11.5.6. Ряди Непарнокопитні, Парнокопитні, Хоботні.

Для групи ссавців, які мешкали на відкритих просторах, основним стала швидкість пересування. Швидкість та витривалість стали захистом від хижаків та надійним засобом в пошуках потрібної кількості їжі. У зв’язку з цим у них відбуваються деякі зміни в будові опорно-рухової системи. При пересуванні ці ссавці спираються на пальці. Їх кількість, в залежності від способу життя може бути від чотирьох до одного. Пальці, на які спирається тварина, одіті роговими утворами – копитами, звідки і назва всіє групки цих травоїдних ссавців – копитні. На рис.312 зображено схему поступової еволюції стопи копитних.

Копитні поділені на два ряди: Непарнокопитні та Парнокопитні. Відповідно у них найбільше розвинутий один або два пальці. Зрідка у копитних розвинуті чотири пальці, але вони також вкриті копитами.

У ссавців з ряду Непарнокопитних розвинутий лише один – третій – палець і зникають ключиці. Це тварини переважно відкритих просторів. Кількість видів незначна – усього 16. Їх об’єднують у 3 родини: тапірові, носорогові та коні.

До тапірових відносять найбільш примітивних непарнокопитних (рис.311).

Рис.311. Непарнокопитні: носоріг (зліва) та тапір.

У них зберігається на передніх ногах 4 пальці, а на задніх по 3, але основне навантаження припадає на третій палець. Всі пальці мають невеликі копита. Ніс і верхня губа зростаються, у творюючи невеличкий хобот. Живляться листям дерев, болотяними та луговими рослинами, плодами і фруктами. В наш час родина представлена одним видом в Південно-Східній Азії та трьома в Південній Америці.

Рис. 312. Послідовні зміни положення кисті людини ілюструє походження однопалої кінцівки коней.

Родина носорогові об’єднує тварин з характерними виростами – рогами на голові. Їх може бути один або два. Довжина тіла коливається від 2 до 4 м, а вага сягає 3,6 т. Це рослиноїдні тварини. Суматранський носоріг найбільш рідкісний, зникаючий вид. Носоріг індійський, або панцирний славиться своєю ненажерливістю. Взагалі носороги стали жертвою людини від легенд про нібито цілющу силу рогів. Навіть і зараз, людина, що вбила носорога має можливість розбагатіти. Яванський носоріг менший за індійського і був досить поширений на початку ХХ століття. Але все за тієї ж причини перебуває на грані вимирання.

Африка представлена двома видами – чорним та білим носорогами. Їх чекає така ж доля, що і азіатських родичів. Погоня за цілющим рогом не зупиняє браконьєрів.

Родина коней найбільш прогресивна група серед непарнокопитних. У них на передніх і задніх кінцівках є тільки по одному пальцю. Від 3-го та 4-го пальців залишилися лише спрощені кісточки. Сучасні дикі коні збереглися лише в Азії та Південній Африці. Це зебри, віслюки та коні. Серед зебр відомі лише три види, а четвертий – квагга – був винищений в ХІХ столітті. Інші зебри збереглися лише у заповідниках.

Дикий віслюк є предком домашнього віслюка і раніше мешкав у Північній Африці. В наш час два його підвиди ще збереглися в Сомалі, Ефіопії, Еритреї. Людина використовує віслюків для важкої роботи. Він витривалий до спеки, але не переносить холодів, тому його майже не використовують у країнах з помірним кліматом. Ще з часів Стародавньої Греції відомі гібриди віслюка та коня – мул. Ця тварина невибаглива як віслюк, а витривала як кінь, тому здавна використовується людиною (рис.313).

Рис.313. Мул.

Кулан являє собою примітивного коня, хоча його часто називають азіатським диким віслюком. Мешкає в Середній Азії, Північному Китаї, Монголії.

Кінь Пржевальського справжній дикий кінь, який і був відкритий видатним російським мандрівником. На жаль до нашого часу цей кінь не дожив і вважається зниклим. Остання зустріч людини з ним відбулася 1968 року. Але цей кінь зберігся у зоопарках, в яких живе близько 600 цих тварин.

Степовий тарпан також зниклий вид, який у другій половині ХІХ століття мешкав на півдні України (рис.314). Ще у середні віки в Європі був винищений лісовий тарпан.

Домашні коні, які випущені на волю, швидко дичавіють, але ніколи на повертаються до предкових форм. Так здичавілі коні Північної Америки – мустанги – утворили мільйонні табуни, але за зовнішністю так і залишилися домашніми.

Походження домашніх коней залишається неясним. Відомо, що першими приручили коней кочовики Монголії, півдня Сибіру та Казахстану. Надалі одомашнення супроводжувалося виведенням різних порід.

Рис.314. Тарпан.

Ряд Парнокопитні. Копитні з цього ряду мають найбільш розвинуті третій та четвертий пальці. Інші пальці недорозвинуті і розташовані вище. Всі пальці одягнуті копитами. Ключиць також немає. Це процвітаюча група, яка налічує близько 200 видів. Ряд парнокопитних поділяють на два підряди: Нежуйні та Жуйні.

