Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
С. робота 3. КОМАНДНІ ЗМІНИ.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
186 Кб
Скачать
☆

Реформування організацій

Одне з істотних обмежень, яку повинен враховувати сучасний керівник, – неможливість існування організації (тривало й ефективно) без змін. Реформування може проводитися двома способами: повільні еволюційні зміни та динамічні, різкі і за короткий час революційні зміни.

Для багатьох організацій процес повільних еволюційних змін неможливий через відсутність ресурсів (фінансовимвих, тимчасових і зацікавленого управління). Тому для відновлення працездатності багатьох підприємств може бути використаний тільки метод революційних, парадигмальних змін – реформування організації в цілому (організаційної структури, технологічної основи, кадрового складу).

Сучасна ситуація низки пострадянських підприємств ускладнюється ще й рядом соціально-кадрових аспектів:

 на багатьох підприємствах самі працівники є власниками, і саме від них тепер залежить, чи буде працювати підприємство;

 більша частина великих підприємств є градоутворюючими й не може бути ліквідована в силу соціальних причин;

 для багатьох регіонів характерною є дуже низька ймовірність залучення іншого персоналу (в силу непривабливості підприємства, регіону, фінансових умов);

 досить велика частина персоналу за своїми професійними характеристиками не має шансів на знаходження іншої роботи, і тому робота на нинішньому підприємстві – її єдина можливість.

Саме тому питання про проведення реорганізацій на більшій частині російських підприємств стоїть особливо гостро.

Стратегії та методи реорганізації

Реорганізація може проводитися в різних стратегіях, зачіпаючи чотири можливі напрямки діяльності підприємства (стратегії проранжовано за ступенем складності і затратності як в часовому, так і у фінансовому вираженні):

– зміна масштабу оперативної діяльності;

– зміна напрямків діяльності (структурних змін);

– реорганізація всього підприємства (організаційної структури);

– глобальні організаційні зміни (у тому числі середовища).

Розглянемо, які методи можуть застосовуватися при проведенні реорганізацій.

Примусовий метод. Передбачає використання сили для подолання опору з боку персоналу. Це дорогий і небажаний процес в соціальному плані, але що дає переваги в часі стратегічного реагування. Використовується в умовах гострого дефіциту часу й тільки в тих випадках, коли природа опору ясна та відвертий проявляти силу не потрібно.

Найбільші труднощі у використанні цього методу полягають в:

 відсутності до початку процесу змін бази, яка забезпечила б його здійснення (надзвичайно високий ризик невдачі нововведень);

 нездатності передбачати джерела і силу опору (виникає замішання, збільшуються витрати, відбуваються відстрочки. Зміна самого початку приречена на провал);

 нездатності усунути першопричину опору;

 передчасних структурних змінах (сповільнюються темпи зміни);

 ігноруванні вказівок щодо впровадження змін (саботуються зміни);

 нерозумінні необхідності підвищувати компетентність і творити новий управлінський потенціал (зміни приносять в жертву поточним виробничим проблемам, знижується якість стратегічних рішень)

Для підвищення ефективності примусового зміни необхідно (хоча б заднім числом) проаналізувати настрій персоналу і виявити потенційні джерела опору або, навпаки, підтримки.

Метод адаптивних змін. У рамках цього підходу стратегічні зміни відбуваються шляхом поступових незначних змін протягом тривалого періоду. Процесом керує не вище начальство, а спеціально створена проектна група. У будь-який конкретний момент опір, хоча і слабке, все ж таки буде. Конфлікти вирішуються шляхом компромісів, угод і переміщень в керівництві. Цей метод дає можливість здійснювати зміни в умовах, коли у прихильників змін немає адміністративної влади, але є сильна мотивація до впровадження нововведень, сформований відповідний образ мислення. Метод корисний при тому стані зовнішнього середовища, коли небезпека (тенденції) або сприятливі можливості легко передбачити, й тому особливої ​​терміновості у вживанні заходів немає. У разі надзвичайних подій у зовнішньому середовищі метод може бути неефективний.

Управління кризовою ситуацією. Метод може бути використаний в ситуації, коли адміністрація перебуває в кризовій ситуації, наприклад, зміни в зовнішньому середовищі загрожують її існуванню і вона опинилася в жорстокому цейтноті. Коли настає подібний явна криза, опір зазвичай поступається місцем підтримки. У цій ситуації первинна завдання вищого керівництва - не боротьба з опором, а заходи з попередження паніки. Про перші ознаки виходу з кризового становища свідчить відновлення опору. Для запобігання паніки в ситуації, коли криза неминуча, керівники, які усвідомлюють це раніше інших, можуть зробити наступні дії:

 постаратися переконати в неминучості кризи і вжити запобіжних заходів;

 не «зациклюватися» на неминучості кризи, готувати себе до ролі «рятувальника», коли криза настане;

 до справжньої кризи створити штучний, придумавши «зовнішнього ворога», що загрожує існуванню адміністрації: поведінка ініціатора штучної кризи є ризикованою і може мати серйозні етичні наслідки, адже створена штучно криза може й не перетворитися на реальну. Цей метод істотно знижує опір, формується підтримка рішень, що збільшує шанси на успішний вихід з реальної кризової ситуації.

