в 31,5 % річних, але не менше 13,5 % річних у валюті. В обох випадках надвисокі прибутки мають у своїй основі диференці­альну ренту за місцерозташуванням, яку державна влада не на­вчилася (чи не бажає) залучати до доходів бюджету. Але ж ця рента є всього-на-всього перерозподілом вже створеного націо­нального доходу, вона ні на крихту не збільшує багатство держави.

У передмісті Києва (Вишневе, Коцюбинське, Боярка) пла­нується спорудження спортивних баз, водно-спортивних цен­трів, гольф-клубів, гоночних трас.

60

Розділ 2

Після реконструкції майдану Незалежності та Бессараб­ського кварталу буде реконструйовано Європейську площу, де також планується будівництво підземних торгових площ і пар-кувальних місць. Продовжується будівництво готелю "Інтер Континенталь" на Софіївськіи площі на 286 номерів. Вартість проекту — 49 млн дол. США. У ньому планується розмістити також ресторан, бар, конференц-зал, бізнес-центр і магазини. На завершальному етапі перебуває реконструкція готелів "Лейпциг" і "Театральний". Американські бізнесмени, за по­відомленням американського посла в Україні, мають намір інвестувати реконструкцію готелю "Либідь" і будівництво рес­торану на Європейській площі. До 2020 р. в столиці України загалом передбачається побудувати 4 "п'ятизіркові", 10 "чоти-ризіркових" і 40 "тризіркових" готелів.

Відкрилися три супермаркети "Євро-Білла", низка "Макдо-нальдсів".

Водночас на передостанньому місці в рейтингу регіонів України перед Кіровоградською областю (19,6 млн дол. США) є Житомирська (27,8 млн дол. США), яка входить до переліку "вільних". Незалежно від конкретних причин таких відмін­ностей, це свідчить про неефективність самого статусу спеці­альних зон — більшу вагу мають інші чинники.

Є регіони, з яких навіть спостерігається "втеча" іноземних капіталів. Це — Рівненська, Житомирська, Черкаська області й м. Севастополь. Багато в чому це пояснюється відсутністю в названих регіонах значної промисловості, несприятливими умо­вами для розвитку сільського господарства, нерозвиненістю інфраструктури і вкрай низьким рівнем життя. За весь час із моменту створення спеціальних зон і територій обсяг інозем­них інвестицій, залучених до них, становив не більше 10 % від усіх іноземних інвестицій, що надійшли в Україну. У серпні 2002 р. Кабінет Міністрів України, нарешті, своєю постановою наклав на три роки мораторій на створення нових вільних зон. За заявою міністра економіки, він і досі не має твердої впевненості, що механізм такого створення є правильним, своє­часним і його треба використовувати. Все це дає змогу впевне­но стверджувати, що надання правового статусу "спеціальних зон" та відповідних законодавчих пільг не стало дієвим фак­тором, який здійснює вирішальний вплив на обсяги іноземно­го інвестування в Україну.

Штучні стимули та реальні перешкоди для інвестиційних вкладень

61

В нашій країні неодноразово реалізовувалися спроби на­дання пільг іноземним інвесторам не лише за регіональним принципом, а й за галузевою ознакою. Найбільш показовим прикладом є безпрецедентні пільги інвесторам автомобілебу­дування. Законом від 19 вересня 1997 р. було введено подат­кові та інші пільги для автомобілебудівних підприємств, обсяг інвестицій в які становить 150 млн дол. США і більше. Під чинність закону на той час підпадало тільки СП "АвтоЗАЗ-ДЕУ" — власне, пільги і встановлювалися саме з надією від­родити виробництво на найбільшому в Україні заводі цієї га­лузі — ЗАЗ. Причому не просто відродити, а саме з допомогою "Daewoo" було створено такі обставини, внаслідок яких від проекту усунувся інший претендент — "General Motors".