Підряд Нежуйні об’єднує 3 родини – свині, пекарі та бегемоти з 12 видами. До свиней відносять відомих нежуйних тварин. З них найкрупніша в родині велика лісова свиня, що мешкає в тропічних лісах екваторіальної Африки.

В нашій місцевості зустрічається один вид – кабан, або дика свиня. Тримається кабан лісових боліт, заростей очерету та вологих лісових хащів. Він всеїдний і їсть все, на що натрапить. Крім жолудів та іншої рослинної їжі їсть яйця птахів та самих пташенят, дрібних ссавців, комах та їх личинок, дощовиків тощо. Є одним із найулюбленіших об’єктів для мисливців, бо дає смачне м’ясо, шкіру та щетину. Від дикої свині беруть початок породи свійських свиней (рис.315).

Рис.315. Породи домашньої свині: 1 – українська біла; 2 – в’єтнамська вислобрюха; 3 – йоркширська.

Родина пекарі включає 3 види схожих на свиней, але відрізняються будовою шлунка. Він у них трикамерний і нагадує шлунок жуйних копитних. Мешкають в Центральній та Південній Америці.

Родина бегемоти має всього два види досить популярних напівводяних тварин. Бегемот або гіпопотам ще донедавна жив по всій території Африки. Зараз майже скрізь винищений і зберігся лише в Центральній та Східній Африці. Карликовий бегемот значно поступається гіпопотаму у розмірах і про нього мало що відомо.

Підряд Жуйні. В цей підряд об’єднано чисельних парнокопитних, які мають складний шлунок. Він складається з 4 відділів – рубця, сітки, книжки та сичуга (рис.316).

Рис.316. Схема будови шлунка жуйних: 1 – рубець; 2 – сітка; 3 – книжка; 4 – сичуг.

Груба та мало пережована їжа надходить до об’ємного рубця. Більш дрібні частки просуваються до сітки, а крупні відригаються в ротову порожнину для додаткової механічної обробки. Тому жуйні весь час жують, навіть після пасовища. Щедро змочена слиною їжа вдруге надходить прямо до книжки, а потім до сичуга. Така ретельна обробка їжі значно підвищує ефективність роботи травної системи. Як наслідок жуйні є процвітаючою групою і нараховує близько 180 видів.

Родин оленеві включає тварин, що мають гілчасті кісткові роги, які змінюються щорічно. Населяють всі місця крім тропічної Африки, Австралії та Антарктиди. На Україні зустрічаються олень благородний, олень плямистий та лань.

Північний олень є мешканцем тайгової та тундрової зони. Відомо близько 15 його різновидів. Це цінні звірі, з яких отримують м’ясо та шкіри.

Козуля разом із зайцем є бажаним трофеєм на полюванні, але на додаток використовується ще і шкіра.

Лось є найкрупнішим представником родини справжніх оленів. Його вага може сягати 600 кг. В нашій країні лосі охороняються і полювання дозволяється лише за ліцензією.

У жуйних з родини порожнисторогих роги не кісткові, а сидять на кісткових виростах у вигляді рогових чохлів. Дикі види цієї родини поширені скрізь, крім Австралії. Це чисельні антилопи, серед яких сайгаки, гну, кани тощо. Стрункі та швидкі газелі прикрашають савани Африки, степи Азії. В Карпатах зустрічається лісова антилопа серна. До родини належать козли та барани. Серед них муфлони, яких можна зустріти в горах Криму, та архари. Від цих баранів беруть початок свійські породи овець.

Рис.317. Тур – засновник порід великої рогатої худоби.

Дикі бики збереглися лише в Південній Азії – буйвол азіатський та в Африці – буйвол африканський та інші. Всі буйволи занесені в Червону книгу МСОП. Одомашнені форми буйволів і досі можна зустріти в Криму. Ще у 17 столітті на території нашої країни жив тур – окраса місцевої природи, але з тих часів він вважається зниклим видом. Але значення тура надзвичайне. Саме з нього започатковані всі породи великої рогатої худоби (рис.317).

В пустелях Центральної Азії зберігся волохатий бик – як. Дикий бізон американський та зубр зараз відновлюються у заповідниках.

Родина жирафові включає тварин відомих кожному. Жирафа звичайна поширена у саванах Центральної і Східної Африки. Другий вид – окапі – є коротконогою та короткошиєю твариною.

Ряд Хоботні. Тварини, що об’єднані в цей ряд є найкрупнішими наземними ссавцями. Вони представлені двома видами – слон африканський та слон індійський. У хоботних видовжений ніс зростається з верхньою губою і утворює довгий м’ясистий хобот. Живуть слони 60 – 70 років. Африканські слони менш приручаються і в неволі майже не розмножуються. Навпаки, індійські слони більш покладисті, легко дресируються та розмножуються в неволі.

Слід згадати вимерлого мамонта – мешканця північних районів Євразії. На Україні рештки мамонта були знайдені поблизу села Кулішівка на Сумщині у першій половині ХІХ століття. На цьому місці поставлений єдиний у світі пам’ятник цьому вимерлому гіганту.