Управління опором (метод «акордеона»). Якщо примусовий і адаптивний методи є крайніми заходами проведення змін, то цей метод проміжний і може бути реалізований в терміни, що диктуються розвитком подій у зовнішньому середовищі. Тривалість процесу змін повинна враховувати наявний час. З наростанням терміновості цей метод наближається до примусового, зі зменшенням терміновості – до адаптивного методу здійснення змін. Властивість адаптивності процесу змін набувається завдяки використанню поетапного підходу: процес планування підрозділяється на етапи, що завершуються реалізацією певної програми впровадження.

При використанні цього підходу опір мінімально контролюється за допомогою розробленої «стартової площадки» – першого підрозділу, включеного в зміни. Потім послідовно застосовуються все нові і нові види мотивації, що включають і підкріплюють реально продемонстровані співробітниками зміни. Далі в ході планування розробляється сам процес впровадження з урахуванням можливих варіантів розвитку ситуації. Метод ефективний, якщо спонтанні явища в зовнішньому середовищі не поодинокі, а повторюються, й адміністрації необхідно створити постійний управлінський потенціал стратегічного характеру для реагування на зміни. Недоліки методу: значна складність, постійну увагу з боку вищого керівництва, необхідність вміти планувати дії у важко прогнозованих ситуаціях.

Недоречне і несвоєчасне використання методів реорганізації може стати причиною зриву стратегічно важливих організаційних перетворень. Тому керівництву організації необхідно мати інструмент для адекватної оцінки ситуації і вибору оптимальних варіантів у реалізації організаційних нововведень в систему управління. При цьому слід враховувати два основних параметри:

– часовий горизонт (ступінь невідкладності організаційних нововведень, наявний часовий ресурс для їх успішної реалізації);

– професійна, психічна, технічна готовність персоналу до стратегічно важливих змін у цій організації.

Для оцінки тимчасового горизонту необхідні кваліфіковані прогнози розвитку ситуації в організації і навколо неї. При оцінці рівня готовності організації до освоєння нових управлінських технологій необхідно провести діагностику характеристик організаційної культури, соціально-психологічного статусу персоналу, його технічної оснащеності.

Етапи реорганізації

Етап 1. Створення образу «бажаного майбутнього» – того, до чого повинна прагнути організація. Формування цього способу важливо поєднати з організацією так званого «стартового майданчика». У її рамках доцільно приступити до формування комплексної аналітичної групи як однієї з перших управлінських команд, здатної давати кваліфіковані прогнози розвитку ситуації в організації й навколо неї, що має можливість накопичувати й оперативно обробляти необхідну інформацію для достовірності своїх висновків.

Аналітична група повинна:

  • провести діагноз ситуації, що склалася в організації і навколо неї;

  • розробити схему подолання ймовірного опору;

  • вибрати відповідний метод;

  • виявити і мобілізувати всіх бажаючих і здатних брати участь у

підготовці реорганізації;

  • створити атмосферу підтримки з боку інших співробітників і особливо керівництва;

  • організувати допомогу зовнішніх консультантів.

Етап 2. Планування процесу реорганізації. Необхідно показати шляхи

переходу від існуючої ситуації до «бажаного майбутнього». У рамках цього етапу повинні відбутися:

– перерозподіл пріоритетів у діяльності організації (виділення основних процесів і допоміжних процесів, які забезпечують ефективне функціонування, розробку стратегій досягнення ефективного функціонування, розробка кадрових програм забезпечення реорганізації);

– напрям діяльності адміністрації на рішення пріоритетних проблем (стратегічний контроль за перспективою, а не за минулою діяльністю);

– формування програми проведення реорганізації.

Етап 3. Початок змін. Початок організаційних змін доцільно закріпити, наприклад, створенням експериментальної ділянки. Найбільш важливим є створення конкурентного середовища для персоналу підприємства. Конкуренція дасть можливість виявити працівників, здатних включитися в реорганізацію в активній позиції, розробника, лідера, організатора і т.д. Істотна увагу керівництво має приділити тому, щоб захистити процеси стратегічних змін від конфліктів з поточними справами. Для цього необхідно:

– чітко розділити відповідальність за підтримання функціонування та реорганізацію;

– фінансувати впровадження змін окремо від фінансування репродуктивної частини роботи організації;

– розробити гнучку систему стимулювання і винагороджувати за успішну роботу по стратегічно важливих напрямках.

Етап 4. Підтримка реорганізації. Необхідність включення до реорганізацію все більшого числа різного персоналу. Важливо максимально розширити реорганізацію, а для цього слід:

– налагодити навчання персоналу;

– залучити експертів до прийняття рішень;

– постійно інформувати всіх зацікавлених осіб;

  • контролювати сумісність завдань з професійним рівнем виконавців;

  • забезпечити управлінцям можливість впливати на процес прийняття

рішень з питань, що належать до їх безпосередньої діяльності.

Етап 5. Мобілізація. Перехід від активного впровадження до природного проведення реорганізації. Відбувається мобілізація всього персоналу на роботу по-новому. Якщо й залишаються «опозиціонери», то це, як правило, працівники середньої ланки управління. Прискорити їх включення або виведення за межі підприємства може така кадрова програма, як конкурс на заміщення посад. Всім кандидатам конкурсу важливо дати можливість представити альтернативні проекти, вже детерміновані програмою реорганізації.

Етап 6. Оновлення. Організація досягає поставлених цілей і живе згідно зі сформульованим баченням.

Таким чином, стикаючись з необхідністю проведення змін, слід враховувати ситуацію в організації, час на зміни і особливості персоналу. На підставі цих даних необхідно вибирати той спосіб змін, який буде адекватний ситуації, що склалася, і планувати етапи проведення змін, максимально залучаючи до цього працездатний персонал.