8. Труднощі та бар’єри в професійно-педагогічному спілкуванні викладачів і студентів

Основні труднощі, які трапляються у викладачів-початківців у професійно-педагогічному спілкуванні зі студентами, такі:

1. невміння налагодити контакт з аудиторією;

2. нерозуміння внутрішньої психологічної позиції студента;

3. складнощі керування спілкуванням під час лекційних, семінарських та інших занять;

4. невміння перебудовувати стосунки зі студентами відповідно до педагогічних завдань, які змінюються;

5. труднощі мовного спілкування і передачі власного емоційного ставлення до навчального матеріалу;

6. невміння керувати власним психічним станом у стресових ситуаціях спілкування.

Для забезпечення повноцінної діалогічної взаємодії між суб’єктами педагогічного процесу важливо долати бар’єри професійно-педагогічного спілкування. Назвемо найбільш типові “бар’єри”, які трапляються переважно у викладача-початківця:

- “бар’єр” невідповідності настанов і мотивів: викладач приходить із творчими задумами цікавого заняття, захоплений ним, а група байдужа, студенти неуважні, що дратує, нервує викладача;

- “бар’єр” побоювання групи, викпадач-початківець непогано володіє матеріалом, добре підготувався до заняття, однак сама думка про безпосередній контакт зі студентами “відлякує” його, пригнічує творчу ініціативу тощо;

- “бар’єр” відсутності контакту, викладач заходить до аудиторії і замість того, щоб швидко й оперативно організувати взаємодію зі студентами, починає діяти автономно (наприклад, пише тему лекції на дошці);

- “бар’єр” звуження функцій спілкування: педагог враховує лише інформаційні функції спілкування, нехтуючи соціально-перцептивними, афективно-комунікативними, організаційними та ін.;

- “бар’єр” негативної настанови на академічну групу, яка інколи може формуватися апріорно на основі думки інших викладачів, що працюють із цими студентами або є наслідком минулого негативного досвіду педагогічного спілкування з даною групою або студентом;

- “бар’єр” побоювання педагогічних помилок (не знає відповідь на “каверзне” запитання студентів або на зауваження, що неправильно виставлена оцінка тощо);

- “бар’єр” наслідування: молодий педагог намагається наслідувати манери спілкування, стиль діяльність авторитетного педагога, не враховуючи свої індивідуальні особливості.

Також можуть виникати бар’єри спілкування, які притаманні будь- якій комунікативній взаємодії. Найбільш типовими серед них є такі:

1. Смисловий “бар’єр” – одне й те саме явище (слово, фраза, подія) мають різний смисл для різних людей.

2. Моральний “бар’єр” – відмінності між людьми в засвоєних ними соціальних нормах і обмеженнях; споконвічний “конфлікт батьків і дітей” у неприйнятті ними манер поведінки і спілкування, спрямованості інтересів, моди тощо (викладач у спілкуванні зі студентами: “У студентські роки ми були іншими”, тобто кращими, що не завжди відповідає дійсності).

3. Інтелектуальний “бар’єр” – відмінності в рівні інтелекту, глибині передбачення і розуміння ситуації і проблем. Він часто виникає в спілкуванні з викладачем, який характеризується чітко вираженою спрямованістю на наукову діяльність, якщо йому не вдається адаптувати мову науки до інтелектуально-пізнавальних можливостей студентів.

4. Ригідний “бар’єр” – відсутність гнучкості міжособистісних настанов, утруднення перебудови сприйняття, системи мотивів, емоційних відгуків у ситуації, що змінюється. Інерція, відсталість від реалій життя, звичні схеми спілкування характерна для тих досвідчених викладачів, хто не працює над самоосвітою, професійним самовдосконаленням, критичним переосмисленням своїх наукових і педагогічних здобутків.

5. Емоційний “бар’єр” – відмінності в емоційних станах викладачів і студентів, особливо під час заліків і екзаменів, відсутність емпатії, а також недоступність розуму доводів логіки в ситуації емоційного збудження та афективних реакцій.

6. Естетичний “бар’єр”, який пов’язаний з дотриманням вимог до форми (привабливість зовнішності, охайність одягу, вишуканість рухів тощо), а також до педагогічного такту й етикету взаємин.

Психологічні “бар’єр” спілкування виникають непомітно і спочатку можуть не усвідомлюватися викладачем, проте студенти сприймають їх одразу. Але якщо “бар’єр” закріпився, то й сам педагог починає відчувати дискомфорт, тривогу, нервовість. Цей стан стає стійким, заважає плідному контактові зі студентами та, зрештою, впливає на характер педагога –формує так званий “неправильний” педагогічний характер.

Дослідження проблеми професійного спілкування засвідчують, що оволодіти основами професійно-педагогічного спілкування можна через професійне самовиховання. Для цього є два шляхи:

1. Ґрунтовне вивчення та усвідомлення природи, структури й закономірностей професійно-педагогічного спілкування.

2. Опанування технологією педагогічної комунікації, відпрацьовуючи вміння і навички професійно-педагогічного спілкування та розвиваючи комунікативні здібності під час навчання у вищій школі.

Важливим чинником, що сприяє розвиткові комунікативної культури майбутнього педагога, є елементи педагогічної діяльності під час проходження різних видів педагогічної практики, а також громадська робота студента, яка збагачує його досвід організаторської та комунікативної діяльності.

Отже, продуктивне професійно-педагогічне спілкування відбувається за умови організації педагогічного процесу на демократичних засадах, позитивного ставлення викладача до студентів, захопленості спільною творчою діяльністю всіх суб’єктів педагогічної взаємодії.