Особливих досягнень у залученні інвестицій у галузь не спостергається. Спільне українсько-корейське підприємство "АвтоЗАЗ-ДЕУ" зареєстровано 15 квітня 1998 р. на базі Запо­різького автомобільного заводу, українська і корейська сторо­ни мають рівні (50/50) частки в статутному фонді. Оцінена вартість проекту в інвестиційній програмі, затвердженій спе­ціальним рішенням Кабінету Міністрів України, становить 1 млрд 332 млн дол. США, з урахуванням вартості майна "АвтоЗАЗ", яке передається до статутного фонду спільного під­приємства. Виробничі потужності ЗАЗ на момент створення СП досягали 140 тис. автомобілів на рік.

Планувалося, що вже на сьомий рік після створення спіль­ного підприємства (тобто вже у 2004 р.) його потужності з виробництва автомобілів та двигунів становитимуть (одиниць на рік):

• "Таврія" або нова модель — 80 000;

• модель "ДМ/Опель" — 25 000;

• нові моделі "ДЕУ" — 150 000;

• двигуни для автомобілів "Таврія" — 80 000;

• двигуни для автомобілів "ДЕУ" — 150 000;

• інші автомобілі — ЗО 000 (у разі по-

треби).

Реально в 1999 р. у зв'язку з низькими обсягами продажу корейські автомобілі в Україні взагалі не виготовлялися, ви­пущено лише деяку кількість "Таврій". До того ж наявний невеликий попит на автомобілі своєї фірми "ДЕУ" задовольняла

62

Розділ 2

з більшою вигодою для себе, збираючи машини з готових дета­лей на підприємстві в Іллічівську, яке взагалі не можна вва­жати автомобільним заводом, — це просто приміщення, де став­лять на привезені автомобілі попередньо зняті перед заванта­женням в іноземному порту вузли і деталі, — аби не вважалося, що кордон перетнув готовий автомобіль.

План для "АвтоЗАЗ-ДЕУ" на 2000 р. передбачав випуск 33,5 тис. автомобілів, у тому числі 26,7 тис. штук моделі "Таврія" і 6,8 тис. штук інших моделей, а фактично обсяг про­дажу в 2000 р. на внутрішньому ринку становив 12 061 авто­мобіль, із них 8392 — модельного ряду "Таврія"; 2001 — мо­делі "Lanos", 1330 — "Nubira", 338 — "Leganza". Експорт авто­мобілів СП у 2000 p. становив аж 889 штук. Протягом 2000 р. підприємство мало фінансовим результатом збиток у 40 млн грн. Для порівняння — за даними митної служби, в тому ж 2000 р. в Україну ввезено 320 тис. автомобілів, з них лише 7,2 % — нові. У свою чергу, більш як половина нових — російські "Жигулі" різних модифікацій. За видимих тенденцій зростання попиту на автомобільному ринку, "АвтоЗАЗ-ДЕУ" у 2001 р. пла­нував випустити всього близько 20 тис. машин, і цей план, як і попередні, залишився побажанням. Зрештою, "ДЕУ" збанкрутува­ла, і автомобільна промисловість України залишилась на тому ж місці. У 2002 р. частка ЗАЗ на ринку продажу нових авто­мобілів була меншою 10 %.

У той самий час, коли гучна програма "ЗАЗ-ДЕУ" припинила ознаки життя, російський ВАЗ планує створити в Україні по­стійну дилерську мережу з продажу своїх марок і розраховує, що незабаром обсяг внутрішнього ринку автомобілів в Украї­ні досягне 500 тис. штук на рік.

Тобто навіть безпрецедентні за масштабами пільги не від­родили українського автомобілебудування. Між тим, спроби виправити справу подальшим збільшенням пільг не припи­няються. У лютому 2001 р. у Верховій Раді було зареєстрова­но проект змін вказаного вище закону, що передбачають по­ширення податкових пільг на інвесторів, які внесли інвестиції у виробництво комплектуючих: для легкових автомобілів — на суму не менше 50 млн дол. США; вантажних автомобілів і автобусів — не менше 20 млн дол. США. Посилюються обме­ження на ввезення машин, що є конкурентами власних. У тому ж лютому 2001 р. набрали чинності зміни в законах про регу-

Штучні стимули та реальні перешкоди для інвестиційних вкладень 63

лювання ринку автомобілів, що збільшили ставки акцизного збору і ввізного мита: удвічі — на автомобілі з терміном екс­плуатації не більше п'яти років; утричі — більше 5 років. Крім того, з 1 січня 2003 р. заборонено ввезення в Україну і продаж на внутрішньому ринку автомобілів без каталізаторів. У 2002 р. в ході "торгової війни" з Росією було навіть запро­ваджено ввізне мито на російські автомобілі в розмірі 30 %, що стало новим приводом для загострення міждержавних відносин.

