Інструкція до практичного заняття № 23

ТЕМА ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ: Ведення обліку робочого часу з різними режимами робочого часу.

РОБОЧЕ МІСЦЕ: кабінет права

ТРИВАЛІСТЬ ЗАНЯТТЯ: 6 годин

МЕТА ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТТЯ: Навчитись вести облік робочого часу.

Студенти повинні:

ЗНАТИ: поняття “робочий час”, “режим робочого часу”, “облік робочого часу”, види робочого часу; застосування надурочних робіт і чергування;

ВМІТИ: вести облік робочого часу.

Матеріально – технічне забезпечення:

1. Конституція України – К.: 1996.

2. Кодекс законів про працю. – К., 2001.

3. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю ,- К.: “А.С.К.”, 2000

4. КЗпП с постатейними матеріалами, - К.: “А.С.К.” 2000.

5. Кодекс законів про працю України за ред. Товстенко О.П.- К., 2000.

6. Законодавство України про працю. Під ред. Е.Ф. Демський в 2-х томах. – К.: Юрінком Інтер, 2000.

Контроль вхідного рівня знань студентів

1. Визначте поняття робочого часу і значення його правового регулювання.

2. Які ви знаєте правові нормативи робочого часу?

3. Назвіть види робочого часу.

4. Дайте визначення режиму робочого часу.

5. Режим та облік робочого часу: порядок вста­новлення. Ненормований робочий день. Гнучкий робочий час. Вахтовий метод роботи.

6. Розкрийте поняття надурочних робіт і порядок залучення до них.

Теоретичне обґрунтування:

Приступаючи до вивчення теми "Робочий час", студентам передусім потрібно звернути увагу на чітке і правильне визначення правового поняття робочого часу.

Робочий час — це встановлений законодавством відрі­зок календарного часу, протягом якого працівник відповід­но до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка роботи або умов трудового договору повинен знаходитися на своєму робочому місці і виконувати свої трудові обов'язки.

Згідно із ст. 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Студентам необхідно детально зупинитися на нормах і видах робочого часу. Необхідно мати на увазі, що нормою робочого часу є встановлена законом для працівника тривалість його робочого часу за певний календарний пе­ріод — день, тиждень, місяць.

Чинним законодавством встановлені три види робочо­го часу: нормальна тривалість, скорочена та неповна. Сту­дентам необхідно вивчити ст. 50, 51, 56 КЗпП України.

Важливе значення має питання про режим і види облі­ку робочого часу. Законодавством передбачається можли­вість встановлення різного режиму, до якого відноситься структура робочого тижня, початок і кінець робочого дня, встановлення неповного робочого часу, а також графіки змінності, гнучкі графіки робіт, вахтовий метод робіт та ін. На основі учбової літератури і чинного законодавства не­обхідно дати правильну характеристику існуючим режимам робочого часу, звернувши увагу на коло осіб, відносно яких може встановлюватися режим, специфіку виробничих умов, що викликають необхідність застосування того чи ін­шого режиму.

Згідно з чинним законодавством застосовуються в ос­новному два види обліку робочого часу — поденний і підсумковий. Студенти повинні розібратися в порядку підрахунку відпрацьованого часу при кожному з цих видів обліку.

Розглядаючи питання про надурочні роботи, студенти мають використати ст. 62, 64, 65 КЗпП України. Потрібно звернути увагу на те, що надурочні роботи можуть прова­дитися лише з дозволу профспілкового комітету підприєм­ства, установи, організації. Забороняється залучати до на­дурочних робіт вагітних жінок і жінок, які мають дітей ві­ком до трьох років; осіб, молодше вісімнадцяти років;

працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професіонально-технічних училищах без відриву від ви­робництва, в дні занять.

Законодавством можуть бути передбачені також інші категорії працівників, яких забороняється залучати до над­урочних робіт.

Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, можуть залучатись до надуроч­них робіт лише за їхньою згодою, а інваліди, крім того, — за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям.

Від надурочної роботи необхідно відрізняти ненормований робочий день. Згідно із п. 1 Рекомендацій про поря­док надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер пра­ці, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 р. № 7, ненормований робочий день — це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі не­можливості нормування часу трудового процесу. У разі по­треби ця категорія працівників виконує роботу понад нор­мальну тривалість робочого часу (ця робота не вважається надурочною).

Ненормований робочий день на підприємствах, в уста­новах, організаціях, незалежно від форми власності, може застосовуватись для керівників, спеціалістів і робітників у таких випадках:

• коли праця не піддається точному обліку в часі;

• коли робочий час за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості (сільське госпо­дарство);

• коли робочий час розподіляється на розсуд праців­ника.

На працівників з ненормованим робочим днем поши­рюється встановлений на підприємстві режим робочого ча­су. У зв'язку з цим власник або уповноважений ним орган не має права систематично залучати працівників, які пра­цюють за таким режимом, до роботи понад встановлену тривалість робочого часу.

Як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь на­пруженості, складність і самостійність у роботі, необхід­ність періодичного виконання службових завдань понад встановлену тривалість робочого часу надається додаткова відпустка до 7 календарних днів.

Список професій і посад, на яких може застосовувати­ся ненормований робочий день, визначається колектив­ним договором.