2. Граматична ( синтаксична ) природа складного речення

Як було з’ясовано, складне речення усе –таки окрема синтаксична одиниця, протиставлена у межах речення простому реченню.

Структурно – складне речення – це сполучення моделей здебільшого двох простих речень:

Я не відкидав таємної мрії про театр. Я, хоч учився в класі теорії музики,

Я учився в класі теорії музики. не відкидав таємної мрії про театр

/ О. Лис /.

Наведене складнопідрядне допустове речення становить поєднання двох простих, у яких йдеться про несумісні події та явища. Оскільки підмет у цих реченнях спільний, то, за стилістичною нормою, у другій, підрядній частині, він припускається.

З погляду семантики складне речення – сполучення двох і більше пропозицій, тобто думок, що виражають різні відношення між ситуаціями дійсності. У нашому прикладі йдеться про дві несумісні ситуації: автор мріяв про театр, він же з якихось причин змушений був учитися в класі теорії музики. Такі відношення частіше всього оформляються складнопідрядними допустовими реченнями, які при допомозі цілого арсеналу сполучників ( хоч, дарма що, незважаючи на те що і подібні ) прямо і неоднозначно вказують саме на відношення несумісності, бо підрядна частина повідомляє про подію, всупереч якій відбувається дія головної. Однак їх можна, але не так чітко, висловити і складносурядним реченням, зокрема протиставним: Я не відкидав таємної мрії про театр., проте вчився в класі теорії музики. Таким чином , складне речення – це мовний знак певної ситуації дійсності (у нашому прикладі суперечливої ситуації) в тому чи іншому відношенні.

З точки зору комунікації ( спілкування) складне речення виступає єдиною цілісною одиницею повідомлення. Залежно від мети повідомлення воно може набувати різної мовної форми: у нашому прикладі автор хотів наголосити на суперечливій ситуації, тому використав складнопідрядне допустове речення. При іншій комунікативній настанові – констатації суперечливості ситуацій – достатньо було б складносурядного протиставного речення зі сполучниками проте, однак. В усному мовленні можна було б обійтися двома простими реченнями.

Отже, розгляд складного речення у всіх трьох аспектах – структурно – граматичному ( формальному ), семантичному та комунікативному – засвідчує, що це окрема синтаксична одиниця порівняно з простим реченням, яка відрізняється від останнього низкою диференційних ( розрізнювальних ) ознак. Наведена нижче таблиця наочно показує це:

Диференційні ознаки

Тип речення --------------------- Мовна природа	Просте речення	Складне речення
Структурні	Компоненти – головні чле ни речення; другорядні члени ( не обов’язкові ); Одна граматична основа (монопредикативна одиниця ); Має власні моделі будови: Учень читає журнал N 1 –Vf Моя мати – лікар N1 – N1	Компоненти – предикативні частини, за будовою більш –менш однотипні із простими реченнями; Дві ( і більше ) граматичних основи ( поліпредикативна одиниця ); Має властиві лише йому моделі будови: ПЧ 1 ---- хоч ПЧ 2 ПЧ 1 ---- проте ПЧ 2
Семантичні	Предикативність	Семантичні відношення між предикативними частинами
Комунікативні	Порядок слів	Порядок предикативних частин

Отже, за синтаксичною природою складне речення суттєво відрізняється від простого, більше того, як показує зіставлення їх диференційних ознак, це одиниця вищого ступеня граматичної ієрархії, ніж просте речення.