Всі ці "пільги" не так допомагають виробникам автомо­білів, як позбавляють можливості придбання їх для пересічно­го українця — навіть найдешевша з моделей "ЗАЗ-ДЕУ" пере­вищує за вартістю нехай не новий, але все одно надійніший за довговічністю імпортний автомобіль.

Коли вже переглядати локально-галузеві пільги, не можна не згадати і металургійний експеримент. Щоправда, він прямо не проголошував націленість на залучення інвестицій, але в підтексті все одно прочитувалась надія на те, що створення сприятливих умов для розвитку такої важливої галузі при­верне до неї інвесторів. 14 липня 1999 р. Верховна рада України ухвалила Закон України "Про проведення економіч­ного експерименту на підприємствах гірничо-металургійного комплексу України". Учасникам експерименту, який розпо­чався 1 липня 1999 p., було реструктуризовано заборгованість і надано низку пільг щодо сплати податків і зборів. Експери­мент розрахований на два роки. Станом на середину 2001 р. в ньому беруть участь 67 металургійних підприємств, які отри­мали ряд податкових пільг і яким було реструктуризовано за­боргованість. Щоправда, з 2001 р. було скасовано одну з пільг — згідно із Законом про Державний бюджет на 2001 p., до 1 січня 2002 р. для підприємств гірничо-металургійного комплексу (ГМК), що беруть участь в економічному експерименті, вста­новлюється ставка оподаткування прибутку підприємства в розмірі 15 % (раніше — 9 %).

За оцінкою об'єднання "Укрметалургпром", результати екс­перименту нібито позитивні. У 2000 р. частка продукції ГМК У структурі промислового виробництва України становила 27,8 %, експорт продукції ГМК забезпечив 45 % усіх валют­них надходжень. Порівняно з 1999 р. виробництво залізняку в Україні зросло на 17 %, марганцевої руди — на 38, прокату — на 16, труб — на 47, коксу — на 12, феросплавів — на 36 %.

64

Розділ 2

Частка бартерних операцій у розрахунках скоротилася до 7,3 %. Платежі до бюджету від галузі зросли у 2,1 раза.

Проте виникають обґрунтовані сумніви, що всі ці показни­ки досягнуті саме завдяки економічному експерименту. Як вже неодноразово підкреслювалося в аналізах економістів, у тому числі й у цій роботі, результати 2000 р. взагалі мало за­лежали від внутрішньої діяльності Української держави, а по­яснюються, головним чином, сприятливою зовнішньою кон'юнк­турою у поєднанні з вимушеною емісією гривні протягом того ж року. В усякому разі, ознак підвищення інтересу світових ін­весторів до металургії так і не помічено. Металургія і обробка металів (включно із чорною і кольоровою металургією) у чи­слі галузей, куди спрямовуються іноземні інвестиції, у 2001 р. займали дуже скромне місце — ледве більше 4 % від їхнього за­гального обсягу, що зовсім не відповідає "домінуючому" статусу цієї галузі в українському виробництві та експорті.

Висновки аналітиків зарубіжних фінансових установ, ско­ріш за все, збігаються не з оцінками політиків, зачарованих успіхами 2000 p., а з думкою скептиків, котрі не побачили ні­яких "реформаторських" змін.

Керівництво металургійного комплексу зі зрозумілих мір­кувань наполягає на продовженні експерименту після закін­чення планового терміну — мабуть, шкода втрачати різнома­нітні пільги, перш за все податкові. За час їх дії підприємства навчилися використовувати пільги повною мірою. Податкова служба у вересні 2001 р. зазначила, що за перший рік прове­дення економічного експерименту металургійні підприємства дійсно збільшили суми коштів, що направляються до держав­ного бюджету, але другого року бюджетні надходження від учасників експерименту знов стали зменшуватися, багато з них показують збитки у своїй фінансовій звітності. Так, за вісім місяців 2001 р. Маріупольський металургійний комбі­нат імені Ілліча направив до держбюджету за всіма статтями платежів близько 270 млн грн, що майже в 1,5 раза менше, ніж за цей же період минулого року. Незважаючи на загальне зростання обсягів виробництва і грошового виторгу, не поміче­но адекватного збільшення надходження бюджетних плате­жів по всій галузі.

