6. Типи водного режиму ґрунту.

Залежно від надходження вологи в ґрунт, її переміщення, змін фізичного стану і витрати з ґрунту Г. М. Висоцький встановив чотири типи водного режиму

промивний,

періодично промивний,

непромивний та

випітний.

О. О. Роде, розвиваючи вчення Г. М. Висоцького, виділив шість типів водного режиму мерзлотний, промивний, періодично про­мивний, непромивний, випітний, іригаційний.

Мерзлотний тип властивий ґрунтам, сформованим в умовах багаторічної мерзлоти. Вологість ґрунту, що відтає, протягом бі­льшої частини вегетаційного періоду підтримується на рівні від найменшої до повної вологоємності.

Промивний водний режим належить ґрунтам поліської зони, де річна сума опадів перевищує випарованість. У річному циклі вологообороту нисхідні переважають над висхідними. Ґрунтова товщина щорічно весною і восени піддається суцільному промо­чуванню до ґрунтових вод, що приводить до інтенсивного вилугування продуктів ґрунтоутворення.

Періодично промивний водний режим відповідає умовам, коли річні кількості опадів і випарування близькі між собою (опідзолені і вилуговані чорноземи лісостепу). Для даного типу водного режиму характерне чергування органічного промочування ґрун­тової товщі (непромивні умови) в звичайні посушливі роки і су­цільне промочування — у вологі (один раз в 10—15 років).

Непромивний водний режим має місце в умовах степу, де се­редня річна норма опадів менша середньорічного випарування. Ґрунтова товщина промочується найчастіше в межах 0,5—2,0 м.

У верхній частині ґрунтового профілю вологість залежить від випадаючих опадів в межах від повної вологоємності до рівня в'янення, а в нижній частині вона знаходиться між вологістю розриву капілярів і вологістю в'янення протягом всього року.

Іригаційний водний режим створюється при штучному зро­шенні. Включає багато різних категорій водного режиму в зале­жності від типу і особливостей зрошення, глибини і сезонного коливання ґрунтових вод, наявності і особливостей штучного дренажу.

Осушувальний водний режим складається на штучно осуше­них болотних та заболочених грунтах. Його конкретний вид та­кож визначається характером дренажу і ступенем регулювання.

6. Оцінка вологозабезпеченості ґрунтів.

Ґрунтова волога щодо доступності рослинам поділяється на категорії.

1. Недоступна для рослин волога (від максимальної гігроско­ пічності (МГ) — до води, зв'язаної з кристалами мінералів). Во­ логість ґрунту, відповідає МГ, змінюється від 12—16 % у глини­ стих ґрунтах до 6—12 % у суглинках та до 6 % і менше у легких ґрунтах.

1. Дуже важко доступна для рослин волога. Ця частина рихлозв'язаної води від максимальної гігроскопічності до вологи в'янення мало рухома, переміщується лише у вигляді пари, частково поглинається корінням з великою всмоктуючою силу.

2. Умовно важкодоступна волога знаходиться між вологістю в'янення і вологістю розриву капілярів (ВРК). Ця категорія воло­ гості, за якої підвішена волога в процесі свого випаровування втрачає здатність переміщуватись до випаровуючої поверхні. Надходить до коренів в формі пари, можливий плівчастий механізм переміщення.

3. Середньодоступна волога відповідає межам вологості роз­ риву капілярів до найменшої (польової) вологоємності (НВ), яка являє собою найбільшу кількість вологи, яку утримує ґрунт про­ ти сил тяжіння. Остання вимірюється від 10 % у легких ґрунтів до 50 % у важких. Середньодоступна волога характеризується рухомістю і надходить до коренів по капілярах і плівках.

4. Легкодоступна волога знаходиться в межах від найменшої вологоємності до повної вологоємності і являє собою найбільшу кількість, яка може міститися в ґрунті при заповненні всіх щілин. Ця категорія вологи має найбільшу рухомість, проте наявність її може бути причиною погіршення повітряного режиму ґрунту.

Ці категорії вологи об'єднуються в дві групи:

непродуктивної вологи (1-а та 2-а категорії) і

продуктивної (3—5-а категорії), ниж­нім рівнем якої служить вологість в'янення.

Оптимум вологи для рослин знаходиться вище вологості розриву капілярів до найменшої вологоємності (3-я і 4-а категорії вологи). Тобто верхня межа воло­гості, при якій виникає перезволоження, знаходиться в інтервалі між повною і максимальною польовою вологоємністю і залежить від умов аерації. В піщаних і супіщаних ґрунтах корисність аерації при найменшій вологоємності дуже висока, в легкосуглинних — оптимальна, середньо- і важкосуглинних — крайня (6—8%). У глинистих дерново-підзолистих ґрунтах при НВ щілинність аерації дуже знижується, відповідно критична вологість, що відповідає надлишковому зволоженню, знаходиться нижче рівня НВ.

На практиці в якості вихідного критерію вологозабезпеченості посівів використовують запаси продуктивної вологи в ґрунті. Ця оцінка має особливе значення перед початком весняних польових робіт, оскільки з нею пов'язане прогнозування урожайності ко­ригування технології вирощування сільськогосподарських куль­тур, а також восени для планування заходів по накопиченню і збереженню вологи. Перед сівбою озимих культур важливо знати не лише загальні запаси продуктивної вологи, а й зволоженість верхнього шару, від якого залежить одержання сходів. Найбільш загальні оцінки цього критерію подані в таблиці (табл. 11).

Запаси продуктивної вологи в метровому шарі грунту нижчі 100 і вищі 200 мм виходять за межі оптимальних для більшості польових культур. Надлишкова вологість фунту (понад 250 мм) і дуже мала (менше 50 мм) негативно позначається на розвитку рослин та їх урожайності.