Коли постала загроза невиконання бюджету 2001 р. внаслі­док недонадходження від приватизації, уряд, зрештою, спробу-

Штучні стимули та реальні перешкоди для інвестиційних вкладень 65

вав з'ясувати дійсну ефективність металургійного експери­менту для держави. У зв'язку з цим керівництво Міністер­ства промислової політики у вересні 2001 р. роз'яснювало, що проблеми з надходженням коштів до держбюджету від під­приємств гірничо-металургійного комплексу пов'язані насам­перед з негативними змінами світової кон'юнктури цін на ме­тал опродукцію, підвищенням цін на сировину тощо. Просте­жується неприхована упередженість — раніше поліпшення фі­нансового становища підприємств пояснювалось виключно вда­лим експериментом, хоч із самого початку було зрозуміло, що головною причиною є поліпшення зовнішньої кон'юнктури.

Фактично металургійний експеримент не тільки не мав по­зитивних наслідків для інвестиційного процесу в державі в цілому (бо держава недоотримала значні кошти), а й для роз­витку самих металургійних підприємств — отримані ними до­даткові фінансові ресурси непомітно "розчинилися" у поточ­них неконтрольованих витратах. Якби держава дійсно праг­нула сприяти піднесенню чорної металургії, то було б доцільні­ше не звільняти її суб'єктів від сплати податків, а спрямувати отримані податкові кошти у вигляді інвестицій у цю галузь — звісно, із відповідним збільшенням державної частки в кор­поративній власності.

Нерідко в нашій державі як пільги застосовувався особли­вий порядок оподаткування конкретних підприємств чи під-галузей. Наприклад, для м'ясної і молочної промисловості впро­ваджено порядок, коли податок на додану вартість нарахову­ється, але залишається в розпорядженні виробників. Інша фор­ма — надбавка до ціни певного продукту (в електроенергетиці — для добудування Хмельницької АЕС та Дністровської ГАЕС). Ця надбавка цільовим способом концентрується для фінансу­вання передбаченої мети. У свою чергу, для підприємства-ви-робника вона оподатковується, але податок залишається в роз­порядженні підприємств. Нерідко подібні надбавки запрова­джуються в обхід законодавства рішеннями певних владних органів для цільового фінансування видатків на їх утриман­ня. Спільною рисою усіх подібних механізмів є перекладення на споживача витрат, не пов'язаних безпосередньо з виробницт­вом придбаного продукту. Знову-таки відбувається не підтрим­ка економіки всієї країни шляхом стимулювання окремих напрямків, а навпаки — підтримка цих окремих сфер за раху­нок ущемлення інтересів усієї країни.

5 — 2-3143

66

Розділ 2

Зрештою, можна стверджувати, що ні локальні, ні регіональ­ні чи галузеві пільги не впливають хоч трохи відчутно на інве­стиційну активність світових капіталів в Україні. Цей висно­вок, у свою чергу, вимагає відшукати той фактор у нормативно-правовому полі, який здійснює реальний гальмівний вплив на інвестиційні процеси.

Скоріш за все, цим фактором є не більша чи менша "особ­ливість" спеціального режиму для іноземних інвесторів, а на­впаки — той беззаперечний факт, що вони мають діяти з ура­хуванням реального становища для функціонування бізнесу взагалі, наявного в Україні. Ніякі пільги не можуть компенсу­вати того негативного впливу, який здійснює українське се­редовище на життєдіяльність будь-якого суб'єкта підприєм­ництва — чи то вітчизняного, чи іноземного.

У наступному параграфі оглянемо реальне середовище діяль­ності підприємництва в Україні й побачимо, що за цих умов інвестування — щонайменше геройство.